1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. Ш..

Робоча сила завжди продається в кредит, тобто оплачується після використання її капіталістом. Робітник авансує капіталі­стові споживну вартість своєї робочої сили. Вартість робочої сили оплачується через певний строк з моменту її купівлі, наприклад через тиждень, два тижні тощо, тобто після того як ка­піталіст протягом якогось часу вже використав робочу силу.

Купивши на ринку робочу силу, капіталіст використовує її в процесі виробництва, поза сферою обігу. Капіталіст примушує робітника витрачати більшу кількість праці, ніж робітнику по­трібно для відтворення необхідних засобів існування.

Відносини, що складаються у сфері обміну між капіталістами і найманими робітниками, створюють хибне, помилкове уявлен­ня про справжні взаємовідносини між цими двома класами. На ринку капіталіст і робітник зовні виступають як рівні товаро­власники: один — як покупець, другий — як продавець. Буржуаз­ні економісти здавна намагаються цю обманливу видимість ви­дати за дійсність, прагнучи довести відсутність суперечностей між працею і капіталом.

Аналіз капіталістичного процесу виробництва як процесу при­власнення капіталістами неоплаченої праці найманих робітни­ків, що його зробив К. Маркс, виявив справжню суть відносин між буржуазією і пролетаріатом. К. Маркс показав, що не може бути рівності, а отже, і єдності інтересів у капіталістичному су­спільстві, де засоби виробництва монополізовані буржуазією, а робітники позбавлені засобів виробництва. Щоб не вмерти з го­лоду, вони змушені продавати капіталістам свою здатність до пражці і збагачувати клас експлуататорів.

§ 3. Виробництво додаткової вартості

Характер капіталістичного виробництва. Процес праці і процес зростання вартості

Процес праці — це процес взаємодії люди­ни з природою, доцільна діяльність для створення споживних вартостей, вічна, природна умова людського життя. Доцільна діяльність людини, або праця, і засоби ви­робництва є необхідними факторами про­цесу праці. У кожній суспільно-економічній формації процесу праці властивий свій особливий соціально-економічний зміст, який визначається формою власності на засоби виробництва, що панує в цій формації.

У капіталістичному суспільстві робоча сила поєднується із засобами виробництва через купівлю-продаж, через ринок, на якому капіталіст придбає робочу силу і засоби виробництва. Тому тут процес праці виступає як процес споживання капіталістом робочої сили найманого робітника і характеризується двома особливостями. По-перше, він здійснюється для капіталіста і під контролем капіталіста. Капіталіст монопольно володіє за-собами виробництва і протягом робочого часу вільно розпоряд­жається робочою силою, яку він придбав як товар. По-друге, створений у процесі виробництва продукт належить не безпосе­редньому його виробникові — найманому робітникові, а капіталісту. Процес праці при капіталізмі є процесом взаємодії робочої сили і засобів виробництва, які купив капіталіст і які належать йому, а тому й результат цього процесу – продукт — належить капіталісту.

Купуючи засоби виробництва і робочу силу, капіталіст вия­вляє подвійне піклування. По-перше, він прагне виробити спо­живну вартість, яка б мала мінову вартість, тобто товар. По-дру­ге, він прагне виробити такий товар, вартість якого була б біль­ша за вартість придбаних ним факторів процесу праці, з тим, щоб одержати додаткову вартість. Сама споживна вартість не цікавить капіталіста, економічно йому байдуже, що виробляти — гармати чи масло. Споживна вартість необхідна йому остільки, оскільки вона є матеріальним носієм вартості. У процесі створен­ня товару капіталісту важливо одержати додаткову вартість.

У попередньому розділі вже було показано, що виробницт­во товарів є єдність процесу праці і процесу створення вартості. Тепер розглянемо процес виробництва і як процес збільшення вартості, створення додаткової вартості. Суть цього процесу по­лягає у споживанні капіталістом специфічного товару робоча сила.

Припустимо, що капіталіст організовує виробництво шваць­ких машин і протягом 8-годинного робочдго дня його підприєм­ство випускає 100 машин, у виготовленні яких беруть участь 50 робітників.

Припустимо, що капіталіст витратив такі грошові суми на купівлю засобів виробництва:

Припустимо також, що для купівлі робочої сили (за умови, що денна вартість робочої сили одного робітника дорівнює б дол.) він витратив 300 дол.

Таким чином, усі затрати капіталіста на виробництво 100 ма­шин становитимуть 2400 дол.

