Шпора СНЗП

1)Кризи у психології та їх наслідки До розвитку кризи призвела ситуація коли теорія почала відставати у поясненні даних психічних процесів. Наприкінці 19ст.були зроблені фундаментальні відкриття у фізиці,хімії,медицині та інших науках. Криза збігається з періодом загострення економічних і соціально-політичних протиріч . Фактори кризи: • Суспільно-культурне та історичне становище • Положення в науці і філософії • Ситуація в самій психологічній науці Перший період кризи(70-і р.19ст.-перше десят.20ст.)теоретичні ідеї відрізняються подвійністю. Запровадження експерименту ,що було позитивним фактором ,разом з тим обмежило можливості його застосування. Стало зрозуміло,що не свідомість є предметом п-ії і не інтроспекція головний метод. Отже,криза центрувалася навколо проблеми свідомості і була підсумком розвитку п-ії як науки Другий період(10р.20ст.-сер.30-х.р.20ст.)починають виникати і формуватися нові теоретичні напрямки. На зміну асоціанізму приходять:структуралізм,функціоналізм,біхевіоризм,гештальтпсихологія. Отже,основним змістом даного періоду було виникнення нових напрямків,які вплинули на розвиток науки. Третій період(сер.30-х.р.20ст.-і досі). Характеризується занепадом напрямків,їм змішанням. Відсутня загальна психологічна теорія і сумнівно ,що вона колись буде знайдена. Завдання,яке переборе кризу-пояснення умов виникнення і функціонування свідомості.це вимагає нових методологічних орієнтирів.

2)Методологічні проблеми сучасної психології Є кілька поглядів на методол.кризу в пс.:1 – пс.перебуває у стані постійної кризи через неадекватність існуючих підходів у психічній реальності.2 – криза у пс. Не відрізняється від криз у інших науках.У кризі й полягає джерело прогресу пс.(нема єдиної теорії).3 – згідно Роменця пс.має вивчати те як відб.пізнання психічної реальності.Зараз відб.боротьба двох осн.методологій:1)природничо-наукова – дослідження псих.явищ відб.подібно як в інших природничих науках.Принцип детермінізму трактується по-різному. 2) гуманістична – увага до ос-ті,індивідуальності,а не на загал.(стан людини впливає на в-ді тестів,в різних станах людина дає різні в-ді на дослідження).Гуманісти звертаються до рефлексії(звернення до внут.досвіду) Савчин виділяє 3 парадигми сучасної пс.1 природничо-наукова,2 гуманістична,3 цільова(телеологічна)- осягнення психічного та особистісного в людини.Ос-ть розглядає крізь призму активності і самоактивності.(ми самі створюємо себе).Духовна парадигма – духовне є вершинним в ос-ті і не зводиться до психічного. Смітт виділив 4 категорій напрямів пс.1)органоцентрична – джерело причинності – в організмі).2)енвайроцентрична – в навк.сер.3)соціоцентрична – у соц..групі.4)не центрична – причина не має якогось одного джерела.

3)Основні напрямки зарубіжної психології. Психологія свідомості (У. Джеймс) - одна з найбільших. З точки зору Джеймса, свідомість особистості полягає в усвідомленні потоку думки, в якому кожна частина як суб'єкта пам'ятає попередні, знає відомі цих частин об'єкти, зосереджує на деяких з них свої турботи як на своїй особистісної, і привласнює останньої всі інші елементи пізнання. Біхевіоризм - напрям у психології, що вивчає поведінку людини і способи впливу на поведінку людини. Біхевіоризм у вузькому розумінні, або класичний біхевіоризм - біхевіоризм Дж.Уотсона і його школи, який досліджує тільки зовні бачимо поведінку і не робить відмінності між поведінкою людини та інших тварин. Для класичного біхевіоризму всі психічні явища зводяться до реакцій організму, переважно руховим: мислення ототожнюється з мово рушійними актами, емоції - до змін всередині організму, свідомість принципово не вивчається, як що не має поведінкових показників. Основним механізмом поведінки приймається зв'язок стимулу і реакції (S - R). Представники: Едуард Торндайк, Іван Петрович Павлов, Джон Бродес Уотсон. Фрейдізм - назву теорії і методу психоаналізу. Названа по імені 3. Фрейда (1856 - 1939), австр. лікаря - невропатолога і психіатра. Психіка розглядається ним як щось самостійне, що існує паралельно матеріальним процесам (Психофізичний паралелізм) і керовану особливими, вічними психічними силами, що лежать за межами свідомості (Несвідоме). Усі психічні стани, всі дії людини, а потім і всі історичні події та суспільні явища Фрейд піддає психоаналізу, тобто тлумачить як прояв несвідомих, і перш за все сексуальних, потягів.  