1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с. Зо.

Дійовим засобом викриття таких прогнозів є марксистсько-ленінське прогнозування світового економічного і політичного розвитку, а також конкретизація його по окремих країнах і ре­гіонах нашої планети.

Багато що потрібно дослідити і в механізмі світового капі­талістичного господарства, яке зазнало глибоких змін у зв'язку з крахом колоніальної системи імперіалізму. Чимало країн, які визволилися від колоніального гноблення, залишаючись в рам­ках капіталістичного світового господарства, не можуть розв'я­зати своїх корінних проблем. У боротьбі проти імперіалізму і неоколоніалізму вони спираються тією чи іншою мірою на під­тримку соціалістичних країн. Проте в міжнародному становищі цих країн останнім часом відбулися помітні зміни. Як зазнача­лося на XXV з'їзді КПРС, значно активізувалася їхня зовнішня політика, і при теперішньому співвідношенні світових сил країни, що визволилися, можуть протистояти політиці монополістичного капіталу. Закономірності розвитку цих країн своєрідні і потре­бують дальшого аналізу.

В сучасну епоху відбуваються істотні зрушення в структурі економіки розвинутих країн капіталізму. Нові явища в їхній економіці, пов'язані з науково-технічною революцією, з проце­сами імперіалістичної інтеграції і політикою неоколоніалізму, потребують дальших досліджень.

Якісно нових рис набули капіталістичні монополії. Вони вті­люють зрощення не тільки банківських, промислових, а й торго­вельних монополій. Водночас зростає поєднання сили монополій і держави в єдиний механізм державно-монополістичного капі­талізму. В рамках стихійного ринкового господарства в розви­нутих капіталістичних країнах посилюється значення державно-монополістичного регулювання економіки, однією з вищих форм якого є програмування. Стимули до цього створює потреба ре­конструкції ряду галузей господарства у зв'язку з загостренням енергетичної, сировинної і економічної криз. Потрібно й далі ви­вчати зміни механізму державно-монополістичного регулювання економіки, його межі і класовий характер, розкривати реакційну природу імперіалізму і рух широких мас трудящих, що проти­стоїть йому. Велику увагу слід приділити новому ступеневі зро­стання суспільного характеру виробництва, зв'язаному з розвит­ком транснаціональних монополій, аналізу поглиблення супе­речностей капіталізму як результату цього розвитку.

Особливо уважно потрібно вивчати нові процеси, які харак­теризують дальший розвиток відносин робітничого класу і бур­жуазії. Тепер у ролі капіталіста-покупця робочої сили виступає не тільки індивідуальний власник засобів виробництва, а . й капіталістична корпорація, і буржуазна держава. У найбільш розвинутих країнах монополістичного капіталізму здебільшого в ролі продавців робочої сили виступають не окремі робітники і роздрібнені цехові профспілки. На операцію купівлі і продажу робочої сили дедалі більше впливають профспілки, об'єднані в національному масштабі. Коли робітничий клас в цілому через свої організації вдається до страйку, він здатний паралізувати не тільки окремі галузі господарства, а й увесь економічний механізм країни. Із зростанням боєздатності профспілок моно­полії вже не можуть обмежитися традиційними засобами класо­вої боротьби. Для тиску на профспілки, для розкольницької ді­яльності в рядах робітничого класу вони широко використовують могутність державної машини. Проте і в союзі з державою моно­полії неспроможні встановити свій повний диктат на ринку пра­ці. В тих країнах, де робітничий рух вийшов за межі вузьких рамок економічної боротьби і ставить політичні вимоги, робіт­ничий клас змушує монополії йти на поступки не тільки робітни­кам, організованим у профспілки, а й усім трудящим. Таким чином, становище на ринку праці потребує обліку співвідношен­ня економічної і політичної боротьби робітничого класу, ступеня зрілості робітничого руху, ролі в ньому комуністичного аван­гарду.

Досліджуючи закономірності сучасного монополістичного ка­піталізму, марксистсько-ленінська політична економія на основі нових фактів розкриває паразитичну суть капіталізму, аналі­зує дальше поглиблення його суперечностей, які зумовлюють неминучість перемоги соціалістичної революції. На перший план тут висувається дослідження процесів поглиблення імперіаліс­тичних суперечностей, породжуваних науково-технічною рево­люцією в умовах зростання державно-моиополістичного капіта­лізму. Вона виявляє і вивчає прогресивні елементи в організації і управлінні виробництвом розвинутих капіталістичних країн, тенденції розвитку продуктивних сил в умовах науково-технічної революції і соціально-економічні наслідки цієї революції.

