3. Проблема визначення предмету філософії

Філософія як певна система знань з'явилася бл. 2,5 тис. років тому. Першим запровадив цю назву давньогрецький вчений Піфагор. Слово “філософія” походить від двох грецьких слів : “філео” - “люблю” та “софія” - “мудрість”, отже означає “любов до мудрості”.

Предмет філософії можна визначити як систему знань про світ як ціле, універсальну основу світу, місце людини у світі та смисли її існування. Отже, предметом філософії є система відношень “людина - світ”. Впродовж тривалого часу вона сприймалась як своєрідна «цариця наук». Формуваннння предмету філософії - тривалий. Процес історичної трансформації предмету філософії обумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. До об'ективних причин слід віднести стан, рівень накопичених конкретних і філософських знань про навколишній світ (природу, людину і суспільство), про духовні, в першу чергу пізнавальні особливості, можливості як окремої людини, так і суспільства в цілому. До суб'єктивних причин відносять своєрідність насамперед форми осягнення предмета філософії тим чи іншим філософом, філософською школою або течією.

Заслуга Сократа полягає в тому, що він показав, що предмет філософiї вимагає осмислення самого способу його пiзнання. Тому в мipy того, як oкpeмi науки, що входили ранiше до складу філософiї, виробляли свiй, вiдмiнний вiд філософського, метод пiзнання, вони вiдгалужувались вiд фiлософiї. Наприкiнці 18 ст. нiмецький фiлософ І. Кант окреслив предмет філософiї такими запитаннями: що я можу знати? Що я повинен робити? Чого я смiю сподiватись? Для того щоб вiдповiсти на цi запитання, мало знати, що таке світ i що таке людина. Тому фiлософiя вивчає не тiльки сутність речей, cвimy, людини сам спoci6 їхнього iснування. Фiлософська дисциплiна, що вивчає буття у вcix його аспектах, називається онтологією (вiд грецького ontos - суще та Iogoc - вчення).

Предметом філософiї є загальнi, граничнi засади людського мислення, пiзнання, буття людини у свiтi. Таке розумiння предмета мислення зумовлює особливостi філософського мислення, якi вiдмежовують фiлософiю як вiд буденoгo, так i вiд природничо-наукового мислення.

4. Система філософії та її структурні складові.

Філосо́фія - теоретична форма світогляду; особливий вид мислення, на якому думка усвідомлює себе саму у своєму ставленні до дійсності та шукає остаточних, абсолютних засад для власних актів і людського самоствердження у світі. Запровадження поняття "філософія" приписується грецькому мислителю Піфагору (з Самосу).

С-ма філософії характеризується особливістю завдань, проблематики й предмета філософії, що дає змогу виокремити її важливі структурні компоненти.

Система філософського знання дуже відносна. Кожна філософ­ська дисципліна має власну підструктуру. Між основними розділа­ми філософії не існує жорстких кордонів. їх зміст і проблемати­ка постійно перетинаються: питання, що вивчаються одними розділами, з певним ступенем необхідності мають місце в інших.

Постаючи теоретичною формою світогляду, філософія набуває певних особливостей, таких, як узагальнуючий характер знання, принциповий людиноцентризм, прагнення досягти абсолютів та ін. Ці особливості зумовлюють структуру та функції філософського знання. Філософія виникає як спроба знайти відповіді на основні світоглядні питання за допомогою міркування з метою орієнтації людини в світі.

Структура філософії

Відповідно до сфер реальності виділяють:

- філософія природи, світу і космосу: онтологія, натурфілософія, космологія;

- філософія суспільства та суспільної історії: Соціологія, соціальна філософія, філософія історії, культурологія, етнофілософія;

- філософія самої людини з її особливостями, здібностями і властивостями: філософська антропологія, антропософія, структурна антропологія, соціобіологія;

- філософія духовної сфери або інтелектуальних процесів: Логіка, гносеологія, етика, естетика, філософія релігії, філософія права, історія філософії, ноологія.