8. Рух, основні його форми і властивості

Рух – це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух – це будь-яка зміна, будь – яка взаємодія матеріальних об’єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій – відносним: спокій – це лише один із моментів руху. Тіло, що перебуває у стані спокою відносно Землі, рухається відносно Сонця.

Рух виявляється у багатьох формах. В процесі розвитку матерії з’являються якісно нові і більш складні форми руху. Саме особливості форм руху зумовлюють властивості предметів і явищ матеріального світу, його структурну організацію. У зв’язку з цим можна сказати, що кожному рівню організації матерії( нежива природа, жива природа, суспільство) притаманна своя, властива лише їй, багатоманітність руху.

Основні форми руху матерії. У філософії розрізняють п’ять основних форм рух матерії:

• механічна форма руху (дія – протидія; притягання – відштовхування тощо);

• фізична форма руху (наприклад, позитивна – негативна електрика, симетрія – антисиметрія);

• хімічна форма руху (розкладання – з’єднання; асоціація – дисоціація);

• біологічна форма руху (асиміляція – дисиміляція; спадковість – мінливість);

• соціальна форма руху (соціальні суперечності; соціальні конфлікти, антагонізми; боротьба інтересів різних соціальних груп тощо).

Окрім форм, філософія виокремлює два типи руху — якісний і кількісний. Якісний рух — це зміна самої матерії, перебудова її структури й виникнення нових матеріальних об'єктів та їх нових якостей. Кількісний тип руху — це просте перенесення матерії в просторі й часі.

Сучасний матеріалізм стверджує, що джерелом усіх форм ру­ху є внутрішня суперечність, а також взаємодія між ними.

9. Простір і час, основні характеристики.

Простір і час — це філософські категорії, що відбивають ос­новні форми існування матерії. Простір і час характеризують будь-яке явище матеріального світу. Якщо простір є найзагальнішою формою збереження змісту об'єктивної реальності, то час — це форма його розвитку, внутрішня міра його існу­вання й самознищення

Час — це форма буття матерії, що ви­ражає тривалість існування матеріальних об'єктів і послідов­ність зміни її станів у процесі їх розвитку.

Вирізняють об'єктивний та суб'єктивний час. Об'єктивний час в матеріалістичному тлумаченні — це форма існування ма­терії, вираз безперервності руху, тривалості перебігу процесів зміни, швидкості, ритму, темпу, взаємозв'язку, послідовності зміни стану об'єктів та явищ під час їх взаємодії (виникнення та знищення). Суб'єктивний час — це форма існування свідомості, яка містить переживання людиною реальних подій і процесів, що віддзеркалюють певний часовий проміжок: те­перішнє, минуле й майбутнє.

Виокремлюють фізичний, біологічний, соціаль­ний та інший час.

Простір — форма буття матерії, що характеризує її протяж­ність, структуру, взаємодію елементів між собою у середині матеріальних об'єктів. Простір характеризує структурну органі­зацію єдності світу: протяжність об'єктів, їх взаємні кордони, міс­це, яке вони посідають серед інших об'єктів.

Властивості просто­ру залежать від виду й рівня матерії, а також від швидкості мате­ріального руху. Фізичний, біологічний, соціокультурний просто­ри відрізняються один від одного специфічною топологією, мет­рикою, формами симетрії тощо. Загальною властивістю просто­ру, що існує на всіх відомих структурних рівнях, є тривимірність.

Взаємодоповнюючись, простір і час функціонують як універсаль­ні форми організації всього безмежного світу. Час і простір тісно переплетені між собою, і те, що виникає у просторі, здійснюється водночас і в часі. Те, що проходить у часі, міститься одночасно й у просторі.