§ 4. Суть грошей та їхні функції

Єдність і відмінність товару та грошей

Розгляд закономірностей розвитку форми вартості дає змогу зробити висновок, що виникнення грошей є історичним процесом, в основі якого лежить розвиток товарного виробництва і обміну. Причина виникнення грошей полягає в загостренні суперечно­стей товарного виробництва. Гроші, як було вже зазначено,— це товар, що відіграє особливу роль загального еквівалента. І гроші, і товар — це продукти суспільної праці. Проте всі това­ри в умовах приватної власності на засоби виробництва виступають на ринку безпосередньо як продукти нриватної праці, а гроші — як безпосереднє втілення суспільної праці (загальний еквівалент). Тільки через обмін на гроші можна встановити, що товари є, по суті, продуктами суспільної праці. Інакше кажучи, на ринку суспільна праця обліковується якісно і кількісно за допомогою грошей. В разі панування приватної власності цей облік здійснюється стихійно, за спиною товаровиробників, шля­хом стихійних коливань цін.

У процесі обміну реалізується зв'язок між зовнішньо неза­лежними приватними товаровиробниками. Гроші, розв'язавши суперечності безпосереднього обміну товарів, разом з тим ство­рюють умови для дальшого розвитку суперечностей товарного господарства. Поява грошей аж ніяк не створює «гармонійних» суспільних відносин, як про це пишуть буржуазні економісти. Звичайно, гроші як загальний еквівалент історично насамперед обслуговували обмін товарів між простими товаровиробниками, обмін, не пов'язаний з експлуатацією людини людиною. Але функціонування грошей в умовах приватної власності на засоби виробництва неминуче перетворює їх у знаряддя експлуатації.

Гроші як знаряддя експлуатації

У простому товарному обміні (Т—Т) без участі грошей продаж і купівля товарів завжди збігалися в часі. З виникненням гро­шей обмін поділився на два протилежні акти, які доповнювали один одного: продаж і купівлю. Перш ніж купити товар, кожний приватний власник повинен продати свій товар. Це створює умови, які дають змогу включитися в обмін посереднику-купцю. Купець торгує не для безпосереднього придбання споживної вартості, а заради збільшення кількості грошей, які є в нього, заради збагачення. Інакше кажучи, грошовий обіг створює пе­редумови для появи купецького капіталу. Зростання грошових багатств у руках великих власників і розорення дрібних тобаро-виробників створили умови і для появи лихварського капіталу. Розвиток грошового господарства в умовах приватної влас­ності посилює суспільну стихію і її владу над людьми. Він по­ступово підриває натуральне господарство, сприяє розоренню одних виробників і збагачуванню інших, посилюючи тим самим їхню диференціацію. Гроші починають функціонувати і за ме­жами сфери товарного обігу: виникають грошова рента і грошові податки, натуральні повинності перетворюються в грошові.

Стихійний розвиток товарного виробництва, грошового гос­подарства призводить до того, що в грошах дедалі більше вті­люється влада стихійної суспільної сили. Суспільна сила грошей, оскільки вони зосереджені в руках багатіїв, стає силою приват­ної особи. Багатії концентрують у своїх руках величезні грошові багатства, а в трудящих мас дедалі більше зростає потреба в грошах. В умовах приватної власності гроші неминуче стають засобом експлуатації. Купці і лихварі використовували нагро­маджені в них гроші для закабалення дрібних виробників, привласнюючи значну частину їхньої праці. Гроші перетворювались у засіб експлуатації ще до капіталістичного способу виробни­цтва.

Обіг грошей сам собою не може викликати до життя капіта­лістичний спосіб виробництва, бо для цього необхідний певний рівень розвитку продуктивних сил. Проте вони дуже сприяли процесу переростання простого товарного господарства в капі­талістичне. Стихійний грошовий оборот створював умови для експропріації безпосередніх виробників, перетворення їхньої робочої сили в товар, появи системи найманої праці. При капі­талізмі гроші стають загальним знаряддям капіталістичної екс­плуатації, засобом купівлі найманої робочої сили і безплатного привласнення створюваної нею додаткової вартості. Самі гроші не є капітал. Вони стають капіталом лише оді, коли застосо­вуються для експлуатації людини людиною.

Функції грошей. Гроші як міра вартості

Суть грошей виражається у функціях, які вони виконують у процесі товарного вироб­ництва й обігу. У розвинутому товарному господарстві гроші виконують функції: 1) міри вартості, 2) засобу обігу, 3) засобу утворення скарбів, 4) засобу платежу і 5) світових грошей.

Функції грошей розвиваються у зв'язку із зростанням товар­ного господарства і його суперечностей. Тому ступінь розвитку тієї чи іншої функції грошей відображує собою різні етапи ево­люції самого товарного виробництва.

