Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Соціологія.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
14.04.2019
Размер:
117.28 Кб
Скачать

21.Огюст Конт

Огюст Конт (1798 — 1857) увійшов в історію науки як основоположник філософського позитивізму та соціології. Конт вводить так звану лінійну систему класифікації форм наукового знання. Він розміщує науки згідно з історією їх виникнення і розвитку і у зв’язку із залежністю одна від одної, коли знання попередньої науки є необхідною умовою для розвитку і знання наступної: математика — астрономія — фізика — хімія — фізіологія (біологія) — соціальна фізика (соціологія).

Ця залежність однієї науки від другої зумовила пізню появу соціальної фізики — соціології. Соціологія теж абстрактна наука, що не має прикладного характеру; вона одна з найскладніших у контовській системі, оскільки вивчає конкретний об’єкт — суспіль­ство, людину, які є найбільш складними явищами.

22. Соціально-трудові відносини та процеси. Праця як соціальний базовий процес

Важливим завданням соціології праці й управління є формування відповідного ставлення до праці. Структурними елементами ставлення до праці є мотивація, трудова поведінка й оцінка праці. Трудова поведінка людини визначається взаємодією ряду суб’єктивних і об’єктивних чинників. Трудова діяльність людини ґрунтується одночасно на декількох мотивах, що складають мотиваційне ядро. Воно має певну ієрархічну структуру, яка залежить від конкретної трудової ситуації. У ринкових умовах особливої ваги набуває вивчення таких трудових ситуацій, як вибір та зміна фаху або місця роботи. У зв’язку з цим стають актуальними проблеми опосередкованого стимулювання, тобто створення умов для таких трудових ситуацій, що спонукають особистість діяти певним, заздалегідь передбаченим чином.

При вивченні питань ставлення до праці слід звернути увагу на наявність такого явища, як відчуження праці. Відчуження праці передається:

1) почуттям безпорадності, бо робітники не мають можливості придбати необхідні ресурси, їм не належать засоби виробництва, вони не розпоряджаються результатами своєї праці;

2) втратою відчуття сенсу своєї праці, бо у виготовленні кінце­вого продукту робітник виконує лише одну якусь операцію і часто-густо не має контакту з виконавцями інших операцій;

3) появою відстороненості, бо робітник не відчуває гордості за колективні здобутки, задоволення від процесу творення.

23.Еволюціоністська соціологія г. Спенсера.

Соціологічна система Спенсера (1820 — 1903) ґрунтується на трьох основних елементах: еволюційній теорії, органіцизмі та вченні про соціальні організації — інститути.

Ідея еволюції Г. Спенсера спиралася на науковий природничий матеріал, свій еволюціонізм він поширював на всі без винятку явища природи та суспільства — космічні, хімічні, біологічні, соці­альні. Спенсер вважав, що навіть такі феномени, як психологія і культура, — природні за своїм походженням і тому розвиваються за законами природи, а отже, й еволюції.

24.Соціальний розвиток: соціальна революція чи соціальна еволюція

Соціальна еволюція і соціальна революція — це дві різні, але необхідно взаємозалежні, взаємообумовлені, сполучені сторони соціального розвитку.

Еволюціоністи-реформісти у свою чергу не могли не зауважувати, ігнорувати якісні, революційні суспільні перетворення. Але вони вважали революцію побічним, випадковим, небажаним, протиприродним явищем, без якого можна обійтися, оскільки і за допомогою еволюції, реформ, на їхню думку, можна здійснювати глибокі соціальні перетворення. Таке негативне відношення до соціальних революцій багато в чому визначалося тим, що вони найчастіше супроводжувалися масовими нещастями населення, загибеллю людей, грубим насильством, хаосом і безладдя ми в суспільстві. Звідси — абсолютизація еволюції, реформ і різка, непримиренна критика революційного марксизму.

На наш погляд, неприпустимо односторонньо перебільшувати і тим більше абсолютизувати місце і роль кожної з двох основних форм соціальних змін і соціального розвитку:

• еволюційної;

• революційної.

Інша справа, що нерідко соціальна революція розуміється занадто вузько, тобто не як більш-менш широкий історичний період, у рамках якого порівняно прискорено відбувається якісне, сутнісне, структурне і всебічне перетворення суспільства, а як тільки політична революція і навіть як тільки момент захоплення влади, збройне повстання і т. д. Зрозуміло, що при такому невиправдано звуженому тлумаченні соціальної революції вона не може розглядатися як закономірна і неминуча форма суспільного розвитку, оскільки тут одна з можливих форм (видів, способів) здійснення соціальної революції неправомірно ототожнюється з її сутністю, з нею самою. Так, зовсім очевидно, що перехід від індустріального до постіндустріального суспільства пов'язаний із глибокою якісною, революційною зміною суспільства, але відбувається він звичайно без політичних переворотів, повстань і т. п.

Разом з тим не можна не бачити, що співвідношення як еволюції і революції в розвитку суспільства, так і різних форм здійснення самих революцій не залишається незмінним на різних ступенях історії й у різних умовах багатьох країн. Сучасний історичний досвід усе сильніше переконує в тому, що в розвинутих країнах сучасної цивілізації багато соціальних проблем, які у більш-менш віддаленому минулому могли зважуватися і дійсно звужувалися лише на шляхах найгостріших соціальних конфліктів аж до революційних виступів, сьогодні успішно переборюються на шляхах еволюційного, реформаторського розвитку. Точно так само стає усе більш очевидним, що в сучасному справді демократичному цивільному суспільстві і правовій державі відкриваються широкі можливості сучасної модернізації громадського життя, її різних сторін, здатної шляхом більш-менш серйозних реформ запобігати і вирішувати гострі соціальні конфлікти. Інша справа в тоталітарних і авторитарних суспільствах і державах, де твердолоба і безкомпромісна, а найчастіше і грубо насильницька політика і практика влади здатні, як показує і наш і закордонний досвід, перетворити порівняно невеликий і цілком розв'язаний соціальний конфлікт у революційний вибух.