Документ Microsoft Word

1.Загальна характеристика емоцій. Емоції являють собою упереджене ставлення суб'єкта до навколишнього, до того, що з ним відбувається. Механізм виникнення емоцій тісно пов'язаний з потребами і мотивами людини. Умови, предмети і явища, що сприяють задоволенню потреб і досягненню цілей, викликають позитивні емоції: задоволення, радість, інтерес, збудження. Навпаки, ситуації, що сприймаються суб'єктом як перешкоджають реалізації потреб і цілей, викликають негативні емоції і переживання, такі як незадоволення, горе, печаль, страх, смуток, тривогу та ін. Отже, можна констатувати подвійну обумовленість емоцій, з одного боку, нашими потребами, з іншого - особливостями ситуації. Емоції встановлюють зв'язок і взаємини між цими двома рядами подій, сигналізують суб'єктові про можливість чи неможливість задоволення його потреб в даних умовах. Таким чином, емоції - це особливий клас психічних процесів і станів, пов'язаних з потребами і мотивами та відображають у формі переживань значимість діючих на суб'єкта явищ і ситуацій.

4.Властивості емоцій.

1)   універсальність. Емоції не залежать від характе­ру потреби і специфіки діяльності: надія, тривога, радість, гнів можуть виникнути при задоволенні будь-якої потреби; 2)   динамічність. Наростання емоційної напруги неминуче змінюється її зниженням. Підвищується вона під час очікування: що ближча подія, то сильніше наростає напруга.; 3)   домінантність. 4)   сумація і «зміцнення». Найсильніше задоволення чи незадоволення людина відчуває не за першої, а за наступних появ емоціогенного подразника. Такі емоції сумуються протягом життя, що зумовлює збільшення їх інтенсивності, посилення відчуттів і їх сприймання. 5)   адаптація. За тривалого повторення вражень емо­ції та емоційний тон відчуттів притупляються, втрача­ють гостроту переживань; 6)   упередженість (суб'єктивність). Прояв емоцій залежить від особистісних смаків, інтересів, моральних настанов, досвіду і темпераменту людини, а також си­туації, у якій вона перебуває. В одних людей небезпе­ка викликає страх, в інших - радісний, піднесений настрій;7) заразливість. Людина в яскраво вираженому емо­ційному стані може мимоволі передавати свій настрій, відчуття іншим людям, які спілкуються з нею.; 8)   пластичність. Конкретна емоція може сприйма­тися з різними відтінками і навіть як емоція різного знаку (приємна або неприємна). За певних умов страх може сприйматися негативно або як джерело задово­лення, випробування «гострих відчуттів»; 9)   іррадіація. Настрій (емоційний стан) може пере­носитися з обставин, що його викликали, на все, що людина сприймає. Щасливому «все посміхається», зда­ється приємним і радісним; 10)  перенесення. Ця властивість є близькою до ірра­діації. Наприклад, приємні спогади дитинства, пов'яза­ні різними думками, переносяться на людей, які також там виросли 11)  амбівалентність. 12)  «перемикання». Предметом (об'єктом) однієї емоції може стати інша емоція: відчуття сорому від своєї радості, насолодження страхом, смутком тощо; 13)  породження одних емоцій іншими. Страх, наприклад, може породжувати агресію, біль - сором тощо.

10. Фізіологічні передумови виникнення емоцій. Під час виникнення емоцій нервове збудження поширюється на вегетативні центри і викликає зміни в життєдіяльності організму. Емоційні реакції, що виникають за механізмом безумовних рефлексів, мають постійний характер. Такі емоції, як страждання від голоду, спраги, болю, емоції задоволення, страху з типовими захисними рефлексами, а також емоції гніву з його оборонними рефлексами наступального характеру та ін., виникають постійно й обов'язково з відповідними станами організму і за відповідних зовнішніх умов. Ці реакції є біологічно необхідними, мають життєво важливе значення і є успадкованими формами рефлекторних реакцій. Емоційні реакції сміху, сліз, реакція страху, гніву є загальними для всіх людей, мають видовий характер. В умовних рефлексах, що виникають на базі безумовних, рух нервового збудження можливий як від підкірки до кори, так і в зворотному напрямку - від кори до підкіркового центру. Підкірка функціонує під контролем кори великих півкуль головного мозку. Контроль з боку кори виявляється, зокрема, в тому, що людина може регулювати силу емоцій, не піддаватися їм, затримувати певною мірою зовнішні прояви своїх переживань. Водночас підкірка чинить позитивний вплив на кору великих півкуль, виступаючи як джерело їхньої сили. Руйнація підкіркових утворень, особливо таламуса і гіпоталамуса, призводить до порушення зовнішнього вияву емоційних станів. При патологічних ураженнях підкірки у хворих людей спостерігаються розлади емоційних реакцій

14.Види вольової дії у людини.

