95.Філософія історії Гегеля.

На початку ХІХ ст. філософія історії втрачає своє домінуюче становище в розвитку суспільного знання.

Історія – вища сфера порівняно з природою де абсолютний розум (дух) само пізнає себе.

Ще один яскравий представник філософії історії – німецький філософ Георг Вільгем Гегель.

Він був геніальним представником німецького класичного ідеалізму. Найважливішими його філософськими працями були «Феноменологія духу», «Наука логіки», «Енциклопедія філософських наук», «Філософія права» та ін.

Основні принципи філософії історії він виклав в однойменній праці „Філософія історії”. Гегель розглядає історію як прогрес духу і усвідомленні свободи, де свобода є свободою духу мислення й інтелектуальною свободою особистості.

Люди вважають, що в їх житті та діяльності існує випадковість, насправді, абсолютний дух детермінує. У цілому ж філософія історії Гегеля не містить соціологічного аналізу історії суспільних явищ стоїть осторонь теорій суспільного прогресу.

За Гегелем всесвітня історія – це прогрес в усвідомленні свободи, тому лише історія тих народів, які у свій час виступали ступенями усвідомлення духу свободи становить епоху всесвітньої історії.

Г. вважав,що розвиток історії завершується, досягши рівня Пруської імперії,після того історія вже не розвивається в просторі і часі. Таким чином,філос. Г.була консервативною, вона не давала перспектив для необхідності появи нових формацій і через це класики марксизму назвали її “кінцем німецької класичної філософії”.

96.Громадянське суспільство і правова держава у

філософії Гегеля.

Практичне втілення в суспільному житті ідей правової державності пов'язане з творчістю Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.

Він був геніальним представником німецького класичного ідеалізму. Найважливішими його філософськими працями були «Феноменологія духу», «Наука логіки», «Енциклопедія філософських наук» та ін.

Державно-правові вчення мислителя викладено в головній його праці «Філософія права».

Якщо у Канта правові закони і правова держава є лише необхідність, в Гегеля вони є дійсністю, тобто практичною реалізованістю розуму в певних формах буденного існування людей.

Не погоджуючись з Ж. Ж. Руссо, Гегель вважав, що людина не народжується від природи вільною, що вона здобуває свободу як духовна істота. Розумне призначення людини він вбачав у тому, щоб вона жила в державі. Індивід настільки моральний та істинний, наскільки він є членом держави. Право, за Гегелем, — це дійсна свобода. Держава — теж право в його найбільш абстрактному розумінні, а саме: права особистості, сім'ї та суспільства.

Свободу, за Гегелем, закладено в конструкцію абстрактного права, що має кілька ступенів: а) рух від абстрактного до конкретного; б) судження про неправди (ненавмисна, обдурювання, злочин); в) змішування абстрактного права і моралі, що приводить до об'єктивізації свободи через сім'ю, громадянське суспільство і державу.

Отже, Гегель

1) вихваляв державу як найрозвиненішу дійсну свободу;

2) належний поділ влади в державі вважав гарантією свободи особистості;

3) критикував деспотизм, вважаючи, що «... стан беззаконня, в якому особлива воля як така, чи то воля монарха, чи народу (охлократії), має силу закону, чи, точніше, заступає закон»;

4) визначив свою конструкцію правової держави як таку, що однозначно спрямована проти свавілля, безправ'я та проти всіх неправових форм застосування сили, як і з боку приватних осіб, так і з боку держави.