§ 2. Особливості внутрішнього ринку головних капіталістичних країн на сучасному етапі

Науково-технічна революція і зміни внутрішнього ринку

Хід відтворення суспільного капіталу кінець кінцем визначається зміною місткості капі­талістичного ринку, а остання залежить від співвідношень між підрозділами і галузями економіки, від по­питу на основні елементи кінцевого Продукту.

Науково-технічна революція призвела до виникнення і при­скорення розвитку нових галузей виробництва, значною мірою сприяла збільшенню міжгалузевого товарного обміну, тобто об­міну всередині І підрозділу суспільного відтворення, збільшен­ню поставок засобів праці, сировини і матеріалів з І підрозділу в II. Ці процеси зумовили істотне зростання обсягу проміжного продукту (частини сукупного суспільного продукту, яка надалі мала перероблятися і не споживатися), а отже, й валової про­дукції галузей.

Проте розширення міжгалузевих потоків не є провідним фак­тором, що визначає становище ринку. Місткість останнього за­лежить насамперед від кінцевого попиту, який, у свою чергу, роз­падається на капіталовкладення, особисте споживання, державне споживання, експорт. Розглянемо елементи кінцевого попиту окремо.

Вище було сказано, що економіці сучасного капіталізму вла­стива тенденція до зменшення фондомісткості і капіталоміст­кості продукції. Тому за інших однакових умов повинна змен­шуватися й норма нагромадження, тобто частка капіталовкла­день у кінцевому продукті. Але є фактори, що протидіють цій тенденції.

Зниження капіталомісткості безпосередньо позначається лише на нормі виробничого нагромадження. Проте загальний попит на будівництво, машини, устаткування не обмежується лише ви­робничим будівництвом і виробничим устаткуванням. За останні десятиріччя значно розширилася частка суспільного продукту на будівництво й устаткування в невиробничій сфері. Особливо збільшилося з часу другої світової війни державне будівництво воєнних об'єктів, доріг, адміністративних споруд, а також створення за рахунок держави приміщень і споруд, які потім передаються в експлуатацію приватним монополіям.

Прискорення науково-технічного прогресу веде до скорочення строків морального зносу устаткування, отже, до частішої за­міни старого устаткування новим і перешкоджає зниженню нор­ми нагромадження безпосередньо у сфері виробництва.

Ринок товарів особистого споживання визначають рівень за­йнятості і величина доходів населення. Сучасному капіталізму властива тенденція до відносного, а інрді абсолютного скоро­чення кількості робітників, зайнятих у матеріальному виробни­цтві. Цій тенденції протистоять деякі фактори, що діють у бік розширення особистого споживання. Так, збільшується зайня­тість у невиробничій сфері. Зростають абсолютна кількість і пи­тома вага службовців та інженерно-технічних працівників, в яких звичайно вища оплата праці. Підвищення організованості робіт­ничого класу, активізація страйкових боїв в умовах впливу світового соціалізму дали змогу трудящим добитися збільшення заробітної плати.

У більшості країн розвинутого капіталізму в результаті на­полегливої класової боротьби пролетаріату прийнято програми соціального страхування, допомоги по безробіттю, по старості. Це відбулося головним чином після другої світової війни. У 50-х і 60-х роках зростання особистих доходів трудящих розширило попит на споживчі товари, у тому числі й на товари тривалого користування, які в більшості розвинутих капіталістичних країн раніше не мали масового поширення.

Істотну роль у формуванні попиту на продукцію II підрозділу відіграє споживчий кредит. Загострення суперечності між вироб­ництвом і споживанням, зростання труднощів реалізації зумо­вили збільшення продажу товарів населенню в розстрочку. Пред­мети тривалого користування здебільшого продаються у кредит. Це дає змогу створити додатковий платоспроможний попит на­селення, що сприяє прискоренню реалізації продукції і скоро­ченню строків оновлення асортименту споживчих товарів. Без споживчого кредиту збут значної частини суспільного продукту тепер був би неможливий.