Гештальтпсихологія виникла на початку нашого століття в Німеччині. Її засновниками були Макс Вертгеймер (1880-1943), Курт Коффка (1886-1967), Вольфганг Келер (1887-1967). Назва цього напряму походить від слова «гештальт» (нім. Gestalt - форма, образ, структура). Психіка, вважали представники цього напряму, повинна вивчатися з точки зору цілісних структур (гештальтів). Центральним для них стало уявлення про те, що основні властивості гештальта не можна зрозуміти шляхом підсумовування властивостей окремих його частин. Ціле принципово не зводиться до суми окремих його частин, більше того, ціле - це зовсім інше, ніж сума його частин. Саме властивості цілого визначають властивості окремих його частин.  Гуманістична психологія виникла в 60-і роки нашого століття в американській психології. Цей напрямок проголосило в якості основної ідеї новий погляд на розвиток людини. Воно засноване на оптимістичному підході до розуміння природи людини: вірі у творчі можливості, творчі сили кожної людини, в те, що він здатний свідомо вибирати свою долю і будувати своє життя. Саме з цим пов'язана назва цього напряму, що походить від латинського слова humanus - людяний.  Когнітивна психологія (Дж. Келлі, Д. Міллер, У. Найссер) виникає у 60-ті роки 20-го століття в протистояння біхевіоризму. Вона повернула в предмет психології суб'єктивний аспект. Когнітивна психологія - психологія пізнання, де пізнання - основа свідомості. Назва цього напряму походить від латинського слова cognitio - знання, пізнання. Його виникнення і розвиток пов'язані з бурхливим становленням комп'ютерної техніки і розвитком кібернетики як науки про загальні закономірності процесу управління і передачі інформації. Когнітивна психологія розглядає залежність поведінки людини від наявних у нього пізнавальних схем (когнітивних карт), які дозволяють йому сприймати навколишній світ і вибирати способи правильного поведінки в ньому.  4)Психоаналіз З.Фройда Психоаналіз – вчення З. Фрейда, система ідей, методів інтерпретації сновидінь та інших несвідомих психічних явищ, а також діагностики і лікування різних душевних захворювань. Погляди З. Фрейда вийшли за межі власне психології і можуть розглядатися як значне явище філософії і культури XX ст. Ця доктрина будується на припущенні, що відомий комплекс патологічних уявлень, особливо сексуальних, "витісняється" зі сфери свідомості і діє вже зі сфери несвідомого (яке мислиться як область панування сексуальних прагнень) і під усякими масками проникає у свідомість і загрожує духовній єдності Я, включеного в навколишній світ. У дії таких витіснених "комплексів" вбачали причину забування, застережень, мрій, помилкових вчинків, неврозів (істерії), і лікування їх намагалися проводити таким чином, щоб при бесіді ("аналізі") можна було вільно викликати ці комплекси із глибини несвідомого й усувати їх (шляхом бесіди або відповідних дій). Прихильники психоаналізу приписують сексуальному ("лібідо") центральну роль, розглядаючи людське щиросердечне життя в цілому як сферу панування несвідомих сексуальних прагнень до задоволення або до незадоволення. Виходячи з вищевикладеного, сутність психоаналізу ми можемо розглядати на трьох рівнях: 1. психоаналіз - як метод психотерапії; 2. психоаналіз - як метод вивчення психології особистості; 3. психоаналіз - як система наукових знань про світогляд, психології, філософії. Розглянувши основний психологічний сенс психоаналізу, надалі ми будемо звертатися до нього як світоглядної системи. В результаті творчої еволюції З. Фрейд розглядає організацію психічного життя у вигляді моделі, що має своїми компонентами різні психічні інстанції, позначені термінами: Воно (Ід), Я (Его) та Над-Я (Супер-Его). Це називають структурою особистості по моделі З. Фрейда. Під Воно (Ід) розумілася найбільш примітивна інстанція, яка охоплює усе природнє, генетично первинне, підлегле принципу задоволення і нічого не знає ні про реальність, ні про суспільство. Вона спочатку ірраціональна й аморальна. Її вимоги повинна задовольняти інстанція Я (Его). Его - слідує принципу реальності, виробляючи ряд механізмів, що дозволяють адаптуватися до середовища, справлятися з її вимогами. Несвідоме трактувалася як сфера, насичена енергією лібідо, сліпого інстинкту, що не знає нічого, крім принципу задоволення, яке людина має, коли ця енергія розряджається. Пригнічений, витіснений сексуальний потяг розшифровувався Фрейдом по вільним від контролю свідомості асоціаціям його пацієнтів. Таку розшифровку Фрейд назвав психоаналізом.

