
- •Політична економія підручник
- •Капіталістичний спосіб виробництва
- •§ 1. Нові фактори, що впливають на виробництво і привласнення додаткової вартості
- •§ 2. Система монопольних цін
- •§ 3. Монопольний надприбуток — специфічна сучасна форма капіталістичного прибутку
- •§ 1. Суспільне виробництво і його роль у розвитку людського суспільства
- •1 Див.: Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. З, с. 25.
- •2. Співвідношення між виробництвом, розподілом, обміном і споживанням
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 12, с. 679—680.
- •§ 3. Критика буржуазних і ревізіоністських спотворень поняття «економічні відносини»
- •1 Маркс /(., Енгельс ф. Твори, т. 19, с. 22.
- •§ 4. Діалектична єдність продуктивних сил і виробничих відносин. Суспільно-економічна формація
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 12, с. 669.
- •§ 5. Метод політичної економії
- •§ 6. Економічні категорії і економічні закони
- •§ 7. Класовий і партійний характер політичної економії
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 4, с. 38.
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 19#
- •§ 2. Рабовласницький спосіб виробництва
- •1 Маркс /с, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 2, с. 336,
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 21, с. 390.
- •§ 1. Загальний характер товарного виробництва при капіталізмі
- •§ 2. Товар і його властивості
- •1 Маркс /с.; Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 50.
- •§ 3. Форма вартості. Виникнення грошей
- •§ 4. Суть грошей та їхні функції
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 145.
- •§ 5. Закон вартості
- •§ 6. Товарний фетишизм
- •§ 7. Критика буржуазних теорій вартості і грошей
- •§ 1. Перетворення грошей у капітал
- •§ 2. Робоча сила як товар
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. Ш..
- •§ 3. Виробництво додаткової вартості
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 192.
- •§ 4. Суть капіталу*. Постійний і змінний капітал
- •1 Маркс /(., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 168.
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 2, с 349.
- •§ 5. Два способи підвищення ступеня експлуатації робітничого класу
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 479.
- •§ 7. Капіталістичне машинне виробництво і посилення експлуатації робітників
- •§ 8. Єдність і відмінність абсолютної і відносної додаткової вартості
- •§ 9. Основна економічна суперечність капіталізму. Основний економічний закон капіталізму
- •§ 1. Суть заробітної плати в капіталістичному суспільстві
- •§ 2. Основні форми і системи заробітної плати
- •1 Див.: Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 525.
- •2 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 2, с. 502.
- •§ 3. Еволюція форм і систем заробітної плати
- •§ 4. Диференціація і дискримінація я оплаті робочої сили
- •§ 6. Критика буржуазних теорій заробітної плати
- •§ 1. Капіталістичне відтворення
- •1 Ленін в. І, Повн. Зібр. Творів, т. 26, с. 57.
- •2 Маркс /(., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 543,
- •§ 2. Технічний прогрес і нагромадження капіталу
- •1 Маркс /0, Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 602.
- •2 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 292.
- •1 Маркс /(., Енгельс ф. Твори, т. 23, с. 595.
- •2 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 23, с. 177—178.
- •1 Маркс к-, Енгельс ф, Твори, т. 23, с. 594.
- •§ 3. Процес капіталістичного нагромадження і утворення резервно! армії праці
- •§ 4. Загальний закон капіталістичного нагромадження. Відносне й абсолютне погіршення становища робітничого класу
- •§ 5. Пролетаризація трудящих і зміни в структурі робітничого класу в умовах сучасного капіталізму
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 4, с. 416.
- •§ 1. Кругооборот капіталу і його три стадії
- •§ 2. Оборот капіталу. Основний капітал і оборотний капітал
- •§ 3. Оборот змінного капіталу і його вплив на річну масу і річну норму додаткової вартості
- •§ 1. Перетворення додаткової вартості в прибуток
- •§ 2 Норма прибутку і фактори, що її визначають
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. С. 265.
