1 Див.: Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 23, с. 31.

Стихійне і хижацьке використання капіталізмом природних ресурсів і грунту, забруднення навколишнього середовища, на­самперед води й повітря, поставили під загрозу можливість від­новлення природних факторів економічного розвитку. Перед люд­ством виникла проблема екологічної кризи. Монополістичний капітал прагне розв'язати цю проблему капіталістичними мето­дами.

Нечуване переплетення всіляких кризових явищ, які вразили капіталістичну економіку останніми роками, свідчить про те, що в економіці сучасного капіталізму відбулися якісні зміни, які вказують на дальше поглиблення загальної кризи капіталізму.

Конференція комуністичних і робітничих партій Європи в Берліні в 1976 р. прийшла до висновку, що «економічна і соці­альна структура капіталістичного суспільства вступає в дедалі більшу суперечність з потребами трудящих і народних мас, а також з вимогами соціального прогресу і демократичного та політичного розвитку» ¹.

1 За мир, безпеку, співробітництво і соціальний прогрес у Європі. До під­сумків Конференції комуністичних і робітничих партій Європи. Берлін, 2у—• зо червня 1976 року, с. 29.

Розділ XXI

ПОСИЛЕННЯ НЕРІВНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ КАПІТАЛІЗМУ І ЗАГОСТРЕННЯ ЙОГО СУПЕРЕЧНОСТЕЙ

Загострення нерівномірності розвитку імперіалізму в сучасних умовах

Одним з найважливіших проявів економіч­ної нестійкості сучасного капіталізму і фак­тором розладнання й розкладу капіталі­стичного ладу є посилення нерівномірності економічного і політичного розвитку капі­талістичних країн. З розвитком загальної кризи капіталізму об'­єктивні умови призводять до дальшого загострення нерівномір­ності розвитку капіталізму. Імперіалізм втратив панування на значній частині території Землі, втратив майже всі свої коло­ніальні володіння. Світова система соціалізму дедалі більше перетворюється у вирішальний фактор розвитку людства, тало реальною можливістю відвернення світових воєнних конфліктів силами миру і соціалізму. Внаслідок цього змінюються форми прояву суперечностей між імперіалістичними державами.

Науково-технічна революція, поглиблення і зміна формпро-яву суперечностей капіталізму зумовлюють особливості дії за­кону нерівномірності розвитку капіталізму в сучасних умовах. Об'єктивна матеріальна основа стрибкоподібності розвитку ка­піталістичної економіки зумовлена природою капіталізму на його імперіалістичній стадії і особливо яскраво проявляється в тем­пах науково-технічного прогресу.

Зрушення в науці і техніці відбуваються нерівномірно в різ­них країнах. Тому в одних капіталістичних країнах неминучі періоди зростання, стрибків уперед, тоді як в інших спостерігаю­ться періоди більш або менш тривалого застою. Цим пояснює­ться раптове висунення одних країн і таке саме швидке відтіс-нення інших. Якщо раніше такі процеси тривали довгий час, то тепер співвідношення економічних сил імперіалістичних країн змінюється швидко, періоди зростання і занепаду йдуть один за одним у межах одного-двох десятиріч.

Одним з найважливіших факторів посилення нерівномірності' розвитку капіталізму є зростання монополізації виробництва і розширення втручання держави в економіку головних капіта­лістичних країн. Державно-монополістична структура економіки дає змогу зосередити величезні економічні і фінансові ресурси для збільшення обсягу виробництва і створення сприятливих •умов боротьби за світові ринки. У минулому приватному капі­талу доводилося десятиріччями нагромаджувати сили, готую­чись до швидкого ривка вперед, тепер державно-монополістич­ний капіталізм, використовуючи плоди науково-технічної рево­люції, добивається тієї самої мети у відносно короткі строки.

Розглянемо конкретний хід нерівномірного розвитку головних капіталістичних країн за останнє десятиріччя.

Протягом двох десятиріч між першою і другою світовими вій­нами нарощував сили американський імперіалізм, швидко вису­вався вперед німецький і японський імперіалізм. Одночасно від­ставав англійський і французький імперіалізм. В результаті дру­гої світової війни зростання могутності США досягло своєї куль­мінації. США не тільки закріпили свою провідну роль у світо­вому капіталістичному господарстві, а й, користуючись різким ослабленням сил своїх головних суперників, забезпечили собі на деякий час таке монопольне становище, якого не мав навіть капіталізм Англії в період свого найвищого розквіту.

