37.Консерватизм та неоконсерватизм.

Консерватизм – політ ідеологія, яка орієнтує на збереження і підтримку історично сформованих форм держ і сусп. життя, в першу чергу морально-правових, які втілені в релігію і нації. Основоположники - Мюллер, Мозер, Кольрідж. Консерватори відстоюють думку про обмеженість людського розуму, гріховність людської природи і настоюють на необхідності встановлення універсального морального порядку, де релігія грає осн роль. Консерватизм передбачає: підтримку існуючих форм соц структури, традиційних цінностей і морально-правових засад. Неоконсерватизм передбачає: ринкові відносини сприяють розвитку суспільства – невтручання держави; обмеж соц роль держави; демократія розуміється, як поєдн влади народу та еліти. Політика консерваторів передбачає

- обмеження втручання держави в економіку

- скорочення її соціальних витрат.

Є декілька різновидів кoнсерватизму:

• традиціоналізм

• лібертаризм

• неоконсерватизм.

Традиціоналізм робить ставку на збереження соціальних засад і дотримання моральних традицій, притаманних ринковому капіталізму, а де в чому й феодалізму. Лібертаризм вирізняється прихильністю до ідей крайнього антиетатизму, необмеженої свободи індивіда. Теоретики цього напряму вважають, що права індивіда мають першість над інтересами колективу, а державне втручання в економіку неприпустиме. Неоконсервати́зм — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс провідних країн Заходу останніх десятиліть (наприклад: «рейганоміка», «тетчеризм»). Неоконсерватизм близький до соціального лібералізму, у якого він сприйняв ідеї суспільного розвитку, історичної, соціальної і політичної активності людини, демократизації політики й соціальних відносин. Прихильники неоконсерватизму визнають необхідність державного втручання в економіку і прийняття нею на себе низки соціальних функцій, однак вимагають обмеження такого втручання й підвищення ролі ринкових механізмів. В зовн політиці неоконсерватори відстоюють позиції сили. Кредо «нового консерватизму» в економіці — заміна реформістської моделі розвитку монетаристською моделлю, орієнтованою на звільнення приватного капіталу від надмірного державного втручання, всебічне стимулювання ринкових відносин, приватного підприємництва.

38. Соціалізм і комунізм як суспільно-політ течії.

Соціалі́зм — поняття, що має багатозначне визначення. Під ним розуміється в першу чергу: - соціально-економічні ідеї, «вчення» та ідеології, чиїм основним гаслом є «соціальна справедливість»; - політичні рухи, різноманітні утворення та партії, що в Новітній час відносять до «лівого» політичного спектру; - в переносному значенні в політичній лексиці — політика економічного перерозподілу національного продукту країни, спрямована на соціальний захист найслабших верств населення; підтримка бідних за рахунок багатих . - самоназва економічного, суспільного та політичного ладу в СРСР та країнах що в ХХ столітті були вільними або невільними сателітами СРСР. Протягом XX століття існувало понад 20 держав, які можна назвати соціалістичними:

- В Східній Європі: Народна Соціалістична Республіка Албанія, Болгарська Народна Республіка, Німецька Демократична Республіка (Східна Німеччина), Радянський Союз, Угорська Народна Республіка, Чехословаччина, Польська Народна Республіка (Польща), Соціалістична Республіка Румунія, Соціалістична Федеративна Республіка Югославія

- В Азії: Демократична Республіка Афганістан, Китайська Народна Республіка, Монгольська Народна Республіка, Корейська Народна Демократична Республіка (Північна Корея), В'єтнам, Лаос, Демократична Кампучія (Камбоджія)

- В Африці та на Близькому Сході: Народна Республіка Ангола, Республіка Конго, Народна Республіка Мозамбік, Народна Демократична Республіка Ефіопія, Народна Демократична Республіка Ємен (Південний Ємен), Народна Республіка Бенін

- В Латинській Америці: Куба, Нікарагуа та Гренада.

Комуні́зм (від лат. communis — спільний, загальний) — починаючи з XIX ст. ідея утопічного суспільства загальної рівності та свободи, а також вчення про таке суспільство. В суспільних відносинах комуністичне вчення наголошує на зверхності інтересів колективу над інтересами окремої людини, на абсолютній домінанті, підкоренні людської особистості інтересам спільноти. Відчуження приватних інтересів особи в комунізму починається із скасування приватної власності на засоби виробництва, її експропріації. Перенос комуністичних ідей у сферу політики, прийняття комуністичної доктрини — як правило призводить до встановлення в країні влади тоталітарного типу. Після руйнації політичного ладу СРСР та світової системи соціалізму наприкінці XX ст., комуністична державна політична практика зазнала засудження в більшості країн Європи, де раніш існували комуністичні політичні режими.

Різноманітні форми комунізму умовно підрозділяються на:

- суспільно-політичні вчення та філософія (див.: марксизм)

- політична ідеологія та доктрина (див.: «науковий комунізм», «реальний соціалізм»)

- політичні рухи, партії, державні утворення та міждержавні угрупування (блоки), що ідентифікували себе як «комуністичні», (див. КПРС, КПК та ін.) Комунізм також позначає розмаїті політичні рухи, що борються за встановлення, з одного боку, безкласового та бездержавного суспільства, а з другого — борються проти капіталістичної експлуатації та проти економічного відчуження класу пролетаріату.