Перш ніж товар потрапить в обіг, його вартість вже повинна бути виміряна. Оскільки вартість усіх товарів вимірюється гріш­ми, то перша функція грошей є функцією міри вартості. Вартість різних товарів сумірна, кількісно порівнянна. Але не гроші роблять товари порівнянними, а те, що всі вони, включаючи й золото, є продуктами суспільної праці. Вартість товарів вимі­рюється золотом саме тому, що й на товари, і на золото затрачено суспільну працю.

Для вираження вартості товару, її вимірювання немає потре­би мати на руках наявні гроші — золото. Функцію міри вартості гроші виконують як уявлювані в думці, ідеальні гроші. Встанов­люючи певну ціну на товар, його власник у думці, або, за сло­вами К. Маркса, ідеально, виражає вартість цього товару в гро­шах, долоті. Проте таке ідеальне вимірювання вартості товару золотом можливе тільки тому, що гроші існують як загальний еквівалент. Співвідношення між грішми і товарами, яке уявля­ють люди в думці, відображує співвідношення між вартістю товару і вартістю золота.

Вартість товару вимірюють, прирівнюючи його до певної кількості золота як грошового товару. Вартість товару, вираже­на в грошах, є ціна товару. Ціна товару означає еквівалентність вартості певної маси золота вартості певної кількості товару. Але ціна товару відповідає його вартості лише тоді, коли попит і пропозиція збігаються. Якщо цього немає, то неминуче вини­кають відхилення цін від вартості. Отже, ціни товарів залежать від вартості самих товарів, вартості грошей (золота), співвідно­шення попиту і пропозиції.

Ціни товарів виражаються в певній кількості грошового то­вару, золота. Кількість золота, його маса вимірюються його вагою. Певна вагова кількість золота береться за одиницю вимі­рювання його маси. Ця одиниця, яку встановлює держава як грошову одиницю, називається масштабом цін. Масштаб цін призначений для вимірювання маси золота. Усі ціни товарів вира­жаються певною кількістю грошових одиниць, або, інакше кажу­чи, певною кількістю вагових одиниць золота. У дореволюційній Росії наприкінці XIX ст. грошовою одиницею був карбованець, прирівняний до 0,7742 г чистого золота.

Не можна плутати міру вартості як функцію грошей і мас­штаб цін. Гроші виконують функцію міри вартості тому, що вони є втіленням суспільної праці. Як масштаб цін гроші висту­пають як фіксована вага золота і призначені для вимірювання його маси незалежно від того, яка кількість суспільної праці міститься в одному грамі золота.

При зміні вартості золота і попередньої вартості товарів ціни товарів змінюються. Проте товар, вартість якого в 10 раз пере­вищує вартість іншого товару, буде еквівалентний у 10 раз більшій кількості золота. Масштаб цін при цьому не зміниться.

Якщо масштаб цін, тобто кількість золота, яка є грошо­вою одиницею, зміниться, то без зміни вартостей товару і золота неминуче зміняться ціни. Вони встановляться на іншо­му рівні, бо кожна грошова одиниця тоді міститиме іншу кількість суспільної праці.

Гроші як засіб обігу

Як міру вартості в грошах у думці можна виразити обсяг продукції всього господар­ства, капітали підприємств і багатства окре­мих людей. У процесі обігу товарів гроші обов'язково повинні бути в наявності, бо при купівлі-продажу товарів їхні ідеальні ціни повинні перетворитися в реальні гроші. У цьому процесі гроші виконують функцію засобу обігу. Перетворення товару в гроші означає суспільне визнання того «факту, що праця, затра­чена товаровиробником на виготовлення товару, справді потріб­на суспільству. У господарстві, що грунтується на приватній власності, особливо складний для товаровиробників акт пере­творення товару в гроші. Тут проявляється суперечність між приватною і суспільною працею, залежність приватних вироб­ників від стихії ринку.

Функціонування грошей як засобу обігу виражає дальший розвиток і ускладнення виробничих зв'язків між товаровиробни­ками. При простому товарообміні продаж товару одночасно означав купівлю іншого товару. У процесі товарного обігу про­даж товаровиробником його товару ще не зумовлює одночасно купівлю ним іншого товару. Продаж і купівля товарів можуть бути розірвані в часі і в просторі. Але якщо один товаровиробник продає свій товар, не купуючи іншого товару, то, отже, якісь товаровиробники не зможуть продати свої товари, внаслідок чого створюється затримка збуту цих товарів. Виходить, що то­варно-грошовий обіг приховує в собі можливість розриву актів купівлі-продажу товарів, а отже, і можливість економічних криз надвиробництва. Проте в простому товарному господарстві ця можливість не перетворюється в дійсність, оскільки суспільний поділ праці тут розвинутий ще порівняно слабко, не досить роз­винутий і суспільний характер процесу виробництва, а ринок в основному є локальним, місцевим.