Мимовільні і довільні.

15.Структура складної вольової дії. Вольова дія є дією усвідомленою, їй властива складна психологічна структура. На відміну від довільної дії вона не має характерної для неї динаміки свідомості, що виявляється у переході від потягу та прагнення до бажання. У простому довільному акті спонукання майже безпосередньо переходить у дію, спрямовану на досягнення мети. Так, поява спраги зразу ж зумовлює рух руки до склянки з водою, яка поруч. Фази вольової дії. У вольовій дії, пов'язаній з подоланням перешкод для досягнення мети, виділяють такі етапи (фази) її розвитку:— вибір мети; — прийняття рішення і формування наміру; — виконання.

16.Фізіологічні основи виникнення волі. - діяльність рухових центрів, що знаходяться в лобних долях великих півкуль головного мозку і відповідають за регуляцію безпосередньо дій людини; - роботу ІІ сигнальної системи, яка забезпечує усвідомлення та регуляцію цільового та мотиваційного компонентів вольової дії; - ряду складних умовнорефлекторних зв'язків, що виробляються під впливом набуття життєвого досвіду внаслідок соціалізації дитини.

18.Характеристика вольових якостей. Вольові якості — це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою. До їх числа відносять: мужність, цілеспрямованість, рішучість, самостійність, наполегливість, ініціативність, витримку тощо. Рішучість - це індивідуальна властивість волі, пов'язана зі здатністю і вмінням своєчасно і самостійно приймати відповідальні рішення і неухильно реалізовувати їх у діяльності. У цій якості особливо яскраво виявляється воля як здатність до вільного вибору: прийняти рішення і означає зробити вибір у неоднозначній ситуації. Цілеспрямованість - можна визначити як здатність свідомої концентрації на певній меті. Ця якість містить у собі не тільки чітке усвідомлення мети, а й вибір найбільш ефективних шляхів її досягнення, здатність до планомірного здійснення дій для досягнення мети. Наполегливість - це здатність до стійких, активних, енергійних дій, результативність у подоланні перешкод. Наполегливість особливо яскраво виявляється тоді, коли людина знаходиться в проблемній ситуації, коли є труднощі, перепони на шляху до досягнення мети. Терплячість - це здатність до тривалої протидії несприятливим чинникам. Воля в даному випадку виявляє свою ініціюючу функцію, спонукаючи людину зберігати актуальний стан всупереч ситуації, що склалася. Ініціативність — це вольова якість, яка виявляється в здатності до активних дій, що викликані власними установками, уявленнями, переконаннями людини. Ініціативність виявляється в творчості, новаторстві, самостійності, стійкості до зовнішніх впливів. Самовладання - передбачає збереження ясності думки, володіння емоціями в складній ситуації, здатність керувати своїми діями в стані стресу. Самостійність волі передбачає при врахуванні думок інших людей, їхніх порад, певну критичність щодо цих думок і порад.

24.Загальна характеристика темпераменту.Темперамент (лат. temperamentum - устрій, узгодженість)- закономірне, природно зумовлене поєднання стійких динамічних властивостей людини, які характеризують різні сторони перебігу її психічної діяльності та поведінки. Головними ознаками (вимірами) темпераменту є ак­тивність та емоційність. Активність поведінки людини характеризується енергійністю, стрімкістю, швидкістю або повільністю, інертністю. Емоційність проявляється в особливостях розвитку емоцій, почуттів та їх якостей (радість, горе, страх, гнів тощо). Ці особливості зумов­лені не тільки темпераментом, а й мотивами діяльності, завданнями, вимогами ситуації, знаннями, вміннями, навичками, здібностями тощо. Зовнішні чинники можуть змінюватися, а властивості темпераменту є стійкими індивідуальними особливостями. Виявляють­ся вони у ранньому дитинстві, зберігаються все життя, зумовлюють поведінку, діяльність людини.

