Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Паламарчук В.В. ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
14.04.2019
Размер:
5.08 Mб
Скачать

§ 7. Критика буржуазних теорій вартості і грошей

Критика буржуазних теорій вартості

Початок теорії трудової вартості поклали представники буржуазної класичної полі­тичної економії (В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо). Проте класики буржуазної політичної економії не змогли послідовно розвинути цю теорію, бо вони плутали суспільні від­носини між людьми з відносинами між речами. У ряді випадків вони відступали від теорії трудової вартості, були непослідов­ними, їм не вдавалося з'ясувати суть капіталізму.

К. Маркс послідовно розвинув теорію вартості, викрив под­війний характер праці, яка виробляє товар, і на цій основі в кін­цевому підсумку розкрив справжню суть капіталістичної експлу­атації, її механізм, закон руху капіталістичного господарства. К. Маркс показав, що теорія товару і теорія трудової вартості є ключем до розуміння законів розвитку капіталізму. Ще до виникнення теорії трудової вартості буржуазні економісти нама­галися знайти закони, які управляють рухом цін, але не змогли проникнути в глибину явищ. Тому вони пояснювали ціни то спів­відношенням попиту і пропозиції, то корисністю речей. Згодом ці ідеї підхопила буржуазна вульгарна політична економія, яка поставила собі за мету свідомий захист капіталізму. Вона висту­пила проти марксової теорії трудової вартості, намагаючись протиставити їй свої теорії.

Однією з таких теорій є теорія «попиту і пропозиції», при­хильники якої, як правило, заперечують який-небудь внутрішній зміст вартості, зводять її до суто кількісного співвідношення. За цією теорією, ціна, по суті справи, збігається з вартістю, а вартість визначається як результат коливань попиту і пропо­зиції. Представники цієї концепції не можуть пояснити суть вар­тості, не дають відповіді на запитання, що є змістом ціни, коли попит дорівнює пропозиції. Вони крутяться в порочному колі, пояснюючи коливання цін коливанням попиту і пропозиції, а ко­ливання попиту і пропозиції — коливанням цін.

Інша вульгарна теорія вартості пояснює ціни товарів витра­тами виробництва цих товарів. Але витрати виробництва в умо­вах буржуазних відносин виступають як певна сума цін. Вихо­дить, що ціни товарів визначаються витратами їхнього виробни­цтва, а витрати виробництва визначаються цінами товарів. І ця теорія виявляється в замкнутому колі, оскільки пояснює ціни ціпами.

Сучасні буржуазні економісти широко пропагують теорію, яку розкритикував свого часу ще К. Маркс, згідно з якою вар­тість є результатом дії трьох факторів виробництва: праці, капі­талу (втіленого в засобах виробництва) і землі. Представники цієї теорії намагаються підмінити суспільні відносини між людь­ми відносинами між факторами виробництва. Але науковий під­хід вимагає розрізняти економічну і технічну сторони виробни­цтва. Звичайно, у виробництві споживної вартості беруть участь усі три фактори виробництва. Але в цьому разі нас цікавить не сама споживна вартість товарів, а вартість, тобто ті відносини, які складаються між людьми в процесі виробництва товарів. Вартість — це не результат затрат праці взагалі, а результат затрат суспільної праці. Одні затрачають більше праці, інші — менше, одні трудяться, інші зовсім не трудяться і все-таки при­власнюють собі незмірно більше продуктів виробництва, ніж ті, хто трудиться. Завдання політичної економії в тому, щоб викрити суть відносин між людьми, які виникають з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання речей.

Марксистсько-ленінська політична економія розглядає вар­тість як вияв об'єктивних суспільних відносин між людьми в процесі праці. Теорія «трьох факторів виробництва» має явно апологетичне, реакційне призначення, бо вона намагається до­вести відсутність експлуатації при капіталізмі. Згідно з цією теорією, власник кожного фактора ніби одержує повний еквіва­лент того, що він створює: робітник ніби одержує еквівалент своєї праці — заробітну плату, власники землі і капіталу — те, що вироблено капіталом і землею (прибуток і ренту). Виходячи з теорії «трьох факторів виробництва», її представники пропо­відують гармонію класових інтересів при капіталізмі.