- •§ 3. Утворення середньої норми прибутку і перетворення вартості товару в ціну виробництва
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 94.
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 2, с. 299.
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 162.
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 202.
- •§ 4. Закон тенденції норми прибутку до зниження
- •§ 1. Суть торгового капіталу і торгового прибутку
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 289. * Див.: там же, с. 291.
- •§ 2. Форми капіталістичної торгівлі
- •§ 3. Позичковий капітал і позичковий процент
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. І, с. 389.
- •§ 4. Капіталістичний кредит
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 306.
- •§ 6. Роль кредиту в розвитку капіталізму і загостренні його суперечностей
- •1 Маркс /с, Енгельс ф. Твори, т. 25, ч. 1, с. 445.
- •§ 7. Грошовий обіг у капіталістичному суспільстві
- •§ 1. Капіталістична земельна рента
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 5, с. 104.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 5, с. 99.
- •§ 3. Абсолютна рента
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 26, ч. 2, с. 34.
- •§ 4. Ціна землі як капіталізована рента
- •§ 5. Розвиток капіталізму в сільському господарстві
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 181.
- •1 Маркс к., Енгельс ф. Твори, т. 24, с. 365.
- •2 Ленін в. L Повн. Зібр. Творів, т. 26, с. 57.
- •§ 1. Сукупний суспільний продукт і його складові частини
- •§ 2. Просте і розширене відтворення суспільного капіталу
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. З, с. 54.
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 24, с. 535.
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 1, с. 76.
- •3 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 4, с. 152—153.
- •2 Див.: Ленинскнй сборник XXXVIII. М., 1975, с. 86—94.
- •§ 4. Національний доход капіталістичного суспільства. Його виробництво і розподіл
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 4, с. 71.
- •§ 5.Антагоністичні суперечності капіталістичного відтворення. Економічні кризи надвиробництва
- •§ 6. Циклічний карактер капіталістичного відтворення
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 4, с, 59.
- •§ 7. Критика аитимарксистських теорій криз
- •§ 1. Закономірності виникнення і суть імперіалізму
- •1 Ленін в. І. Повн, зібр. Творів, т. 27, с. 296,
- •1 Маркс /с. Енгельс ф. Твори, т. 4, с. 161.
- •2 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 362.
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 304.
- •I 3. Концентрація і централізація банківського капіталу. Банківські монополії і нова роль банків
- •§ 4. Фінансовий капітал і фінансова олігаркія
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 323. 3 Див.: там же.
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 329.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 337,
- •§ 1. Вивіз капіталу
- •§ 2. Економічний поділ світу союзами капіталістів
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 349.
- •§ 3. Територіальний поділ світу великими державами і боротьба за його переділ. Міжнародна політика імперіалістичних держав
- •1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с. 31.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 365.
- •§ 4. Система світового капіталістичного господарства
- •1 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 27, с. 363.
- •§ 2. Імперіалізм — монополістичний капіталізм
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 30, с. 154.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 26, с. 65.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. Зо, с. 155.
- •1 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали, с. 271.
- •1 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали, с 267.
- •§ 5. Закон нерівномірності економічного і політичного розвитку капіталізму
- •1 Маркс к, Енгельс ф. Твори, т. 26, ч. 2, с. 554.
- •1 Ленін в. 1. Повн. Зібр. Творів, т. 37, с. 111.
- •§ 6. Критика антипенінських теорій Імперіалізму
- •§ 1. Суть і найважливіші риси загальної кризи капіталізму
- •§ 2. Етапи загальної крюм капіталізму
- •1 Брежнєв л. /.Ленінським курсом, т. 6, с. 56ft»
- •1 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партії. Документи і матеріали, с. 268.
- •1 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали» с. 268.
- •§ 2. Основні форми державно-монополістичного капіталізму
- •§ 1. Крах колоніальної системи як прояв загальної кризи капіталізму
- •§ 2. Неоколоніалізм
- •3. Два шляхи розвитку молодих національних держав. Соціально-економічні перетворення в країнах, що розвиваються
- •1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с. 14.