5)Аналітична психологія Юнга До основних понять вчення Юнга відносять поняття про інтроверсію та екстраверсію, відкриття чотирьох основних психічних функцій, дослідження колективного несвідомого, особливий погляд на структуру особистості, а в зв'язку з цим - створення аналітичної психотерапії. За К. Юнгом, психіка людини має три рівні: свідомість, особисте несвідоме і колективне несвідоме. Визначальну роль у структурі особистості відіграє колективне несвідоме, яке утворюється із слідів пам'яті, що залишається від усього минулого людства і впливає на особистість людини, визначає її поведінку з моменту народження. Колективне несвідоме виявляється у вигляді ар-хетипів. К. Юнг називав архетипи первинними образами, оскільки вони пов'язані з міфічними і казковими темами. К. Юнг зарахував до архетипів основні складові структури особистості, виділяючи такі елементи: Персону, Его, Тінь, Аніму, Анімус і Самість. Персона - це візитна картка "Я", це та частина нашої особи, яку ми показуємо світу, якими ми хочемо бути в очах інших людей. Его- центр свідомості, і тому відіграє основну роль у свідомому житті: створює відчуття усвідомленості і послідовності наших думок та дій, відповідальне за зв'язок свідомого і несвідомого. Его збирає розрізнені дані особистого досвіду в єдине ціле, формуючи з них цілісне і усвідомлене сприйняття власної особи. Тінь - центр особистого несвідомого, куди входять бажання, переживання, тенденції, що заперечуються індивідуумом як несумісні з існуючими соціальними стандартами. При цьому, чим більше домінує Персона в структурі особистості, тим більшою є Тінь, оскільки людині необхідно витісняти в несвідоме все більшу кількість нереалізованих бажань. Аніма (у чоловіка) або Ані мус (у жінки) - це ті частини душі, які відображають інтерсексуальні зв'язки, уявлення людини про протилежну стать. Самість - архетип цілісності особистості, самість об'єднує свідоме і несвідоме, що взаємно доповнюють одне одного до цілісності. К. Юнг відводив архетипу "самості" центральну роль як потенційному центру особистості, на відміну від "Его", як центру свідомості. Згідно аналітичної теорії, особистість - це сукупність природжених і реалізованих архетипів, а структура особистості визначається індивідуальною своєрідністю співвідношення окремих властивостей архетипів, рівнями несвідомого і свідомого, а також екстра- або інтровертованістю особистості. 6) Індивідуальна психологія Адлера Відомим учнем З. Фрейда, який виступив проти біологізаторських тенденцій свого вчителя, був А. Адлер (1870—1937). Він заснував так звану індивідуальну психологію. На відміну від глибинної психології З. Фрейда, в теорії А. І немає жодних постулатів про приховані неосяжні сили і структури психічного життя. Не природжені потяги, не природжені архетипи, а відчуття спільності з іншими людьми, що стимулює соціальні контакти і орієнтацію на інших людей, — ось та головна сила, яка визначає поведінку і життя людини, стверджував А. Адлер. А. Адлер вважав соціальне почуття природженим, хоча специфічність взаємин людей й визначається характером суспільства, в якому проживає людина. Отже, у цьому аспекті точка зору А. Адлера так само біологічна, як і погляди З. Фрейда і К. Юнга. В той же час Адлер був єдиним, хто вважав найважливішою тенденцією в розвитку особистості її прагнення зберегти в цілісності свою індивідуальність, усвідомлювати і розвивати її. З. Фрейд в принципі відкидав ідею про унікальність кожної особистості, досліджуючи те загальне, що властиве сфері несвідомого. На думку А. Адлера, структура особистості єдина і тому не може бути розчленованою на три інстанції («Воно», «Я» та «Над-Я»). Теорія особистості А. Адлера є добре структурованою системою, що базується на декількох базових поняттях: фіктивний фіналізм, прагнення до переваги, почуття неповноцінності і компенсації, суспільний інтерес, стиль життя, креативне «Я». Індивідуальна психологія А. Адлера заперечує фатальний зв'язок психічного розвитку особистості з органічними інстинктами, більше того, вона стверджує, що цей розвиток керований логікою суспільного життя. Однак, погляди А. Адлера у наш час сприймаються як надмірно механістичні, що надто спрощують складні діалектичні зв'язки між індивідом і суспільством. 7)Его-психологія та дит.психоаналіз Анни Фройд Автор праці «Его і захисні механізми». Засновниця дит.психоаналізу, бо використ. психоаналіз у роботі з дітьми. Треба враховувати вікові особливості психіки дитини при психоаналізі. Працювала зі здоровими дітьми які на даний час мають психол.труднощі. Навчала батьків і вчителів використовувати психоаналітичну теорію для форм.норм. взаємин з дітьми. Вважала що дитину треба вивчати в її звичному дом. середовищі. Доопрацювала та розвинула концепцію захисних механізмів его.(сукупність способів що мають генетичні передумови,залежать від зовнішніх труднощів та мікроклімату в сім ї за доп.яких психіка оберігає себе від зовнішньої та внут.напруги).Витіснення,заперечення,раціоналізація,реактивне утворення(гомо),проекція,ізоляція,регресія,сублімація(оберігає психку від неприємностей,це механізм самообману,спрямовує енергію лібідо в інше русло,це джерело творчості 8)А.Фройд:механізми психологічного захисту Доопрацювала та розвинула концепцію захисних механізмів его.(сукупність способів що мають генетичні передумови,залежать від зовнішніх труднощів та мікроклімату в сім ї за доп.