§ 2. Товар і його властивості

Аналіз капіталістичних відносин К. Маркс починає з товару. Перший відділ тому «Капіталу» присвячено аналізу товару і грошей. Це пояснюється такими причинами. По-перше, істо­рично капіталізм виростає з простого товарного господарства. По-друге, сукупність товарів становить багатство капіталістич­ного суспільства, а товар є найпростішою клітинкою складного організму капіталістичного господарства, яка в зародку включає всі його особливості, суперечності і з якої постійно виростають капіталістичні відносини. По-третє, товаром при капіталізмі є і робоча сила, що надає товарним відносинам загального харак­теру. Товарні відносини — вихідний пункт і найзагальиіша риса капіталізму.

Що ж таке товар? Товар — це продукт праці, призначений для обміну через купівлю-продаж. Товар має дві властивості: по-перше, він задовольняє яку-небудь людську потребу, по-дру­ге, є річчю, яка здатна обмінюватись на іншу річ. Інакше кажу­чи, товар має споживну вартість і мінову вартість.

Споживна вартість товару

Споживна вартість речі полягає в тому, що вона корисна для людей, задовольняє ті чи інші їхні потреби як предмет особистого споживання або як засіб виробництва. Виробництво покликане створювати споживні вартості. Якщо абстрагуватися від тих кон­кретних економічних форм, яких за відповідних суспільних умов набувають продукти праці, то багатство суспільства завжди складається із споживних вартостей. Споживна вартість про­дукту праці безпосередньо не виражає суспільних відносин, але вона має історичний характер, бо її роль і значення змінюються залежно від змін суспільних умов. Якщо продукт створюється виробником для себе, то він є споживною вартістю для самого виробника. Коли через суспільний поділ праці продукт призна­чається для споживання не самого виробника, а іншої особи, цей продукт стає суспільною споживною вартістю, споживною вар­тістю для інших. В умовах товарного виробництва споживна вар­тість повинна задовольняти потреби не самого виробника, а тих осіб, які купують даний товар. Отже, в процесі виробництва то­вару повинна створюватися суспільна споживна вартість. Проте не всяка суспільна споживна вартість є товаром, бо товар, як було вже зазначено, повинен мати ще одну властивість—вла­стивість обмінюватися на інший товар. Отже, історична особли­вість споживної вартості товару в тому, що вона є носієм мінової вартості.

Споживна вартість речей, їхня корисність для людей історично розкри­ваються з прогресом науки і техніки. Так, корисність заліза стала відома лише тоді, коли люди навчилися виплавляти залізо з руди І виробляти з нього знаряддя і предмети праці. В результаті дальшого науково-технічного про­гресу, впровадження у виробництво досягнень науки і техніки розкриваються дедалі нові можливості застосування заліза та інших металів, їхні нові корисні властивості для суспільства.

Фізико-хімічні властивості речей як споживних вартостей ви­вчає не політекономія, а інші науки. Політична економія вивчає роль споживної вартості в системі суспільних відносин, що скла­даються в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Мінова вартість і вартість товару

Мінова вартість — це властивість товару обмінюватися в певних пропорціях на інші товари. Хоч в окремих актах обміну ці пропорції можуть мати випадковий характер, в цілому вони дикту­ються певними закономірностями. Економічна наука дослідила і узагальнила багатовіковий досвід розвитку обміну в теорії тру­дової вартості.

Обмін двох товарів означає, що вони прирівнюються один до одного. Але так прирівнювати можна лише тому, що обмінюва­ним товарам притаманні якісь об'єктивно однакові, загальні вла­стивості, втілені в них ще до того, як вони вступили в процес об­міну. Що це за властивості? Очевидно, що обмінювані товари як споживні вартості відрізняються один від одного, бо інакше процес обміну був би абсурдним, непотрібним. Загальною об'єк­тивною властивістю цих товарів є лише те, що на виробництво їх затрачено суспільну працю. Як споживні вартості товари різні, як втілення суспільної праці вони однорідні.

Суспільна праця, втілена в товарі, становить вартість товару. Вартість —це речовий вираз суспільної праці товаровиробників. Мінова вартість товарів, тобто пропорція, в якій один товар об­мінюється на інший, визначається їхньою вартістю. Мінова вар­тість—це форма вартості, зовнішній прояв її в акті обміну.

