§ 1. Перетворення грошей у капітал

Загальна формула капіталу

Об'єктивними передумовами виникнення капіталу є наявність певного рівня товарного виробництва і розвиток товарно-грошового обігу. Історично капітал у вигляді купецького і лихварського починав своє життя у формі грошей. Кожний новий ка­пітал на товарному ринку, ринку праці або грошовому ринку також виступає у вигляді грошей, які тільки через певні проце­си можуть перетворитися в капітал.

Гроші як гроші і гроші як капітал, вказував К. Маркс, спо­чатку відрізняються одні від одних лише неоднаковою формою обігу. Форма товарного обігу має такий вигляд: Т (товар) — Г (гроші) — Т (товар). За цієї форми продаж товару здійсню­ється заради купівлі іншого товару. Форма обігу грошей як ка­піталу має інший вигляд: Г — Т — Г, тобто купівля здійснюєть­ся заради продажу для збагачення.

Між формою товарного обігу Т—Г—Т і формою обігу грошей як капіталу Г-Т-Г є схожість і відмінність.

Схожість між цими формами така: по-перше, кругообороти Т-Г-Т і Г-Т-Г розпадаються на ті самі протилежні фази — купівлю і продаж; по-друге, у формулах Т—Г—Т і Г—Т—Г один одному протистоять ті самі речові елементи — товар і гроші; по-третє, кожний із цих кругооборотів здійснюється з участю трьох осіб, одна з яких лише прб'дає, друга лише купує, а третя то продає, то купує.

Відмінність між кругооборотами Т—Г—Т і Г—Т—Г виявляється насамперед в оберненій послідовності одних і тих самих протилежних процесів — купівлі і продажу, що відбиває істотні відмінності в меті і змісті кожного кругообороту. У формі Т— Г—Т рух починається з продажу товару і закінчується купів­лею іншого товару, що виходить з обігу і надходить для спожи­вання. Отже, тут гроші власник їх затрачає остаточно. Спожи­вання, задоволення потреб — така кінцева мета кругообороту Т—Г—Т. Змістом цього руху є обмін якісно різними споживними вартостями, в яких втілено суспільну працю.

У формі Г—Т—Г рух починається з купівлі товару і закінчує­ться його продажем. Вихідний і кінцевий пункти такого процесу – гроші. Тут гроші не затрачаються, а лише авансуються. Сам характер витрачання грошей у цій формі зумовлює зворот­ний приплив їх, бо без зворотного припливу грошей розгляду­ваний процес руху був би незакінченим. Рух грошей як капіталу нескінченний. Кінець одного кругообороту утворює початок дру­гого кругообороту і т. д. Рушійним мотивом, визначальною ме­тою кругообороту Г—Т—Г є мінова вартість. Обидва крайні пункті! цього процесу — гроші — є якісно однакові споживні вар­тості, і тому його змістом можуть бути лише кількісна різниця і перевищення суми одержаних грошей над спочатку авансова­ною сумою їх. Отже, змістом кругообороту Г—Т—Г є збільшен­ня вартості, вилучення з обігу більше грошей, ніж спочатку в нього було кинуто. Повна форма руху грошей як капіталу виражається так: Г—Т—Г', де Г' = Г + ∆Г, тобто дорівнює спочатку авансованій сумі грошей плюс деякий приріст. Цей приріст, або надлишок над спочатку авансованою вартістю, К. Маркс назвав додатковою вартістю. Рух Г—Т—Г' саме й перетворює спочатку авансовану вартість у капітал. Ця спочатку авансована вартість в обігу не тільки зберігається, а й збільшується за рахунок приєднання до неї додаткової вартості. Таким чином, капітал — це самозростаюча вартість, або вартість, яка дає додаткову вартість.

Якщо гроші в простому товарно-грошовому обігу сприяють задоволенню потреб, то обіг грошей як капіталу має іншу мету — збільшення капіталу. Він зростає в процесі безперервного поновлення руху грошей.

Власник грошей, які здійснюють рух Г—Т—Г', функціонує як капіталіст, як обдарований волею і свідомістю капітал. Зро­стання вартості стає самоціллю капіталу, суб'єктивною метою капіталіста. Гроші капіталісти використовують не просто як по­середника в обігу товарів, а як засіб наживи, примноження ба­гатства. Капіталіст купує товар не для власного споживання, а для того, щоб знову продати його і одержати додаткову вар­тість. Виручивши гроші, він знову пускає їх в оборот. Рух капі­талу не знає меж.

