122. Картина світу. Філософська картина світу.

' Картина світу — конкретно-історична сукупність світосприйняття та світовідчуття, що передбачає як раціонально-понятійні, так і чуттсво-образні аспекти сприйняття та оволодіння світом. Картина світу формується на основі висхідних світоглядних настанов (міфологічних, релігійних, філософських, наукових тощо). Картина світу дає змогу усві­домити світ як складно організовану та структуровану систему, в якій людині відведені типе місце та роль. Найважливішими компонентами картини світу є простір, час, при­чина, доля, взаємозв'язок частини й цілого, чуттєвого й трансцендентного тощо. У сукупності ці концепти визначають своєрідну «сітку координат», завдяки якій окремі представники певної культури сприймають та усвідомлюють своє місце у світі. Картина і-ніту реалізується в різноманітних семіотичних знакових системах, що мають універса-іи.ний характер.

Світогляд є невід'ємною характе­ристикою людської свідомості. Кожна людина має свій світогляд, який відповідає на питання про її місце у світі та ставлення світу до людини. Завдяки цьому людство має можливість сформувати певну картину світу, здобути узагальнені знання про світобудову, загальну структуру, закономірності виникнення й розвитку Всесві­ту, сенс життя (визначити, для чого воно існує).

У своїй основі світогляд має таку структуру: світовідчуття (емоційно-психологічний рівень), світосприйняття (певний до­свід формування уявлень про світ з використанням наочних обра­зів), світорозуміння (пізнавально-інтелектуальний рівень).

Сукупність знань людей про природу й соціальну реальність формує загальну картину світу, сукупність природничих знань створює наукову картину світу, а сукупність суспільних знань — соціально-історичну картину дійсності. Формування загальної картини світу — завдання всіх різновидів знання загалом і світо­гляду передусім. Функціонування світогляду має забезпечити ефек­тивну пізнавально-орієнтаційну діяльність людини й стати духов­ним чинником у її соціально-практичній діяльності

123. Сцієнтизм і антисцієнтизм.

Сцієнтизм — це філософська світоглядна позиція, що сприй­має (видає) науку як найвищий ступінь розвитку людського розу­му. Прибічники сцієнтизму вірять у можливість науки вирішити всі соціальні проблеми сучасності. Сцієнтизм перебільшує (абсо­лютизує) значення науки й водночас принижує («заперечує») важ­ливість соціальних (гуманітарних) знань.

Антисцієнтизм — філософсько-світоглядна позиція, прихиль­ники якої піддають різкій критиці науку, техніку, які, на їхній по­гляд, не дають можливості здійснити людський прогрес. їх ар­гументи випливають з фактів негативних наслідків НТР, наявних глобальних проблем сучасної цивілізації. У крайніх формах ан­тисцієнтизм взагалі відкидає науку й техніку, вважаючи, що їх сила є ворожою для людського існування. Методологічною осно­вою антисцієнтизму є абсолютизація негативних результатів роз­витку науки й техніки.

124. Апатія,атараксія, евдемонія в елліністичній філософії

Сприятливі умови для розвитку епікуреїзму. Скептицизму та стоїцизму склались у римський період розвитку античної філософії (Іст.до н.е-Vст. Н.е). найвідомішими римськими філософами стали Сенека, Епіктет,Марк Аврелій.

Життя людини наперед визначене космічною душею,уникнути цієї залежності людина фізично не в змозі. Ця ідея визначила головну стратегію й тактику етики стоїків – через те,що зовнішні матеріальні цілі зазвичай недосяжні й нереальні, людина має орієнтуватись лише на підвладний їй внутрішній вибір (свободу волевиявлення)

Зовнішня свобода виявляється лише в єдності. Співпраці з долею,яку неможливо змінити. Ця співпраця знаходить свій вияв у організації повсякденного життя згідно із законами природи й Логосу. Досягнення гармонії з природою (доброчинного життя) веде до щастя(евдемонії)

Стоїчний ідеал щасливого життя людини – це апатія

(свобода від афектів життя) та атараксія (життя поза впливом зовн обставин)

125. Неоплатонізм

Неоплатонізм – це поєднання давньогрецької та давньоримської філософії. Цей напрям репрезентували Аммоній Саккас, Плотін, Прокл. В основі їх вчення лежала діалектична тріада – Єдине, Розум,Душа.

Головним завданням людини неоплатонізм вважає необхідність подолання її тілесних потреб, особистих вад як елементів матеріального світу. Для цього людині необхідно реалізовувати в житті аскетичні норми поведінки, доброчинність, займатись музикою, поезією з метою щонайшвидшого злиття з Єдиним.

Стану єднання з Єдиним(Богом) передують:

1.потреба очищення від матеріальної фрми існування, почуття любові(Еросу) до Єдиного(найпрекраснішого та найкрасивішого). Єднанню з Єдиним сприяє заняття філософією,яка тренує розум і безпосередньо генерує екстатичний стан занурення в Єдине.

126. Соціально-філософські погляди ідеологів Кирило-Мефодієв. братства.

Визначну роль у суспільно-політичному житті України зіграло Кирило-Мефодіївське товариство - таємна антикріпосницька організація, що була створена в Києві в січні 1846 року. Його засновниками були М.Костомаров, В. Білозерський , П. Куліш. У квітні до нього вступив Т. Шевченко. Члени товариства різнилися своїми поглядами, але одностайні були щодо необхідності ліквідації кріпосництва, національного визволення українського народу. В програмних документах «Статут і правила товариства», а також у «Книзі буття українського народу» розвивались ідеї щодо самобутності українців, необхідності встановлення справедливого суспільного ладу , де всі люді будуть рівними, а земля буде власністю народу. Ліберальне крило товариства, на противагу радикалам, не вважало за можливе революційні дії проти царизму, просвітники наполягали на необхідності йти в народ, до селян, пропагувати ідеї народного правління. Царський уряд жорстоко розправився з товариством у 1847 році.