Досить поширеною в сучасній буржуазній політичній еконо­мії є теорія «граничної корисності», в основі якої лежить суб'єк­тивістське трактування вартості. Згідно з цим напрямом вуль­гарної політичної економії, вартість є суто психологічне явище, суб'єктивна оцінка товару, яка, в свою чергу, визначається його корисністю. Ступінь цієї корисності ніби залежить від кількості товарів: чим менше їх, тим більша їхня корисність, і, навпаки, чим більше товарів, тим їхня корисність менша. Цінність това­рів, стверджують автори цієї теорії, визначається їхньою гра­ничною (найменшою) корисністю. Ця теорія ігнорує суспільний характер виробництва, суспільні відносини між людьми.

Вартість є об'єктивне економічне відношення, а не результат психологічних оцінок. Якими б не були такі оцінки, наприклад, невеликого відрізу тканини, він менше коштуватиме, ніж авто­мобіль, бо на виробництво останнього затрачено значно більше суспільної праці. Суб'єктивістська теорія вартості намагається спростувати положення про наявність об'єктивних економічних законів, які визначають розвиток суспільного виробництва. Вона підмінює об'єктивний підхід до вивчення явищ підходом суб'єк­тивним, дослідження виробничих відносин — аналізом психоло­гії ізольованої людини, історичний підхід — позаісторичним.

Сучасні буржуазні теорії вартості — це, як правило, суміш розглянутих вище теорій: «попиту і пропозиції», «витрат вироб­ництва», «трьох факторів виробництва» і суб'єктивістської теорії вартості.

Деякі буржуазні економісти звинувачують К. Маркса в тому, що він ніби підійшов до економічних явищ з точки зору етики, докоряючи йому тим самим в уявній відсутності об'єктивного, наукового підходу. Насправді К. Маркс і Ф. Енгельс не раз під­креслювали, що вони виходять не з моральних міркувань, не з моральної оцінки значення праці, а з того простого об'єктивного факту, що будь-яка нація вимерла б від голоду, якби зупинила процес виробництва. К. Маркс і Ф. Енгельс завжди виходили з об'єктивної оцінки значення праці в житті суспільства, яке проявляється в будь-яких суспільних умовах.

Реформісти і ревізіоністи слідом за буржуазними економі­стами також проповідують різні антинаукові teopu вартості і, спираючись на них, намагаються довести неспроможність теорії трудової вартості К. Маркса. Вони твердять, що «абсолютна вар­тість» (тобто вартість як втілення затрат праці — субстанція вартості) не існує, що це «надмірна абстракція» К. Маркса, що суперечності товару і праці, про які він писав, є суто логічні су­перечності. Проте повсякденний досвід доказує, що суспільна трудова вартість цілком реальна. Відомо, що підприємства, які затрачають на виробництво одиниці продукту більше живої і уречевленої праці, ніж інші, в умовах конкуренції розоряються і гинуть. Оскільки реально, об'єктивно існує суперечність між конкретною і абстрактною працею, то не досить виробити товар лише як споживну вартість, необхідно ще реалізувати його як вартість. Спостереження над закономірностями обміну пока­зують, і це доводиться визнати навіть буржуазним еконо­містам, що пропорції в обміні залежать врешті-решт від вели­чини трудових затрат.

Критика буржуазних теорій грошей

Не розкривши справжньої природи товару і вартості, буржуазні економісти не змогли зрозуміти і суті грошей. Ще на ранніх ста­діях розвитку капіталізму виникла так звана металева теорія грошей, яку підтримують ряд буржуазних економістів і тепер. Згідно з цією теорією, золото і срібло за своєю природою, внаслідок природних властивостей є грішми. Але, як відомо, приро­да не створює грошей. Ті або інші предмети стають грішми лише тоді, коли суспільні відносини породжують необхідність грошей. Золото перетворюється в гроші і відіграє роль загального екві­валента тільки за певних суспільних умов.

