шпора

1. Стандарт SA 8000 розроблений Консультативною Нарадою Ради Агентства по Економічних Пріоритетах Акредитації (СЕРАА). Членами цієї організації є компанії, професійні сою-зи, неурядові організації, органи по сертифікації, академічні організації. Стандарт SA 8000 був опублікований у 1997 році, переглянутий – у 2001 році. Мета стандарту – сприяти постійному поліпшенню умов наймання і здійснення трудової діяльності, виконання етичних норм цивілізованого суспільства. Стандарт SA 8000 був створений для того, щоб компанії могли підтвердити використання соціально-відповідальних підходів у своїй діяльності. Система менеджменту, заснована на вимогах SA 8000, має загальні вимоги з ISO 9001. Так, наприклад: визначена керуванням політика компанії в сфері соціальної відповідальності, аналіз і пере­вірки з боку керівництва, планування, оцінка і вибір постачальників, прийняття коригувальних дій.

2. Міжнародний стандарт ISO 26000:2010 «Настанова по соціальній відповідальності» (опублікований 28 жовтня 2010 р.) допомагає організаціям упорядкувати свою діяльність в галузі соціальної відповідальності. Ця настанова дає єдине розуміння соціальної відповідальності і детальну інструкцію для всіх організацій.  В ISO 26000 враховані всі ті принципи, які названі в Глобальному договорі OOH (п. 1.2.2).  Важливо відзначити, що стандарт ISO 26000 розроблений не тільки для бізнес-структур, але також і для профспілок, громадських організацій і державних органів. Він визначає зони відповідальності для кожної організації у її взаєминах із зацікавленими сторонами.  Питання, що становлять сутність соціальної відповідальності, відбирають очікування суспільства в конкретний момент часу і, отже, постійно змінюються разом із проблемами суспільства і його очікуваннями. 

3. Міжнародна організація праці (МОП) (англ. International Labour Organization) — спеціалізована установа Ліги Націй, а після Другої світової війни — Організації Об'єднаних націй (ООН), що була заснована у 1919 році урядами різних країн для підтримки міжнародного співробітництва у справі забезпечення миру в усьому світі й зменшення соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці. У 20 столітті першочерговими завданнями діяльності Міжнародної організації праці є підтримка демократії і соціального діалогу, боротьба з бідністю і безробіттям, заборона дитячої праці.

В роботі МОП беруть участь представники роботодавців, організацій трудящих та представники урядових структур. У 1946 році МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Сьогодні членами МОП є 185 країн.

МОП приймає різні конвенції і розробляє рекомендації, а також встановлює міжнародні стандарти у сфері праці, зайнятості, професійної підготовки, умов праці,соціального забезпечення, безпеки праці й охорони здоров'я.

Безпосередньо впливають на розв'язання цих проблем широкомасштабні програми досліджень, які здійснює МОП, а також міжнародне технічне співробітництво. Сьогодні першочерговими завданнями діяльності Міжнародної організації праці є підтримка демократії і соціального діалогу, боротьба з бідністю і безробіттям, заборона дитячої праці.

4. Безпека праці (рос. безопасность труда, англ. safety; нім. Arbeitssicherheit) — умови праці на об'єктах матеріального виробництва, зокрема промисловості, транспортутощо, що виключають вплив небезпечних і шкідливих факторів на працюючих. Безпека праці підтримується шляхом виконанням комплексу заходів щодо запобіганнятравматизму, захворювань і аварій. ГОСТ 12.0.002-80.

Безпека праці в Україні регулюється нормативними докуменами, які об'єднані в Систему Стандартів Безпеки Праці (ССБП). Їх класифікація розповсюджеється на всі основні види праці.

