- •1.Походження політики. Сутність та суб’єкти політики
- •2.Види політики. Структура політики
- •3.Характерні риси політики.
- •4.Політика як наука і мистецтво, зв*язок політики з іншими сферами суспільного життя (економікою, мораллю, релігією, право)
- •5. Функції та методи політології
- •6. Місце політології в системі суспільних наук.
- •7 Cутність влади як суспільного явища
- •8. Концепція політичної влади
- •9. Політична влада: сутність, форми прояву та ресурси.
- •10 Сутність,структура та ф-ї політичної системи суспільства
- •11. Типи політичних систем
- •13. Політична система однієї із зарубіжних країн.
- •14 Поняття політичного режиму та його критерії.
- •15. Сутність, типи та ознаки демократії.
- •16. Авторитарний та тоталітарний політичний режими.
- •17 Сутність, ознаки та функції держави.
- •18. Теорії походження держави.
- •19. Форми державного правління.
- •20. Форми державного устрою
- •21.Правова і соціальна держава
- •22. Громадянське с-ство та його взаємозв*язок з державою
- •23. Політичні партії:поняття, істор форми, ознаки та функції.
- •24. Типологія політичних партій.
- •25. Типологія партійних систем.
- •27. Сутність виборчої система. Принципи виборчого права
- •28. Мажоритарна виборча система
- •31. Плебісцит і референдум
- •32. Сутність, типи та роль громадських об’єднань в політичному житті суспільства.
- •33. Громадські рухи сучасності: соціальний склад, ознаки, типологія та функції.
- •34. Громадські організації та органи та їх роль в житті суспільства.
- •35.Поняття «суспільно-політична течія» і «суспільно-політична доктрина»
- •36. Лібералізм та неолібералізм.
- •37.Консерватизм та неоконсерватизм.
- •38. Соціалізм і комунізм як суспільно-політ течії.
- •39. Соціал- демократична концепція соціалізму
- •40. Політичний екстремізм та його різновиди
- •1.Походження політики. Сутність та суб’єкти політики.
20. Форми державного устрою
за формою державного устрою:
-унітарні;
-федерації;
-конфедерації.
Унітарна держава – це єдина, цілісна держава, в якій існує єдина система судочинства, законодавства, єдина фінансова і податкова система, єдина грошова одиниця, єдине громадянство, єдина мова. В такій державі жодна територіальна одиниця немає ознак держави, не може вступати у зовнішні відносини з іншими державами і не має права виходу із влади держави (Україна) Федерація (федеративні держави) – форма державного устрою, за якої вищі територіальні одиниці держави мають певну юридично визначену політичну самостійність, чим відрізняються від звичайних адміністративно-територіальних одиниць унітарної держави. Складові частини федерації - це своєрідні державоподібні утворення, які називають суб’єктами федерації, а територія федерації складається з територій її суб'єктів. Основною ознакою федеративної держави є поділ суверенітету між двома рівнями (федеральним і суб'єктів федерації), що передбачає, зокрема існування двох систем державної влади та управління, кожна з яких діє у визначених межах.
Конфедерація — союз держав, кожний член якого зберігає незалежність, має власні органи державної влади та управління, але водночас створює спеціальні органи для координації діяльності в певних, чітко визначених сферах (насамперед військовій, рідше зовнішньополітичній, економічній та інших сферах). Конфедерація це кр Конфедерація може складатися з країн-членів, що тимчасово делегують свій суверенітет, які у своїх повноваженнях можуть вважатися цілком суверенними і залишають право на вихід. Хоча конфедерація це «вільне подружжя» але, дійсно, різниця з федерацією не є виразною. США спершу були засновані, як конфедерація підписавши Акт Конфедерації але пізніше перетворилися на федераціюКонфедерацією також був Радянський Союз. Серед сучасних країн до конфедерації можна віднести Швейцарію, що закріплено у її конституції.
•республіки (Росія);
•штати (США, Індія);
•землі;
•кантони;
•провінції.