- •§ 1. Нові фактори, що впливають на виробництво і привласнення додаткової вартості
- •§ 2. Система монопольних цін
- •§ 3. Монопольний надприбуток — специфічна сучасна форма капіталістичного прибутку
- •§ 4. Своєрідність дії закону середньої норми прибутку в умовах сучасного капіталізму
- •§ 3. Боротьба трудящих сільського господарства проти гноблення монополій і великих землевласників у капіталістичних країнах. Аграрні програми комуністичних і робітничих партій
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 41, с. 17і.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 13, с. 119.
- •2 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали, с. 278.
- •§ 1. Науково-технічна революція і загострення суперечностей капіталістичного відтворення
- •§ 2. Особливості внутрішнього ринку головних капіталістичних країн на сучасному етапі
- •1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с. 31—32.
- •1 Див.: Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 23, с. 31.
- •1 За мир, безпеку, співробітництво і соціальний прогрес у Європі. До підсумків Конференції комуністичних і робітничих партій Європи. Берлін, 2у—• зо червня 1976 року, с. 29.
- •§ 1. Загальна характеристика сучасної буржуазної політичної економії
- •1 Хансен 3. Зкономические цикли и национальиьій доход. М., 1959, с. 241,
- •§ 3. Критика теорії «свободи підприємництва»
- •§ 5. Критика теорій «трансформації капіталізму»
- •1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с 32.
- •§ 7. Сучасні реформістські і ревізіоністські економічні теорії
- •2 Ленін в. І. Повн. Зібр. Творів, т. 18, с. 336.
- •1 Брежнєв л. /. Ленінським курсом, т. Б, с. 577.
- •1 Матеріали XXV з'їзду кпрс, с. Зо.
- •1 Ленін в. /. Пови. Зібр. Творів, т. 41, с. 72—73.
- •1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 29, с. 229.
§ 1. Загальна характеристика сучасної буржуазної політичної економії
Криза сучасної буржуазної політичної економії
Загальна криза капіталізму охоплює не тільки економіку та політику, а й ідеологію. Буржуазна ідеологія, в тому числі й політична економія, переживає глибоку кризу, яка є не чим іншим, як однією з форм вияву загальної кризи капіталізму.
Суть кризи буржуазної політичної економії полягає в тому, що «буржуазні вчення і школи не витримали історичної перевірки. Вони не змогли і не можуть дати наукову відповідь на питання, що їх висуває життя. Буржуазія вже неспроможна висунути ідеї, які могли б повести за собою народні маси. Все більше людей в капіталістичних країнах поривають з буржуазним світоглядом» !.
Криза буржуазної політичної економії виявляється в тому, що буржуазним економістам дедалі трудніше стає відверто відстоювати і захищати устої капіталізму. Вони змушені визнавати істотні вади капіталізму і шукати засоби для підтримання його устоїв. Водночас буржуазні ідеологи продовжують прикрашати капіталізм, зображуючи його як якусь подобу соціалізму, тільки під іншою назвою.
Буржуазна політична економія виконує дві найтісніше взаємопов'язані функції — функцію ідеологічного захисту капіталізму і розробки економічної політики буржуазних держав. Виконуючи першу функцію, буржуазні економісти всіма засобами намагаються виправдати капіталістичну експлуатацію і панування монополій, дискредитувати марксизм-ленінізм, комунізм, реальний соціалізм. Перекручуючи природу і капіталізму і соціалізму, буржуазні теоретики прагнуть завуалювати докорінну протилежність двох світових соціально-економічних систем і довести, що революційний перехід від капіталізму до соціалізму не є об'єктивною неминучістю. Часта зміна форм апології капіталізму— одна з характерних рис кризи буржуазної політекономії.
