23. Взаємодія природи і суспільства.

Взаємовідносини суспільства та природи пройшли в своєму розвитку ряд етапів, які суттєво відрізняються один від одного. Людство досить давно усвідомлювало цей факт і намагалось класифікувати ці періоди у розвитку глобальної системи «суспільство-природа». До найдавніших спроб можна, на нашу думку віднести існування та широке розповсюдження в масовій свідомості так званої легенди про «золотий вік». в ній засобами відображення міфологічного світогляду, через художні образи показувалась залежність людського існування від природних явищ та стихій. Згідно з цими уявленнями природа розглядалась як космос, явище, що має чітку внутрішню організованість, упорядкованість і підпорядковане єдиному началу і законам краси та гармонії. Людина від початку знала ці закони і жила у відповідності з ними в стані гармонії мікрокосмосу і макрокосмосу. Відмова від слідування цим законам призвела до появи дисгармонії між людиною і оточуючим світом, а подальше їх «забуття» - і до внутрішньої неузгодженості, негараздів індивідуальних та суспільних.

Таким чином, в історії розвитку взаємовідносин суспільства та природи, взявши за критерій пануючий спосіб організації людської діяльності, можна вичленити такі основні етапи:

• етап природоподібної людської діяльності - період присвоєння готових продуктів природи, коли людина діє у своїх зовнішніх проявах як і будь-яка інша жива істота;

• етап природозгідної людської діяльності - період, коли в результаті накопичення знань про природу, людина переходить до пристосування природного середовища до своїх потреб і відтворює необхідні їй компоненти природи, узгоджуючи свої запити з пізнаними вимогами природи;

• етап «неприродної» (індустріальної) людської діяльності -період, коли з'являються машини і людина намагається підкорити природу, проголошуючи себе її «царем»{власне період формування та розгортання глобальної екологічної кризи, викликаної антропогенним втручанням у природні процеси і виникнення загрози глобальної екологічної катастрофи).

24.Форма буття людини

Розрізняються основні форми буття:

1) буття речей (тіл), процесів,;

2) буття людини;

3) буття духовного (ідеального);

4) буття соціального.

Буття л-ни – це реальне існування л-ни, яке також має два аспекти:

Існування людини як частини природи

Існування людини як суспільної істоти.

Т. ч., БЛ – це її реальне існування як єдності матеріального та духовного, буття л-ни самої по собі та її буття в матеріальному світі.

25. Сутність людини, сенс її життя.

Проблему людини у філософії вивч філософська антропологія.

Людина – це єдність біологічного, психологічного та соц.-інформативного, вона стає найвищим щаблем у р-ку живих організмів на Землі, суб’єктом праці, соціальної форми життя, спілкування та свідомості.

Сенс життя, сенс буття — філософська та духовна проблема, що має відношення до визначення мети існування, призначення людства, людини як біологічного виду, одне з основних світоглядних понять, що має величезне значення для становлення духовно-морального обличчя особистості.

Питання про сенс життя також може розумітися як суб'єктивна оцінка прожитого життя та відповідності досягнутих результатів початковим намірам, як розуміння людиною змісту та спрямованості свого життя, свого місця у світі, як проблема впливу людини на навколишню дійсність та постановки людиною цілей, що виходять за рамки його життя.

Усвідомлюючи себе як особистість, людина замислюється над сенсом свого життя.

Загальним для аналізу проблеми сенсу життя є такі головні підходи:

• Сенс життя із самого початку іманентно притаманний життю

• Сенс життя сприяє прогресу на основі добра й справедливості

• Сенс життя створюється самим суб’єктом

Спільним для всіх трьох підходів є прагнення сформувати людську єдність і зацікавити людей реалізувати в житті свої сутнісні риси. Кожна людина виокремлює свій індивідуальний сенс життя,але при цьому важливе значення мають суспільно значимі цілі індивіда ,що визначають характер його діяльності. Цілі життя пов язані насамперед з бажанням найповнішого задоволення матеріальних і духовних потреб,закладених природою в людині. Ці потреби є численними й багатогранними. Кожна людина обирає лише ті потреби ,які відповідають її індивідуальним особливостям,і спрямовує свою діяльність на вирішення тих проблем,які вона сама визначає для себе як сенс життя,отже,немає єдиного сенсу життя для всіх людей. Кожна людина завдяки своїм індивідуальним схильностям може мати кілька індивідуальних цілей,які визначають сенс її життя.