Перші післявоєнні роки були вершиною панування США в капіталістичному світі. Незабаром почався період скорочення їх­ньої частки в світовому капіталістичному виробництві.

Питома вага США у світовому капіталістичному виробництві в 1978 р. скоротилась до 37,3% (тобто стала нижчою порівняно з 1929 p.). У той же час зріс обсяг промислового виробництва в ФРН і Японії. Частка ФРН у світо­вому капіталістичному виробництві зросла до 8,9% (порівняно з 4,2% в 1948 p.), перевищивши довоєнний рівень усіє! Німеччини; частка Японії збільшилась до 9,4% (порівняно з 1,3% в 1948 р). Досить швидко зростало промислове виробництво у Франції й Італії. Ці країни наблизились до пози­цій, які вони займали до війни. Темпи розвитку економіки Англії були повіль­ними, її частка у світовому капіталістичному промисловому виробництві в 1978 р. впала до 4,4%. Японія на початок 70-х років вийшла на друге місце, відтіснивши ФРИ на трете місце у світовому капіталістичному про­мисловому виробництві. Тим часом англійський імперіалізм неухильно втрачав свої позиції; йому нині належить лише п'яте місце в промисловому вироб­ництві капіталістичного світу.

Якщо в перші післявоєнні роки вирішальне значення в поси­ленні нерівномірності розвитку капіталізму мало відновлення зруйнованого війною господарства в країнах Західної Європи і Японії, то падалі величезний вплив на цей процес справляла науково-технічна революція, що розгорталася. На той час у США переважна кількість нових галузей промисловості вже існувала, а в країнах Західної Європи і Японії їх не було. Створення в цих країнах сучасної автомобільної, електронної промисловості, у ряді випадків металургійної, нафтопереробної і нафтохімічної, промисловості синтетичного волокна зумовило прискорене підне­сення виробництва.

Збільшенню темпів економічного зростання країн Західної Європи і Японії сприяло широке державно-монополістичне регу­лювання і програмування економіки. Державні програми роз­витку сприяли централізації фонду нагромадження і його вико­ристанню для переважного розвитку нових і переобладнання старих галузей, модернізації промислової структури. ФРН і Япо­нія перебували в найсприятливішому становищі. Ці країни мали можливість протягом ряду років витрачати практично весь свій фонд нагромадження на розвиток мирних галузей економіки, користуватися фінансово-кредитною допомогою США, досягнен­нями науки і техніки в інших країнах. У цих державах швидко було відновлено науково-технічну базу і широко впроваджува­лись у промисловість нововведення, які порівняно повільно освоювалися в інших країнах.

Крім того, ФРН і Японія були вільні від витрат на утримання військ у колоніях і на спроби зберегти там своє панування, тоді як цей тягар дуже сковував економіку Англії і до кінця 60-х ро­ків — Франції.

У першій половині 60-х років промислове піднесення США було пов'язане з бурхливим науково-технічним прогресом. На цей час припадає велике поширення електронно-обчислювальної техніки, початок масового будівництва атомних електростан­цій тощо. Прискореному зростанню виробництва сприяло роз­ширення державно-монополістичного субсидування промисло­вості і науково-технічного прогресу. В результаті США знову' були попереду західноєвропейських країн за технічним рів­нем промисловості.

Економічне суперництво імперіалістичних держав

Постійні зміни у співвідношенні економіч­них сил виявляються в посиленому суперни­цтві імперіалістичних держав за зовнішні ринки збуту, джерела сировини, сфери за­стосування капіталу. Ці процеси органічно взаємопов'язані. Зовнішня експансія імперіалістичних держав — одна з умов швидкого зростання їхньої економічної могутності. Водночас вона зумовлена постійним збільшенням розмірів фінан­сового капіталу і зростанням державно-монополістичного капі­талізму, нагромадженням економічного потенціалу даної країни.

