№1 Зміст методології юриспруденції. Основні методи збагнення правової реальності.

Методологія — це система методів пізнання і практики, тобто система принципів, правил, прийомів, способів і засобів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему.

Методологію юридичної науки можна визначити як систему принципів і способів організації, побудови і здійснення теоретико-пізнавальної юридичної діяльності в області досліджений державно-правової дійсності, а також вчення про цю систему. Методологія сучасної юридичної науки являє собою складне і багатопланове утворення, яким охоплюються:

• проблеми структури наукового знання взагалі і наукових правових теорій особливо;

• закони виникнення, функціонування і зміни наукових правових теорій;

• понятійний каркас юридичної науки та її окремих дисциплін;

• структура й операційний склад методів юридичної науки та ін.

Методи теорії держави і права поділяються на:

1. Загально-наукові:

1. Метод філософської діалектики, який передбачає вивчення державно-правових явищ у постійному русі, розвитку, як динамічні структури, а також у тісному взаємозв’язку;

2. Логічний метод сходження від простого до складного, від абстрактного до конкретного;

3. Метод поєднання логічного та історичного;

4. Системно-структурний метод – передбачає розгляд всіх державно-правових явищ, як елемент системи, що утворюють єдине ціле.

2. Конкретні методи:

1. Формально-догматичний – передбачає дослідження правових явищ у «чистому виді» поза політикою, мораллю, економікою та ін. (аналіз законодавства та практики його застосування тощо);

2. Соціологічний метод передбачає дослідження державно-правових явищ у соціальному зрізі (аналіз статистичних даних, документів, опитування, анкетування населення тощо);

3. Статистичний метод передбачає використання кількісних змін у розвитку державно-правових явищ, а також інших даних статистики (кількість злочинів та ін.);

4. Порівняльно-правовий передбачає співставлення юридичних понять, явищ та процесів і виявлення між ними схожості та відмінності (порівняльне правознавство, порівняльне державознавство);

5. Конкретно-історичний – передбачає дослідження в історичному аспекті за певний період;

6. Логічний метод – використовує основні закони формальної логіки та інші.

3. Спеціальні методи, що ґрунтуються на досягненнях суспільних та технічних наук:

1. Математичний метод;

2. Кібернетичний;

3. Психологічний та ін.

Всі методи в дослідженні предмета теорії держави і права застосовуються в сукупності.

№ 3 Конфліктне призначення права. Примирювальна теорія походження права.

Призначення права проявляється в наступному:

1. виступає як засіб, інструмент, регулятор суспільних відносин;

2. встановлює межі (сферу) свободи особистості та громадянських об’єднань;

3. виступає засобом примирення, узгодження (компромісу) загальносоціальних,

групових та індивідуальних інтересів;воно є основним елементом механізму закріплення, забезпечення та захисту прав і свобод людини.

Існує багато різних теорій походження права:

теологічна теорія

теорія природного права (пр.виникає як закон доброчес­ності, як право справед-ливого розуму)

історична школа (право виникає спонтанно, як мова народу. Воно виростає з національного духу, народної свідомості і набуває специфічного характеру, притаманого тільки певному народові в найбільш ранній період його історії)

психологічна теорія (пов'язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної):потреба у впоко­ренні, почуття наслідування, бажання і вірування, вольові імпульси, пристосування як спосіб вирішення соціальних суперечностей)

марксистська теорія (винекнення права пов'язувався з класовою боротьбою)

теорія примирення (Г. Берман, Е. Аннерс) пояснювала поход­ження права необхідністю упорядкування відносин між родами. Вона виходила 'з того, що в розв'язанні конфліктів між родами було зацікавлене все первісне суспільство. Договори про прими­рення спочатку в усній, символічній формі укладалися з допомо­гою народних зборів, ради старійшин. З часом такі договори че­рез повторення ситуацій однорідного характеру поступово пере­росли в правила, юридичні норми (право примирення). Ця теорія, хоча й заснована на історичних фактах, але є однобічною, оскільки право виникло не тільки для примирення родів, а й для регулювання різних сторін життєдіяльності суспільства, захисту особистих і загальних інтересів його членів.

№ 4. Співвідношення держави і права. Правова та етатиствська держава.

Сьогодні існує плюралізм думок щодо поглядів на взаємозвязок держави і права. Сформовані дві основні протилежні теоретичні позиції по цій проблемі. «Етатично-тоталітарна концепція виходить з того, що держава вище і важливіше права, що вона створює право і використовує його як інструмент своєї політики. Ліберальна концепція базується на природно-правовій теорії, відповідно до якої право вище і важливіше держави.

