Концепція глобалістики р.Робертсона.

Третій підхід до вирішення проблеми встановлення нового світового по­рядку вперше найбільш повно викладений у концепції світового порядку Рим­ського клубу. Передумови створення:

- прискорення темпів змін у технічній, економічній та демографічній сферах;

- збільшення кількості держав, що віді­грають на сьогодні активну роль у світовій системі, посилення взаємозалежно­сті країн, зіткнення різнорідних соціальних систем, які мають різні рівні куль­тури, розмивання державних суб'єктів світових політичних процесів;

- інформатизація, яка має характер глобального явища;

- проблеми, що потребу­ють для свого вирішення глобального управління;

- зниження довіри до влади: феномен "кризи демократії", спричинений прогресуючою нерівністю між ба­гатими і бідними, дискримінацією релігійних та національних меншин, відсутністю прямої залежності між економічним зростанням та якістю життя, нерів­ними можливостями в отриманні інформації та знання.

Новий світовий порядок має ста­ти передусім новим порядком управління глобальними проблемами, пріоритетним аспектом "світової проблематики" стає проблема прийняття аде­кватних рішень. Традиційні структури управління (держави, уряди та відомства) виявилися нездатними вирішити глобальні про­блеми. Свідчення нездатності:

- дотримання країнами принципу суве­ренітету як основи єдності й самосвідомості нації, що починає суперечити ре­альним процесам встановлення взаємозалежності країн;

- наявний принцип формування урядів (із керівників галузевих міністерств) спричиняє ізольова­ний розгляд того, що відбувається, та прийняття вузьковідомчих рішень;

- існу­юче протиріччя між необхідністю термінового прийняття конкретного рішення та демократичною процедурою такого прийняття має наслідком форма­льне голосування;

- наявна необхідність передачі неурядовим структурам бага­тьох міжнародних функцій через відсутність у міжнародних організацій чітко­го плану дій та формального принципу формування організацій.

До нового світового порядку вису­ваються наступні вимоги:

- формування більш досконалого механізму інтеграції галузевих напрямків політики, що відповідав би взаємозалежному характеру глобальних проблем;

- орієнтація на довгострокові цілі, які ігноруються внаслі­док регулярного проведення парламентських виборів;

- децентралізація, що є реакцією на процес переходу від форми національної держави до деякого но­вого типу міжнародних відносин;

- розробка рішень на рівні, що є максимально наближеним до відповідного прошарку населення;

- формування органів управ­ління, які були б гнучкими та динамічними, а інколи й спеціально створеними на певний термін;

- врахування ролі місцевих ініціатив та слідування принципу "думай глобально, а дій локально"; зникнення чіткої грані між офіційними та неофіційними організаціями та інститутами.

О. Тоффлер: іс­нуючі міжнародні законодавства та збудовані за принципом вертикальної ієра­рхічної структури міжнародні організації не є більше адекватними новій світовій реальності. Виникла необхідність у новій (горизонтальній) структурі взаємо­зв'язків та відповідній побудові наднаціональних формувань.