Вивчення і використання позитивного господарського досвіду на сучасних капіталістичних підприємствах становить інтерес і з точки зору виконання соціалістичними країнами найважливішого завдання сучасності: за короткі історичні строки перевершити розвинуті країни капіталізму в економічному відношенні.

При дослідженні прогресивних техніко-економічних тенден­цій, що зумовлюють підвищення ефективності виробництва, не можна не враховувати їхні взаємозв'язки з реакційними політич­ними тенденціями розвитку сучасного капіталізму як у рамках монополій, так і в масштабі всієї національної економіки. Немає жодного кроку на шляху прогресу продуктивних сил, який би не супроводився тими або іншими проявами нових, ще більш ви­тончених форм експлуатації трудящих.

У зв'язку з використанням електронно-обчислювальних ма­шин і методів системного аналізу зросла роль організаторів ви­робництва— менеджерів, виникли раціональні техніко-екоиомічні перетворення в управлінні виробництвом. Вивчаючи ці проце­си, слід одночасно викривати апологетичні спекуляції буржуазних авторів, які доводять, що «управлінська революція» ніби веде до «зникнення» капіталіста і робить центральною фігурою ви­робництва менеджера.

Потрібно далі аналізувати техніко-економічні аспекти капі­талістичного програмування, які відображують спроби здійснити політику капіталовкладень з урахуванням можливостей, створю­ваних науково-технічною революцією. Тепер, більш ніж коли-небудь, важливо пам'ятати вказівку В. І. Леніна про те, що еко­номіст повинен уважно вивчати тенденції розвитку техніки в ка­піталістичних країнах, які, з одного боку, ведуть до підвищення ефективності виробництва, а з другого,— до поглиблення капіта­лістичних суперечностей. В сучасних умовах ця вказівка В. І. Ле­ніна набуває нових аспектів. Неконтрольованнй, стихійний роз­виток продуктивних сил капіталізму породив глобальні проблеми людства, які не можуть бути розв'язані без співробітництва всіх народів нашої планети.

Нові тенденції в розвитку державно-монополістичиого капі­талізму, які виникли під впливом зрушень у науці і техніці, зумовили необхідність ретельного дослідження швидко зміню­ваних пропорцій галузевої структури господарства розвинутих індустріальних країн, в яких неухильно зростає питома вага невиробничої сфери. Постає питання про уточнення меж продук­тивної і непродуктивної праці, матеріального і нематеріального виробництва, а у зв'язку з цим і питання про статистичне вимі­рювання сукупного суспільного продукту, національного доходу, оцінки факторів, які визначають ефективність виробництва в роз­винутих капіталістичних країнах.

Сучасна монополістична конкуренція здійснюється здебіль­шого в умовах, коли найважливішим фактором конкурентної боротьби стала якість товарів і послуг, що їх пропонують по­купцеві. Завдання науки — розкрити роль підвищення якості продукції в сучасній конкурентній боротьбі.

Увагу економічної науки привернено до дослідження співвід­ношення між І і II підрозділами сукупного суспільного продукту в умовах науково-технічної революції.

XXV з'їзд КПРС відмітив дальше поглиблення внутрішніх суперечностей капіталізму. Це, як підкреслювалося в доповіді Л. І. Брежнєва, особливо наочно виявилося в тому факті, що на основі загальної кризи капіталізму в 1974—1975 pp. розгорну­лася економічна криза, яку за її силою можна порівняти лише з кризою 30-х років. Ця криза охопила всі головні центри світо­вого капіталістичного господарства, і особливо вразила високо-розвииуту державио-монополістичну економіку, що склалася в післявоєнний період. У зв'язку з цим XXV з'їзд КПРС поста­вив перед економічною наукою завдання далі поглиблено дослі­джувати всі нові явища в економіці сучасного капіталізму.

Зазнала краху кейнсіанська економічна доктрина антикризо-вого регулювання. Це поглибило кризу всієї буржуазної політ­економії, розроблених нею теорій стабілізації капіталізму. Кри­зові явища охопили, таким чином, не тільки базис капіталізму, а й його надбудову. Загострення загальної кризи капіталізму сприяло дальшому зростанню впливу ідей марксистсько-ленінської політичної економії, правильність яких підтверджує історичний розвиток. У цій післямові не ставиться завдання дати харак­теристику всіх сучасних теоретичних проблем політичної еконо­мії капіталізму, які потребують поглибленого дослідження. Не­минуче виникатимуть і нові проблеми, які тепер важко передба­чити. Зрозуміло одне: щоб правильно орієнтуватися в проблемах економіки і політики сучасного капіталізму, економіст-марксист повинен уважно стежити за виникненням нових соціально-еконо­мічних явищ, за розвитком самої економічної науки.

У марксистсько-ленінській політичній економії капіталізму є й теоретичні основи, і науковий метод економічного обгрунту­вання революційної боротьби.