яких психіка оберігає себе від зовнішньої та внут.напруги).Витіснення – процес неусвідомленого видалення із свідомості субєкта тих спону і потягів ,бажань і емоційних переживань які загрожують суб’єкту стражданнями або серйозними переживаннями.Завдяки витісненню людина не знає про себе нічого такого що травмує її психіку,сталою тривого,страхом чи відчаєм.,Заперечення – люди іноді всупереч незаперечній очевидності не визнають того що сталась жахлива подія,не чують і не бачать усього того що свідчить про неї.Раціоналізація – цей механізм створює реалії у яких перебуває суб’єкт з метою збереження його я-концепції,почуття гідності і самоповаги.Субєкт не може визнати перед іншими свою недолугість і негідність тому що це зруйнує його самооцінку тому психіка захищається за доп вишукування обєктивних неправдивих а логічних аргументів для виправдання його невдачі.Реактивне утворення - коли людина здійснює підміну власних відчуттів на протилежні. Класичні приклади реактивних утворень можна знайти в поведінці підлітків, прагнучих вивернути навиворіт відчуття, які вони вважають ганебними. Тому доводиться сміятися в кіно над фільмом, який викликає сльози або лупити портфелем панночку, до якої хочеться залицятися, але страшно «що скажуть хлопчаки». Проекція – неусвідомлюване приписування суб’єктом власних неприйнятних для нього самого для його его і суперего потягів бажань емоц переживань мрій думок іншим людям.Ізоляція - Механізм ізоляції являє собою відокремлення тривожних ситуації. Відбувається поділ реальності, при якому травмуючі події майже не викликають емоційної реакції. Наприклад, дитина відчуває себе в родині добре, але її сильно карають за “погану” поведінку. У результаті дитина “ізолює” події, що принижують її почуття власної гідності, і продовжує далі позитивно ставитися до батьків: перед ними поводитися “добре”, але демонструє заборонену поведінку перед іграшками: б’є і трощить їх.Регресія – цей механізм повертає субєкта до дитячих форм поведінки та реагування.Сублімація(оберігає психку від неприємностей,це механізм самообману,спрямовує енергію лібідо в інше русло,це джерело творчості).Скеровує енергію лібідо та мортідо на діяльність яку схвалює і винагороджує с-ство. 8)Мелані Кляйн:про любов і ненависть. Прцювала в напрямі дит.психоаналіз,опираючись на класичний психоаналіз.»Теорія об єктних відносин»(стос.маленьких дітей),де об єкт – хтось з батьків або значуща особа.Вважала що інстинкти життя та смерті наповнюють психічну активність дитини,але вони привязані до об єктів (до батьків) і мають вел.вплив на псих.д-стьдит.Інстинкт смерті може виявлятися у руйнівних дит.фантазіях.Ця вроджена агресивність є важливою для організації психіки.Агресія розщеплює психіку а любов об єднає.Кляйн була першим аналітиком яка описувала любов не тільки як еротичні бажання але як справжню турботу про іншу людину.Любов і ненавить неможливо розділити.Роль свідомої любові тісно повязана із докором або почуттям провини через можливу ненависит та агресію.

9)Д.Віннікот:про психологічні чинники розвитку дитини Немовля не може вижити без турботи матері.Розвиток Я дитини буде успішним тільки в середовищі любові,відображення.Дит.потребує виявлення емоцій,турботи і любові.Підтримував теорію об єктнихвідносин.В основі Я лежить відчуття власного існування.Можливість існувати починається зі ставлення дит.домами.Якщо мама з позит.емоціями задовольняє прир.потребидит то дит.відчуває продовження свого існування,якщо мама негат.реагує на дит.то в дит.виник фрустрація .Ввів поняття «достатньо хороша мати»(від матері залежить все:вона має бути ніжною турботливою але не ідеальною.Не треба ств.длядит.постійний комфорт:щоб дит.навчилась ходити треба дати їй вдаритись і впасти).Ввів поняття істинне я і неправдиве я .Істинне:коли дит.відчуває підтримку матері,неправдиве це агресія – дит.пристос.до потреб матері…слухняність).»Перехідний об єкт бо перехідні феномени(деякі речі з нашого дитинства які в кризових ситуаціях повертають нас до цілісності).

10)ХайнцКохут: Я-психологія. Досліджував природу нарцисизму.Ях-зує властиве людині відчуття реальності та цілі прагнення ідеали.Я – це власний внут.досвідлюдини.Нарцисизм – самозакоханість і зосередження на собі.Виникає через внут.псих.конфлікти.Це не лікується.Вважав що нарцисизм це порушення взаємодії з соціальним оточенням.(дитини та близького дорослого).Нарц.єнеобх.та важливим етапом дорослішання.Розділяв 2 норм.нарцис.процеси які відіграють важливу роль у розвитку Я:1)відображення(по р-ції – відображення хорошого ставлення матері до дит.:що дит.бачить в очах матері:ти бачиш мене хорошим значить я дійсно зороший).2)ідеалізація – (образно:дит.ідеалізує батька якщо бачить у ньому здорового та адекватного:ти сильний і хороший значить я такий же з тобою).Іноді достатньо одного з цих процесів для норм.розвитку Я. 11)Его-психологіяЕріксона