Споживчий кредит в умовах капіталізму використовується як засіб додаткової експлуатації трудящих, його надають під лих­варські проценти.

У США річний процент, який беруть при продажах на виплат, становить в середньому 12%, тоді як по промислових позичках беруть 5—6%.

Із зростанням споживчого кредиту утворюється величезна заборгованість населення. Коли платежі цієї заборгованості перевищують певну частину особистих доходів, скорочується платоспроможний попит трудящих. Заборго­ваність населення із споживчого кредиту становить в США більш як 1 трли. Дол.

Отже, зростання споживчого кредиту і його вплив на збільшення попиту на товари особистого вжитку мають певні межі. Водночас воно призводить до закабалення трудящих, а при безробітті повністю підриває їхні життєві умови (позбавляє житла і необхідних предметів існування).

Вплив мілітаризації і фінансової політики держави ма місткість ринку

Стан капіталістичного ринку немалою мі­рою залежить також від державного спо­живання. Закупівля державою та її уста­новами товарів і послуг становить тепер близько 20% валового національного про­дукту розвинутих капіталістичних країн. Сучасна буржуазна дер­жава є великим покупцем озброєння, устаткування, будівельних матеріалів, сировинних, паливних і продовольчих товарів. Зро­стання державного споживання сприяє збільшенню місткості ринку.

Водночас держава через податкову систему вилучає з усього господарства величезні кошти, що йдуть на покриття воєнних витрат, задоволення паразитичних потреб фінансової олігархії та на інші цілі. У цьому розумінні держава відносно, а іноді й абсолютно зменшує платоспроможний попит і сприяє скороченню місткості ринку.

Особливі труднощі створює мілітаризація економіки, зростан­ня закупівлі озброєння. Є істотна відмінність між впливом на стан економіки воєнних і цивільних витрат буржуазної держави. Будівництво за рахунок держави доріг, будівель, шкіл, лікарень прямо чи посередньо сприяє створенню умов для подальшого розширеного відтворення робочої сили і матеріальних благ. Ви­користання державних коштів для закупівлі озброєння, будів­ництва воєнних баз та на інші воєнні цілі повністю виключає частину суспільного продукту з подальшого процесу відтворення. Це величезна витрата матеріальних і трудових ресурсів. У гонці озброєння, що стала тепер обов'язковим елементом капіталістич­ної економіки, паразитизм, притаманний імперіалізму, знаходить своє найяскравіше виявлення.

Посилення гонки озброєнь пов'язано із скороченням всіх ви­трат на соціальні потреби і збільшенням податкового тягаря трудящих, бо витрати на озброєння покриваються в основному за рахунок податків. Водночас мілітаризація економіки веде до інфляції. Воєнні замовлення створюють підвищений попит, що, як правило, не може бути задоволений при наявних ресурсах виробництва. Монополії використовують напружене становище на ринку для роздування цін. В результаті знецінюються гроші, погіршується торговий баланс, виникають гострі валютні утруд­нення.

Агресивна політика імперіалізму спричинює зростання вар­тості життя, кризи в ряді галузей цивільного виробництва згубно впливають на процес відтворення в капіталістичних країнах.

Таким чином, характерне для капіталізму розширення міст­кості внутрішнього ринку відбувається в умовах гострих конфліктів і суперечностей, пов'язаних з розвитком науково-технічної революції і державним втручанням у капіталістичну економіку.

Загострення основної суперечності капіталізму

Розвиток продуктивних сил капіталістич­ного способу виробництва супроводиться дальшим зростанням суспільного харак­теру виробництва. Поглиблюється суспіль­ний поділ праці і пов'язана з ним спеціа­лізація не тільки в масштабі однієї, окремо взятої країни, а й у міжнародному масштабі. Суспільний поділ праці і спеціаліза­ція посилюють взаємозв'язок і взаємозалежність не тільки між окремими галузями виробництва всередині країни, а й між краї­нами і континентами. Все це потребує координації виробничої діяльності в національному і міжнаціональному масштабах. Проте непереборні перешкоди цьому створює приватнокапіталі­стичний характер привласнення, тобто приватнокапіталістична форма власності на засоби виробництва, а отже, й на результа­ти суспільного виробництва.