Економічне обгрунтування революційної боротьби проти капі­талізму грунтується на вивченні всієї системи його антагоністич­них суперечностей. Корені цих суперечностей закладені в самому капіталістичному способі виробництва, у розвитку продуктивних сил, що перебувають у кричущій суперечності з капіталістичним базисом і надбудовою. Марксистсько-ленінська політична еконо­мія виключає вульгарний економічний детермінізм. Вона дово­дить усі свої дослідження до політичних висновків, пов'язує їх з класовою боротьбою, яка веде до створення безкласового су­спільства і досягнення вищих форм свободи людської особисто­сті. Кінцевою метою її аналізу є наукове обгрунтування все­світньо-історичного прогресу —не тільки пояснення закономір­ностей розвитку суспільства, а й революційне перетворення його.

Співвідношення сил у сучасному світі і весь хід історичних подій показують необхідність і реальність переходу від капіта­лізму до соціалізму у всесвітньому масштабі. Політична економія покликана дати глибоке економічне обгрунтування стратегії і тактики світової революційної боротьби в усіх її формах.

Хід мирного економічного змагання двох протилежних світо­вих систем значною мірою залежить від згуртування соціалістич­них країн на основі марксизму-ленінізму, зміцнення соціалістич­ної інтеграції, раціонального й ефективного використання пере­ваг соціалістичного планового господарства. Міжнародні аспекти розвитку економіки у зв'язку з тенденціями сучасних продуктив­них сил набуватимуть дедалі більшого значення в змаганні соці­алізму і капіталізму. При цьому особливо важливою стає на­уково обгрунтована програма боротьби революційних сил в ос­новних цитаделях імперіалізму.

Діалектика розвитку державно-монополістичного капіталізму така, що, забезпечуючи інтереси монополій, він водночас посилює суспільний характер виробництва, помножує матеріальні перед­умови соціалізму і розширює соціальну базу антимонополістич-ного руху. Виходячи з неминучості посилення таких тенденцій, програми комуністичних партій капіталістичних країн дають кон­кретне економічне обгрунтування шляхів розвитку соціалістичної революції в своїх країнах.

У доповіді Л. І. Брежнєва на XXV з'їзді КПРС було узагаль­нено досвід боротьби країн, що визволилися, за глибокі прогре­сивні зміни і названо основні напрями цієї боротьби: перенесен­ня центру ваги в розвитку промисловості на державний сектор, ліквідація феодального землеволодіння, націоналізація власно­сті іноземних монополій, які перешкоджають встановленню ефек­тивного суверенітету молодих держав над своїми природними ресурсами, формування власних кадрів.

Новим завданням марксистсько-ленінської політичної еконо­мії капіталізму є дослідження економічних проблем розвитку країн, що визволилися від колоніального гноблення, сприяння їм у розробленні науково обгрунтованих програм ліквідації на­слідків колоніалізму. В цих країнах ще не сформувався досить численний і організований робітничий клас і дуже значний дріб­нобуржуазний прошарок, тому антиімперіалістичні настрої мас і тяжіння їх до соціалізму використовуються нерідко для поши­рення різних видів «національного» соціалізму. Проте ідеї на­укового соціалізму і тут дедалі більше поширюються.

Ключем до вироблення науково обгрунтованої економічної програми революційної боротьби в кожній окремій країні є вмін­ня правильно поєднувати національні та інтернаціональні зав­дання цієї боротьби. Сила марксизму-ленінізму в тому, що він дає, за словами В. І. Леніна, можливість «дослідити, вивчити, відшукати, вгадати, схопити національно-особливе, національно-специфічне в конкретних підходах кожної країни до розв'язання єдиного інтернаціонального завдання, до перемоги над опорту­нізмом і лівим доктринерством всередині робітничого руху...» ^!. Тому при вивченні політекономії капіталізму треба добиватися глибокого знання його загальних закономірностей, а також того, як вони проявляються в окремих країнах, за певних конкретно-історичних умов.

Марксистсько-ленінська політична економія ніколи не зупи­няється в своєму розвитку, постійно збагачується новими даними і положеннями. Як підкреслював В. І. Ленін, вона не може не відображати «разючо-різкої зміни умов суспільного життя» ².

Вивчення дійсності капіталістичного світу не можна зводити до простої ілюстрації загальних ознак капіталізму. Нові фак­тичні дані завжди підтверджують загальні й основні властивості капіталізму. Разом з тим вони відображують зміну історичних умов розвитку капіталізму. Повністю їх можна зрозуміти в результаті послідовного марксистсько-ленінського аналізу найно­віших процесів, які характеризують розвиток капіталістичних ви­робничих відносин в сучасних умовах.