28.Конституційна класифікація темпераменту У. Шелдона. В основу своєї класифікації Вільям Шелдон (1899- 1977) поклав переважання в людському організмі однієї з тканин ембріона: ендодерми, з якої утворюються органи травлення; мезодерми, з якої складаються кістки, м'язи і легені; ектодерми, з якої утворюються шкіра, волосся, нігті, нерви і мозок. Проаналізувавши 4000 фотографій оголених студентів коледжу і провівши кореляційний аналіз між ознаками зовнішності і 50 поведінковими характеристиками, він запропонував розрізняти такі типи особистості: ендоморфний, мезоморфний і ектоморфний . Ендоморфний тип (з великим животом, значними жировими відкладеннями на плечах і стегнах, слабкими кінцівками) проявляє схильність до вісцеротонії (лат. viscera - нутрощі і грец. tonos - напруга). Він товариський і поступливий, привітний, любить комфорт, легко виражає свої почуття. У важкі хвилини прагне спілкування. Не любить напруги, а в стані сп'яніння стає чулим і м'яким. Мезоморфний тип (могутня статура, груди "колесом", квадратна голова, широкі долоні і ступні) схильний до соматотонії (soma - тіло і tonos - напруга). Це люди неспокійні, нерідко агресивні, полюбляють пригоди. Досить потайливі у почуттях і думках. У поставі й діях цей тип виражає впевненість, складні життєві ситуації прагне вирішувати поведінково, через зміну світу навколо себе. У стані сп'яніння такі люди настирливі й агресивні. Ектоморфний тип (худорлявий і високий, зі слабо-розвиненими внутрішніми органами, худим обличчям, вузькою грудною кліткою, тонкими довгими кінцівками) звичайно відрізняється церебротонією (лат. cerebrum - мозок і грец. tonos - напруга). Це люди загальмовані й інтровертні, нетовариські, потайливі. У їхній поставі відчувається скутість. У важких ситуаціях схильні до самоти. Найпродуктивнішим і щасливим для них переважно виявляється пізній період життя. Під дією алкоголю практично не змінюють своєї звичайної поведінки і стану.

35.Темперамент і діяльність. Діяльність — трудова, навчальна, ігрова — висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку особистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а отже, до темпераменту людини. Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) особистості виявляються по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Там, де потрібна значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервової системи, а де слід виявити співчутливість, лагідність, краще виявляє себе слабкий тип нервової системи. Неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно виявити витриманість, терплячість. Надто повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення флегматика не сприяє успішності діяльності, де потрібно виявити рухливість, швидкість впливу на інших. Слабкість збудливості та гальмівні дії, що властиві меланхоліку, спричинюють боязкість, нерішучість, перешкоджають встановленню контактів з іншими. Схильність сангвініка до захоплення новим, до нудьги при одноманітній, хоча й важливій діяльності знижує активність, постійно викликає потяг до нового, модного.

38.Темперамент і характер (спільне і відмінне). Темперамент – це сукупність властивостей психіки, які впливають на поведінку людини і його діяльність. Характер – на відміну від темпераменту він є сукупністю якостей, які проявляються по відношенню до об'єктів і предметів навколишнього світу. характер – це сукупність придбаних якостей, а темперамент – вроджених….характер може змінюватися під впливом життєвих обставин, а темперамент залишається незмінним; поняття характеру досі не змогли класифікувати, на відміну від темпераменту; характер і його окремі риси можна піддати оцінці, а темперамент їй не піддається.

41.Основні риси темпераменту людини.

42.Загальна характеристика здібностей. Здібності є умовою успішної діяльності, швидкого засвоєння знань, ефективного оволодіння вміннями і навичками. Від них залежать якість та ефективність діяльності, рівень досягнень людини. Здібності - індивідуально-психологічні особливості людини, які є умовами успішної діяльності, швидкого засвоєння знань, ефектив­ності оволодіння вміннями та навичками і відрізняють одну люди­ну від іншої.