Гостроту економічного суперництва імперіалістичних країн визначають не тільки стрибкоподібний характер їхнього еконо­мічного розвитку, а й становище і значення тієї сфери, за яку йде боротьба. За останні десятиріччя зовнішня торгівля імперіа­лістичних держав зростала швидше, ніж обсяг виробництва, що свідчить про зростаючу залежність капіталістичної економіки від зовнішнього ринку, зростаюче значення зовнішньої експансії для економічного зростання окремих країн. Головна частина при­росту міжнародного обміну за останні десятиріччя припадає на взаємну торгівлю між розвинутими капіталістичними країнами.

Із зростанням світового соціалізму торговельні зв'язки між країнами з протилежними суспільно-економічними системами розширяються. Змінилися й умови діяльності імперіалістичних монополій у країнах, що розвиваються.

В цілому арена міжімперіалістичного економічного суперни­цтва звужується. Ліквідація колоніальних імперій змушує іно­земний монополістичний капітал проникати в чужу сферу впливу. Можливості швидкого відтіснення суперників і загарбання но­вих ринків збільшуються. Але зростає й гострота цієї боротьби, бо новий ринок можна мати лише внаслідок відтіснення конку­рента.

Загостренню міжімперіалістичної боротьби сприяє розширен­ня методів загарбання ринків і сфер впливу насамперед через використання економічної сили держави. На ринках збуту — це державне субсидування демпінгу, надання пільг монополіям, участь держави у поділі ринків, створення спеціальних держав­них організацій для зовнішньоторговельної експансії. У галузі експорту капіталу —участь держави в наданні великого міжна­родного кредиту, субсидій, гарантія приватних кредитів, охорона приватних капіталовкладень. За допомогою зовнішньої політики держава сприяє розширенню сфер впливу монополістичного ка­піталу, організації воєнно-політичних союзів, насадженню маріо­неткових режимів тощо.

В останні десятиріччя на світовому ринку головними супер­никами американських монополій були і є західноєвропейські і японські монополії. Перед другою світовою війною обсяг екс­порту західноєвропейських країн був приблизно в 2,5 раза біль­ший, ніж у США. Після війни американські монополії, скори­ставшись скороченням промислового виробництва у ФРН і Япо­нії, а також послабленням монополій Англії і Франції, захопили на зовнішніх ринках панівні позиції. У 1947 р. США експорту­вали товарів більше, ніж країни Західної Європи.

У наступний період економічні позиції США послабились, їхня частка в світовому капіталістичному експорті скоротилася ще більше, ніж у світовому капіталістичному виробництві.

На 1978 р частка США у світовому капіталістичному експорті зменши­лася з 33% у 1948 р. до 12%. Водночас частка країн «спільного ршіку» зросла відповідно з 11 до 38,7%. На початку 60-х років монополії ФРН вперше наздогнали США з експорту готових виробів, а на початку 70-х років, перегнав­ши США, вийшли на перше місце. Японський імперіалізм за цим показником наближається до США. Монополії Західної Європи і Японії зуміли захопити серйозні позиції на внутрішньому ринку США. З другої половини 50-х років поставки ютових промислових товарів з цих країн становлять основну статтю імпорту США.

Однією з причин економічних успіхів суперників американ­ського імперіалізму в боротьбі за ринки збуту є національні від­мінності у рівні заробітної плати. Так, рівень заробітної плаги західноєвропейського робітника і робітника Японії значно ниж­чий, ніж у США, а різниця між ними за рівнем продуктивності праці менша; отже, питомі затрати змінного капіталу на оди­ницю продукції в країнах Західної Європи і Японії нижчі, ніж у США. Незважаючи на вищий технічний рівень виробництва, американські монополії не завжди можуть конкурувати із захід­ноєвропейськими і японськими корпораціями. Вони змушені утри­мувати високі ціни на свою продукцію, тоді як їхні суперники застосовують гнучкішу тактику.

Боротьба за ринки збуту тісно переплітається з боротьбою за сфери вивозу капіталу. Незважаючи на істотне зростання останніми роками вивозу капіталу з Англії, Франції, ФРН, Япо­нії та інших країн, першість тут за США. На частку США при­падає 46,6% закордонних капіталовкладень усіх капіталістич­них країн, разом узятих. Вивіз капіталу з США швидко зростає. Він вивозиться як у підприємницькій формі, яку використовують американські монополії для прямого загарбання і підкорення іноземних підприємств і цілих галузей економіки, так і у формі позичкового капіталу, що експортується тепер переважно дер­жавою і ставить економічні, політичні та воєнні цілі.