Основна суперечність капіталізму між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення вже давно переросла національні рамки і набула міжнародного характеру. Розвиток суспільного характеру виробництва породив такі глобальні проблеми, як використання людством енергетич­них ресурсів, ресурсів Світового океану і космічного простору, проблему охорони навколишнього середовища. В цих умовах особливо наочною є несумісність капіталістичних виробничих від­носин з сучасними продуктивними силами.

Сучасні продуктивні сили дедалі більше повстають проти капіталістичних виробничих відносин, що виявляється не тільки в частих і глибоких економічних кризах надвиробництва, а й у розвитку таких явиш, що потрясають капіталістичний світ, як енергетична, валютна, продовольча, екологічна кризи. Тепер вже не можна розглядати економічні кризи в тій або іншій капіталі­стичній країні без урахування становища світового капіталістич­ного господарства в цілому, а також без врахування тих проце­сів, які відбуваються в світовій соціалістичній системі господар­ства і в країнах, що розвиваються.

$ 3. Сучасні цикли і кризи

Особливості післявоєнних капіталістичних криз

У післявоєнний період відбулися деякі зміни в циклічному характері капіталі­стичного відтворення. Абсолютні розміри спаду промислового виробництва і капі­таловкладень під час криз скоротилися порівняно з кризами 20-х і 30-х років. Тривалість спаду виробництва зменшилася. Проте кризи і спади виробництва в СШЛ — головній країні капі­талізму— відбувалися частіше, ніж до другої світової війни. У кредитно-фінансовій сфері кризові явища найсильніше проявлялися в галузі міжнародних розрахунків. Мали місце й біржові кризи, але не завжди вони відбувалися одночасно з кризами в промисловості. Яскраво виявилося неспівпадання криз у різних капіталістичних країнах. Такий хід капіталістичного циклу був характерний для післявоєнного періоду, аж до економічної кризи 1974-1975 pp.

На хід післявоєнного капіталістичного відтворення серйозно вплинула друга світова війна. Вплив відчувався аж до середини 50-х років. Велику роль відіграло створення заново в країнах Західної Європи і Японії ряду галузей промисловості. Цей фак­тор мав минущий характер. Разом з тим на хід капіталістичного циклу впливає ряд постійних факторів, значення яких дедалі посилюється. Це науково-технічна революція, зростання монопо­лізації господарства, економічної ролі держави, посилення бо­ротьби пролетаріату за свої життєві права, особливості розвитку економіки в колишньому колоніальному світі, економічне змаган­ня і боротьба двох світових суспільних систем.

Науково-технічна революція зумовила появу і бурхливий роз­виток нових галузей і видів виробництва. Нові галузі, як пра­вило, менше зазнавали криз, бо протягом певного досить тривалого часу попит на їх продукцію зростав швидко і стійко. Водно­час інші галузі впадали в кризу.

На величину капіталовкладень у кризові періоди впливала широка модернізація устаткування, пов'язана з прискоренням його морального зносу. Оскільки потреба в інвестиціях була значною і в цей час, розміри капіталовкладень скорочувалися менше, ніж у кризові роки довоєнного.періоду. Звичайно, це залежало не тільки від потреби в нагромадженні реального капіталу, а й від можливостей фінансування капіталовкладень, тобто від нагромадження грошового капіталу.

Певну роль у зміні картини криз відігравало розширення економічної діяльності буржуазної держави. Ніколи раніше ка­піталісти не мали під час кризи і перед її початком такої допо­моги держави, як тепер.