Основні показники наявності здібностей - легкість засвоєння нової діяльності, широта перенесення виро­блених індивідом способів сприймання, вмінь та нави­чок. Щоб індивід міг оволодіти новими знаннями, спо­собами дій, необхідно перенести досвід у нову ситуацію.

43.Виникнення і походження здібностей.

Науковці не мають єдиної точки зору стосовно походження здібностей та умов їх формування. Історично склалось три концепції з цього питання:

-теорія успадкованих здібностей- була теоретично обґрунтована Френсісом Гальтоном. Згідно цієї теорії, здібності - біологічно детерміновані властивості людини. Якщо дитина здібна, то де б вона не зростала і виховувалась, її здібності все одно проявляться.

-теорія придбаних здібностей заснована у XVIII ст. французьким просвітником К. Гельвецієм, який вважав, що здібності цілком визначаються впливом середовища, а зокрема вихованням дитини. Гельвецій стверджував, що правильним вихованням можна сформувати геніальність будь-якої психічно здорової дитини.

-теорія діалектики спадкового та набутого в здібностях. Її представники вважають, що здібності поєднують в собі як спадкові прояви - задатки, так і їх розвиток за рахунок впливу середовища, виховання. Сучасна вітчизняна психологія спирається на сутність саме цієї теорії.

48.Здібності й професійна діяльність (профвідбір, професіограма).

49.Фізіологічні основи виникнення здібностей

Здібності мають органічні, спадково закріплені передумови для їх розвитку у вигляді задатків. Люди від народження наділені різними задатками. Відмінності між людьми у задатках полягають насамперед у природжених особливостях їхнього нервово-мозкового апарату - анатомо-фізіологічних, функціональних його особливостях. Вихідні природні відмінності між людьми -це відмінності не в готових здібностях, а саме в задатках. Між задатками та здібностями існує дуже велика відстань; між ними весь шлях розвитку особистості. Задатки дуже багатозначні; вони можуть розвиватися в різних напрямах. Задатки - лише передумови розвитку здібностей. Розвиваючись на грунті задатків, здібності все ж є функцією не самих задатків, а розвитку, до якого задатки входять як вихідний момент, як передумова. Включаючись у розвиток індивіда, вони самі розвиваються, тобто перетворюються, змінюються. Таким чином, під задатками розуміють анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, які складають природну основу розвитку здібностей..

52.Обдарованість, особливості її прояву та робота психолога з обдарованими дітьми.

Обдарована дитина – це дитина, що виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями у тому чи іншому виді діяльності.

Особливості обдарованих дітей:

• великий словниковий запас;

• самостійне перенесення засвоєного на новий лад;

• вміння чітко встановлювати причинно-наслідкові зв’язки;

• вміння виявляти приховані залежності і зв’язки;

• бажання вибирати для вирішення складні завдання;

• вміння вловлювати зміст досить умовних ідей;

• вміння помічати тонкі відмінності в матеріалі;

• чутливість до протиріч;

• вміння будувати гіпотези;

• застосування ідей на практиці;

• здатність до творчого перетворення дійсності й умов завдання;

• критичність мислення;

• креативність;

• високий рівень допитливості;

• гнучкість у мисленні і діях;

• здатність висловлювати оригінальні ідеї;

• добре розвинена інтуїція.

Робота з обдарованими дітьми

1. Виявлення обдарованих дітей та їх психологічне обстеження.

2. -Створення в школі соціально-психологічних умов для прояву і розвитку обдарованості школяра.

3. -Спеціальна психологічна робота з дитиною, спрямована на вирішення внутрішніх психологічних конфліктів, зняття тривожності, страхів, агресивних психологічних захистів.

4. -Соціально-психологічне навчання дитини. -Спрямоване на розширення кола поведінкових реакцій, корекцію сформованих форм поведінки.

5. -Тренінгові заняття розвитку креативності.

-Робота з убезпечення обдарованих школярів інтелектуального, інформаційного, фізіологічного перевантаження.