Початок теоргцтрудової вартості поклали представники бур­жуазної класичної лшіітичної економії (В. Петті, А. Сміт, Д. Рі-кардо). Але послідовйо, всебічно, з усіма соціальними і класо­вими висновками, які вйшливають з неї, її розробив К. Маркс.

Буржуазна вульгарні політична економія намагалась і нама­гається відкинути теорію трудової вартості, протиставляючи їй положення, які не мають якбі-небудь наукової основи. Так, дуже поширилось у буржуазній науШ трактування мінової вартості як вираження споживної вартості.Згідно з цією «теорією», мінові пропорції визначаються не затраченою суспільною працею, а ні­бито споживною вартістю товаруА Але товари як споживні вар­тості незрівнянні, вони обмінюються тільки тому, що мають різ­ну споживну вартість. Саме споживною вартістю о>ин товар від­різняється від іншого. Отже, суспільна праця визначає вартість товару і ті пропорції, в яких один товар обмінюється на інший.

Праця — основа життя суспільства, і ця обставина не може не проявитися в економічних зв'язках між людьми і тоді, коли ці зв'язки мають форму товарних відносин. Сам суспільний поділ праці в умовах, коли як виробники виступають різні власники, не міг би розвиватись, якби мінові пропорції не визначалися за­тратами праці, тобто якби мінова вартість не визначалася вар­тістю.

Вартість може мати тільки річ, яка є споживною вартістю. З другого боку, не кожна корисна річ, не кожна споживна вар­тість має вартість: предмети, до яких не було прикладено працю людини, вартості не мають (наприклад, необроблена земля, вода в річках і морях, дикорослі плоди тощо). Водночас самі по собі затрати праці ще не роблять продукт вартістю. Наприклад, у на­туральному селянському господарстві продукти, які виробляють для власного споживання, властивості вартості не набирають. Продукт праці стає вартістю лише за відповідних суспільних умов — при товарному виробництві. Вартість — категорія історична. Щоб це зрозуміти, треба проаналізувати характер праці, втіленої в товарі.

Подвійний характер праці, втіленої в товарі. Праця конкретна і праця абстрактна

У процесі праці товаровиробник створює споживну вартість і вартість. Ця обставина породжується тим фактом, що праця товаро­виробника має подвійний характер. З одно­го боку, вона є корисною працею, що ство­рює речі, які задовольняють ті чи інші по­треби людей. Певна корисна праця є вічна природна необхід­ність існування людей незалежно від суспільних умов. З другого боку, праця кожного товаровиробника є часткою всієї суспіль­ної праці, затратою людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретних форм. Перший вид праці називається конкретною працею, другий — абстрактною працею. Конкретна праця — праця, яку затрачають у певній корисній формі, створює певну споживну вартість (вугілля, метал, хліб тощо). Відмін­ність споживних вартостей зумовлюється тим, що вони виступа­ють як продукти різник видів конкретної праці (праці шахтаря, доменщика, пекаря, ткача тощо). Саме специфічний характер конкретної праці кожного товаровиробника і породжує її відмін­ність від праці іншого товаровиробника. Ця відмінність неминуче спричинюється відмінностями в предметах праці, знаряддях пра­ці, характері виробничих операцій, в кінцевому результаті праці. Треба мати на увазі, що конкретна праця — не єдине джерело вироблюваних споживних вартостей, речового багатства. Людина лише переробляє той матеріальний субстрат, який вже існує в природі. Споживна вартість — це результат з'єднання двох еле­ментів — речовини природи і праці.

Але який би вид конкретної праці ми не взяли, він є також затратою людської енергії (м'язів, мозку, нервів тощо), часткою сукупних затрат загальнолюдської суспільної праці. Той факт, що товар має не тільки споживну вартість, а й вартість, свідчить про дещо спільне в праці різних людей в умовах товарного ви­робництва: суспільна праця взагалі, незалежно від її конкретної форми,— це абстрактна праця.

Абстрактна праця — характерна особливість товарного ви­робництва. Вона виражає відносини товаровиробників і тому є історичною категорією. Зрозуміло, і в умовах натурального гос­подарства в праці людей було щось спільне. Проте ця спільна сторона праці в натуральному господарстві проявлялася безпосе­редньо, а не через прирівнювання речей у процесі обміну.

Наприклад, у первісній общині, коли товари ще не виробляли, праця кожного виробника була безпосередньо суспільною працею, бо кожний вироб­ник виконував за призначенням общини ту чи іншу корисну функцію в процесі матеріального виробництва, його особиста, конкретна праця виступала без­посередньо як частка спільної праці общини.