Класики буржуазної політичної економії хоч і встановили, що гроші —це товар, але не змогли зрозуміти суті суспільних відносин, які вони містять. Не зрозумівши подвійного характеру праці, яка виробляє товар, вони не змогли викрити суперечно­стей товарного виробництва. Тому буржуазні економісти роз­глядали гроші як технічний засіб обміну. Проте гроші виража­ють певні суспільні відносини між людьми і аж ніяк не є техніч­ним засобом обігу. Грошовий обіг не технічний, а суспільний процес. Звичайно, гроші є товаром, але товаром особливим, який виконує особливу суспільну функцію. Отже, зрозуміти суть гро­шей можна лише тоді, коли буде викрита природа загального еквівалента, його необхідність.

Досить популярна серед буржуазних теоретиків й інша тео­рія грошей — номіналістична, яка також виникла ще при заро­дженні капіталізму. її представники трактують гроші як номі­нальну лічильну одиницю, позбавлену будь-якого матеріального змісту. Прихильники номіналістичної теорії грошей твердять, що гроші — це лише умовний знак, який не має внутрішньої варто­сті, це просто лічильна одиниця. Номіналістичну теорію грошей ще за її появи наприкінці XVII ст. використовували для обгрун­тування різних маніпуляцій держави з метою зменшити вартість грошової одиниці. Тепер її представники намагаються довести, ніби паперовогрошовий обіг в умовах капіталізму цілком може замінити золотий обіг грошей і тим самим обгрунтувати надмір­ну емісію грошей. Номіналісти твердять, що гроші — це творін­ня державної влади і що їхня вартість цілком визначається дер­жавою. Вони бачать лише зовнішні форми, в яких проявляються гроші, плутають масштаб цін з мірою вартості. Держава може встановлювати будь-який масштаб цін, зважаючи на те, яка кількість металу береться за грошову одиницю. Але вона не може визначати вартість грошового товару. Грошовий обіг, зви­чайно, можуть обслуговувати і паперові гроші, самі вони вартості не мають. За ідеальними лічильними грішми приховані реальні гроші.

Однією з найбільш поширених буржуазних теорій грошей є кількісна теорія грошей, за якою вартість грошей визначається кількістю їх в обігу. Прихильники цієї теорії твердять, що това­ри входять в обіг без цін, а гроші — без вартості, що ціна повністю утворюється тільки в процесі обігу. Маса грошей просто обміню­ється на масу товарів. Насправді гроші, грошовий товар, як і всі товари, мають самостійну вартість, яка утворюється ще до про­цесу обігу, в процесі виробництва. Більше того, вартість кожно­го товару вимірюється в грошах ще до процесу обігу. Отже, гроші виконують свою функцію міри вартості ще до безпосеред­нього акту купівлі-продажу.

Кількість повноцінних грошей, які перебувають в обігу, за­лежить від вартості грошового товару і від факторів, які лежать поза грошовим обігом. Під час обігу повноцінних грошей зайві гроші перетворюються в скарби, а коли зростає потреба б них, вони знову надходять із скарбів в обіг. Ціни товарів у цьому разі не коливаються залежно від кількості засобів обігу, бо кіль­кість засобів обігу завжди відповідає потребі в них.

Така ж неправильна й кількісна теорія грошей щодо паперо-вогрошового обігу, бо вартість, зазначена на паперових грошах, визначається тим, в якому співвідношенні знаходяться вони з кількістю золотих грошей, необхідних для обігу. Під час паперо-вогрошового обігу золото, як і раніше, виконує функцію міри вартості.

Розділ IV

КАПІТАЛ І ДОДАТКОВА ВАРТІСТЬ.

ОСНОВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ЗАКОН КАПІТАЛІЗМУ

У попередньому розділі розглянуто теорію трудової вартості, яка є ключем до відкриття законів капіталістичного способу ви­робництва. У цьому розділі буде розглянуто Суть капіталістич­ного процесу виробництва, внутрішні причинно-наслідкові зв'яз­ки між його складовими елементами, зміст і механізм дії основ­ного економічного закону капіталізму. Проблеми розділу аналі­зуються К. Марксом у 4—16-му розділах І тому «Капіталу».