На хід циклу впливала боротьба робітничого класу. Успіхи боротьби робітничого класу певною мірою перешкоджали зни­женню попиту на споживчі товари під час кризи. Наприклад, дістали поширення колективні договори між профспілками і під­приємцями, в яких зафіксовано зростання номінальної заробіт­ної плати протягом ряду років. У період криз це дещо стриму­вало зниження доходів працюючих. Так само діяло забезпечення частини безробітних на певний строк грошовою допомогою. Але, як правило, монополії роздували ціни на предмети споживання і в кризові роки. Тому такі заходи не усували абсолютного зни­ження реальних доходів трудящих у кризові роки.

Економічні кризи породжують глибокі соціальні потрясіння в імперіалістичних країнах, прискорюють поразку капіталізму в економічному змаганні з соціалізмом. Тому імперіалістичні уряди вживають спеціальних заходів для підвищення темпів зростання економіки. Як правило, у періоди криз вони намага­ються координувати між собою економічну політику, проводити спільні заходи щодо врегулювання господарської кон'юнктури; розширюється втручання буржуазної держави в циклічні про­цеси, розробляються державні заходи, спрямовані на поступове згладжування економічного циклу і подолання економічної не­стійкості.

Проте в післявоєнний період капіталістична економіка пере­жила ряд великих потрясінь. Серед цих потрясінь особливо ви­діляється економічна криза 1974—1975 pp., яку можна порівняти лише з кризою початку 30-х років і яка, як відмічалось на XXV з'їзді КПРС, «поширилась одночасно на всі основні центри світового капіталістичного господарства». 1

¹ Матеріали XXV з'їзду КПРС, с: 31

Післявоєнні економічні кризи

Піднесення економіки перших післявоєнних років було недовгим. Вже восени 1948 р. в США почалася перша післявоєнна економічна криза. Протягом року промислове виробництво скоротилося па 10%. Різко збільшилося безро­біття, кількість повністю безробітних досягла 3,7 млн. чоловік. Промислова криза супроводилася гострим надвиробництвом сільськогосподарських продук­тів і зниженням доходів фермерів.

Криза 1948—1949 pp. не розв'язала суперечностей капіталістичного від­творення, нагромаджених за попередній період Найважливішим стимулято­ром промислового виробництва в США на початку 50-х років бу.іа гонка озброєнь. Проте вона не врятувала американську економіку від кризи.

У 1953—1954 pp. в США мала місце проміжна економічна криза. ЇЙ не передувало промислове піднесення; вона виникла у фазі пожвавлення, тобто до того, як минув цикл.

Особливо глибокою була криза в США в 1957—1958 pp., коли промис­лове виробництво скоротилося на 14%. Кількість повністю безробітних досяг­ла 4,7 млн. чоловік, реальна заробітна плата в обробній промисловості зни­зилась на 12%.

У 1957—1958 pp. промислове виробництво скоротилося також у Канаді, Японії, Англії. Дещо пізніше занепад виробництва спостерігався у Франції. Часткова криза охопила ФРН, Італію.

У лютому 1960 р. в США почалося нове кризове скорочення виробництва. Воно тривало до січня 1961 р. Випуск промислової продукції скоротився на 8,1%. Скоротилися приватні вкладення в основний капітал. Кількість повністю безробітних досягла 5,7 млн. чоловік; це був найвищий рівень безробіття після економічної кризи 1937 р.

Під впливом занепаду виробництва в США почалася часткова криза надвиробництва в Англії і Канаді. З березня 1961 р. в США спостерігалось піднесення промислового виробництва, але в середині 60-х років капіталістич­ні країни знову були охоплені кризою надвиробництва.

Насамперед ця криза охопила Італію, Францію. Японію. Але завдяки гисокій економічній кон'юнктурі на світових ринках цим країнам вдалося уникнути великих економічних потрясінь. На кінець 1965 р. вони вийшли з кризового стану. Проте невдовзі криза вразила Англію, а пізніше — ФРН.