Коли приватна власність призвела до відокремлення вироб­ників, кожний з них почав займатися певним видом праці як сво­єю приватною справою. Праця перестала бути безпосередньо су­спільною, її суспільна природа була прихованою. Тепер тільки обмін товарів давав можливість встановити, що праця певного виробника потрібна суспільству і є часткою суспільної праці. По­рівнюючи один з одним різні продукти своєї праці, люди в про­цесі обміну тим самим прирівнюють затрачену на виробництво їх працю. Суспільні затрати праці товаровиробників в умовах при­ватної власності обліковуються через обмін, стихійно.

Категорія абстрактної праці виражає реальний об'єктивний процес прирівнювання через обмін різних видів праці, абстрагу­вання від їхніх конкретних форм: вона виражає те спільне, що властиве праці товаровиробників в об'єктивній дійсності. Чим різноманітніші конкретні форми праці, тобто чим більше розви­нутий суспільний поділ праці, тим більшою мірою виявляється спільність найрізноманітніших видів праці, тим більшого зна­чення набирає процес прирівнювання їх і більш розвинутою є категорія абстрактної праці.

Отже, абстрактна праця — це загальнолюдська праця, су­спільний характер якої виявляється в процесі товарного обміну. А вартість — це абстрактна праця, кристалізована в товарі. Абстрактна праця виражає певні виробничі відносини—відно­сини товаровиробників. Це означає, що й вартість є не власти­вістю речі, а вираженням виробничих відносин товаровироб­ників.

Подвійний характер праці, яка виробляє товари, відкрив К. Маркс. Це відкриття мало для наукової розробки політичної економії капіталізму дуже важливе значення, оскільки воно дало змогу створити справді наукову теорію трудової вартості, викри­ти суперечності товарного господарства, а потім і супереч­ності капіталістичного виробництва, закономірності його роз­витку і неминучу загибель.

Суперечності між приватною і суспільною працею

Виробництво товарів — особиста справа кожного приватного товаровиробника. При­ватна власність роз'єднує товаровиробни­ків. Водночас суспільний поділ праці надає праці суспільного характеру, пов'язує між собою незалежних приватних товаровиробників. В результаті виникає і розвиваєть­ся глибока суперечність між приватною і суспільною працею. Приватна власність неминуче спричинює стихійний розвиток то­варного виробництва, породжує конкуренцію між товаровироб­никами. І лише на ринку, в процесі стихійного обміну товарів і ринкової конкуренції, виявляються суспільний характер праці виробників, їхня залежність один від одного. Тільки обмін вста­новлює, наскільки необхідний даний товар суспільству. Якщо су­спільству не потрібний продукт певного виду конкретної праці, то воно не визнає її і як частку суспільної праці.

Оскільки продукти виробляють як товари, то виникає необхід­ність реалізувати їхню вартість, дістати за них інший товар. Про­те, якщо вироблено таку споживну вартість, яка не відповідає суспільній потребі, платоспроможному попиту, товар не буде проданий, і праця, затрачена на його виробництво, не буде визна­на суспільством. На ринку стихійно відбувається процес суспіль­ного обліку праці. Успішна реалізація товарів одними товаро­виробниками часто-густо порушує інтереси інших товаровироб­ників, які не досить пристосувалися до потреб суспільства і умов ринку. У процесі конкуренції одні товаровиробники зба­гачуються, а інші розорюються і гинуть.

Суперечність між приватною і суспільною працею відобра­жується в суперечності між конкретною і абстрактною працею. Товар, будучи єдністю споживної вартості і вартості, водночас включає і суперечність між ними. Ця суперечність між приват­ною і суспільною працею має антагоністичний характер. Вона є основною суперечністю простого товарного господарства. В умо­вах капіталізму ця суперечність стає ще гострішою і розвиваєть­ся в суперечність між суспільним характером виробництва і при­ватнокапіталістичною формою привласнення, про що мова йтиме далі.

Суперечність між приватним і суспільним характером праці є вихідним моментом усіх суперечностей приватного товарного виробництва. Вульгарна політична економія показує приватно­власницьке товарне господарство як гармонічне, де товаровироб­ники нібито просто обмінюються послугами. Насправді приват­новласницьке товарне господарство роздирається непримиренни­ми, антагоністичними суперечностями, які в умовах стихійного характеру розвитку і конкурентної боротьби призводять до зба­гачення невеликої кількості власників за рахунок розорення і за­гибелі величезної маси простих товаровиробників.