Зазначеної переваги американські монополії досягли голов­ним чином після другої світової війни, коли інші капіталістичні країни, вийшовши з війни дуже ослабленими, були не в змозі на колишньому рівні експортувати капітал. Лише до середини 50-х років, подолавши післявоєнні фінансово-економічні труд­нощі, ці країни помітно збільшили експорт капіталу. Причому західнонімецькі і японські монополії, зосередившись переважно на своїх внутрішніх капіталовкладеннях, не зайняли тут на від­міну від зовнішньої торгівлі скільки-небудь істотних позицій. Тому досі боротьба в галузі вивозу капіталу в основному точи­ться між американськими монополіями, з одного боку, англій­ськими і французькими — з другого; разом з останніми ви­ступають бельгійські, голландські та швейцарські монополії. Проте останніми роками і японський імперіалізм значно збіль­шив експорт капіталу: з 79 млн. дол. у 1960 р. до 2,3 млрд. дол. у 1978 р.

У вивозі позичкового капіталу також лідирують США. Проте кредитна залежність інших капіталістичних держав від США, характерна для перших років після другої світової війни, відійшла в минуле. В результаті кризи свого платіжного балансу США доводиться звертатися до своїх конкурентів за кредитами.

Перевага американських монополій у галузі промислових інвестицій обмежується здебільшого Канадою і країнами Латин­ської Америки. В Азії і Океанії американські інвестиції скрізь, за винятком лише Близького Сходу, відстають від англійських, французьких, а в ряді випадків і від вкладень інших держав. Закордонні інвестиції Англії і Франції поступаються американ­ським, але значно перевищують зовнішні капіталовкладення ФРН і Японії. Збереженню США першого місця в міжнародній торгівлі сприяють зовнішні кредити, економічна «допомога» іншим країнам. За останні 10—15 років частка США у світо­вому експорті товарів знизилась, а продукція, яку виробляють американські філіали за кордоном, різко збільшилась. Закор­донні підприємства обробної промисловості, що належать аме­риканським монополіям, випускають промислову продукцію, яка в 3—4 рази перевищує обсяг продукції, експортованої із США. З цієї причини значні зовнішні капіталовкладення Англії і Фран­ції забезпечують збереження їхнього впливу в багатьох країнах, що розвиваються, незважаючи на посилене проникнення туди американських, західнонімецьких і японських товарів.

Загострення міжімперіалістичного суперництва проявляється в різкій зміні співвідношення сил у валютній сфері. У минулому ця зміна відбувалася відносно повільно. Тепер становище окре­мих країн у світовій валютній сфері стало дуже нестійким. У 1949 р. частка США в офіційних світових резервах монетар­ного золота (тобто золота, яке використовується в грошовому обігу) досягла 71%. Це був період золотого «ожиріння» США і золотого «схудіння» інших капіталістичних країн. На середину 60-х років становище різко змінилося: частка США в золотих запасах капіталістичного світу різко скоротилась, а золоті за­паси Західної Європи в цілому, навпаки, значно зросли, пере­вищивши золотий запас США.

Боротьба за економічний переділ світу та імперіалістична інтеграція

До другої світової війни економічний поділ капіталістичного світу відбувався у формі міжнародних монополістичних угод, пере­важно була поширена картельна форма. Бо­ротьба за економічний переділ світу вира­жалася в змійі умов картельних угод, в ро­зірванні їх і організації нових міжнародних монополістичних змов.

На сучасному етапі загальної кризи капіталізму змінилися об'єктивні умови боротьби за економічний поділ світу. Зміцнен­ня і розвиток світової системи соціалізму призвели до значного скорочення сфери економічного поділу світу імперіалістами. По­силення впливу соціалізму ослабило позиції міжнародних моно­полій і в тій частині світу, де ще зберігся капіталістичний лад. У ряді країн, що розвиваються, створюються антиімперіалістичні торговельно-економічні союзи, які протистоять картелям моно­полістів. Країни, що розвиваються,— експортери нафти, об'єднані в організацію ОПЕК, успішно протистоять хижацькій політиці імперіалістичних монополій на Близькому Сході. Державний сек­тор у ряді цих країн використовується як знаряддя оборони від імперіалістичної експансії і визволення від економічної залеж­ності.