Проте буржуазні вчені не обмежуються ідеологічним захистом капіталізму. Вони посилили увагу до розробки практичних рекомендацій для монополістичного капіталу, прагнуть допомогти сучасному імперіалізмові пристосуватися до умов, породжених високим рівнем суспільного характеру виробництва, розвитком державно-монополістичного капіталізму, вимогами науково-технічної революції, боротьбою двох світових соціальио-еконо-мічних систем. Але виконати ці завдання буржуазна політична економія не спроможна. Зазнали краху основні догми буржуазних теоретиків про капіталізм, їхнє трактування економічних категорій. Зазнали краху і їхні пропозиції щодо регулювання капіталістичної економіки для забезпечення сталого зростання її і скорочення безробіття.
1 Матеріали XXII з'їзду КПРС. К., 1961, с. 337.
В середині 70-х років поширився ідейний хаос в буржуазній політекономії. Тепер уже самі буржуазні економісти змушені визнавати кризовий стан своєї науки. Так, англійська економістка Дж. Робінсон відмічала явне банкрутство економічної теорії, якій нічого сказати з питань, що понад усе вимагають відповіді. Такими питаннями вона вважає зростання безробіття і цін, існування злиднів, забруднення навколишнього середовища. З'явились економісти, які вимагають докорінного перегляду постулатів основних течій в буржуазній політекономії.
Основні напрями сучасної буржуазної політичної економії
Характерною рисою буржуазної політичної економії є відсутність єдиної, загальної теорії, яка могла б дати наукову відповідь на актуальні питання сучасності. Ідейний розбрід особливо посилився на сучасному етапі у зв'язку із зростанням сил і впливу світового соціалізму, з одного боку, і поглибленням загальної кризи капіталізму — з другого. Водночас у буржуазних політекономів є й спільні риси, які стосуються насамперед їхньої теоретичної бази. Всі вони використовують теорії «граничної користі», факторів виробництва, певні форми апології капіталізму.
Якщо взяти за основу погляди буржуазних економістів на предмет і метод дослідження, їхнє ставлення до економічної політики буржуазної держави, їхню оцінку перспектив розвитку капіталізму, то можна виділити три основні напрями: теорії «регульованого капіталізму», теорії «свободи підприємства» (неокласичний, «неоліберальний» напрям) і соціологічний (інститу-ціонально-соціальний) напрям.
Останнім часом спостерігається тенденція до зближення цих напрямів. У зв'язку з розвитком державно-монополістичного капіталізму прихильники «свободи підприємництва» почали визнавати/хоч і в обмеженому масштабі, необхідність втручання держави в економіку, посилилась увага до ролі соціальних факторів в економіці. Яскравим виявом зближення напрямів є теорія «неокласичного синтезу» американського економіста П. Самуельсо-иа, який намагається поєднати основні принципи «неокласиків» з теорією державного регулювання економіки і положеннями представників інституціонально-соціального напряму. Виникнення такого синтезу зумовлено тим, що всі напрями показали свою неспроможність в аналізі економіки і розробці практичних рекомендацій. Воно виражає прагнення ідеологів монополій мобілізувати весь арсенал буржуазної політичної економії для боротьби проти марксистсько-ленінського вчення, для врятування капіталізму.
Одночасно відбувається диференціація течій всередині основних напрямів, яка зумовлюється суперечностями між окремими верствами буржуазії та монополістичними групами. Особливо це виявляється в рекомендаціях відносно економічної політики. Ідеологи монополій розробляють програми, спрямовані на посилення їхньої могутності на основі використання сили держави, а представники немонополістичної буржуазії пропонують з допомогою держави обмежити владу монополій.
Серед буржуазних економістів є й такі, що розуміють неспроможність прямої апологетики капіталізму і виступають з певною критикою системи панування монополістичного капіталу. Прихильників цих поглядів відносять до радикальної політекономії. Остання не має якоїсь єдиної платформи. Вона об'єднує різні опозиційні течії, які вимагають переглянути буржуазну політекономію. Деякі з них (наприклад, англійська економістка Дж. Ро-бінсон) визнають вклад К. Маркса в економічну теорію і намагаються по-своєму використати окремі положення його вчення.