У теорії ЕрікаЕріксона найбільше значення має его і його адаптивні здібності. До інших особливостей його теорії, названої его-психологія, відносяться акцент на змінах, що відбуваються в процесі розвитку протягом життя людини; спирається на психічно здорову людину; особлива роль ідентичності і, нарешті, поєднання клінічних спостережень з вивченням культурно-історичних чинників у вивченні структури особистості. Его-психологія Еріксона вважається розвитком психоаналізу, але Еріксон відійшов від психоаналізу з кількох важливих пунктів: зсув акценту від ід до его; підкреслення історичних умов формування его у дитини; його теорія охоплює весь життєвий простір індивіда; нарешті, його погляди на природу психосексуальних конфліктів відрізнялися від таких як у Фрейда. Центральним для еріксонівської теорії розвитку его є епігенетичні принцип. Згідно з ним, людина протягом життя проходить через кілька універсальних для всього людства стадій. Особистість розвивається поступово, перехід від одного ступеня до іншого вирішений готовністю особистості рухатися в напрямку подальшого шляху. Суспільство влаштоване так, що розвиток соціальних можливостей приймається схвально, суспільство сприяє збереженню цієї тенденції, підтримці її темпу і послідовності розвитку. Еріксон описав вісім стадій психосоціального розвитку особистості: (Психосоціальна криза – що розвивається в результаті проходження даної кризи)1)немовлячий вік(формується базова довіра чи недовіра.Формується надія).2)Раннє дитинство(розвивається або автономія – сором та сумнів.Формується сила волі).3)Вік гри(Ініціатива або почуття провини.Цілі).4)Шкільний вік(Працелюбство або почуття неповноцінності.Формування компетентності).5)Підліткова(Формується его-ідентичність.Вірність).6)Рання зрілість(Інтимність-ізоляція.Любов)7)Середня зрілість(Формується продуктивність або застій.Турбота).8)Пізня зрілість(Его-інтеграція або відчай.Мудрість). 12)Салліван:теорія міжособистісних стосунків О-сть це певна гіпотетична х-ка яка не може бути відірваною від міжособистісних ситуацій і міжособистісна поведінка може розглядатись як ос-ть.Одиницею аналізу має бути міжособистісна ситуація.Ос-ть формується на основі міжособистісної взаємодії.Ос-ть виявляється тоді коли людина вступає у взаємодію з іншими людьми.Псих.процесиформ.під впливом міжособистісної взаємодії.Ос-тьх-зується певними динамічними процесами які відб.у міжособистісній взаємодії.До них відносять:динамізми,персоніфікація,когніт.процеси. Динамізми – певна стабільна ф-ма поведінки яка повторюється.Нібизвичка.Більшість динамізмі спрям.на задоволення базови потреб організму.»Я-система» - спроба організму захиститись від тривоги. Персоніфікація – індивід.образ самого себе або іншого.(сукупність почуттів уявлень що виник.наосн.досвідуповязаного із задоволенням потреби або з тривогою). Когніт.процеси(3 типи):1)прототаксичний досвід (відчуття особливості пізнання в перші місяці життя дитини).2)паратактичний(пошук причинних відношень між подіями які між собою не повязані але які виник.одночасно.(чорний кіт).3)синтаксичний(виникнення символічних образів та вербальний спосіб пізнання світу). Динаміка ос-ті має 2 осн джерела:задоволення потреб організму;наявність тривоги.Розробив стадії розвитку ос-ті. 13)Соціокультурна психологія КаренХорні «Внут.конфлікти»,»Нові шляхи психоаналізу». Весь науковий шлях Хорні умовно можна поділ.на 3 етапи: 1)Жіноча психологія(чоловіки заздрять жінці бо не можуть народжувати дітей).Говорила про комплекс маскулінності у жінок,який форм.врезульт.нерівностічол..іжін..ус-стві.Вважала що жінки хочуть мати ті права і можливості,які має чоловік.Дослідженняспрям.на пояснення причин того чому деякі жінки дуже хочуть мати стосунки з чоловіками але їм це не вдається(навязливе бажання). 2)Нова парадигма.Наголош.на важливій ролі культури та її впливу на людину.Невроз виникає не через нереалізовану енергію лібідо як Фройда,а через несприятливі умови та поруш.міжособистісної взаємодії в д-стві.Такіпоруш.викликають у дитини базову тривогу(почуття безпорадності у потенційно ворожому світі,якого діти намаг.позбутись,розвиваючи стратегії захисту).Нова парадигма тому,що Хорні по-іншому дивиться на сексуальні проблеми. 3.Зріла теорія .Оперує поняттями реальне Я,справжнє,яке ми хочемо знайти,але не ідеалізоване.Розробила стратегії захисту від тривоги:1 – стратегія від людей(байдужість),2 – проти людей(агресія,вороже ставлення до людей),3 – до людей(залежність,підпорядкованість під іншу людину,поступальний тип) 14)Гуманістичний психоаналіз Фрома Найбільш "соціалізованим" ученням неофрейдизму визнається теорія відчуження ЕрікаФромма (1900-1980), який стверджував, що проблему відчуження, яку висунув К. Маркс у суспільно-економічному аспекті, слід поширити й на психічну діяльність людини. В умовах науково-технічного поступу людина втрачає зв'язки зі світом та з іншими людьми. Виникає відчуження людини, яке Б. Фромм називає "негативною свободою". Людина стає "вільною від усього і тому відчуженою. Цей стан пригнічує людину і породжує неврози. Людина потерпає під тягарем свободи, вона не хоче бути "вільною"" вона прагне мати певні стосунки з іншими людьми, спілкуватися з ними, але навколишній світ не дає їй такої можливості. Внаслідок чого людина стає самотньою.Для Б. Фромма відчуження є фатальною основою людських взаємин. Нестерпність тягаря відчуження може перерости в почуття агресії і виявлятися або в реакціях садизму та мазохізму, або в протилежному стилі поведінки - конформізмі, коли люди, що не витримують самотності, пристосовуються одне до одного, рятуючись від відчуження.