Як засіб обігу гроші виступали спочатку у формі металевих зливків. Але обмін товарів на зливки породжував ряд трудно­щів: треба було зважувати метал, визначати його пробу, дроби­ти зливки і т. д. Об'єктивно виникла необхідність в авторитет­ному підтвердженні вмісту металу в зливку. Монета і являє собою зливок встановленої форми, який містить певну кількість металу за вагою і пробою, що засвідчено на монеті особливим штампом держави.

Гроші виконують функцію засобу обігу побіжно. Обслужив­ши одну товарну операцію, вони потім обслуговують наступну операцію і т. д. Побіжність цих функцій дає змогу замінити повноцінні гроші їхніми представниками — неповноцінними гро­шима (наприклад, мідними) або паперовими знаками вартості. Практика золотого грошового обігу показала, що в результаті безперервного обігу монети стираються, втрачають частину своєї маси і перетворюються в неповноцінні гроші. Номінальне значен­ня монет і реальний вміст їх розходяться, і цю обставину вико­ристала державна влада. В обіг як замінники золота почали випускати неповноцінні знаки вартості.

Гроші як засіб утворення скарбів

Через різні обставини процес обігу може припинитися, внаслідок чого гроші пере­стають діяти і осідають. У цьому разі во­ни починають виконувати нову функцію — засобу утворення скарбів.

Стихійний розвиток товарного виробництва спричинює об'єк­тивну необхідність нагромадження грошей. Щоб застрахувати себе від випадковостей ринку, кожний товаровиробник повинен забезпечити себе певним грошовим резервом і мати можливість купувати інші товари незалежно від того, чи вдасться йому реа­лізувати свої власні. Поступово, з розвитком купецького і ли­хварського капіталу, намагання затримати в себе гроші стає деякою мірою самоціллю.

З розкладом натурального господарства і розвитком товар­них відносин гроші дедалі більше виступають як втілення су­спільного багатства. В умовах натурального господарства багат­ства нагромаджувались у формі нагромадження продуктів. Розвиток товарного господарства спричинює іншу форму нагрома­дження багатства — форму нагромадження грошей. Товари не можна зберігати в необмеженій кількості, тоді як грошовий товар, відіграючи роль загального багатства, завжди може ви­конувати свої функції.

Як скарб гроші виступають представниками багатства вза­галі. Функцію скарбу можуть виконувати не тільки золоті моне­ти, а й сам грошовий матеріал в його безпосередньо натураль­ному вигляді: золоті зливки, вироби із золота тощо.

Гроші у функції скарбу стихійно регулюють грошовий обіг. Так, при зменшенні виробництва товарів і скороченні товаро­обороту частина золота виходить з обігу і перетворюється в скарб. Коли виробництво розширюється і товарооборот зро­стає, це золото знову вступає в обіг.

На ранніх стадіях розвитку товарного господарства гроші нагромаджувались через вилучення їх з обігу. При капіталі­стичному способі виробництва панівного значення набуває го­нитва за прибутками, а оскільки нерухомі гроші не приносять прибутку, капіталісти намагаються пустити їх в оборот, знайти їм вигідне застосування. Тому в умовах капіталізму скарби, як правило, передаються для зберігання в банки. Банки концен­трують їх і через кредит знаходять їм прибуткове застосу­вання.

Загальна криза капіталізму призвела капіталістичний грошо­вий обіг до хаотичного стану. В результаті знову відродилося прагнення капіталістів до придбання наявного золота.

Між капіталістичними країнами точиться боротьба за золо­ті резерви, яка є складовою частиною найгостріших міжімпе-ріалістичних суперечностей. Справа в тому, що золоті резерви використовуються імперіалістичними державами як одне з най­важливіших знарядь економічної боротьби між ними і як засіб лихварської експлуатації слаборозвинутих економічно країн.

Гроші як засіб платежу

Під час продажу товарів з відстрочкою пла­тежу гроші виконують функцію платіжного засобу. Коли товари продаються з відстроч­кою платежу, гроші при визначенні цін товарів функціонують ідеально, як міра вартості, але не відіграють ролі засобу обігу. Покупці сплачують гроші за товари лише тоді, коли настане строк платежу. Отже, в цьому разі гроші в процесі обігу не про­тистоять безпосередньо товарам, а надходять в оборот лише че­рез певний час. Функція засобу платежу відображує дальший розвиток виробничих і торгових зв'язків між людьми.

