1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 41, с. 17і.

«Свідомий пролетаріат,— писав В. І. Ленін,— всіма силами підтримує селянську боротьбу за всю землю і за повну свободу, але він остерігає селян від усяких облудних надій. Селяни мо­жуть, з допомогою пролетаріату, скинути з себе всю владу по­міщиків, можуть цілком покласти край поміщицькому земле­володінню і поміщицько-чиновннцькій державі. Селяни можуть навіть знищити приватну власність на землю взагалі. Всі такі заходи принесуть величезну користь і селянству, і робітничому класові, і всьому народові. Інтереси робітничого класу вима­гають якнайдружнішої підтримки селянської боротьби. Але най­повніше повалення влади поміщиків і чиновників не підірве ще анітрохи влади капіталу. І тільки в такому суспільстві, де не буде поміщицької і чиновницької влади, вирішиться остання велика боротьба між пролетаріатом і буржуазією, боротьба за соціалістичний устрій» ^!.

В. І. Ленін підкреслював неможливість розв'язати проблему злиднів на селі в рамках загальнодемократичного аграрного пе­ревороту, який розв'яже земельне питання через розподіл експро­прійованих у великих землевласників земель між селянами. Він вказав, що ніякі закони в світі не в змозі будуть знищити нерів­ність і експлуатацію на селі, поки залишається дрібноселянське господарство з виробництвом на ринок, а силу грошей тримає в своїх руках капітал. Потрібні радикальні заходи антимонопо-лістичного характеру. Тільки створенням великого суспільства планомірного господарства, говорив В. І. Ленін, при передачі власності на всі засоби виробництва в місті і на селі трудящим можна покласти край усякій експлуатації і, отже, розв'язати проблему ліквідації злиднів і нерівності на селі.

Посилення гноблення монополістичного капіталу над усіма верствами населення в країнах капіталізму призводить до того, що із загостренням основної класової суперечності буржуазного суспільства — суперечності між працею і капіталом — поглиб­люється і загострюється суперечність між жменькою монополі­стів і всіма верствами народу. Створюються сприятливі мож­ливості для об'єднання всіх сил на антимонополістичній основі під лозунгами боротьби за націоналізацію і демократизацію управління найважливішими галузями економіки, за проведення радикальних аграрних реформ. «Зближення інтересів селянства, міських середніх верств та інтелігенції з інтересами робітничого класу, їх зростаюче співробітництво ведуть до звуження соці­альної бази влади монополій, загострюють її внутрішні супереч­ності і сприяють мобілізації широких мас на боротьбу проти монополій, імперіалізму» ².

1 Ленін в. /. Повн. Зібр. Творів, т. 13, с. 119.

2 Міжнародна Нарада комуністичних і робітничих партій. Документи і матеріали, с. 278.

Розділ XX

ОСОБЛИВОСТІ ВІДТВОРЕННЯ КАПІТАЛУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

§ 1. Науково-технічна революція і загострення суперечностей капіталістичного відтворення

Науково-технічна революція і структурні зрушення в капіталістичній економіці

Розвиток науково-технічної революції в буржуазному суспільстві супроводиться дальшим поглибленням суперечності між сучасними продуктивними силами і капіта­лістичними виробничими відносинами, за­гостренням основної суперечності капіталіз­му— між суспільним характером виробництва і приватнокапі­талістичною формою привласнення.

Науково-технічна революція спричинила великі структурні зміни в капіталістичній економіці. З'явилися нові галузі вироб­ництва, змінилися структура промисловості, її енергетична і си­ровинна бази. Величезні можливості відкрилися перед усіма га­лузями суспільного виробництва у зв'язку з використанням ядер­ної енергії. Людство вступило в еру освоєння космічного простору. У сфері матеріального виробництва зростає питома вага про­мисловості і знижується частка сільського господарства, незва­жаючи на його індустріалізацію. Найшвидше розвиваються нові прогресивні галузі в промисловості, енергетиці, транспорті і зв'яз­ку, особливо пов'язані з вирішенням проблем екології, космосу і Світового океану.