Роль держави в забезпеченні права:

1. держава забезпечує саме буття, існування права:

а) завдяки державі формується право;

б) держава надає праву юридичні форми через юридичний прецедент, нормативний акт, правовий звичай;

в) держава визначає юридичну потребу в регулюванні тих чи інших суспільних відносин;

г) санкціонує уже сформовані норми (звичаї, релігійні норми) надаючи їм загальнообов’язкового характеру (мусульманське право);

д) держава сприяє розвитку права (вдосконалює види і типи правового регулювання, юридичну техніку, систематизує законодавство);

е) забезпечує реалізацію права (через свої органи, контроль тощо);

є) держава забезпечує охорону права та пануючих правових відносин як ненасильницькими методами (переконання, стимулювання) так і шляхом примусу;

ж) держава здійснює дієву ідеологічну підтримку права (пропаганда законності, правомірної поведінки).

2. В діяльності держави:

а) право закріплює основи конституційного ладу: форму правління держави, державний устрій, засоби здійснення державного режиму;

б) право оформлює, закріплює структуру державних органів, їх повноваження, характер зв’язків, компетенцію;

в) право є засобом здійснення держ.політики, воно вводить її у законні межі, рамки;

г) право визначає межі втручання держ. особисте життя та життя гром. с-ва;

д) право встановлює (закріплює) правові та інші методи державного керівництва, контролю, форми та межі державного примусу.

Таким чином, право «пов’язує» державу, обмежує її діяльність в інтересах особистості і громадянського суспільства, завдяки чому в державах соціально-демократичної орієнтації реалізовується принцип верховенства права (вчення про правову державу).

Правова держава – це держава, в якій панують закони, що ґрунтуються на заг.-людських цінностях і гарантують реальну можливість кожній людині ефективно здійснювати і захищати свої права і свободи. Основні ознаки правової держави:

1. Це держава, в якій панує правовий закон як міра свободи, рівності і справедливості в суспільстві;

2. В такій державі закони виражають волю переважної більшості або всього населення країни;

3. Взаємна відповідальність особи і держави, її органів і посадових осіб;

4. Врегулювання відносин між особою і державою на основі загальнодозволеного (підходу) типу правового регулювання за принципом «особі дозволено чинити все, що не заборонено законом»;

5. Високий рівень правосвідомості та правової культури політичної еліти, громадян та державних службовців, їх високий професіоналізм;

6. Високодосконала та ефективна судова система законодавства;

7. Досконала всебічно розвинена системи законодавства;

8. Вичерпне врегулювання правового статусу людини і громадянина та забезпечення його ефективної реалізації (юридична захищеність особи), шляхом створення досконалого механізму захисту та забезпечення прав і свобод;

9. Всебічна і повна реалізація принципу поділу влад шляхом створення високоефективної системи стримань і противаг;

10. Пріоритетність прав людини по відношенню до державних та інших інтересів; побудова державного і суспільного ладу на принципах верховенства права, законності і демократії.

Етатистська держава - сильна держава, яка претендує на роль основної політичної цінності, проголошує пріоритетність своїх інтересів, позиціонує себе вище громадянського суспільства й активно впливає на економічну і політичну сфери соціального буття.  Форма теоретичної етатистської держави повинна передбачати наявність могутньої аристократичної влади, яка наділена широким обсягом повноважень і не має супротиву на місцях.

№ 5. Юриспруденція та її система. Загальнотеоретична юриспруденція.

Юриспруденція- це система знань про об'єктивні закономірності (необхідності) і випадковості виникнення, розвитку і функціонування права і держави в їхній структурній розмаїтості, їхнє місце і роль у суспільному житті.

Юриспруденція - спеціалізована галузь знань у сфері суспільствознавства. Якщо суспільствознавство - галузь знань про суспільство взагалі, то юриспруденція - галузь знань про право і державу. Історично як самостійна галузь суспільствознавства юриспруденція виникла в Стародавньому Римі: наприкінці IV - початку III ст. до н.е. з'явився термін "юриспруденція", а до початку I століття до н.е. відбулося її оформлення як системи володіння навичками професійно-юридичної майстерності. Наприкінці середніх віків юриспруденція розвивається вже в якості зведеної наукової дисципліни.

Таким чином під юриспруденцією розуміють декілька взаємопов'язаних понять:

• Науку про державу та право, що вивчають результати правового регулювання і висувають правові ідеї про можливості внесення прогресивних змін у механізм і способи регулювання суспільства.

• Сукупність знань про державу, управління, право, наявність яких дає підставу для професійного заняття юридичною діяльністю.

• Практичне застосування юридичних знань, діяльність юристів.

• Систему підготовки фахівців-юристів у юридичних навчальних закладах.