Е. Фромм підкреслював двоїсту природу людини. З одного боку, вона тягнеться до незалежності, а з іншого - хоче позбавитися цієї незалежності, яка призводить до відчуження. Для подолання відчуженості Е. Фромм пропонує прищеплювати людям гуманістичні засади, в основі яких лежить почуття любові. Це почуття притаманне найбільш розвиненому типу соціального характеру людини - духовному, продуктивному. Потреба в любові передбачає два її види - любов до себе і любов до інших людей. Відчуження згубно діє на людину, породжує неврози, а любов сприяє її оздоровленню і загалом - покращанню суспільства.У прагненні до подолання відчуженння стимулюючими чинниками є чотири екзистенціальні потреби: у встановленні зв'язків (зближення з іншим через підпорядкування, владу або любов), у подоланні себе (здатність піднятися над своїм пасивним існуванням, будуючи або руйнуючи власне життя), у почутті укорінення (яке породжує почуття стабільності світу, що знову стає для людини рідною домівкою), у самоідентичності ("Я - це Я, і ніхто інший"), у системі поглядів (розвиток послідовного, виваженого погляду на дійсність). Е.Фромм вважав, якщо незадоволена хоча б одна з цих потреб, результатом стає психічне захворювання людини.Подолання почуття самотності, власної незначущості і відчуженості вимагають відмови від особистої свободи і пригнічують розвиток індивідуальності. 15)Типологічні моделі темпераменту та х-ру:Е.Кречмер,У.Шелдон Наипоч.20 ст. виникла конституційна теорія темпераменту(кречмер,шелдон),головна ідея якої полягає у встановленні звязку темпераменту з вродженою конституцією людини. За морфологією Кречмер виокремив такі психосоматичні типи і відповідні їм темпераменти: лептосоматик, пікнік, атлетик і диспластик. Лептосоматик - худий і високий. Має тендітну статуру, високий зріст, пласку грудну клітку і витягнуте обличчя. Індивідів з крайньою вираженістю цих особливостей Кречмер називав астеніками. Він холодний, самодостатній, замкнутий (до аутизму), упертий, важко пристосовується до дійсності, нереалістичний і схильний до абстракції. При розладах психіки виявляється схильність до шизофренії. Пікнік - "широка" і важка людина. У неї значні жирові відкладення, кругла голова на короткій шиї. Він доброзичливий, товариський, не схильний до самоаналізу, емоції коливаються між смутком і веселощами, любить приймати спонтанні ситуативні рішення. Атлетик - здоровань з добре розвиненою мускулатурою, високим або середнім зростом, широким плечовим поясом і вузькими стегнами, опуклими лицьовими кістками. Він спокійний, реалістичний, стриманий, мислить прямолінійно, важко пристосовується до зміни обстановки Диспластик - "безформний", неправильний. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями будови тіла (наприклад, надмірним зростом). Залежно від схильності до різних емоційних реакцій Е. Кречмер розрізняв шизотиміків і циклотиміків. Шизотиміки мають лептосоматичну або астенічну статуру. При розладі психіки виявляють схильність до шизофренії. Замкнуті, схильні до коливань емоцій від роздратування до сухості, уперті, малопіддатливі до зміни установок і поглядів. Циклотиміки є протилежністю шизотиміків. Мають пікнічну статуру. Емоції їх коливаються між радістю і печаллю, легко контактують з оточенням, реалістичні в поглядах.Зв'язок між типом статури і деякими психічними властивостями або, в крайніх випадках, психічними захворюваннями Кречмер пояснював тим, що як тип будови тіла, так і темперамент мають одну й ту саму причину: вони обумовлені діяльністю ендокринних залоз і пов'язаного з цим хімічного складу крові, а отже, залежать насамперед від певних особливостей гормональної системи. Зіставлення типу статури з емоційними типами реагування, здійснене Кречмером, підтвердило деякі його висновки. В основу своєї класифікації Вільям Шелдон поклав переважання в людському організмі однієї з тканин ембріона: ендодерми, з якої утворюються органи травлення; мезодерми, з якої складаються кістки, м'язи і легені; ектодерми, з якої утворюються шкіра, волосся, нігті, нерви і мозок. Запропонував розрізняти такі типи особистості: Ендоморфний тип (з великим животом, значними жировими відкладеннями на плечах і стегнах, слабкими кінцівками) проявляє схильність до вісцеротонії (внутрішньої напруги). Він товариський і поступливий, привітний, любить комфорт, легко виражає свої почуття. У важкі хвилини прагне спілкування. Не любить напруги, а в стані сп'яніння стає чулим і м'яким. Мезоморфний тип (могутня статура, квадратна голова, широкі долоні і ступні) схильний до соматотонії (soma - тіло і tonos - напруга). Це люди неспокійні, нерідко агресивні, полюбляють пригоди. Досить потайливі у почуттях і думках. У поставі й діях цей тип виражає впевненість, складні життєві ситуації прагне вирішувати поведінково, через зміну світу навколо себе. У стані сп'яніння такі люди настирливі й агресивні. Ектоморфний тип (худорлявий і високий, зі слабо-розвиненими внутрішніми органами, худим обличчям, вузькою грудною кліткою, тонкими довгими кінцівками) звичайно відрізняється церебротонією (лат. cerebrum - мозок і грец. tonos - напруга). Це люди загальмовані й інтровертні, нетовариські, потайливі. У їхній поставі відчувається скутість. У важких ситуаціях схильні до самоти. За У. Шелдоном, цим типам статур відповідають визначені типи темпераментів, названі у залежності функцій визначених органів тіла: висцетронія, соматонія, церебротонія. В. Шелдон вважав, що в кожної людини є всі три групи фізичних і психічних властивостей. Відмінності між людьми визначаються переважанням тих чи інших властивостей, що належать до цих груп. Як і Б. Кречмер, В. Шелдон стверджував, що між типом будови тіла і темпераментом є тісний зв'язок 16)Р.