За період з 1950 по 1970 р. промислове виробництво капіталістичного світу зросло в 2,8 раза, тоді як енергетична промисловість зросла в 3,7 раза. Особливо швидкими темпами зростали електронна, хімічна промисловість, виробництво електроенергії. Питома вага хімічної промисловості в загальному обсязі промислового виробництва за 20 років зросла до 1970 р. з 9,6 до 16%. Це пов'язано з істотними змінами в сировинній базі промислового виробницт­ва. Частка добувної промисловості в промисловому виробництві зменшилася 8 9,5% У 150 р. до 5,4% У 1970 р. У господарстві в цілому збільшилася частка невиробничої сфери.

Цей процес тривав і в 70-ті роки. За період з 1974 по 1978 р. приріст промислового виробництва в розвинутих капіталістичних країнах в середньому становив 9,2%. А тим часом випуск машин і устаткування збільшився на 11,4%, в тому числі металообробних машин —на 32, електронного устаткуван­ня виробничого призначення майже на 44%, а виробництво атомних реакто­рів — більш ніж у 3 рази. Продовжувала збільшуватися в загальному обсязі промислового виробництва питома вага енергетики, важкої, хімічної і нафто­переробної промисловості, І в той же час скоротилась частка добувної про­мисловості. Урядові замовлення спричинюють високі темпи розвитку галузей, пов'язаних з виробництвом зброї.

Висування і більш швидкий розвиток одних галузей при ка­піталізмі неминуче пов'язані із сповільненням зростання, застоєм, а іноді й деградацією інших галузей, масовим хронічним безро­біттям.

Технічний прогрес веде до прискореного розорення дрібних підприємців і погіршення матеріального становища трудящих мас. До таких самих результатів кінець кінцем ведуть запрова­джувані державою заходи, які стимулюють зростання окремих га­лузей економіки. Оскільки таке заохочення здійснюється перероз­поділом національного доходу, постільки пільги для одних галу­зей, насамперед воєнних, означають відносне погіршення умов для нагромадження в інших галузях, не субсидованих державою, але, як правило, таких, що працюють на масового споживача.

Хоч у цілому матеріальне виробництво в умовах науково-тех­нічної революції зростає порівняно швидко, проте воно за тем­пами зростання поступається перед невиробничою сферою; і абсо­лютні розміри, і частка останньої в економіці збільшуються. Ця сфера, як відомо, включає в себе торгівлю, банківську і страхову справу, державний апарат, галузі побутового обслуговування, народну освіту, охорону здоров'я.

Абсолютне зростання невиробничої сфери і збільшення її питомої ваги в економіці зумовлені, по-перше, зростанням моно­полій і розвитком державно-монополістичного капіталізму; по-друге, значним розширенням роздрібної торгівлі і побутового обслуговування внаслідок зростання ринку споживчих товарів, збільшення труднощів збуту товарів зумовлює збільшення ви­трат на рекламу; по-третє, зростанням народної освіти і охорони здоров'я, оскільки це необхідно капіталу для розширеного від­творення робочої сили; по-четверте, розширенням наукових д>-сліджень, результати яких використовуються у виробництві.

Вплив НТР на капіталістичне відтворення

Науково-технічна революція породжує тен­денцію до зниження фондомісткості і капі­таломісткості продукції. Зміна фондоозброє­ності відображує зрушення в технічн й будові капіталу, а з урахуванням поступового здешевлення ос­новного капіталу за інших однакових умов — зміну органічної будови капіталу.

Факторами, які сприяють зниженню фондомісткості продук­ції під впливом науково-технічної революції, є:

1. Зростання продуктивності праці.

2. Зниження вартості одиниці виробничих потужностей вна­слідок удосконалення методів виробництва засобів виробництва і зростання їхньої продуктивності.

3. Зміна технологічної структури основного капіталу.