59.Типологія соціальних характерів Е. Фромма. Автор цієї типології характерів вивів такі їх основні типи:    1. “Мазохіст-садист” - людина, схильна бачити причини своїх життєвих успіхів і невдач, а також причини соціальних подій, що спостерігаються, не в обставинах, а в людях. Намагаючись усунути ці причини, вона спрямовує свою агресію на людину, яка здається їй причиною невдачі. Якщо мова йде про неї саму, то її агресивні дії спрямовуються на себе; якщо причиною є інші люди, то вони стають жертвами її агресивності.Люди-мазохісти виявляють тенденції принижувати і послабляти себе, упиваються самокритикою і самобичуванням, зводять на себе немислимі даремні обвинувачення у всьому і намагаються взяти провину на себе, навіть якщо вони ні при чому.  2. “Руйнівник” характеризується вираженою агресивністю й активним прагненням до усунення, знищення об'єкта, що викликає фрустрацію, крах надій у даної людини. До руйнівності як засобу вирішення своїх життєвих проблем звичайно звертаються люди, що відчувають почуття тривоги і безсилля, обмежені в реалізації своїх інтелектуальних та емоційних можливостей.3. “Конформіст-автомат” - індивід, який, стикнувшись з важковирішуваними соціальними й особистими проблемами, перестає “бути самим собою”. Він беззаперечно підпорядковується обставинам, товариству будь-якого типу, вимогам соціальної групи, швидко засвоюючи тип мислення і спосіб поведінки, властивий більшості людей у даній ситуації. У такої людини майже ніколи немає власної думки.

2. Емоції й почуття. Людські емоції та почуття найяскравіше виражають духовні запити і прагнення людини, її ставлення до дійсності. Емоції та почуття органічно пов'язані, але за змістом і формою переживання вони не тотожні. Емоція - це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності, реакція психіки на задоволення чи незадоволення потреби. Емоція - це просте, безпосереднє, поверхове, короткоплинне переживання людини в даний момент. Більш глибокі та стійкі форми ставлення до дійсності називають почуттями. Почуття-це специфічно людський, узагальнений, найвищий, найглибший рівень переживань особою свого ставлення до себе, до подій, осіб, предметів, які були, є і будуть. Почуття є специфічно людською формою вияву афективної сфери психіки, оскільки здатність до їх переживання сформувалась в процесі розвитку людини як соціальної істоти. Новонароджений ще не має здатності переживати почуття, вона формується в процесі розвитку дитини та її взаємодії з соціумом. Почуття мають більшу глибину та стійкість переживань і можуть супроводжуватись проявами різних емоцій (так, при коханні як почутті людина переживає і радість, і сум, і гнів та інші емоції).

5.Види емоцій:Примітивні (нижчі) - переживання, пов'язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб. Вищі - переживання, які виникають на ґрунті задоволення духовних потреб. Позитивні - емоції, що пов'язані із задоволенням потреб. Негативні - емоції, які викликають почуття незадоволення і вимагають зміни ситуації. Стенічні - емоції, які підвищують життєдіяльність людини, посилюють активність. Астенічні - емоції, які пригнічують життєдіяльність організму, знижують енергію суб'єкта.

6.Види почуттів. Основні види почуттів людини прийнято поділяти на вищі і нижчі. До нижчих почуттів відносяться всі фізичні та фізіологічні потреби людини (задоволення чи незадоволення). До вищих почуттів - інтелектуальні, моральні, духовні, моральні цінності людини. Саме вищі почуття визначають особистість людини, характеризують його внутрішній світ. Види почуттів, що відносяться до вищих проявів: -моральні почуття - цінності, переживання, наміри і дії людини з точки зору суспільної оцінки. Кожне таке відчуття ділиться на безліч глибинних відтінків. Наприклад, візьмемо таке моральне почуття, як любов. Вона включає в себе безліч проявів, бажань, спонукань і дій. Любов може спонукати співчуття, милосердя, жалість, турботу й інші її прояви. - Естетичні почуття - здатність бачити і оцінювати прекрасне. Тільки у людини є "вбудоване" бажання насолоджуватися музикою, природою, картиною - тією красою, яку він споглядає кожен день. Звідси і прагнення людини до мистецтва. - Інтелектуальні почуття. На відміну від тварин, рухомих інстинктами, людина здатна до роздумів, аналізу, пізнання та іншим інтелектуальним діям. Тільки людина замислюється про сенс буття і вирішенні глобальних завдань.

8.Історіогенез емоцій і почуттів.