Виробляючи швацькі машини, робітники затрачають певну кількість живої праці. їхня праця, як вже зазначалось в розділі III, має подвійний характер: з одного боку, це конкретна праця, а з другого— абстрактна праця. У процесі виробництва робітни­ки своєю конкретною працею змінюють споживні вартості сиро­вини і допоміжних матеріалів, а також створюють нові споживні вартості. Вартість витрачених засобів виробництва зберігається і переноситься на продукт, що його виготовляють. Перенесення вартості засобів виробництва на товар, який тільки-но створює­ться, здійснюється конкретною працею робітника. У нашому при­кладі ця вартість становитиме 2100 дол. (вона дорівнює затра­там капіталіста на придбання засобів виробництва).

Водночас своєю абстрактною працею робітники створюють нову вартість. Припустимо, що кожний робітник протягом однієї години створює вартість, яка дорівнює 1,5 дол. Тоді 50 робітни­ків протягом 8-годиниого робочого дня створять нову вартість, що дорівнює 600 дол. *

Таким чином, вартість 100 машин включає:

* Гроші, авансовані капіталістом на наймання робочої сили, йдуть на під­тримання життєдіяльності робітників, тобто на придбання ними предметів споживання, оплату послуг тощо. У процесі виробництва діє сама робоча сила, а не її вартість. Тому робоча сила в процесі праці не переносить і не може переносити свою вартість на створюваний товар, а відтворює її.

Реалізуючн ці машини за вартістю, капіталіст виручить біль­ше грошей, ніж авансував. Різниця між вартістю 100 машин і вартістю, авансованою на виробництво їх, дорівнює 300 дол. (Г'—Г = 2700—2400). Ці 300 дол. і є додатковою вартістю.

Авансована капіталістом вартість збільшилася тому, що ро­бітники працювали більше часу, ніж потрібно було для відтво­рення еквівалента вартості їхньої робочої сили. Вартість робочої сили і вартість, створювана в процесі її споживання,— дві різні величини.

У нашому прикладі для відтворення еквівалента вартості своєї робочої сили робітники повинні були працювати 4 години, а вони працювали протя­гом робочого дня, який тривав 8 годин. Тому вони створили вартість більшу, ніж вартість їхньої робочої сили. Оплативши денну вартість товару робоча сила, капіталіст дістає право на використання її споживної вартості протя­гом усього робочого дня і примушує робітників працювати не 4, а 8 годин.

Споживання робочої сили протягом часу, необхідного для від­творення еквівалента її вартості, є процес утворення вартості. Витрачання робочої сили понад цей час є вже процес збільшен­ня вартості. Споживання робочої сили як товару перетворює процес утворення вартості в процес її зростання. Затрата робо­чого часу понад межу, необхідну для відтворення еквівалента її вартості, є джерелом додаткової вартості. Капіталістичний про­цес виробництва — це єдність процесу праці і процесу збільшен­ня вартості. «Як єдність процесу праці і процесу утворення вар­тості,— писав К. Маркс,— виробничий процес є процес виробни­цтва товарів; як єдність процесу праці і процесу збільшення вар­тості, він є капіталістичний процес виробництва, капіталістична форма товарного виробництва".1

¹ Маркс /0, Енгельс Ф. Твори, т. 23, с. 194.

Виробництво і привласнення додаткової вартості здійснюють­ся на основі закону вартості: капіталісти купують фактори про­цесу праці — засоби виробництва і робочу силу за їхньою вар­тістю і продають створені товари також за їхньою вартістю. К. Маркс показав, що навіть, коли капіталісти оплачують повну вартість робочої сили, вони все одно добувають з праці робітни­ків додаткову вартість. Він довів, що одержання додаткової вар­тості не випадкове явище, а об'єктивно закономірний процес капіталістичного виробництва.

Процес виробництва і привласнення додаткової вартості пе­редбачає єдність сфери обігу і сфери виробництва. У сфері обігу капіталіст придбає товари: робочу силу і засоби виробництва. У сфері виробництва в результаті праці найманих робітників авансована вартість зростає, створюється додаткова вартість. У сфері обігу капіталіст, продаючи вироблені товари, реалізує створену додаткову вартість, яка в зв'язку з цим набуває грошо­вої форми. Увесь цей процес перетворення грошей капіталіста в капітал, писав К. Маркс, «...відбувається в сфері обігу і відбу­вається не в ній. З допомогою обігу — тому'що він зумовлюється купівлею робочої сили на товарному ринку: Не в обігу — тому що останній тільки підготовляє процес збільшення вартості, а відбувається він у сфері виробництва» К Так розв'язується вну­трішня суперечність загальної формули капіталу.