20 Боротьба оун та упа

Хтось називає їх зрадниками, а хтось – визволителями. Для одних вони – прибічники фашистів, для других – українські патріоти.

Ким насправді були воїни ОУН-УПА?

"Ми за повне визволення українського народу з-під московсько-більшовицького та німецького ярма, за побудову Самостійної Соборної Держави без панів, поміщиків, капіталістів, без більшовицьких комісарів, енкаведистів і партійних паразитів" – таким був девіз воїнів УПА під час подій 1944 року.

Отже, УПА та ОУН-бандерівці вступили у відкриту війну з більшовицькою владою Україні, прагнучи бачити нашу державу самостійною, незалежною. ОУН-УПА були єдиними чинниками, які своєю довголітньою боротьбою виносили українське питання на міжнародну арену.

Але, чому ж, деякі сучасні політики не визнають дій УПА патріотичними?

Харківська обласна рада на своїй сесії 29 листопада визнала ОУН-УПА стороною фашистської Німеччини. Депутати визначили, що ОУН-УПА на території Харківської області – це формування, які підкорялися командуванню фашистської Німеччини і використовувалися ним під час Другої Світової війни проти Радянського Союзу і держав антигітлерівської коаліції.

Така неприємна ситуація склалася в Україні, можливо, через неправильне трактування історичної ситуації.

Дійсно, були ситуації, які компрометували ОУН-УПА як організацію, яка захищала політичні інтереси України – взяти хоча б факт відмови

С. Бандери з'явитися на нараді у Розенберга за участю командуючого Російською Визвольною Армією генерала Власова.

Але ж, протистояння оунівців німецьким окупантам тривало аж до останніх днів перебування фашистів на території нашої держави.

Попри намагання УПА уникнути боїв з фронтовими частинами Червоної армії не вдалося. У лютому 1944 р. частини групи УПА-Північ вперше зіткнулись з радянськими військами. Можливо цей факт не подобається сучасним політикам та історикам. Вони, певне, роблять висновок на кшталт: "А, на своїх пішли!!!"

Воїни УПА боролись зі всіма тогочасними окупантами української держави і через, мА мою думку, заслуговують визнання героїв Україну та шану та любов в життя кожного патріота.

21 Відродження урср

Коли мова заходить про становище радянської України у другій половині ХХ ст., питання про українських десидентів постає саме собою. За що боролися та гинули представники нової, таки свідомої української генерації? Як після десятиліть терору, в атмосфері жорсткого контролю й при всіх наявних засобах ідеологічної обробки міг зародитися цей гідний подиву виклик режимові? Дисидентство великою мірою виросло з десталінізації, з послаблення “ паралічу страху”, що було зроблено Хрущовим .

Але обмежені викриття страхітливих злочинів сталінської доби викликали розчарування та скептицизм відносно й інших сторін режиму. Тому спроба Брежнєва обмежити лібералізацію викликала протести й опозицію, особливо серед інтелігенції. конецформыначалоформы Преслідуючи українську історію, культуру, мову, національну еліту, комуністичний режим прагнув остаточно перетворити Україну у денаціоналізовану російську провінцію. Але на захист української самобутності піднялося хоч і нечисельне, та самовіддане нове покоління борців.

Зорганізувавши український дисиденський рух, воно засвідчило, що з розгромом ОУН-УПА традиції руху опору в Україні не припинилися, що ідея Української самостійної соборної держави - невмируща. Не цуралася комуністична влада влаштовувати проти дисидентів провокації. Їм підкидали антирадянську літературу, зброю, наркотики, інспірували згвалтування, побиття і т. ін.

Так, після кількаразового побиття у грудні 1963 році помер 28-річнийгеніальний поет Василь Симоненко. Наприкінці листопада 1970 року після усних погроз за нез'ясованих обставин у Василькові, на Київщині, по-звірячому було вбито 41-річну талановиту художницю Аллу Горську. У травні 1979 року сталося загадкове вбивство під Львовом популярного 30-річного композитора Володимира Івасюка.

Знищувався цвіт української нації, її совість. З коренем винищували свідомість народу, вбивали його духовних поводирів та наставників. Про фізичні та моральні тортури, яких зазнавали українські десиденти можна говорити дуже довго, але істина зводиться до єдиного - українські патріоти, не зважаючи на те, що боролися з радянським режимом, відстоювали право на свободу слова та совісті.

І хоча, як зізнається більшість істориків, чіткої програми десидентський рух не мав, займався виключно критикою політичного режиму і суспільного порядку в СРСР, не міг мати помітного впливу на свідомість більшості, проте заглушити голос українського десиденства радянська влада так і не змогла. Ідеї десиденства відродилися наприкінці 1980-х рр, коли в СРСР настав час глибоких суспільних і політичних реформ. Отож, їх жертви були не марними.