5.1 Класифікація інструментів гкп

Інструменти грошово-кредитної політики — це такі регулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у повному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контролюються і використання яких впливає на цільові орієнтири грошово-кредитної політики. Особливістю інструментів грошово-кредитної політики є те, що, застосовуючи їх, центральний банк має можливість впливати на процеси, що відбуваються не тільки в грошовому секторі економіки, а й у реальному та зовнішньому секторах.

За характером впливу на грошовий ринок інструменти грошово-кредитної політики поділяються на інструменти прямої дії (адміністративні) та опосередкованої, непрямої дії (ринкові). Інструменти прямої дії — це регулятивні заходи центрального банку, що мають форму обмежень, лімітів, директив. Вони спрямовані на обмеження сфери діяльності комерційних банків, зокрема визначають або обмежують ціни (процентні ставки) чи обсяги (кредитів). Інструменти опосередкованої дії — це регулятивні заходи впливу центрального банку на грошовий ринок шляхом формування на ринку відповідних умов, які визначають подальшу поведінку суб’єктів ринку. Інструменти опосередкованої дії ще називають ринковими, оскільки, застосовуючи їх, центральні банки проводять операції за ринковими цінами і на добровільних засадах. Інструменти опосередкованого регулювання, які застосовуються центральними банками, поділяються на нормативні та коригувальні. Нормативні інструменти — це встановлення центральним банком для комерційних банків норми обов’язкових резервів та нормативів, що регламентують капітальну базу банків, ліквідність та ризики в діяльності банків. Вони є обов’язковими для виконання, тому деякі економісти вважають нормативні інструменти інструментами прямої дії. До коригувальних інструментів грошово-кредитної політики, тобто інструментів, застосування яких змінює обсяг банківських резервів та ціну грошей, належать операції на відкритому ринку, політика рефінансування, процентна політика центрального банку.

Залежно від спрямованості регулятивного впливу інструменти грошово-кредитної політики поділяються на інструменти загальної спрямованості та селективні інструменти. Дія інструментів загальної спрямованості поширюється на всі банки, на грошовий ринок у цілому. Прикладом інструментів загальної спрямо­ваності є процентна політика центрального банку. Дія селективних інструментів поширюється вибірково — на окремі банки або їх групи, на певні види банківської діяльності, на регулювання окремих видів кредиту тощо.

Залежно від характеру впливу на ліквідність комерційних банків розрізняють інструменти, спрямовані на підтримання ліквідності комерційних банків (наприклад, політика рефінансування комерційних банків, купівля центральним банком цінних паперів на відкритому ринку), та інструменти, спрямовані на вилучення (стерилізацію) надлишкової ліквідності (наприклад, розміщення центральним банком депозитних сертифікатів, проведення операцій «зворотного» репо).

Залежно від періодичності використання інструменти грошово-кредитної політики поділяються на інструменти постійної дії та інструменти разового використання. Постійно діючі інструменти центральні банки використовують для проведення як активних, так і пасивних операцій. У більшості країн центральні банки використовують постійно діючі механізми рефінансування банків. Іншою складовою постійно діючих інструментів є механізм депонування надлишкових резервів банківської системи на рахунках у центральному банку. Прикладом застосування центральними банками разових інструментів грошово-кредитної політики є розміщення ними у разі потреби депозитних сертифікатів.

Ефективність інструментів грошово-кредитної політики визначають такі чинники:

• гнучкість інструментів регулювання, тобто можливість маневру при застосуванні того чи іншого інструмента;

• зворотність дії інструмента, тобто можливість проведення протилежної операції, наприклад, операції «прямого» репо і «зворотного» репо;

• відповідність отриманих результатів наміченим цілям;

• швидкість дії.