Кеттел:структурна теорія рис ос-ті Раймонд Кеттел (1905-1998) - один із найвпливовіших та найоригінальніших психологів, які працювали в галузі індивідуальних відмінностей, інтелекту та особистості, психометрики та генетики поведінки. Кеттел вважав метою психологічного дослідження особистості -встановити закони, за якими поводяться люди в усіх видах соціальних ситуацій та у типових ситуаціях середовища. Значну частину свого життя Раймонд Кеттелл присвятив створенню завершеної схеми певних властивостей людської особистості. Саме він уперше визначив практично вичерпний список нормальних і аномальних темпераментних та структурних рис. Потім Кеттелл перейшов до виміру динаміки особистості, знайшовши при цьому риси, які він назвав мотиваційними. На думку Кеттелла, знаючи структуру і динаміку особистості, можна успішно передбачати поведінку конкретної людини. За довгі роки праці Кеттел створив оригінальну теорію особистості на основі психометричних досліджень. Використовуючи індуктивний метод, він збирав кількісні дані з трьох джерел: дані про реальну поведінку впродовж життя, свідчення самих людей про себе і результати об'єктивних тестів, вирахував взаємні кореляції величин і сформував кореляційні матриці. Вчений виділив основні структури (первинні фактори), які визначають особистість. У цілому психолог визначив 35 особистісних рис першого порядку, з яких 23 риси притаманні нормальній особистості та 12 свідчать про патологію. У результаті повторного факторного аналізу Кеттелу вдалося визначити вісім рис другого порядку. Первинні і вторинні фактори в теорії Кеттела називаються "основними рисами особистості", і, відповідно, сама теорія дістала назву теорії рис. Кеттел зазначав, що на особистість впливають як ситуаційні чинники, так і ті групи, до яких вона належить. Він запропонував спеціальний термін на позначення діапазону рис, з допомогою яких може бути охарактеризована окрема група, - синтальність.Після майже шістдесятьох років роботи Кеттелл, який ставив перед собою завдання скласти повну карту особистості, досяг успіху у створенні вичерпної кваліфікації особистісних структур, а також розробив метод, що дозволяє передбачати поведінку особистості. Теорія Кеттела беззаперечно є найбільш комплексною системою поглядів на особистість у сучасній психології, що повністю спирається на використання точних емпіричних методів дослідження. 17.Г.Айзенк:теорія типів ос-ті. Айзенк сформулював концепцію ієрархічної чотирирівневої моделі людської особистості. Нижній рівень - специфічні дії або думки, індивідуальний спосіб поведінки або думки, які можуть бути, а можуть і не бути характеристиками особистості. Другий рівень звичні дії або думки, які за певних умов повторюються. Третій рівень - риси особистості, а четвертий, вищий рівень організації поведінки, - це рівень типів, або суперфакторів. Екстраверти виявляють себе в таких рисах, як афектованість (прагнення виразити емоції зовнішнім чином), бадьорість, веселість, вдоволення, гумор, соціабельність, співчуття, нерозвиненість са­мосвідомості, висока рухова активність, низька наполегливість, поріг стримувань, повільне вловлювання. Послідовники Айзенка ще додали такі риск екстраверсії, як самоствердження та відсутність приниженості. Якості інтроверта визначаються як діаметрально протилежні. У дослідженнях наполегливості не було знайдено кореляцій стосовно екстраверсії або інтроверсії. Айзенк також висловив думку, що екстраверт виявляє типову жорсткість на противагу м'якості інтроверта. Інтроверти ж виступають за скасування подвійного стандарту моралі, смертної кари, проголошують пацифізм і т. д. Схильність до жорсткості або м'якості, на думку Айзенка, не залежить від віку або виховання. Правда, він припускає певні кореляції зі статтю, зазначаючи, що жінки м'якіші, ніж чоловіки. У сфері політики, суспільного життя виступають відповідно такі протилежності, як авторитарність та демократія.Айзенк був глибоко переконаний у тому, що риси особистості й типи визначаються насамперед спадковістю. Відповідно до його теорії, вплив навколишнього середовища практично не важливий для формування особистості. На його думку, генетичні фактори набагато більше впливають на подальшу поведінку, ніж дитячі враження. Намагаючись знайти природничу основу для типології особистості, Айзенк указує на спадкові риси. Так, баланс збудження і гальмування має генетичні корені і визначає характер активності кори мозкових півкуль. Екстраверт швидко створює коркове гальмування, проте звільняється від нього повільно. Інтровертові властиві протилежні здатності. Оскільки “мозкова кора контролює свідомість", екстраверти гальмують свідому думку і порівняно з інтровертами діють менш усвідомлено стосовно своїх міркувань. Айзенк тому зазначав, що екстраверти більш спонтанні у своїй поведінці, а інтроверти — більш стримані. Найважливіший висновок, до якого привели дослідження Айзенка щодо параметрів екстраверсії та інтроверсії, можна коротко подати так: екстраверсія-інтроверсія є важливим виміром особистості й визначає багато варіантів її соціальної поведінки. 18)Диспозиційна теорія ос-ті Г.Олпорта Один із найбільш впливових прихильників диспозиціонального напряму у вивченні особистості Гордон Oлпорт вважав, що кожна особистість є унікальною і її унікальність найкраще може бути зрозуміла через визначення конкретних рис особистості.