5. Основою правової бази з охорони праці є Конституція України. Основній закон проголошує "пріоритет життя, здоров'я, честь та гідність людини" (ст. 2). В Конституції декларується право на охорону здоров'я (ст.), безпечні умови праці, захист навколишнього середовища, відшкодування заподіяної шкоди та інші. Декларовані права та свободи закріплюються законами та кодексами. В галузі охорони праці основними законами є закон "Про охорону праці" та "Кодекс законів про працю України" (КзпП). В першому законі сформовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці, права та гарантії працюючих, обов'язки роботодавців, системи організації державного управління охороною праці та організації роботи з охорони праці в Україні.  Основні законодавчі акти з охорони праці доповнюють закони “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, "Про охорону здоров'я", "Про пожежну безпеку", "Про використання ядерної енергії та радіаційні захисти", "Про забезпечення санітарного та, епідемічного благополуччя населення" та інші. Крім законів законодавча база з охороні пращ містить відповідні постанови Кабінету Міністрів України, положення яких доповнюють та роз'яснюють відповідні статі законів, а також нормативні акти: Державні нормативні акти з охорони праці (ДНАОП), державні стандарти, санітарні та інші норми, правила та інструкції з техніки безпеки на робочому місці. На цій час в галузі охорони праці діють таки нормативні акти: державні нормативні акти з охорони праці ДНАОП, державні стандарти України -ДСТУ, державні санітарні норми - ДСН, державні санітарні правила - ДСП, галузеві нормативні акти - НАОП, будівельні норми і правила - БН і П, міждержавні стандарти - ГОСТи та інші документи, яким надано чинність правових норм. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти є обов'язковими для виконання у окремих виробництвах, також в сфері трудового і професійного навчання молоді. Державні галузеві нормативні акти затверджуються відповідними міністерствами і розробляються, також як і ДНАОП за участю фахівців Держгірпромнагляду, Держатомнагляду, органів санітарно-епідеміологічної служби МОЗ, органів Державного пожежного нагляду (МВС). НАОП є обов'язковими для дотримання і виконання у відповідних галузях народного господарства. Ці акти кодуються і реєструються.

6. Система управління охороною праці (СУОП) - це сукупність управлінських дій, що направлені на підвищення ефективності діяльності з метою забезпечення безпечних і нешкідливих пункты приема металлолома Луганск для здоров’я умов праці. При створенні СУОП повинні бути чітко визначені: - мета і об'єкт управління, - завдання і заходи щодо охорони праці, - функції і методи управління охороною праці, - організаційна структура управління охороною праці, - склад нормативно-методичної документації.  Головною метою управління охороною праці є створення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, покращення виробничого побуту, попередження травматизму і профзахворювань. В спрощеному вигляді СУОП представляє собою сукупність суб'єкта та об'єкта управління. Суб'єктом управління в СУОП на підприємстві в цілому є керівник, а в цехах, на виробничих дільницях і в службах - керівники відповідних структурних підрозділів. Об'єктом управління в СУОП є діяльність підрозділів та служб підприємства по забезпеченню безпечних і нешкідливих умов праці на робочих місцях. Організаційно-методичну роботу по управлінню охороною праці, підготовку управлінських рішень і контроль за їх своєчасною реалізацією здійснює служба охорони праці підприємства, що підпорядкована безпосередньо керівнику підприємства (головному інженеру). Суб'єкт управління аналізує інформацію про стан охорони праці в структурних підрозділах підприємства та приймає рішення спрямовані на приведення фактичних показників охорони праці у відповідність з нормативними. Охорона праці базується на законодавчих, директивних та нормативно-технічних документах. При управлінні охороною праці не повинні прийматись рішення та здійснюватись заходи, що суперечать діючому законодавству, державним нормативним актам про охорону праці, стандартам безпеки праці, правилам та нормам охорони праці. До основних функцій управління охороною праці належать: доставка медикаментов Киев - прогнозування і планування робіт, їх фінансування; - організація та координація робіт; - облік показників стану умов і безпеки праці; - аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці; - контроль за функціонуванням СУОП; - стимулювання роботи по вдосконаленню охорони праці. Основні завдання управління охороною праці: • навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань охорони праці; • забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд; • нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; • забезпечення працівників засобами індивідуального захисту; • забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку; • організація лікувально-профілактичного обслуговування; • професійний добір працівників з окремих професій; • удосконалення нормативної бази з питань охорони праці.