Змінилися й форми міжнародних монополістичних угод. Ці зміни зумовлені насамперед швидким науково-технічним прогре­сом, зростанням монополізації внутрішніх ринків, розширенням економічних функцій держави.

З підвищенням науково-технічного рівня виробництва дедалі більше поширюються на світовому ринку угоди про обмін патен­тами, про технічну допомогу, за якими найчастіше прихована домовленість про поділ ринків збуту окремих товарів, зокрема нових видів продукції. Поглиблення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва покликало до життя тип картельної угоди, що регламентує міжнародні виробничі зв'язки монополій.

Розвиток багатогалузевих концернів зробив необхідним участь кожної великої монополії в значній кількості картельних змов з конкретних аспектів контролю над ринками. Всеосяжні «класичні» картелі з суворою, юридично оформленою організа* ційною структурою, детальною домовленістю про сфери впливу, квоти виробництва, ціни тощо в нових умовах стали не досить ефективними, рухливими. Водночас широкий розвиток нового бу­дівництва призвів до поширення такої форми економічного по­ділу, як угоди про спільне будівництво і спільну експлуатацію підприємств монополіями різних країн.

З розширенням втручання буржуазної держави в економіку з'явилися міждержавні монополістичні угоди, учасниками яких є самі держави. Спочатку такі угоди виникли для регулювання ринків сільськогосподарських товарів. Потім вони поширилися на промисловість, насамперед на галузі, пов'язані з виробни­цтвом сировинних матеріалів і напівфабрикатів.

Розвиток державних форм економічного поділу капіталістич­ного світу свідчить про те, що приватні монополії вже не в змозі досить ефективно забезпечити своє панування на світових рин­ках старими методами. У застосуванні державно-монополістич­них форм поділу світу проявляється і зросла політична нестій­кість імперіалізму, намагання прикрити картельні змови дер­жавними, «загальнонаціональними» інтересами.

Виникнення нових форм економічного поділу і переділу капі­талістичного світу не означає скорочення впливу приватних монополій на світових ринках. Навпаки, ступінь монополістич­ного контролю над останніми в цілому зріс, якщо порівнювати позиції монополій із становищем немонополістичних підприємств. Немонополістичні підприємства тепер здебільшого насильни-цьки включаються в міжнародні монополістичні змови. Умови діяльності картелів закріплені в державних актах, вони обов'яз­кові для додержання всіма, в тому числі й немонополістичними, підприємствами. Останніми роками імперіалістичні держави, здійснюючи свої зовнішньо-економічні експансії, велику роль відводять міжнародним корпораціям (МНК). Створення і зміц­нення МНК значною мірою є результатом підтримки їх з боку держави. Міжнародні корпорації підпорядковують цілі галузі промисловості в країнах свого панування, посилюють супереч­ності державно-монополістичного регулювання.

Всередині міжнародної фінансової олігархії точиться постій­на боротьба за переділ ринків і сфер впливу, спричинена постій­ною зміною співвідношення сил на основі дії закону нерівномір­ності розвитку монополістичного капіталізму.

Велику роль у цьому відіграють транснаціональні монополії, їхня діяльність являє собою зростаючу загрозу не тільки для еко­номічно слаборозвинутих країн, а й для самостійності і незалеж­ності навіть розвинутих капіталістичних держав. Хоч «технологіч­ний розрив» між США та іншими капіталістичними державами скорочується, проте великі економічні та науково-технічні мож­ливості США дають їм ряд істотних переваг порівняно з іншими капіталістичними країнами. Діяльність транснаціональних ком­паній загострює міжімперіалістичні суперечності, оскільки пер­шорядні функції з важливих науково-технічних розробок зосере­джуються на підприємствах материнських компаній.

З другої половини 50-х років дістала розвитку нова форма економічного об'єднання капіталістичних країн — імперіаліс­тична інтеграція.