Індивідуальний підхід до вивчення особистості відображається у прагненні Олпорта зрозуміти і передбачити розвиток реальної, конкретної особистості. Він стверджував, що кожна людина неповторна, унікальна, оскільки є носієм своєрідного поєднання якостей, потреб, які він називав рисами (в розумінні Олпорта, риса - це схильність поводитись подібним чином у широкому діапазоні ситуацій; забезпечуючи схожість відповідей на численні стимули, риси особистості надають значну постійність поведінці).Суспільство стимулює розвиток одних рис та якостей особистості і гальмує розвиток інших. Таким чином поступово і формується той унікальний набір рис, який лежить в основі "Я" людини. Важливим для Олпорта є і положення про автономність цих рис - прагнення особистості до цілей і цінностей, сприйняття світу через дані цілі й цінності, а також почуття відповідальності за своє життя. Ця автономність рис, будучи важливою характеристикою того, що особистість уже сформувалася, і дає їй можливість, залишаючись відкритою для суспільства, зберігати індивідуальність.Отже, особистість конкретної людини характеризується набором рис або специфічних характеристик, які ініціюють (задають) та спрямовують її поведінку і розвиток.Важливою умовою розвитку особистості визнається можливість чинити опір рівновазі. Напруга має підтримуватися, а не усуватися. Риса – це схильність поводитися певним чином у широкому діапазоні ситуацій. Риси особистості є генералізованими та стійкими до змін. Вони забезпечують певну сталість відповідей на стимули та ситуації,певний характер поведінки. Риси особистості забезпечують сталі,типові особливості поведінки людини. 19)Загальна х-ка когнітивної психології У когнітивній психології психіка розглядається як система когнітивних реакцій і простежується зв'язок цих реакцій не лише із зовнішніми стимул-реакціями, але і з внутрішніми змінними, наприклад, з самосвідомістю, когнітивними стратегіями, селективністю уваги тощо. Головним принципом, на підставі якого розглядається когнітивна система людини, є аналогія з комп'ютером, тобто, психіка трактується як система, призначена для переробки інформації. Водночас, прихильники когнітивного підходу стверджують, що людина - не машина, яка сліпо реагує на внутрішні фактори чи на події зовнішнього світу.Когнітивна психологія не є варіантом концептуального бачення особистості. В когнітивній психології розробляють різноманітні підходи, спільним для яких є спрямованість на вивчення процесів пізнання та інтелекту. Когнітивна психологія підкреслює вплив інтелектуальних процесів на функціонування особистості, але не працює над створенням теорії особистості. Когнітивні психологи вивчають принципи організації пізнавальних процесів та відмінності в тому, як люди сприймають, осмислюють й організовують свій досвід, оцінюють його та користуються ним. Особистість при цьому цікавить їх не сама по собі, а як пояснювальний принцип. 20)У.Мішел:когнітивно-афективна теорія Когнітивно - афективна теорія Мішела припускає , що поведінка людини змінюється від ситуації до ситуації , але певним , передбачуваним способом. Наприклад , якщо хтось розсерджений на свою дружину , то він може реагувати агресивно. Однак якщо та ж людина розсерджена на свого начальника , то швидше за все придушить своє роздратування і підкориться . Така поведінка може здатися непослідовною , тому що людина начебто по-різному реагує на один і той же стимул. Але , з точки зору когнітивно - афективної теорії , роздратування , викликане різними людьми , - це не один і той же стимул. Говорити про риси особистості та вимірювати риси особистості - можна. Але щоб передбачити їх поведінку , куди важливіше і цікавіше зрозуміти їх психологічну ситуацію , їх внутрішнє бачення того, що відбувається . Мішел постулює , що у людини існує досить багато основних рис особистості,які можуть бути стабільними протягом тривалого періоду часу. Його неприйняття використання рис у якості передумов поведінки засноване не на їх нестабільності в часі , а на непослідовності їх прояву в різних сітуаціях.Конкретная ситуація взаємодіє з інтересами , цілями , очікуваннями , компетентністю та іншими властивостями особистості , визначаючи поведінку. Мішел дотримується точки зору , що особистість і ситуація взаємозалежні - поведінка людини почасти створює ситуації , в які він потрапляє , а ситуації впливають на поведінку людей. Унікальним внеском , зробленим Уолтером Мішель в психологію , стало його вивчення парадоксу послідовності , що призвело до створення теорії про послідовність і непослідовності в . 21)А.Бандура:соціально-когнітивна теорія. Альберт Бандура.»Підліткова агресія»,»Теорія соціального научіння». Його підхід грунт.на біхевіоризмі та когніт.пс.Поведінкулюд.можна змінювати за доп.підкріплення.Але людина може засвоїти різні ф-миповед.і без безпосереднього підкріплення.Ввів поняття опосередкованого підкріплення.Опосер.підкр.:научіння може відб.на основі спостережень за повед.інших людей і за наслідками цієї поведінки.Це передбачає що людина може прогнозувати та оцінювати наслідки того що вона спостер.у інших людей і що не пережито в особистому досвіді.Проміжним механізмом між стимулом та р-цією є когнітивні процеси ос-ті.Важливим чинником зміни поведінки є не сама по собі схема підкріплення а те що людина думає про цю схему.