7. За дотримуванням правил та норм безпеки на виробництвi встановлені: дер-жавний; суспiльний і відомчий нагляд та контроль. Державний нагляд установлюється за дотримуванням державних законодав-чих та iнших нормативних документiв з охорони праці. Здiйснює: комітет України по нагляду за охороною праці Міністерства охорони праці України; Державний комiтет України по ядерної та радiацiйної безпеки; органи дер-жавного пожежного нагляду управлiння пожежної охорони Мiнiстерства внутрiшнiх справ України; органи та установи санітарно-епідеміологічної служби Мiнiстерства охорони здоров'я України.  Органи державного контролю не залежать від яких-небудь господарчих ор-ганiв, суспiльних об'єднань, полiтичних формувань, мiсцевих державних адмiнiстрацiй та Рад народних депутатiв, а дiють згiдно з положеннями, якi затверджуються Кабiнетом Мiнiстрiв України. Інспектори мають право: безперешкодно у будь-який час відвідувати контролюємі пiдприємства для перевiрки виконання законодавства з охорони праці, зупиняти експлуатацiю пiдприємств, окремих цеховий, дiльниць, якi загрожують життю та здоров'ю людей, залучати до адмiнiстративної та за на-явнiстю необхiдних матерiалiв через прокуратури до кримiнальної відповіда-льностi. Суспiльний контроль виконують трудовi колективи, через обраних їми уповноважених з питань охорони праці та профспiлки у особi своїх обраних органiв та представникiв. Цi органи мають право: перевiряти на пiдприємствах, установах та органiзацiях дотримування законодавства про працю, перевiряти знання з охорони праці, розслiдувати нещаснi випадки, контролювати виконання Правил, Норм, Iнструкцiй. Відомчий контроль здiйснює Мiнiстерство на пiдзвiтних йому пiдприємствах.  Вищий нагляд за дотримуванням та правильним використанням законiв з охорони праці покладено на Генерального прокурора України та пiдлеглих йому прокурорів. Згiдно з Кодексом законiв про працю України за порушення законодавства про працю, правил, норми та iнструкцiй з охорони праці, передбаченi на-ступнi види відповідальності: дисциплiнарна - зауваження, догана, звiльнення; адмiнiстративна - накладення штрафу iнспекторами державного нагляду; кримiнальна - за рiшенням суду на осiб, з вини яких мiг або виник нещасний випадок.

8. Кодексом законів про працю України забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (окрім нефізичних робіт - по санітарному та побутовому обслуговуванню).

Піднімання та пересування вантажів допускається тільки в межах санітарних норм (до 7 кг при постійному перенесенні і до 10 кг - при періодичному).  Робота жінок обмежується у нічний час. Дозвіл на нічні роботи може бути отриманий при особливій необхідності (як тимчасовий захід).  Вагітні жінки і ті, що мають дітей до 3-х років, не залучаються до роботи в нічні години і вихідні дні, до надурочних робіт, а також не направляються у відрядження.  Жінки, що мають дітей 3-14 років або дітей-інвалідів, не залучаються до надурочних робіт і не направляються у відрядження без їх згоди.  Жінок із дітьми віком до 3-х років можуть, за їх бажанням, переводити на легшу або зручнішу для них роботу із збереженням середньомісячного заробітку. Це стосується і вагітних жінок.  Пільги вагітним жінкам і при пологах: надається відпустка - 70 календарних днів до пологів і 56 після пологів, до 2-х років по догляду за дитиною з виплатою допомоги по соціальному страхуванню, до 3-х років без збереження заробітної плати. За медичним висновком (догляд дитини) відпустка може досягати б років.  Відпустка по вагітності, догляду за дитиною зараховується в загальний стаж роботи і професійний стаж.  Вагітність жінки та її діти (незалежно від віку) не можуть бути причиною звільнення або відмови у прийнятті на роботу. Передбачено позачергове забезпечення путівками до санаторію або будинку відпочинку жінок з дітьми віком до 14 років і надання їм матеріальної допомоги.  Працівники віком до 18 років користуються такими ж правами, що і повнолітні, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами.  Дозволяється приймати на роботу молодь віком від 16 років. У виняткових випадках, за погодженням із профспілками, можуть прийматись на роботу 15-річні особи. Для практичної підготовки молоді, що навчається, допускається приймати з 14 років учнів загальноосвітніх шкіл і професійних навчальних закладів для виконання легкої роботи у вільний від навчання час за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює.  Особи до 18 років приймаються на роботу після попереднього медичного огляду і, в подальшому, до 21 року щороку підлягають обов'язковому медичному огляду.  Усі працівники до 18 років не можуть бути залучені до виконання важких або небезпечних робіт, до робіт із шкідливими умовами праці, а також до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Для працівників віком від 16 до 18 років робочий тиждень не повинен перевищувати 36 годин, для осіб віком від 15 до 16 років і для учнів 14-15 років, що працюють під час канікул, - 24 години.  Навчання (професійну підготовку) і підвищення кваліфікації молоді роботодавець проводить індивідуально або в бригадах за рахунок підприємства. Законодавство вимагає створення належних умов, що дозволяють поєднувати роботу з навчанням. Виробниче навчання та підвищення кваліфікації робітників може здійснюватися в робочий час.  Після закінчення виробничого навчання присвоюється кваліфікація згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником, і надається робота відповідно до набутої кваліфікації. За час навчання виплачується заробітна плата.  Для здачі вступних іспитів до вищих і середніх спеціальних закладів працюючій молоді надається відпустка:  - для вступу до вищих навчальних закладів - 15 календарних днів;  - для вступу до середніх навчальних закладів - 10 календарних днів.  Молодь, що навчається, може отримати 1 вільний день на тиждень без збереження зарплати. Пільги мають студенти заочних і вечірніх відділень ВЗО і технікумів. Студентам-заочникам один раз на рік оплачується проїзд до місця навчання і назад. 

