- •Латинська Америка
- •1.Густота населення країн Латинської Америки!
- •2.Транспортна мережа Латинської Америки!
- •3.Природно-ресурсний потенціал ла.
- •Північна Америка
- •3. Сільське господарство Канади.
- •4. «Приозер’я – індустріальне серце сша».
- •5.Економічний розвиток районів сша.
- •2. С/г країн Африки.
- •3.Густота населення Африки.
- •5. Експорт та імпорт країн Африки.
- •Австралія
- •1.Економіко-географічна характеристика Австралії.
- •2.Місце у світовому господарстві Австралії.
- •Південна та Південно-Східна Азія
- •1.Економіко-географічна характеристика Японії.
- •2. Закономірності діяльності Японії на світових ринках товарів та капіталів.
- •3.Економіко-географічна характеристика Китаю.
- •4.Особливості населення Китаю.
- •Південно-Західна Азія
- •1.Економіко-географічна характеристика Японії.
- •Країни Східної Європи,Північної і Центральної Азії.
- •1.Географічне положення Росії
- •2. Мінерально-сировинні ресурси Росії.
- •3. Промисловість країн Центральної Азії.
- •Країни Центральної Європи
- •1.Агп Центральної Європи.
- •2. Порівняння господарств Польщі і Румунії.
- •Країни Західної Європи.
- •4.Високий рівень розвитку господарства Франції.
- •5.Гп Франції та в.Б.
- •Глобальні проблеми людства
- •1. Райони екологічної катастрофи в Європі.
- •2. Географія «гарячих точок» планети.
- •4.Особливості розміщення нафтогазової промисловості світу.
- •6. Чому економічним відносинам між країнами протипоказані політичні і соціальні бар’єри?
- •7. Швидкий розвиток промисловості в умовах нтр.
- •7. Зміни в паливно-енергетичному балансі світу протягом хх ст.
- •8.Автомобільна промисловість світу.
- •8.Значення транспорту в світовому господарстві.
- •Населення світу.
- •1.Расовий склад населення Євразії.
- •2.Міграційні потоки сша.
- •Природні ресурси світу.
- •Політична карта світу
- •4.Напрями діяльності спеціалізованих установ оон.
Політична карта світу
1.Країни НАТО – Ісландія,Іспанія,Італія, Албанія, Бельгія,Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Канада, Латвія,Литва, Нідерланди,Німеччина,Норвегія, Польща,Португалія, Румунія, Словаччина,Сполучені Штати Америки, Туреччина, Угорщина, Франція, Хорватія, Чехія.
2.Країни СНД – Азербайджан, Білорусія, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна.
3.Закономірності розвитку НІК.
Під впливом певних факторів (НТР, екологічна проблема, демографічна ситуація) у 60- 70-ті роки у розвинутих країнах з ринковою економікою деякі галузі легкої промисловості, металургії, хімії, машинобудування та електроніки почали втрачати порівняльні переваги. Зростання витрат виробництва (заробітна плата, охорона навколишнього середовища тощо) робило невигідним виробництво продукції цих галузей і викликало їх перенесення у країни, що розвиваються. Деякі з цих країн, маючи традиційні порівняльні переваги (дешева робоча сила, наявність сировини, низькі ціни на землю і т. п.), стали зоною інтересів ТНК, які організували тут експортне виробництво промислової продукції. Залучення ТНК до індустріалізації виявилося найбільш значним у тих країнах, які перші взяли курс на експортно-орієнтовану модель розвитку і створили сприятливий клімат для іноземних інвестицій. Це були НІК першого покоління. З середини 80-х років цей процес охопив деякі інші країни, що розвиваються. Через зростання вартості робочої сили, підвищення курсів національних валют НІК першого покоління почали, у свою чергу, втрачати власні порівняльні переваги у виробництві працемісткої продукції. Активно переорієнтувавшись у бік технологічно складної, наукомісткої продукції, азіатська четвірка НІК почала масово переміщувати працемісткі виробництва у країни з дешевою робочою силою - Малайзію, Індонезію, Таїланд та ін., чим і сприяла появі нових індустріальних країн другого покоління.
У цьому процесі участь беруть і ТНК, переміщуючи у друге покоління НІК виробництва, конкурентоспроможність яких тут вища, ніж у розвинутих країнах з ринковою економікою. Збереження даної тенденції приведе до розширення кола НІК і наступної передачі вже у країни третього покоління (Філіппіни, Шрі-Ланка, В'єтнам та ін.) "нижніх поверхів" промисловості.
Отже, простежується "ступінчаста" індустріалізація, яка відбувається у НІК. Піднімаючись технологічними сходами вгору, кожна група цих країн звільняє нижню сходинку для іншого, наступного за нею покоління НІК.
Крім ринкового механізму, який діє через зниження відносних переваг на трудових витратах у країнах, що пішли шляхом індустріалізації, а також підвищення курсу їхніх валют, у розширенні кола НІК відіграла роль політика неопротекціонізму розвинутих країн з ринковою економікою. Ця політика була спрямована на послаблення позицій нових конкурентів з числа країн, що розвиваються, оскільки на НІК припадає в середньому до 40% експорту. Тиск індустріальних країн на Південну Корею та інші НІК першої хвилі змушує їх "добровільно" обмежувати експорт у розвинуті країни. Наприклад, із 1989 р. США виключили четвірку азіатських "драконів" з числа країн, які користуються пільгами відповідно до генеральної системи преференцій. У цій ситуації переведення виробництва до НІК другого ешелону дає змогу ТНК і національним компаніям Південної Кореї, Сінгапуру, Тайваню, Гонконгу обминати бар'єри на шляху експорту промислової продукції в індустріально розвинуті країни.