Найповніше тенденція до такого об'єднання виявилася в створенні в 1957 р. сСпільного ринку» шести західноєвропейських країн — Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Голландії і Люксембургу. З січня 1973 р. в «Спільний ринок» ввійшли Англія, Данія, Ірландія. У січні 1960 р. утворилася Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). куди ввійшли сім країн — Англія, Швеція, Норвегія, Данія, Австрія, Швейцарія і Португалія.

Ці організації не є звичайними митними союзами, які ство­рювалися й раніше. Поряд з ліквідацією митних оплат у торгів­лі між державами— учасниками «Спільного ринку» уніфікуєть­ся податкова політика, вводиться регулювання сільськогосподар­ського виробництва, створюються умови для вільного переміщен­ня капіталів і робочої сили, координуються державне економічне програмування, зовнішня політика відносно третіх країн. Керу­ють інтеграційними процесами спільні економічні міждержавні органи. На пізнішому етапі діяльності цього міжнародного дер­жавно-монополістичного об'єднання є прагнення до досягнення окремих форм політичної інтеграції.

Подальшим кроком на шляху реалізації цієї ідеї стали прямі вибори до європейського парламенту «Спільного ринку», що відбулися в червні 1979 р. Більшість у цьому наднаціональному органі дістали праві і центристські бур­жуазні партії.

«Спільний ринок» — це насамперед міжнародний державно-монополістичний союз, створений в інтересах фінансової олігар­хії зазначених країн, мета якого — зміцнити її позиції перед ли­цем зростаючого світового соціалізму, розпаду колоніальних імперій. Щоб утримати економічні і політичні позиції в країнах, що визволяються, «Спільний ринок» створив систему угод між країнами «Спільного ринку» і 54 країнами, що розвиваються. Ці країни приєднуються до ЄЕТ як асоційовані країни і в усій си­стемі відносин виступають як нерівноправні.

Мета ЄЕТ полягає також у тому, щоб зміцнити позиції захід­ноєвропейських монополій в конкурентній боротьбі з американ­ськими і японськими монополіями.

Здійснення проектів інтеграції західноєвропейських країн стало можливим не тільки внаслідок певної спільності класової стратегії правлячих кіл цих країн. Тенденція до економічної ін­теграції закладена в самому характері сучасних продуктивних сил.

Науково-технічна революція привела до того, що продуктив­ні сили ще більшою мірою, ніж раніше, переросли рамки окремих держав і потребують тіснішого зближення економіки різних кра­їн. Посилилася потреба в міжнародній спеціалізації і кооперу­ванні виробництва, в міжнародному обміні досягненнями науко­во-технічного прогресу.

Прогресивна тенденція до інтернаціоналізації господарських зв'язків в умовах сучасного капіталізму виявилася в антагоні­стично суперечливій формі зростаючого міжнародного перепле­тення монополістичного капіталу.

Національні митні бар'єри у взаємній торгівлі стали пере­шкодою для розвитку економічних зв'язків. Масове виробництво в широкому масштабі далеко не завжди можна було організу­вати в рамках окремих західноєвропейських країн через обме­женість їхніх внутрішніх ринків. Це позбавляло монополії країн Західної Європи важливої переваги в конкурентній боротьбі з монополіями США, які виросли на основі широкого американ­ського ринку. З ліквідацією митних бар'єрів у взаємній торгівлі можливості створення в Західній Європі великих монополістич­них об'єднань розширилися. Прискорення концентрації і центра­лізації капіталу об'єктивно сприяло підвищенню темпів науково-технічного прогресу, що є важливим фактором конкурентної боротьби.

Поглиблення загальної кризи капіталізму призвело до істот­них змін у міжнародній торгівлі і на ринку капіталів. Погірши­лися умови інвестицій іноземного монополістичного капіталу в економічно слаборозвинутих країнах, чому сприяли піднесен­ня національно-визвольного руху і націоналізація власності чу­жоземних монополій у ряді країн, а також обмеження вкладень іноземного капіталу і переведення за кордон прибутків, запро­ваджені багатьма молодими державами Африки, Азії, Латинської Америки. Посилились взаємний торговий обмін і міграція капіталів між розвинутими капіталістичними країнами.

