§ 3. Боротьба трудящих сільського господарства проти гноблення монополій і великих землевласників у капіталістичних країнах. Аграрні програми комуністичних і робітничих партій

Розвиток сільського господарства в умовах капіталізму ха­рактеризується загостренням антагоністичних суперечностей ка­піталістичного способу виробництва і посиленням боротьби се­лян за свої життєві інтереси. Розорюючи селян, перетворюючи їх у пролетарів і напівпролетарів, капіталізм тим самим руйнує ілюзію про можливість для більшості з них стати самостійними хазяями на власній землі. Це, в свою чергу, сприяє підвищенню бойового духу трудящих села, розвиває їхню класову самосві­домість і організованість.

Керівником і союзником боротьби селянства є робітничий клас, очолюваний комуністичною партією, яка виробила і на­уково обгрунтувала ідеологію всіх трудящих — марксизм-ленінізм. Союз робітничого класу і селянства — головна умова ус­пішної боротьби трудящих.

В. І. Ленін не раз вказував на велике значення керівництва боротьбою селянських мас з боку робітничого класу і його пар­тії, на труднощі, пов'язані з організацією цієї роботи, і на необ­хідність докласти всіх сил для подолання цих труднощів, для завоювання селянства на бік революції. «Величезна трудність організації і виховання до революційної боротьби сільськогос­подарських трудящих мас, поставлених капіталізмом в умови особливої забитості, розпорошеності, часто напівсередиьовічної залежності, вимагає від комуністичних партій особливої уваги до страйкової боротьби на селі, посиленої підтримки і всебічного розвитку масових страйків сільськогосподарських пролетарів і напівпролетарів» ¹. Часткових сільськогосподарських реформ не досить, щоб радикально поліпшити життя трудящих сільського господарства, затиснутого в лещата монополій.

Трудове селянство, яке має великі революційні можливості, активно бере участь у боротьбі проти імперіалізму, за національ­не визволення народів, за зміцнення незалежності молодих дер­жав. Комуністи посилюють свою діяльність серед селянських мас, несуть в них пролетарську інтернаціоналістську ідеологію. У травні 1975 р. в Парижі відбулася конференція комуністичних партій країн Європи з проблем сільського господарства.

Вчення марксизму-ленінізму про земельну ренту і розвиток капіталізму в сільському господарстві є теоретичною основою аграрних програм комуністичних і робітничих партій. Ці про­грами містять точні вказівки про шляхи розв'язання селянського питання з урахуванням особливостей економічного становища і внутріполітичної обстановки в кожній країні.

Загальним лозунгом боротьби, навколо якого комуністичні і робітничі партії згуртовують трудящих сільського господар­ства, є вимога: «Земля тим, хто її обробляє». В аграрних програмах комуністичних і робітничих партій містяться такі ви­моги, як право селян і сільськогосподарських робітників на при­дбання орендованої або пустуючої землі у власність, законодавча охорона прав орендарів, зниження орендних платежів, подат­ків, процентів за надані дрібним землевласникам кредити, дер­жавна допомога селянам і їхнім кооперативам, обмеження діяль­ності монополій і ліквідація «ножиць цін», поширення на сіль­ське господарство соціального законодавства, законодавче регу­лювання заробітної плати, умов праці і тривалості робочого дня сільськогосподарських робітників, недопущення вигнання селян і орендарів із землі, яку вони займають, свавільних звільнень сільськогосподарських робітників тощо.

Комуністичні і робітничі партії вважають за необхідне послі­довне здійснення аграрних реформ і антимоиополістичних захо­дів у всій економіці, в інтересах трудящих селян, під контролем демократично сформованих органів трудящих, при найактивні­шій участі широких мас.

Боротьба за землю є за своїм характером однією з важливих складових частин загальнодемократичного руху, в ході якого трудящі села під керівництвом робітничого класу впевнюються в необхідності здійснити докорінні соціально-економічні перетво­рення, які позбавляють селян від злиднів, загрози розорення, ка­піталістичної експлуатації.