Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Паламарчук В.В. ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
14.04.2019
Размер:
5.08 Mб
Скачать

1 Хансен 3. Зкономические цикли и национальиьій доход. М., 1959, с. 241,

Насправді не всяке зростання веде в підсумку до зростання доходів. Відомо, що національний доход створюється зовсім не будь-якими послугами, у тому числі не послугами держави, поліції тощо. Лише виробничі затрати можуть вести до його збіль­шення.

Неокейнсіанці не змогли довести безперервність мультиплі­каційного ефекту і змушені були визнати, що через деякий час дія такого ефекту припиняється, настає застій виробництва і на­віть спад. Причину спаду вони вбачали в тому, що в кожному періоді мав місце «відплив» у потоці витрат. Це зумовлено на­чебто тим, що деяка частина одержаного доходу зберігається, а не витрачається. Мультиплікаційний ефект закінчується, коли все початкове зростання купівельної сили «відпливає», тобто сума заощаджень зрівнюється з величиною первісних інвестицій. Таким чином, циклічний розвиток економіки неокейнсіанці роз­глядають не як результат суперечностей капіталізму, а як ре­зультат «відпливаючих» витрат, або зростаючих заощаджень.

Одночасно неокейнсіанці намагаються пояснити і різкі під­несення виробництва, які перевищують ефективний попит. Вони почали аналізувати економічне зростання не тільки за допомо­гою мультиплікатора, а й за допомогою акселератора *. Е. Хан­сен та інші неокейнсіанці твердять, що сукупний попит на засоби виробництва, зумовлений збільшенням прибутків, зростає біль­ше, ніж збільшується попит на предмети споживання. Навіть не­значні коливання в попиті на готову продукцію, і насамперед на предмети споживання, на думку неокейнсіанців, спричинюють різкі зміни попиту на засоби виробництва.

* Акселератором (прискорювачем) називають відношення приросту Інве­стицій до приросту доходу.

У теорії акселерації не враховується характерне для періоду загальної кризи капіталізму недовантаження виробничих потуж­ностей. З цієї причини зростаючий попит на готову продукцію не завжди зумовлює значне збільшення виробництва засобів ви­робництва. Вчення про мультиплікатор і акселератор лежить в основі всіх сучасних неокейисіаиських теорій «економічного зростання». Мультиплікатор, як твердять неокейнсіанці, спричи­нює зростання прибутку, зайнятості і споживання, а акселератор стимулює нові інвестиції, які в свою чергу приводять в дію муль­типлікатор.

Головним фактором економічного зростання неокейнсіанці вважають інвестиції, абр, інакше кажучи, норму нагромадження капіталу. Проблема нагромадження розглядається у взаємозв'яз­ку із заощадженнями. Якщо інвестиції дорівнюють заощаджен­ням, то економіка не зазнає утруднень. Перевищення заоща­джень над інвестиціями призводить до недовантаження підпри­ємств і зростання безробіття. Навпаки, перевищення інвестицій­ного попиту над заощадженнями породжує зростання цін. Сам собою розгляд пропорцій між заощадженнями і нагромаджен­ням становить певний інтерес. Проте неокейнсіанці за допомо­гою цих другорядних зв'язків намагаються пояснити основні Еко­номічні процеси, що в корені помилкове.

Надалі неокейнсіанці почали брати до уваги й інші фактори, від яких залежить зростання виробництва. Вони почали конст­руювати моделі, в яких удосконаленням техніки, підвищенням продуктивності праці, доцільною зміною структури капітало­вкладень забезпечується високий темп зростання капіталістич­ного виробництва. Але й тут вони ігнорують внутрішні супереч­ності капіталізму, які негативно впливають на темпи зростання і виключають безперервне стійке збільшення виробництва.

Порівняно новий варіант теорії економічного зростання — по-сткейнсіанські моделі (Дж. Робінсон, Н. Калдор). Особливість їх полягає в тому, що темп зростання ставиться в залежність від розподілу доходу на заробітну плату і прибуток. Зміни в розпо­ділі впливають на загальну суму заощаджень, оскільки «схиль­ність до заощаджень> в одержувачів заробітної плати і прибут­ків різна. Саме розподіл залежить від темпу нагромадження. Темп визначає норму прибутку та її частку в доході. Залишок до­ходу перетворюється в заробітну плату. Згідно з моделлю Н. Калдора підвищення темпів зростання може бути забезпече­не лише завдяки перерозподілу національного доходу на користь прибутку. Ці висновки використовуються для виправдання по­літики буржуазної держави, спрямованої проти робітничого класу.

Дж. Робінсон виходить з того, що підвищення заробітної пла­ти, відповідне зростанню продуктивності праці, усуває труднощі в реалізації і є найважливішим стимулом економічного зростан­ня. Такі погляди відображують боротьбу робітничого класу за поліпшення свого становища. Водночас вона переоцінює значен­ня цієї боротьби. Зростання заробітної плати не може усунути суперечностей капіталістичного відтворення і його законів. Із своїх міркувань Робінсон робить помилковий висновок про мож­ливість співробітництва монополій і профспілок.

Поряд з розробкою практичних методів управління економі­кою теорії «регульованого капіталізму" мають на меті також ідеологічні цілі, намагаючись замаскувати антинародну суть державно-монополістнчного капіталізму.

У 70-х роках криза теорій «економічного зростання» стала очевидною. Економічна криза 1974 — 1975 pp., спричинене нею зростання інфляції і безробіття показали всю неспроможність ме­тодів державно-монополістичного регулювання.

Багато буржуазних економістів визнає, що економічне зро­стання неспроможне розв'язати проблеми, які постають перед суспільством. І головною причиною цього вони вважають те, що політика прискорення темпів економічного зростання не брала до уваги проблеми «якості життя», що породжувало соціальне на­пруження. Тому для пом'якшення соціальних конфліктів, на їхню думку, тепер вже потрібно знижувати темпи зростання. Та навіть якщо б ці поради й були реалізовані, це не дало б бажаних ре­зультатів. Зниження темпів зростання економіки неминуче спричинить безробіття. Трудящі маси можуть добитися підвищення «якості життя» лише через радикальні реформи, які несприйнят-ні для буржуазії. Але поради про зниження темпів зростання, аж до нуля, непридатні також і для буржуазії. Логіка конкурент­ної боротьби штовхає капіталістів на розширення виробництва, підвищення темпів зростання. До цього змушує капіталістів й економічне змагання двох світових систем.

Останнім часом до міркувань про поглиблення соціальних конфліктів в умовах економічного зростання додається проблема впливу економічного зростання на навколишнє середовище. В ряді праць буржуазні економісти намагаються довести, що концепції економічного зростання несумісні з інтересами охорони навколишнього середовища. Зокрема, ці ідеї знайшли відобра­ження в дослідженнях так званого Римського клубу — «Межі зростання», «Людство на розпутті», «Перетворення міжнарод­ного порядку» тощо. Проте ці вчені не пов'язують нераціональ­ного використання природних ресурсів з капіталістичною систе­мою. Причинами збитків, що завдаються природі, вони, як пра­вило, вважають лише сучасну техніку або приріст населення і психологію людей.

Позитивні програми охорони навколишнього середовища ма­ють паліативний і нерідко утопічний характер. Стійкої рівноваги між суспільством і природою можна досягти тільки на основі ліквідації капіталістичних відносин.