Функція грошей як засобу платежу передбачає розвиток ролі грошей не тільки як купівельного засобу, а й як втілення суспіль­ного багатства взагалі, тобто скарбу. Функціонування грошей як засобу платежу не обмежується сферою товарного обігу. Від­носини кредитора і боржника проявляються, наприклад, в про­цесі позички грошей, в операціях з позичками. Функцію засобу платежу гроші виконують також при виплаті ренти, податків.

Поле застосування грошей як засобу платежу значно розши­рюється в зв'язку з розвитком кредиту і кредитної системи, які 'одночасно звужують застосування грошей як засобу обігу. В умо­вах розвинутого капіталізму у великих торгових операціях гроші виступають переважно як засіб платежу. У вигляді засобу обігу вони функціонують переважно у сфері дрібної торгівлі.

Розвиток кредитних відносин і функції грошей як платіжного засобу призводить до появи кредитних грошей. Кредит, який надається одним капіталістом іншому, породжує боргові зобо­в'язання — векселі. Ці боргові зобов'язання, беручи участь у тор­говому обороті, переходячи з рук у руки до настання строку платежу, відіграють, по суті, роль грошей. Проте обіг векселів обмежений, оскільки вони мають гарантію лише приватної осо­би. Через це об'єктивно виникає потреба в міцнішій гарантії, що визначає появу банкнот. Банкнот — це вексель, який видає банк замість векселя приватної особи. Емісія банкнот провадиться в порядку кредитування товарного обороту. Отже, банкнот ви­никає з функції грошей як засобу платежу. Поряд з банкнотами в обороті бере участь й інший вид кредитних знарядь обігу — чеки. Чек — це наказ банку, виписаний власником вкладу, про видачу з свого рахунку грошей особі, зазначеній у чеку. Чеки мають короткий строк обігу.

Розвиток кредитних відносин створює можливість виплачу­вати позички через взаємні зарахування боргових зобов'язань без залучення наявних грошей.

Система взаємних розрахунків в умовах приватної власності на засоби виробництва містить у собі суперечність, що коренить­ся в самій природі відносин приватних товаровиробників. Якщо боржник не може своєчасно продати свій товар або внаслідок падіння цін виручить від його реалізації меншу суму, ніж роз­раховував, то він буде неспроможний виплатити позичку. Це потягне за собою несплату не тільки з боку цього товаровироб­ника, а й з боку тієї особи, якій він винен. В порядку ланцюгової реакції такий стан зачепить інтереси великої кількості товаро­виробників, які продали свої товари в кредит, і позначиться на їхніх долях. Поки платежі взаємно виплачуються, наявні гроші не потрібні. Та як тільки в ланцюгу взаємної заборгованості який-небудь платіж не буде погашений, ланцюг взаємних роз­рахунків розірветься і виникне потреба в наявних грошах.

З особливою гостротою ця суперечність проявляється в пері­од економічних криз надвиробництва. Неплатежі по ряду опера­цій підривають довір'я товаровиробників один до одного, почи­нається гонитва за готовими грошима. Виявляється, що справ­жніми грошима в капіталістичному господарстві є не боргові зобов'язання, а реальний грошовий товар — золото. Всі прагнуть продати свій товар, щоб одержати реальні гроші, але далеко не всі можуть купити товар, бо готові гроші в цей час вилучаються для виплати боргів. Отже, розвиток функції грошей як за­собу платежу в умовах приватної власності на засоби вироб­ництва відображує можливість дальшого розвитку актів купівлі та продажу, створює нові умови для дальшого розвитку супе­речностей капіталістичної економіки.

Світові гроші

Всередині певної країни, як вже зазнача­лось, грошовий товар у виконанні ним пев­них функцій може бути замінений знаками вартості. Природі міжнародного платіжного обороту відповідає функціонування грошей у їхній натуральній формі, у формі зливків благородного металу. Світовими грошима є золото. Золото виступає як міра вартості і використовується на світовому рийку як загальний засіб платежу. У світовій торгівлі розрахунки здійснюються пе­реважно через зарахування боргових зобов'язань банками. Не­обхідність перевезення наявного золота з однієї країни в іншу виникає лише тоді, коли боргові зобов'язання не гасяться взаєм­ними розрахунками. У цьому разі гроші виступають на світовому ринку як загальний платіжний засіб.

Коли розлад економічних відносин або яке-небудь економічне потрясіння призводить до порушення нормального ходу плате­жів, виникає необхідність в оплаті кожної товарної операції го­товими грошима. Тоді світові гроші відіграють роль загального купівельного засобу.

Гроші з однієї країни в іншу рухаються і тоді, коли капіта­лісти переміщають частину своїх капіталів для збереження їх за кордон. У цьому разі гроші функціонують як «абсолютно су­спільна матеріалізація багатства взагалі...» ¹.