21.Правова і соціальна держава
Розвиток демократії безпосереднім чином пов'язаний із встановленням правової держави. Головні принципи правової держави такі: верховенство закону, його панування над усіма сферами життя; правовий характер самих законів, тобто їх відповідність міжнародним правовим стандартам; пріоритет прав і свобод особистості і її вільний розвиток; держава визнає за особистістю певну сферу свободи, куди втручання держави недопустимо. Сутність сучасної демократичної держави відповідає не тільки правова, але й соціальна форма, якщо сутнісним змістом правової держави є захист свобод людини від обмежень з боку держави, то соціальна держава, навпаки, передбачає активну політику з метою забезпечення права, яке можна визначити як право на достойне існування. Соціальна держава - це держава, яка прагне до забезпечення кожному громадянину достойних умов існування, прав на соціальний захист, на участь в управлінні виробництвом. Перші ознаки соціальної держави стали проявлятися з кінця XIX ст. у формі діяльності уряду боротьби з бідністю і покращенню становища робітничого класу. Німеччина стала першою країною, де були прийняті соціальні закони, що передбачають страхування за старістю, хворобою, а також встановлюють пенсії за старістю. У США імпульсом для соціалізації держави стали соціальні перетворення В.Вільсона. Президент закликав відмовитися від підходу до держави тільки як до "нічного сторожа", завдання якої - охорона власності. Компетенція сучасної соціальної держави набагато ширша і поширюється на такі сфери, як освіта, охорона здоров'я, ринок праці, система соціального страхування від таких класичних ризиків, як хвороба, безробіття, вік тощо. В різних країнах прийняті програми, покликані гарантувати загальнодоступність і безкоштовність медичного обслуговування, основної загальної і середньої професійної освіти, допомога інвалідам, пенсіонерам та іншим соціально незахищеним групам, програми зі створення нових місць праці і розвитку системи перенавчання безробітних і з працевлаштування молоді. Внутрішню політику соціальної держави можна охарактеризувати як засіб ствердження соціального компромісу в суспільстві. У перерозподіленні допомоги від одних груп до інших (від працюючих до пенсіонерів та інвалідів, від високодохідних громадян до малозабезпечених тощо) реалізуються відносини солідарності. Іншою метою соціальної держави є пом'якшення соціальної нерівності і підтримка стабільного соціально-економічного становища громадян. Ефективність соціальної держави відбувається залежно від факторів, серед яких виділяють: 1)високий рівень економічного розвитку країни, економічний ріст, що дозволяє забезпечити перерозподілення засобів на соціальні програми; 2) згода основних політичних сил про необхідний набір соціальних програм, що реалізуватимуться державою, досягнення подібного консенсусу дозволяє зберегти правонаступність соціальної політики у випадку приходу до влади інших політичних партій; 3)розвинуте відчуття відповідальності, законослухняності, суспільної солідарності. Реалізація соціальних прав людини дозволяє характеризувати політику держави термінами соціальної справедливості, ці аспекти завжди знаходяться в центрі уваги політичних партій і рухів, є важливішою складовою частиною їх програм. Соціал-демократичні і комуністичні партії наполягають на розширенні соціальних програм, у той час, як праві партії критикують соціальну державу, Справді, в останні роки країни Заходу зіткнулися з деякими проблемами в реалізації державою своїх соціальних функцій. Серед причин можна виділити і спад економіки деяких країн, і необхідність збільшення інвестицій у виробництво для його технічного переозброєння, і тенденції до дебюрократизації управління. До цього слід додати демографічну ситуацію, що змінилася в більшості країн: збільшення частки людей похилого віку стосовно іншого населення. Забезпечення їх права на достойне існування вимагає збільшення соціальних витрат. У багатьох країнах ця проблема отримує нове вирішення: не тільки держава, але й структури громадянського суспільства беруть на себе відповідальність за розподілення соціальної допомоги, створюючи недержавні форми соціального страхування і соціальної підтримки.