З середини 1965 р. в промисловості ФРН почався застій, який на кінець 1966 р. перейшов в економічну кризу. Абсолютне скорочення виробництва досягло 7—8%. Протягом 1967 р. кількість повністю безробітних у ФРН і.ерсвищнла 600—700 тис. чоловік. Економічна криза у ФРН 1966—1967 pp. не тільки завдала сильного удару західнонімецькій економіці, а й мала величезний політичний і психологічний ефект. Загинув міф про винятковість економіки ФРН, яка начебто подолала циклічний характер розвитку.

У 1967 р. виявилися ознаки чергової економічної кризи в США. Проте далі занепад виробництва і капіталовкладень спинився у зв'язку з еска­лацією війни у В'єтнамі. Вона лише тимчасово стимулювала виробництво за рахунок воєнних замовлень, але не могла відвернути наступу нової економіч­ної кризи, яка вибухнула в США з осені 1969 р.

Ескалація імперіалістичної війни у В'єтнамі, поряд з труднощами цик­лічного розвитку, зумовила різке погіршення стану платіжного балансу США. Відплив золота із США набув катастрофічних розмірів. Уряд США був зму­шений припинити обмін долара на золото для центральних банків інших країн. Було відмінено й золоте покриття грошового обігу США. Зрештою США повинні були офіційно визнати своє банкрутство і девальвувати долар. Цс було найбільше валютно-фінансове потрясіння в капіталістичному світі за останні два десятиліття.

Економічна криза 1969—1971 pp., хоч і не одночасно, вразила й інші капіталістичні країни: Італію, Канаду, Швецію, Фінляндію і Австрію. У ряді країн спостерігався або застій, або сповільнення темпів зростання, наприклад у ФРН і Японії. Різко погіршилася економічна обстановка в деяких країнах, що розпинаються, особливо в Африці і Латинській Америці.

У цілому по капіталістичному світу темпи промислового виробництва ско­ротилися з 8% в 1969 р. до 2% в 1971 р.

Особливості економічної кризи 1974—1975 pp.

Наприкінці 1971 — на початку 1972 р. в США спостерігалася затяжна депресія, що змінилася потім пожвавленням, а з осені 1972 р.— піднесенням. Одночасно у фазу піднесення вступила більшість розвинутих капіталістич­них країн. Проте піднесення тривало недовго. З кінця 1973 р. економіка всіх розвинутих капіталістичних країн почала зазна­вати серйозних економічних утруднень, а в 1974 р. всі ці країни ввійшли у фазу кризи. Вона розвивалася на основі дальшого поглиблення загальної кризи капіталізму, і за глибиною та гост­ротою її можна порівняти лише з кризою 30-х років. Ця криза найбільш вразила високорозвинуту державно-монополістичну економіку, що склалася в післявоєнний період.

На відміну від попередніх економічних криз, вона синхронно вразила всі розвинуті капіталістичні країни. Така синхронність кризи в післявоєнний період спостерігалася вперше. Вона пояс­нюється деякими новими явищами, що з'явилися в економіці капіталізму за останні роки.

Насамперед слід відмітити деяке нівелювання в техніко-еко-номічному рівні головних імперіалістичних країн та імперіалі­стичних центрів. Це нівелювання було результатом дальшого розвитку процесу інтернаціоналізації господарського життя, між­народного поділу праці, спеціалізації і в зв'язку з цим посилення взаємозалежності між окремими національними імперіалізмами. В Європі цьому значною мірою сприяла імперіалістична інтегра­ція. Нівелювання визначало синхронність настання фази циклу в головних капіталістичних країнах. Воно ж було основою більш важкого перебігу самої кризи, оскільки виключало можливість пом'якшення труднощів кон'юнктури в одній країні за рахунок сприятливої кон'юнктури іншої країни.