Формула Г—Т—Г' є загальною формулою капіталу, як він безпосередньо проявляється у сфері обігу. Вона стосується всіх видів капіталу: купецького, лихварського і промислового (панівна форма капіталу при капіталізмі).

Суперечність загальної формули капіталу

Форма pyхy капіталу Г—Т—Г' суреречить закону вартості і безпосередньо не дає від­повіді на запитання: де і ким створюється додаткова вартість? Процес Г—Г—Г', купівля товару заради його продажу, відбувається в сфері обігу, де змінюється лише форма вартості: грошова форма перетворюється в товарну, а товарна — в грошову. Згідно із законом вар­тості обмін товарів здійснюється відповідно до затрат суспільно необхідного робочого часу на виробництво їх. Певна кількість уречевленої праці одного виду обмінюється на таку саму кіль­кість уречевленої праці іншого виду. Отже, у сфері обігу вартість не може зростати.

Припущення, що в окремих актах обміну товари купуються і продаються по цінах, які відхиляються від вартості, також не дає відповіді на поставлене вище запитання. Якщо ціна товару буде вищою за його вартість, то виграє продавець товару і про­грає покупець, і, навпаки, якщо ціна товару буде нижчою від його вартості, то виграє покупець товару і програє продавець. Але капіталіст поперемінно виступає то в ролі продавця, то в ролі покупця. Отже, при відхиленнях цій від їхніх вартостей він, виграючи як продавець, програватиме як покупець. Припустимо, що завдяки незбігові ціни і вартості товарів окремі капіталісти чи група капіталістів одержують більшу суму грошей, ніж вони спочатку авансували. Такі факти спостерігаються в реальній дійсності. Але вони можуть пояснити лише збагачення окремих капіталістів, що відбувається внаслідок перерозподілу вже ство­реної вартості. Проте весь клас капіталістів не може наживати­ся за рахунок самого себе, бо під час обігу ніякої вартості не створюється. Отже, відхилення цін товарів від їхньої вартості не пояснює процесу утворення і зростання вартості, а тому й перетворення грошей у капітал. Аналіз сфери обігу показує, що до­даткова вартість не може виникнути з обігу, який являє собою суму всіх мінових відносин власників товарів.

Але, не вступаючи в процес обігу, товаровласник також не може одержати додаткову вартість. В результаті процесу виробництва вартість готового продукту стає більшою, ніж вартість ма­теріалів, затрачених на його виробництво (наприклад, вартість костюма більша, ніж вартість шерсті, з якої його пошито). Це свідчить про те, що в процесі виробництва до вартості матеріа­лів у результаті затраченої робітниками праці приєднана нова вартість. Проте само по собі це ще не означає, що ця нова вар­тість є джерелом прибутку капіталу. Щоб перетворити свої гро­ші в капітал, у зростаючу вартість, капіталіст ще має реалізува­ти свій товар, вступаючи в спілкування з іншими товаровласни­ками на ринку. «Отже, капітал не може виникнути з обігу і так само не може виникнути поза обігом. Він повинен виникнути в обігу і в той же час не в обігу» ¹.

¹ Маркс К, Енгельс Ф. Твори, т. 23, с. 164.

Для того щоб знайти джерело зростання вартості, розгля­немо речові елементи процесу Г—Т—Г — гроші і товар. Може в них прихована таємниця додаткової вартості. Гроші, які по­винні перетворитися в капітал, самі не можуть бути джерелом додаткової вартості. Вони виступають як купівельний і платіж­ний засіб і реалізують ціну товарів, які купують на них або сплачують ними. Вартість товару, що його придбають у першому акті Г—Т, також не може бути створювачем додаткової вартості, оскільки обмінюються еквіваленти. Отже, зміна вартості, її зро­стання можуть виникнути лише із споживання тих товарів, які капіталіст закупив для здійснення процесу виробництва. Дійсно, капіталіст знаходить на ринку, у сфері обігу такий товар, спо­живна вартість якого має здатність створювати вартість, до то­го ж більшу, ніж він сам. Таким специфічним товаром є здатність до праці, або робоча сила.