Юриспруд. як систему юридичних наук можна представити через структуру — внутрішній поділ на основні групи (види) наук, що знаходяться у взаємному зв'язку:

1) теоретико-історичні (теорія держави і права, історія держави і права — загальна і вітчизняна, історія учень про державу і право);

2) галузеві (державне право, цивільне право, кримінальне право, трудове право, сімейне право, адміністративне право, фінансове право, екологічне право, комерційне право та ін.)

і міжгалузеві (кримінологія, прокурорський нагляд, організація правосуддя);

3) спеціальні прикладні (криміналістика, судова медицина, судова психологія, судова бухгалтерія та ін.). Прикладні науки є комплексними. Для вирішення правових питань вони використовують положення і висновки як юридичних, так і неюридич-них наук (фізики, хімії, загальної теорії статистики, медицини та ін.);

4) науки, що вивчають публічне і приватне міжнародне право, конституційне право інших країн та ін.

Юридична наука в сучасній Україні ґрунтується на досягненнях і досвіді вітчизняної юриспруденції та юриспруденції інших країн, на ідеях і цінностях прав і свобод людини, панування права і соціально-правової державності.

Тео́рія держа́ви і пра́ва (ТДП) або загальнотеоретична юриспруденція - фундаментальна галузь юриспруденції і навчальна дисципліна, що вивчає державу і право.

ТДП — це загальнотеоретична юридична наука, що включає систему методологічних юридичних знань про державно-правову дійсність, які відображаються у свідомості людини і досліджуються в процесі виникнення, розвитку, функціонування, призначення та розгляду державно-правових явищ.

Наукове дослідження в теорії держави і права ведеться не по окремо взятій країні і не за якусь одну історичну епоху, а з орієнтацією на найбільш розвинені зараз форми прав і державності.

Т.Д.П. – система наукових знань про об»єктивні властивості держави і права(їх внутрішню структуру і логіку розвитку); про основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ.

№ 6 Предмет загальнотеоретичної юриспруденції. Правознавство і державознавство

Предметом науки є система категорій чи відносин, які досліджуються наукою з метою отримання певного приросту знань.

Предметом теорії держави і права є загальні закономірності зародження, виникнення, функціонування та вдосконалення держави і права.

Оскільки ТДП характеризується як самостійна юр. наука, то її предмету властиві певні особливості, що визначають його своєрідність.

• предметом теорії є вивчення тих закономірностей суспільного розвитку, що безпосередньо впливають на державу та право.

• теорія вивчає закономірності, що мають об'єктивний характер. Вони визначаються впродовж тривалого періоду розвитку державності і залежать від рівня розвитку суспільних відносин.

• Закономірності, що вивчаються теорією, мають загальний характер. Вони характеризують державу і право як логічно завершені явища, не враховуючи історичних та національних особливостей певної держави.

• Оскільки основу будь-якого суспільства складають економічні відносини, то предметом теорії є визначення взаємодії державно-правових інститутів та економічних відносин.

• Предметом теорії є визначення взаємодії держави та інших елементів політичної системи в процесі реалізації владних повноважень.

• Оскільки держава і право регламентують суспільні відносини як самостійно так і в процесі взаємодії між собою, то закономірності, що вивчаються теорією, можуть бути притаманні як державі і праву одночасно, так і окремо кожній з цих категорій.

• предметом теорії держави і права є визначення ступеню впливу державно-правових інститутів на особистість. Отже, ТДП є суспільною юридичною наукою і належить до загальнотеоретичних юридичних наук.

Державознавство- наука про державу, її походження, сутність, ознаки, типи, форми, функції, механізми, основні закономірності і фактори розвитку, її інститути. Державознавство є предметом ряду наук, насамперед філософії, історії, політології, загальної теорії держави і права, конституційного права. Характеризується певними підходами до визначення сутності д-ви та її соціального призначення, а також до питань її виникнення як особливої організації суспільства.

Структура. Складовими аспектами Державознавства є теорії походження держави, що обґрунтовують найсуттєвіші причини та шляхи зародження і виникнення д-ви (теологічна, патріархальна, органічна, договірна, сусп. насильства, марксистсько-ленінська тощо).

Іншою складовою державознавства є погляди на сутність держави: демократичні теорії х-зують державу як засіб забезпечення соціального компромісу та урівноваження різноманітних суспільних інтересів (теорії плюралістичної демократії, змішаного суспільства, загального добробуту, конвергенції, нічного сторожа та ін.); авторитарні — визначають державу як засіб реалізації та забезпечення інтересів певної соціальної групи (теорії «еліти», «держави начальників», «сильної держави», «тоталітарної держави», «технократії» тощо). Суттєвим компонентом Державознавства є з'ясування соціального характеру держави. Важливим напрямом державознавства є визначення національних особливостей певної д-ви, зумовлених історією, традиціями, менталітетом нації, рівнем розвитку суспільства, що виявляється у формах державного правління, в державній мові, органах державної влади, державних символах тощо.