Історіогенез емоцій — тривалий процес оволодіння людиною власними емоціями, звільнення від всевладної сили спершу біологічних, а потім і соціальних емоцій. Зовні таке оволодіння має вигляд підпорядкування емоцій мисленню, інтелекту. Однак у процесі історіогенезу роль емоцій не стільки зменшується, скільки змінюється, І відбувається цс не внаслідок «боротьби» емоцій і мислення, а у зв'язку з підвищенням ступеня опосе-редкованості стосунків між людьми змістом і продуктами спільної діяльності. Тепер стосунки між членами спільноти залежать від тієї «ваги», котру має діяльність* Кожного відносно досягнень інших. Емоції у цьому разі виконують функцію оцінки соціального та особистісного смислу дій людини. Вони функціонують у межах діяльності і, з одного боку, сигналізують людині про значення її результатів для довколишніх, а з другого — про її успішність для неї самої, тобто відображають відношення між метою та мотивом діяльності. Так закладається історична підвалина поділу емоцій на соціальні та власне психологічні, Отже, історіогенез емоцій — відносно незалежна від пізнавальних процесів лінія розвитку, підпорядкована логіці історичного становлення діяльності. Цей процес супроводжується зміною змісту головної функції емоцій —- оцінки всього того, що відбувається в житті людини. Якщо спочатку це функція оцінки біологічного смислу предметів, що забезпечують життя, то потім — функція оцінки соціального смислу дій інших людей та власних дій стосовно дій довколишніх.

11. Загальна характеристика волі. Воля — це свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, що виявляється у вмінні долати внутрішні та зовнішні труднощі під час здійснення цілеспрямованих дій та вчинків. Головна функція волі полягає у свідомій регуляції активності в утруднених умовах життєдіяльності. Підґрунтям цієї регуляції є взаємодія процесів збудження і гальмування нервової системи. Відповідно до цього прийнято виокремлювати дві інші функції - активізуючу та гальмівну. 12. Вольова діяльність та її особливості. Вольова діяльність - це особлива форма активності людини. Вона полягає в тому, що людина здійснює владу над собою, контролює власні імпульси і в разі необхідності - гальмує їх. Вольову діяльність не можна зводити до активності організму і ототожнювати з нею. Адже активність властива і тваринам. Вони задовольняють свої біологічні потреби, пристосовуючись до умов життя, виявляють тривалий вплив на оточуючу природу, але це відбувається без будь-якого свідомого наміру з їх боку і є чимось випадковим по відношенню до самих тварин. Воля у людини виникла і сформувалася під впливом суспільної трудової діяльності в міру того, як опановуючи закони природи людина перетворювала її своїми планомірними діями.

17.Відмінності виникнення емоцій і волі.

Емоційний процес виникає під впливом трьох типів факторів. Насамперед це безумовні емоційні подразники, які викликають емоцію внаслідок природженої чутливості до них організму. На їх основі формуються первинні механізми регуляції. Другий тип факторів - нейтральні, які дістають емоційне значення завдяки формуванню умовних емоційних подразнень. Нейтральні подразники, що передують емоціогенним або їх супроводжують, самі отримують здатність викликати емоції. Так, людина не терпить пахощів жасмину, бо в дні його цвітіння в сім'ї трапилася трагедія. Третій чинник емоційного процесу - співвідношення подразника з установками особистості. На основі досвіду в людини формуються певні очікування. Якщо сигнали не з'являються або не відповідають очікуванню, виникає емоційне збудження

Воля виникає тоді, коли людина здатна до рефлексії щодо своїх потягів, спроможна так чи інакше до них поставитися. А це означає, що суб'єкт повинен піднестися над своїми потягами й усвідомити себе самого як суб'єкта, що має певні потяги, але не є їхнім рабом, а може зробити певний вибір між ними. Отже, виникнення волі пов'язане із самовизначенням суб'єкта, із самотворенням особистості, коли людина сама довільно обирає свою поведінку і відповідає за неї.

