1. Галицько-Волинське князівство хііі-XIV ст.

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в декілька етапів:

І етап (1199р.-1205р.) утворення та становлення.

Галицьке та Волинське князівства спочатку існували окремо, а у 1199р. Волинський князь Роман Мстиславович (1199р.-1205р.) їх об'єднав в єдиний політичний центр, який поступово став спадкоємцем занепадаючого Києва, продовжувачем традицій і надбань Київської Русі.

Але в 1205р. він загинув під час сутички з військом краківського князя Лешка Білого.

ІІ етап (1205р.-1238р.) – тимчасовий занепад держави:

- свавілля бояр;

- втручання у внутрішні справи сусідніх держав;

- зростаюча монгольська загроза;

- боротьба за відновлення державної єдності Д.Галицького.

ІІІ етап (1238р.-1264р.) – об′єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом.

ІV етап (1264р.-1323р.) – стабільність та піднесення.

Після смерті Данила Галицького Волинська держава до початку XIVст. залишалася могутньою державою, хоча і була розділена між його синами.

V етап (1323р.-1340р.) – поступовий занепад.

Посилення впливу боярства, зростання чвар і усобиць у феодальній верхівці, втручання іноземних держав, загарбання: Галичина – Польщі, Волинь – Литві, Буковина - Молдавському князівству.

Галицько-волинська держава була спадкоємицею Київської Русі протягом майже півтораста наступних років Це була перша держава, яка існувала лише на українських етнічних землях.

2. Заборона української мови. Активізація українського національного руху у другій половині хіх ст.

З середини 50-х років XIX ст. знову починає відроджуватись український національний рух, активність якого знизилась після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства. Зміна на престолі російських царів у 1855 р. сприяла амністії членів братства, тож вони збираються у Петербурзі і відновлюють свою діяльність. За допомогою українських поміщиків-меценатів В.Тарнавського і Г.Галагана в російській столиці організовується українське видавництво, у якому побачили світ "Записки о Южной Руси", "Чорна Рада" П.Куліша, твори Т.Шевченка, Марка Вовчка та інших українських авторів.

Водночас у середовищі інтелігенції в Україні з'являються "народники"

До "народників" примкнула група так званих "хлопоманів" на чолі з в. антоновичєм, які були вихідцями з правобережної польської шляхти і напередодні повстання 1863 р. розірвали зв'яжи з польським національним рухом.

Становище громадівців

особливо  ускладнилось  з початком у січні 1863 р. польського повстання, оскільки уряд розглядав український рух як продовження польського. Нарешті, 18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуєв видав секретний циркуляр, у якому звинувачував ініціаторів видання української літератури в політичних замірах

Комісія, призначена для розслідування  цієї справи, підготувала указ, який був підписаний Олександром II 18 травня І876 р. в німецькому містечку Емс.

3. Рух Опору в Україні в роки іі світової війни.

З перших днів окупації на території України розгорнулася антифашистська боротьба. Існували дві основні течії руху Опору, комуністична (партизанські загони й радянське підпілля) і націоналістична (ОУН-УПА).

Найбільший підйом партизанського руху припадає на початок 1944 р. у Вінницькій, Житомирській, Кам'янець-Подільській, Кіровоградській, Тернопільській і Чернівецькій областях.

У містах України діяло комуністичне й комсомольське підпілля („Молода гвардія”, Краснодон). Підпільники й партизани від імені народу знищували фашистських поплічників в Україні: помічника Коха - Функа, його радників - Вінтера і Шнайдера, віце-губернатора Галичини Бауера. У Харкові радіокерована міна висадила в повітря будинок гестапо. Відомі партизанські командири стали Героями Радянського Союзу: С. Ковпак, О. Федоров, О. Сабуров, М, Наумов.

Білет 8