У радикальній політекономії особливе місце посідають так звані «нові ліві». «Нові ліві» — це течії, які мають дрібнобуржуазну основу. Вони викривають хиби буржуазного суспільства, на словах вимагають ліквідації капіталізму, відкидають приватну власність і обстоюють справедливий розподіл. Проте вони не висувають чіткої позитивної економічної програми, їхні теорії мають багато помилкових положень. Так, окремі представники «нових лівих» вважають, що революційна стратегія повинна грунтуватися не на боротьбі між робітничим класом і буржуазією, а на боротьбі між багатими і бідними, безвідносно до їхнього класового становища як всередині країни, так і на міжнародній арені/Однак трудящі імперіалістичних країн («багатих») є не ворогами, а союзниками трудящих колишніх колоній. Теорії «нових лівих» про «обуржуазнювання» робітничого класу індустріально розвинутих країн не відрізняються від поглядів ідеологів імперіалізму і допомагають останнім виступати проти профспілок, оголошуючи їхні «надмірні вимоги» гоЖ>вною причиною зростання цін. Вкрай шкідливе також протиставлення «нового робітничого класу» (до нього включають службовців, студентів та інтелігенцію) іншим його загонам. Такі погляди спрямовані на підрив єдності робітничого руху.
Ці теорії особливо підтримують ідеологи імперіалізму, які вбачають у пропаганді їх певну перешкоду поширенню марксистсько-ленінського вчення.
Особливе місце в буржуазній політичній економіці посідають ідеологи національної буржуазії країн, що визволилися. Нерідко вони виступають з критикою імперіалістичної політики та ідеології, намагаються розробити теорії розвитку, які могли б бути теоретичною базою економічної політики в цих країнах.
При цьому вони використовують теорії всіх напрямів, силкуючись пристосувати їх до умов своїх країн. Як правило, ці ідеологи видають вузькокласові інтереси національної буржуазії за інтереси всього народу, замовчують питання про погіршання становища трудящих мас. Поєднання антиімперіалістичних і вузь-кокласових тенденцій відображує суперечливу подвійну природу національної буржуазії молодих країн.
Розширення сфери економічних досліджень, впровадження математичних методів аналізу, необхідність розв'язання ряду практичних завдань сприяли спеціалізації буржуазних економістів з найактуальніших проблем. Серед них: проблема темпів зростання економіки, соціально-економічні наслідки науково-технічного прогресу, економічне змагання двох світових суспільних систем, економіка соціалізму, імперіалістична інтеграція, особливості економіки країн, що розвиваються.
$ 2. Критика теорій «регульованого капіталізму».
Провідна роль у сучасній буржуазній політичній економії належить теоріям «регульованого капіталізму», які містять ідеологічні обгрунтування державно-монополістичного капіталізму і включають в себе розробку методів державного регулювання економіки.
Теорії «регульованого капіталізму» доводять, що для капіталізму характерні неповна'зайнятість, нестійкість темпів зростання економіки, що не досить використовуються матеріальні ресурси. Прибічники цих теорій вважають, що в капіталістичному господарстві немає сил, які діють автоматично і здатні забезпечити стійку рівновагу і зростання економіки. У сприянні економічному розвитку основне місце вони відводять державі, яка має стимулювати приватні капіталовкладення і збільшувати державні витрати. У теоретичному аналізі на перший план висувається так званий макроаналіз — дослідження народногосподарських величин (національний доход, його розподіл, сукупний суспільний попит, нагромадження, заощадження тощо).
Найбільш відомі представники теорій «регульованого капіталізму» — англійські економісти Дж. М. Кейнс, Р. Харрод. Дж. Робінсон, американський економіст Е. Хансен, французький економіст Ф. Перру.