19.Виховання волі в дитини. Формування здатності до вольових дій починається з раннього дитинства, з оволодіння дитиною довільними рухами, в маніпуляціях з іграшками і доступними предметами. Власне вольове поведінка починає складатися тоді, коли дитина виконує такі елементарні дії, які пов'язані з подоланням труднощів, а також такі, які диктуються необхідністю, коли йому вперше доводиться робити не те, що хочеться, а те, що треба. Велике значення мають в цьому плані систематичні вказівки та вимоги дорослих. Дорослі вміло ставлять дитину перед необхідністю долати різні, звичайно, посильні, перешкоди і труднощі, виявляти при цьому вольові зусилля.

Воля дошкільника розвивається при виконанні найпростіших трудових доручень, коли дитина робить щось для себе і для інших, долаючи при цьому певні труднощі. Воля дошкільника розвивається і в колективних іграх, коли доводиться підкорятися колективу, правил гри, стримувати безпосередні спонукання. Вольова діяльність школяра розвивається в значній мірі під впливом навчальної діяльності, що пред'являє дитині все нові і більш серйозні вимоги. Вирішальне значення у вихованні волі дитини має керівництво дорослих. Воля виховується тільки в процесі подолання труднощів, тому прагнення окремих батьків усунути всі труднощі з життєвого шляху дитини не сприяє прояву вольових зусиль, уміння долати труднощі і перешкоди. Виховання відповідальності, боргу - важлива умова виховання волі. Основний шлях виховання волі школяра - організація його діяльності, в процесі якої дитина вчиться робити вольові зусилля.

23.Особливості прояву вольової діяльності в підлітків.

У цьому віці створюються деякі умови для формування організаторських здібностей, діловитості, підприємливості та інших корисних особистісних якостей, пов'язаних із взаємовідносинами людей, в тому числі вміння налагоджувати ділові контакти домовитися про спільні справи, розподіляти між собою обов'язки. Такі особисті якості можуть розвиватися практично у всіх сферах діяльності, до яких залучений підліток і які можуть бути організовані на груповій основі: навчання, праця, гра. Виявлено, що на цій стадії розвитку воля потребує спеціального формуванні. Тому педагоги і батьки повинні приділяти особливу увагу процесу виховання підлітків. Необхідно створювати такі умови: організація суспільно-корисної діяльності підлітків, організація міжособистісного спілкування підлітків, визнання з боку дорослих. Також необхідна робота з батьками, щоб процес виховання відбувався не тільки в школі, але і вдома.

27.Класифікація темпераменту І. П. Павлова за типом нервової системи. Неврологічна теорія І. П. Павлова визначає три основні властивості нервової системи: 1) силу процесу збудження і гальмування, що залежить від працездатності нервових клітин; 2) урівноваженість нервової системи, тобто ступінь відповідності сили збудження силі гальмування (їхній баланс); 3) рухливість нервових процесів, тобто швидкість зміни збудження гальмуванням і навпаки. Учений розглядав чотири основних типи нервової системи: 1) сильний, неврівноважений (з перевагою сили процесу збудження); 2) сильний, урівноважений, рухливий; 3) сильний урівноважений, інертний; 4) слабкий.

29.Конституційна класифікація темпераменту Г. Олпорта.

31.Зв’язок темпераменту з екстраверсією й інтраверсією.Відомий психолог К. Юнг поділяє людей по складу особистості на екстравертів («звернених зовні») та інтровертів («звернених всередину себе»). Екстраверти товариські, активні, оптимістичні, рухливі, у них сильний тип ВНД, за темпераментом вони сангвініки або холерики. Інтроверти нетовариський, стримані, відокремлені від усіх, у своїх вчинках орієнтуються в основному на власні уявлення, серйозно ставляться до прийняття рішення, контролюють свої емоції. До інтровертам відносяться флегматики і меланхоліки. Однак життя рідко зустрічаються абсолютно чисті екстраверти або інтроверти. У кожному з нас є риси, як тих, так і інших, це залежить від вроджених якостей нервової системи, віку, виховання, життєвих обставин. Цікаво, що в екстравертів провідним півкулею є права півкуля, що частково може проявлятися навіть у зовнішності - у них найбільш розвинений ліве око, тобто ліве око більш відкритий і більш осмислений (нерви в людини йдуть хрест-навхрест, тобто від правої півкулі до лівої половині тіла і від лівої півкулі - до правій половині тіла). У інтровертів провідним є ліва півкуля.