Під технологічною структурою основного капіталу розуміють співвідно­шення між його активною частиною (знаряддя праці) і пасивною частиною (будівлі, споруди). За останні десятиліття капіталовкладення збільшувалися головним чином для оновлення машин та устаткування і меншою мірою — для нового промислового будівництва. Так, частка активної частини основ­ного капіталу в економіці США зросла з Vs в 20-х роках до ²/₃ тепер. Оскіль­ки продуктивність праці залежить здебільшого від озброєності робітника активними фондами, то це сприяє зростанню ефективності всього основного капіталу.

4. Зміна галузевої структури економіки. Зменшилася питома вага добувної і зросла частка обробної промисловості, зокрема нових галузей виробництва.

Зниження фондомісткості продукції характеризує економію суспільної праці. Але при капіталізмі цей важливий наслідок, що випливає з науково-технічної революції, перетворюється у фак­тор, який гальмує нагромадження, ставить перешкоди розшире­ному відтворенню. Така одна з істотних суперечностей сучасного капіталістичного відтворення.

Зниження фондомісткості і капіталомісткості продукції при­зводить до відносного зменшення ринкового попиту на елементи основного капіталу, причому більшою мірою це позначається на виробничому будівництві і меншою — на устаткуванні. Обсяг ви­робництва може збільшуватися, а капіталовкладення перебува­тимуть на попередньому рівні або навіть скорочуватимуться. Зменшення попиту на основний капітал позначається на всьому ході капіталістичного відтворення, породжує тенденцію до спо­вільнення темпів його зростання.

Внаслідок швидкого зростання фондовіддачі навіть при по­рівняно невеликих капіталовкладеннях істотно збільшуються ви­робничі потужності. Водночас через поглиблення суперечностей між виробництвом і споживанням загострюється проблема реа­лізації, чому сприяє також погіршення позицій капіталістичної системи господарства в економічному змаганні з соціалізмом і за­гострення конкурентної боротьби на світовому капіталістичному ринку. Загострення проблеми реалізації створює неможливість повною мірою використовувати виробничі потужності. Навіть у періоди підвищення темпів зростання виробництва завантаження виробничих потужностей рідко досягає 90%, в середньому вона звичайно становить 75—85%, а в окремі періоди і в окремих га­лузях — 40—50%. Виникає постійне недовантаження виробничих потужностей капіталістичних підприємств.

Прискорюючи зростання продуктивності праці, науково-тех­нічна революція посилює властивість капіталу витісняти робочу силу з виробництва. В середньому зростання продуктивності пра­ці лише небагато в чому відстає від збільшення обсягу виробни­цтва, а в окремі періоди і випереджає його. В результаті попит на робочу силу в галузях матеріального виробництва скорочує­ться відносно, а в окремі, іноді тривалі, періоди й абсолютно.

Так, у США повна відсутність зростання зайнятості в обробній промис­ловості спостерігалася в 20-х роках і протягом 1953—1963 pp. Водночас загальна чисельність робочої сили постійно зростала внаслідок її природної о відтворення. Отже, тенденція до постійного, хронічного безробіття посилюється.

Кількість безробітних у розвинутих капіталістичних країнах збільшилася до 16 мли. чоловік. Сюди не входять ті, що працюють не повний робочий тиждень, особи, не зареєстровані на біржі праці, молодь, що вперше шука<-роботу, старі, що втратили будь-яку надію знайти її.

У розвинутих капіталістичних країнах особливо велике безробіття серед молоді віком до 25 років і серед жінок. У 1978 р. молодь становила у США більше 52%, в Японії —49, в ФРИ — 50, у Франції —51, в Італії —54, у Великобританії 63% загальної кількості безробітних. Новим явищем стало зростання безробіття серед інженерно-технічних працівників і службовців. У країнах, що розвиваються, армія повністю і частково безробітних* на­лічує 300 мли. чоловік.

Тенденція до постійного недовантаження виробничих потуж­ностей і хронічного безробіття, яка виникла в умовах загальної кризи капіталізму, свідчить про глибокий розлад процесу капі­талістичного відтворення, про посилення загнивання й парази­тизму сучасного капіталізму.