9. Колекти́вний до́гові́р — угода, яка укладається між власником або уповноваженим органом (особою) і одним або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів — представниками трудящих, обраними та уповноваженими трудовим колективом. Колективний договір є результатом соціального партнерства та діалогу на локальному рівні.

Колективний договір укладається відповідно до чинного законодавства (ст. 10—20 Гл. 2 КЗпП України, ЗУ "Про колективні договори і угоди" та ін.) та узятих сторонами зобов'язань і має на меті регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, а також узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. К. д. укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи, а також у структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів.

Зміст колективного договору визначають сторони. У ньому передбачаються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

• зміни в організації виробництва і праці;

• забезпечення продуктивної зайнятості;

• нормування оплати праці;

• встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (премій, доплат, надбавок та інші);

• встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

• участь трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом);

• встановлення режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

• умов і охорони праці;

• забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

• гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих.

У колективному договорі можна передбачити додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Колективний договір підлягає реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади, порядок якої визначається Кабінетом Міністрів України.

Колективний договір набирає чинності від дня підписання його сторонами або від дня, зазначеного в ньому, і діє до часу укладання нового або перегляду чинного, якщо інше не передбачено договором. На новостворених підприємствах, в установах, організаціях колективного договору має укладатися у тримісячний строк після реєстрації або після рішення про заснування їх, якщо реєстрація не передбачена.

Колективний договір поширюється на всіх працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і обов'язковий як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників. Контроль за виконанням колективного договору здійснюється безпосередньо сторонами, які його уклали, або уповноваженими ними представниками. Щорічно в строки, передбачені колективного договору, сторони, що його підписали, звітують про його виконання.

10. Трудови́й догові́р — угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (далі власник), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник — виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру, занять, місця проживання не допускається.

Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

11. Згідно із Законом України «Про охорону праці» за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (розділ VIII) встановлені різні види відповідальності: дисциплінарна, адміністративна, матеріальна, кримінальна. Передбачена відповідальність як підприємств, так і самих працівників. Дисциплінарна відповідальність регулюється Кодексом законів про працю і передбачає такі види покарання, як догана та звільнення. Адміністративна відповідальність — це відповідальність посадових осіб і працівників перед органами державного нагляду, що полягає у застосуванні до них штрафних санкцій. Умови притягнення до адміністративної відповідальності передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Ст. 41 КУпАП передбачає, що порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці тягне за собою накладення штрафу на винних осіб у таких розмірах: на працівників — від 2 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також на громадян — власників підприємств або уповноважених ними осіб — від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Контроль і нагляд за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці, з безпеки проведення робіт здійснюють органи державного нагляду за охороною праці. Інспектори цього департаменту розглядають справи про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення. Невиконання законних вимог посадових осіб департаменту щодо усунення порушень законодавства про охорону праці або створення перешкод діяльності цих органів згідно із ст. 188 КУпАП тягне накладення штрафу на працівників у розмірі від 3 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від 10 до 14. Законом України «Про охорону праці» та Положенням про порядок накладання штрафів на підприємства, установи та організації за порушення нормативних актів про охорону праці встановлено відповідальність підприємств у вигляді штрафу за: порушення актів законодавства, правил, норм, інструкцій про охорону праці, які є обов’язковими для виконання ; невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Такі штрафи накладаються за підсумками комплексної перевірки стану охорони праці на підприємстві посадовими особами департаменту в таких розмірах:  головою департаменту — до 2 % місячного фонду заробітної плати підприємства, з якого стягується штраф; начальниками територіальних управлінь — до 1 %; начальниками інспекцій — до 0,5 %. Максимальний розмір штрафу, що накладається на підприємство, не може перевищувати 2 % місячного фонду зарплати. Підприємство також сплачує штраф за кожний нещасний випадок на виробництві та професійне захворювання, що сталися з його вини, а саме в разі: нещасного випадку, що не призвів до стійкої втрати працездатності працівника — у розмірі, визначеному з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за період його тимчасової непрацездатності; нещасного випадку, що призвів до стійкої втрати працездатності та професійного захворювання — у розмірі, визначеному з розрахунку половини середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності; смерті потерпілого — у розмірі дворічного заробітку потерпілого. Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку, власник сплачує штраф у 10-кратному розмірі. За передачу замовникові у виробництво і застосування конструкторської, технологічної та проектної документації, яка не відповідає вимогам санітарних норм, розробник цієї документації сплачує штраф у розмірі 25 % вартості розробки. Матеріальною відповідальністю передбачено відшкодування збитків, заподіяних підприємствами працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку чи профзахворювання. Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони та безпеки праці передбачена ст. 135, 218, 219 і 220 Кримінального кодексу України. Ст. 135 містить загальне поняття складу та суб’єкта злочину. Суб’єктом злочину з питань охорони праці є будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин — власник підприємства чи уповноважена ним особа. Згідно з цією статтею порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці посадовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, громадянином — власником підприємства чи уповноваженою ним особою, якщо це порушення створило небезпеку для життя або здоров’я громадян, карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом до 15 мінімальних розмірів заробітної плати. Те саме діяння, якщо воно спричинило нещасні випадки з людьми, карається позбавленням волі на строк до чотирьох років. Шляхи порушення вимог законодавчих актів про охорону праці можуть бути різними. Порушення може виявитися в непроведенні відповідного інструктажу, відсутності або несправності спеціальних засобів для безпечної роботи механізмів, обладнання, засобів індивідуального захисту (маски, захисних окулярів, спеціального одягу), в неналежній перевірці працівниками знання техніки безпеки і т. ін.

12. РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ОБЛІК НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ Загальні положення

1. Розслідуванню підлягають травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні отруєння* та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори (далі - нещасні випадки), що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності перевести потерпілого на іншу (легшу роботу) терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві.

——————————————————————

* До гострих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь належать випадки, що сталися після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу небезпечних факторів, шкідливих речовин.

Гострі професійні захворювання спричиняються дією хімічних речовин, іонізуючих та неіонізуючих випромінювань, значним фізичним навантаженням та перенапруженням окремих органів і систем людини. До них належать також інфекційні, паразитарні та алергійні захворювання тощо.

Гострі професійні отруєння спричиняються в основному шкідливими речовинами гостроспрямованої дії.

13. Стан справ з охороною праці у світі стає все більш актуальною проблемою як для профспілок, так і для міждержавних структур, на­самперед Міжнародної організації праці. МОП розглядає цю тему як частину своєї Програми гідної праці. Підвищена увага до проблем безпеки праці пояснюється в першу чергу тим, що з кожним роком, не­зважаючи на заходи, що вживаються, у різних країнах зростає рівень ви­робничого травматизму, у тому чи­слі зі смертельними наслідками, і кількість профзахворювань. Причо­му це стосується і тих країн, де їм приділяється, здавалося б, підвище­на увага. До сфери безпеки праці все більшою мірою залучаються пи­тання, пов'язані з самопочуттям працівника, і фактори, що побічно впливають на трудову діяльність,— вживання алкоголю, наркотиків і навіть інтернетозалежність (за дани­ми Стенфордського університету, в США 14\% жителів мають таку за­лежність).