Теорія «регульованого капіталізму» Дж. М. Кейнса
Джерелом сучасних теорій «регульованого капіталізму» є погляди Дж. М. Кейнса. У 1936 р. вийшла його книжка «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», написана під прямим впливом світової економічної кризи 1929—1933 pp.—найбільш глибокої і найбільш руйнівної кризи за всю історію капіталізму. Кейнс змушений був визнати, що механізм капіталістичного відтворення під впливом стихійних сил ринку породжує безробіття і спади виробництва, які загрожують існуванню капіталізму.
У положеннях теорії Кейнса знайшли вияв реальні факти, а саме: загострення проблеми реалізації в епоху загальної кризи капіталізму, зростання безробіття, наявність відносного надлишку капіталу. Але, розглядаючи ці процеси і явища, Кейнс абстрагувався від капіталістичної форми виробництва, шукаючи коріння їх в галузі психології.
Причину цих явищ Кейнс вбачав не в характері капіталістичних виробничих відносин, а в суб'єктивно-психологічних факторах— «схильності до споживання», «схильності до заощадження». Він твердив, що схильність людей до особистого споживання із зростанням їхніх доходів зменшується, що внаслідок дії «основного психологічного закону» люди значну частину своїх доходів зберігають, а заощаджені кошти лише частково йдуть на розширення виробництва. З цього робиться такий висновок: зростання заощаджень призводить до падіння попиту на товари і до стагнації виробництва. Тому в центрі уваги Кейнса була проблема інвестицій. Головна складність, на його думку, полягає в реалізації інвестиційних товарів, у недостатньому попиті, який призводить до виникнення надлишкових потужностей і збільшення безробіття.
«Психологічний закон», дії якого Кейнс надавав дуже великого значення, насправді не існує. Переважна частина робітників не має можливості заощаджувати, оскільки їхньої заробітної плати не досить навіть для задоволення необхідних потреб. Внаслідок ще більшого обмеження свого споживання вони змушені відкладати частину заробітку на «чорний день» на випадок безробіття. Але це не результат дії «психологічного закону», а явище, породжене соціально-економічними умовами капіталізму.
Що ж до монополістичної буржуазії, то вона одержує такі величезні доходи, які дають змогу максимально задовольняти її особисті потреби, здійснювати нагромадження і, крім того, мати відносно надлишковий капітал, який не знаходить високоприбуткового застосування.
Вказуючи на недоліки ринкової капіталістичної економіки, Кейнс вважав, що їх можна усунути активним втручанням держави в економічне життя. Держава, на його думку, повинна взяти на себе стимулювання приватних інвестицій і збільшувати свої витрати для компенсації приватного попиту, якого не вистачає. Саме економічна політика держави, на думку Кейнса, повинна забезпечити «повну зайнятість» і безкризовий розвиток капіталізму. В пропонованій ним моделі регулювання виробництва головна роль відводиться державі, яка через додатковий випуск грошей в обіг (інфляцію) повинна впливати на зниження позичкового процента, що, на думку англійського економіста, привело б до зростання прибутку і, як наслідок, стимулювало б інвестиції у виробництво. Зростання виробництва, у свою чергу, означало б збільшення національного доходу, ліквідацію безробіття і розширення ефективного попиту (споживчого і виробничого).
Кейнс за допомогою формули мультиплікатора * математично передав залежність між величиною інвестицій, приростом зайнятості і доходів.
* Мультиплікатор — коефіцієнт, який показує залежність зміни доходу від зміни інвестицій.
Є реальні зв'язки між зростанням національного доходу, зростанням зайнятості і споживанням, між галузями і підрозділами суспільного виробництва, коли зростання капіталовкладень на розширення виробництва в одній галузі веде до збільшення зайнятості і доходів в інших галузях. Проте в мультиплікаторі ці реальні зв'язки виражені в спотвореному вигляді. Зокрема, величина мультиплікатора, а отже, й зростання національного доходу визначаються лише «схильністю суспільства до споживання».