Ще одна особливість кризи 1974—1975 pp. полягає в тому, що ця криза переплелася з рядом криз в інших сферах світового капіталістичного господарства: з енергетичною, екологічною, про­довольчою. Ці кризи, як наслідок загострення основної супереч­ності капіталізму між суспільним характером виробництва і ка­піталістичною формою привласнення, у свою чергу посилили еко­номічну кризу надвиробництва і ускладнили вихід з неї.

Слід відмітити й таку особливість кризи 1974—1975 pp.: вона відбувалася в умовах світової валютної кризи, яка ускладнила торговельні й економічні зв'язки між окремими ланками світової капіталістичної системи господарства.

Нарешті, криза 1974—1975 pp. відбувалася в умовах надзви­чайного розладу грошово-кредитної системи капіталістичних країн, коли інфляційні процеси набули некерованого характеру і ускладнювали традиційний вихід з кризи.

Економічна криза важким тягарем лягла на плечі трудящих мас і дуже загострила всі соціальні суперечності капіталістич­ного світу.

Наведемо деякі дані, що характеризують кризу 1974—1975 pp. Промис­лове виробництво розвинутих капіталістичних країн в цілому скоротилося на 7%. Особливо скоротилося виробництво в країнах з високорозвииутою дер­жавно-монополістичною економікою: в Японії на 20,2% в Італії —на 13,5, у Франції— на 13,2, в США — на 15,3, в Англії —на 4,7%. Обсяг сукупного національного продукту в розвинутих капіталістичних країнах скоротився на 2,3%, валові капіталовкладення в розширення і модернізацію основних фон­дів зменшилися на 14,6%. Виробничі потужності цих країн використовувалися тільки на 70—72%, а в США цей показник знизився до 64%. Кризове падіння тривало 11 місяців.

Скорочення виробництва, недовантаження продуктивних потужностей потягли за собою катастрофічне зростання безробіття. На середину 1975 р. повністю безробітних у розвинутих капіталістичних країнах, тільки за офі­ційними даними, було понад 15 мли. чоловік. При цьому не враховувались безробітні, які не стоять на обліку і втратили будь-яку надію мати хоч якусь роботу. Не враховувались також особи, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Особливо постраждали від безробіття інозем­ні робітники, національні меншості, старі та молодь. У США, наприклад, серед негритянської молоді безробітні становили 40%.

Розгул інфляції набув нечуваних розмірів і потяг за собою не менш катастрофічне зростання вартості життя. Тільки за 1974 і 1975 pp. ціни на продовольство зросли на 33%, у тому числі в Англії —на 45%, в Ітаїії і Япо­нії — на 48, в США - на 24%.

Після кризи 1974—1975 pp. економіка капіталізму перейшла у фазу затяжної депресії, потім після деякого пожвавлення в 1977 р. вступила в фазу чергового циклічного піднесення. Однак піднесення економіки, що тривало в 1977—1978 pp. і першій половині 1979 p., було повільним і вкрай нестійким. Незважаючи на те що в цілому розвинуті капіталістичні країни перевищили на цей час передкризовий рівень, наслідки кризи 1974—1975 pp. не вдалось повністю подолати. Внутрішні і зовнішні суперечно­сті продовжують залишатися гострими. Поглиблюються енергетична й валютно-фінансова кризи. Продовжують залишатися гострими проблеми інфляції і безробіття, поглиблюються між-імперіалістичні суперечності, зокрема суперництво між трьома конкуруючими центрами імперіалістичної сили: США, «Спіль­ним ринком» і японським імперіалізмом.

Даючи оцінку стану економіки капіталістичних країн, Л. І. Брежнєв у доповіді на XXV з'їзді КПРС зазначав, що «тепер усі бачать: спростовано один з головних міфів, створених реформістами і буржуазними ідеологами,— міф про те, ніби капі­талізм наших днів здатний позбутися криз. Нестабільність капіталізму стає дедалі очевиднішою» ¹.