Величина вартості товару

Величина вартості товару визначається кіль­кістю праці, суспільно необхідної для його виробництва, і вимірюється робочим часом. Різні товаровиробники затрачають на вирооництво того самого товару неоднакову кількість часу, внаслідок чого товари мають різну індивідуальну вартість. Оскільки вартість втілює суспільну працю, то величина суспільної вартості не може визначатися ін­дивідуальними затратами праці. Суспільна вартість товару — це вартість, яка визначається суспільно необхідним часом, який по­трібний для його виробництва.

Суспільно необхідний робочий час — це час, який затрачається на виготовлення якого-небудікта-вару за певних суспільно нормальних умов виробництва і серед­нього в даному суспільстві рівня майстерності та інтенсивності праці.

В умовах приватної власності пропорції в обміні товарів стихійно регулюються суспільно необхідними затратами праці, робочого часу. Регулююча роль суспільно необхідних затрат праці яскраво виявляється в конкуренції товаровиробників. Товаро­виробник, який затрачає на виготовлення одиниці продукції менше робочого часу, ніж інші, буде'у виграшному становищі. Великі підприємства з більш досконалою технікою і організа­цією виробництва і праці затрачають на виробництво певного товару менше робочого часу, ніж підприємства, які не мають та­ких переваг. Саме ці переваги і зумовлюють витіснення великими підприємствами підприємств дрібних і середніх.

Приватні товаровиробники перебувають на ринку формально в однаковому становищі, бо продають товари по тій самій су­спільній вартості. Але насправді за цією формальною рівністю прихована фактична нерівність приватних товаровиробників. Справа в тому, що великі і дрібні товаровиробники затрачають на виробництво тих самих товарів різну кількість праці, а про­дають ці товари за однаковою вартістю.

Продуктивність та інтенсивність праці. Проста і складна праця

Величина вартості товарів змінюється за­лежно від продуктивності праці. Продук­тивність праці визначається кількістю про­дуктів, вироблених за одиницю робочого часу. Зміна продуктивності праці спричинює зміну вартості одиниці товару. Із зростан­ням продуктивності праці вартість одиниці товару зменшується. Продуктивність праці залежить від ряду факторів і насампе­ред від рівня розвитку знарядь праці, їхньої ефективності. Ве­лике значення мають ступінь кваліфікації робітника, рівень розвитку науки й техніки і застосування їхніх досягнень у вироб­ництві, ступінь концентрації виробництва, природні умови.

Оскільки продуктивність праці виражається в більшій або меншій кількості споживних вартостей, які виробляються за оди­ницю робочого часу, вона пов'язана з конкретною стороною пра­ці, належить до конкретної праці. К. Маркс писав, що конкретна праця може бути то багатшим, то біднішим джерелом створення продуктів. Абстрактна праця (однакова за складністю й інтен­сивністю) виробляє за одиницю часу ту саму вартість.

Якщо за 8 годин робочого часу замість 100 м тканини буде вироблено 200 м, то вартість цих 200 м тканини вимірюватиметься тими самими 8 годи­нами праці, хоч продуктивність праці при цьому збільшиться вдвоє, а вартість кожного метра тканини відповідно зменшиться.

Праця може бути більш інтенсивною і менш інтенсивною. Під інтенсивністю праці розуміють затрату робочої сили за одиницю часу. Інтенсивніша праця створює за однаковий час більшу вар­тість порівняно з працею менш інтенсивною.

Так, якщо зростання виробництва згаданої тканини буде пов'язане з під­вищенням інтенсивності праці вдвоє порівняно із середньою, то 8 годин праці фактично дорівнюватимуть 16 годинам праці, а вартість кожного метра тка­нини буде попередньою (за інших однакових умов).

«Величина вартості товару змінюється, таким чином, прямо пропорціонально кількості і обернено пропорціонально продук­тивній силі праці, яка втілюється в цьому товарі».1

Праця, яка виробляє товар, є простою, якщо вона не потре­бує особливого навчання, і складною, якщо вона потребує спе­ціальної підготовки, навчання. Проста праця — праця неквалі-фікована, складна праця — праця кваліфікована. Усяка складна праця виступає як помножена проста праця.