Проте збільшення капіталістичного виробництва не залежить безпосередньо від зростання споживання. Зв'язок капіталістичного виробництва і споживання виявляється лише в кінцевому підсумку. Безпосередня ж мета капіталістичного виробництва — добування найбільшого прибутку. Саме ця мета є стимулом нагромадження. Так само і в умовах капіталізму зростання виробництва не веде до відповідного збільшення споживання. У понятті «схильність суспільства до споживання» механічно поєднуються споживання трудящих і споживання капіталістів, хоч характер і динаміка споживання адх класів різні. Формула мультиплікатора абстрагована від антагоністичних суперечностей капіталізму і від класового характеру капіталістичного відтворення.
Конкретні методи регулювання капіталістичної економіки, запропоновані Кейнсом, виявились неспроможними. Ставлячи на перший план регулювання процента, він виходив з того, що поведінка інвестора залежить начебто від співвідношення норми прибутку і норми процента з урахуванням так званої «переваги ліквідності», тобто бажання мати багатство в грошовій, найбільш ліквідній формі. Неспроможність такого регулювання полягає у відриві норми/процента від норми прибутку і у визначенні рівня процента кількістю грошей, які перебувають в обігу, що означає змішування/позичкового капіталу з грішми.
Кейнс абстрагувався також від зміни органічної будови капіталу. Пропоноване ним стимулювання капіталовкладень не може привести до повного усунення безробіття при збереженні основ капіталізму.
Теорію Кейнса його послідовники намагаються видати за революцію в політичній економії. Поставлені ним практичні пропозиції широко використовувалися в економічній політиці ряду капіталістичних країн. Але результати кейнсіанської політики не виправдали сподівань буржуазних економістів і політиків. В Англії протягом усього післявоєнного періоду темпи розвитку економіки були надзвичайно низькими, а роззиток економіки США характеризувався частими кризовими спадами.
Противники Кейнса, ідеологи так званої свободи підприємництва, виступили з різкою критикою його теорії. Так, на думку американського економіста Г. Хезлітта «все, що в теорії Кейнса правильно, те не нове, а все те, що оригінальне,— то неправильне».
Послідовник Кейнса американський економіст С. Харріс після кризового спаду виробництва в США в 1953—1954 pp. писав, що Кейнс у своїй теорії «не передбачив багатьох адміністративних труднощів, а саме: як не тільки досягти повної зайнятості, а й постійно підтримувати її, як визначити той рівень, після якого шкода інфляції перевищить вигоди від неї; до якої міри можна збільшувати державний борг, щоб не довести державні фінанси до повного банкрутства».
Неокейнсіанство. Теорії "економічиого зростання"
У другій половині 50-х років у процесі критики теорії Кейнса виник новий напрям — неокейнсіанство, або теорії «економічного зростання». Найбільш відомими його представниками є американські економісти Е. Хансен і Є. Домар, англійський економіст Р. Харрод. Ці економісти головну мету економічної політики вбачають не в досягненні повної зайнятості, а в забезпеченні стійких і високих темпів зростання економіки. Таким шляхом, на їхню думку, можна розв'язати й проблему зайнятості.
Постановка на першому плані проблеми темпів економічного розвитку була зумовлена безпосередньо тим, що в економічному змаганні двох суспільних систем соціалізм добився великих успіхів, здійснюючи розширене відтворення значно вищими темпами, ніж капіталізм. Буржуазні економісти були змушені звернути особливу увагу на аналіз взаємозв'язку, що визначає рівень темпів економічного зростання, і обставин, які зумовлюють їхню нестійкість. Вони намагалися створити загальну теорію відтворення, придатну для різних кон'юнктурних умов.
Неокейнсіанці виходили з теорії мультиплікатора, але розглядали дії мультиплікатора як безперервний процес. В результаті було зроблено висновок, що «загальне підвищення схильності до споживання... буде так само підвищувати доход у помноженому розмірі, як при збільшенні інвестицій» !.