Тепер капітал експортується переважно (близько 3/4) в роз­винуті капіталістичні країни. Якщо раніше головною сферою вміщення вивезеного капіталу була добувна промисловість, то тепер основний його об'єкт — різні галузі обробної промислово­сті. В результаті відбулося тісніше переплетення капіталів най­більших монополій, що діють в основних галузях індустрії, а також у банківській сфері промислово розвинутих країн.

В інтеграційних процесах наочно проявляються властиві дер­жавно-монополістичному капіталізму міжімперіалістичні супе­речності.

Загострюються міжімперіалістичні суперечності і всередині «Спільного ринку». Головний об'єкт суперечки — питання про гегемонію в цьому союзі.

Ще теоретики II Інтернаціоналу вбачали в таких об'єднаннях західноєвропейських країн тенденцію до утворення єдиного все­світнього тресту, до виникнення «ультраімперіалізму». З цього приводу в зв'язку з аналізом дії закону нерівномірності розвит­ку капіталізму і загостренням міжімперіалістичних суперечно­стей В. І. Ленін вказував, що інтернаціональне об'єднання моно­полістичного капіталу з метою економічного поділу світу мож­ливе не тільки у вигляді приватних міжнародних монополій, а й у формі об'єднань цілих капіталістичних держав. «В цьому розумінні,— писав він,— можливі і Сполучені Штати Європи, як угода європейських капіталістів... про що? Тільки про те, як би спільно душити соціалізм в Європі, спільно охороняти награбо­вані колонії проти Японії й Америки»...» ¹

Зростання міжімперіалістичних суперечностей показує необ­ґрунтованість теорій «ультраімперіалізму» про загальний світо­вий трест. В умовах монополістичного капіталізму економічна ін­теграція не може вийти за вузькі рамки, поставлені їй конкурен­цією, і веде до посилення суперництва імперіалістичних держав.

Загострення суперечностей імперіалізму і боротьба за мир

Міжімперіалістичне суперництво зростає те­пер в умовах, коли головною суперечністю епохи є суперечність між двома протилеж­ними соціально-економічними системами — соціалізмом і капіталізмом. Із зміцненням і розширенням позицій світового соціалізму імперіалістична буржуазія робить усе, щоб створити єдиний фронт імперіалістичних держав, об'єднаних спільними класови­ми інтересами. Протягом першого десятиріччя після другої сві­тової війни найбільш войовничі кола міжнародного імперіалізму взяли на себе функції антидемократичного і антисоціалістич-ного центру капіталістичного світу. Було створено Північно-атлантичний воєнно-політичний блок, який об'єднує більшість імперіалістичних країн.

¹ Ленін В. І. Повн. зібр. творів, т. 26, с. 333—334.

Разом з тим дедалі більше посилюється протилежний про­цес— єдність імперіалістичних держав підривається зсередини і ззовні. В результаті дії закону нерівномірності економічного і політичного розвитку капіталізму в епоху імперіалізму і роз­гортання міжімперіалістичного суперництва в капіталістичному таборі замість одного центру, який існував аж до середини 50-х років, склалися три центри імперіалістичної сили: 1) Сполучені Штати Америки, до яких приєднується Канада; 2) Західна Єв­ропа, і насамперед країни «Спільного ринку». Цей центр, незва­жаючи на внутрішні суперечності, в цілому протистоїть США і японському імперіалізму; 3) Японія, що поступово намагається об'єднати навколо себе капіталістичні країни в басейні Тихого океану, також об'єктивно протистоїть США і Західній Європі.

Економічне суперництво між цими трьома угрупованнями зростає. Серйозна конкурентна боротьба точиться між США і країнами Західної Європи. У цій боротьбі американські моно­полії намагаються використати технічну перевагу своєї промис­ловості і величезні ресурси вивозу капіталу; вони скуповують під­приємства в Західній Європі і намагаються поставити промисло­вість цього регіону в залежність від США. Небезпека, яка нависла над країнами Західної Європи, змушує їх вдаватися до нових засобів об'єднання своїх сил, зокрема, до розширення нау­ково-технічного співробітництва, створення більших монополістич­них об'єднань, до заходів державної політики, спрямованої на недопущення американського капіталу в деякі ключові галузі виробництва і на фінансування підприємств та галузей, що зміц­нюють позиції західноєвропейських монополій на зовнішніх ринках.

Важливим центром імперіалістичного суперництва є Японія. Стрибкоподібне посилення її позицій відбулося за останнє деся­тиріччя завдяки наявності великих резервів дешевої робочої сили, масовому впровадженню у виробництво досягнень науко­во-технічної революції, зокрема на основі широкого імпорту лі­цензій і патентів, активному застосуванню державно-монополі­стичних підойм прискорення економічного розвитку, відносно не­великому рівню воєнних витрат. Японія істотно випередила своїх конкурентів за темпами зростання промисловості і зовнішньої торгівлі. В результаті цього гострішими стали зіткнення амери­канських і японських монополій як на внутрішніх ринках цих країн, так і на міжнародному ринку. У конкурентній боротьбі між ними застосовують демпінгове зниження цін, встановлення високих митних бар'єрів та інші заходи.

Посилюється і воєнно-політичне суперництво імперіалістич­них держав. Природа імперіалізму не змінилася, а отже, зберег­лося його прагнення до територіальної експансії. Але умови, в яких у минулому йшла боротьба імперіалістичних держав за переділ світу, змінилися. Дуже зросли сили миру на чолі з могут­ньою системою соціалістичних держав, і вперше в історії людства з'явилася можливість відвернення нової імперіалістичної війни.

На зміну умов боротьби за територіальний переділ світу мав також вплив крах колоніальної системи імперіалізму. У мину­лому вший між імперіалістичними державами були значною мі­рою війнами за переділ колоній. Тепер переважна більшість колоній і напівколоній завоювала політичну незалежність, і на­роди цих країн ведуть рішучу боротьбу, щоб її відстояти. Разом з тим підтримка, яку подають соціалістичні держави країнам, що розвиваються, протистоїть спробам імперіалізму за допомогою зброї знову нав'язати колоніальний режим державам, які доби­лися політичної самостійності.

Воєнно-політичне суперництво має місце і всередині воєнних імперіалістичних блоків, спрямованих проти країн соціалізму і національно-визвольного руху. Це суперництво точиться насам­перед за політичну і воєнну гегемонію в капіталістичному світі і в окремих його регіонах.

У сучасну епоху є реальна можливість відвернення нової ім­періалістичної війни. Величезну роль у цьому відіграє послідов­не проведення Радянським Союзом розробленої XXIV з'їздом КПРС Програми миру.

Великим вкладом у справу миру стала загальноєвропейська нарада, яка відбулася в 1975 р. в Хельсінкі, і підписання керів­никами 33 держав Європи, а також США і Канади Заключного акту наради.

XXV з'їзд партії накреслив нові завдання дальшого здійснен­ня і розвитку Програми миру з тим, щоб справа боротьби наро­дів за мир, свободу і незалежність набула необоротного харак­теру. Розв'язання цього завдання створило б сприятливі умови для розв'язання інших важливих проблем, що стоять у наш час перед людством у цілому: проблем необхідності забезпечити про­довольством, сировиною, джерелами енергії величезні маси лю­дей; подолання породженої колоніалізмом економічної відста­лості країн Ази, Африки і Латинської Америки; захист людини від численних небезпек, якими їй загрожує подальший неконт-рольований технічний розвиток, тобто збереження природи для людини. Для розв'язання цих глобальних проблем потрібні ціле­спрямовані зусилля народу кожної країни, планомірне міжна­родне співробітництво.

Зростання прогресивних сил, що борються за мир, змушує імперіалізм йти иа певну розрядку міжнародної напруженості. Проте не можна забувати, що є ще сили, які всіляко протидіють прагненням народів до миру; до таких реакційних сил приєдна­лася і маоїстська пекінська кліка. Для того щоб можливість від­вернення війни перетворилася в дійсність, як і раніше, потрібна наполеглива наступальна боротьба всіх прогресивних миролюб­них сил проти будь-яких проявів реакції і агресії.

Розділ XXII

КРИТИКА СУЧАСНИХ БУРЖУАЗНИХ, РЕФОРМІСТСЬКИХ І РЕВІЗІОНІСТСЬКИХ ТЕОРІЙ