32.Мінливість темпераменту (фізіологічна, вікова). Тип вищої нервової діяльності є природженим, але деякі властивості нервової системи мають тенденцію до змін. Холерику можуть бути властиві дуже сильні збудження і слабке гальмування, той самий холерик може вирізнятися сильним збудженням і сильним гальмуванням, але збудження буде сильнішим. Під впливом зовнішнього середовища тип темпераменту загострюється чи, навпаки, пом'якшується. Якщо жваві, рухливі діти живуть одноманітно, позбавлені радісних емоцій, вони можуть сформуватися боязкими, неврівноваженими, нерішучими, Спокійна, підтримуюча обстановка зменшує природну збудливість, дратівливість, нестриманість. Тип темпераменту не змінюється з віком людини, але має тенденцію до дозрівання, усталення, набуття нових якостей під впливом життєвих обставин. Загальновідомо, що дитина дошкільного віку, хоч би до якого природженого типу вищої нервової діяльності вона належала, має слабкішу нервову систему, ніж людина доросла, тому й темпераментні реакції дошкільника визначаються підвищеною активністю. Чим молодша дитина, тим вищі її збудливість, чутливість, вразливість. У сім-вісім років сила процесу збудження досягає свого максимуму, котрий є можливим для певного типу темпераменту. Сила процесу гальмування досягає свого максимуму ще пізніше. Врівноваженість нервових процесів складається остаточно в підлітковому віці. Загалом тип темпераменту стає визначеним у юнацтві. 34.Характеристика факторів особи. З розвитком біологічної науки, зокрема генетики, в середині XX ст. утвердилася генетико-соціальна концепція розвитку людини. Прибічники цієї концепції вважають, що на розвиток людини впливають як біологічні, так і соціальні чинники. Вплив біологічних чинників виявляється у передачі через генно-хромосомну систему (спадковість) певних задатків, які є потенційними для фізичного та соціально-психічного розвитку особистості. Спадковість характеризується здатністю біологічних організмів передавати задатки своїм нащадкам. Крім біологічного успадкування на розвиток людини та її становлення як особистості значний вплив має соціальне успадкування, завдяки якому народжена дитина активно засвоює соціально-психологічний досвід батьків і всіх оточуючих (мову, звички, особливості поведінки, морально-етичні якості тощо). Поняття "соціальне успадкування" ввів у науковий обіг російський генетик академік М.П. Дубінін. Важливе місце у процесі розвитку і формування особистості посідає її безпосередня активна діяльність (ігрова, навчальна, трудова, художньо-естетична, спортивна та ін.). Вона є внутрішнім психофізичним рушієм активності особистості, а відтак, суттєвим чинником фізичного, психічного та соціального розвитку.

36.Походження темпераменту.Магія чисел у середземноморській цивілізації привела до вчення про чотири темпераменти, в той час як на Сході розвивалась п'ятикомпонентна «система світу». Термін «темперамент» введено в ужиток Клавдієм Галеном. Рівне йому за значенням грецьке слово «красис» (грец. κράσις, «злиття, змішування») ввів давньогрецький лікар Гіпократ. Під темпераментом він розумів і анатомо-фізіологічні, й індивідуальні психологічні особливості людини. Гіппократ пояснював темперамент як особливості поведінки, переважанням у організмі одного з «життєвих соків» (чотирьох елементів).Звідси згодом виникли й назви чотирьох типів темпераменту — сангвінік, холерик, меланхолік і флегматик, що збереглися також і дотепер. Ця концепція «чотирьох темпераментів» досі справляє великий вплив на літературу, мистецтво й науку.

39.Психодіагностичні методики визначення темпераменту.

40. Темперамент і характер.

Спільним для характеру і темпераменту є залежність від фізіологічних особливостей людини, насамперед від типу нервової системи. Характер розвивається на грунті темпераменту. Однак темперамент не визначає змістовного боку характеру. У людей з однаковими властивостями темпераменту можуть бути абсолютно протилежні риси характеру. Особливості темпераменту можуть сприяти або протидіяти формуванню тих чи інших рис характеру. Так, холерику важко бути врівноваженим та стриманим, меланхоліку - сміливим та рішучим, флегматику - товариським та рухливим, сангвініку - "наполегливим трудівником життя" (І.П.Павлов). Властивості темпераменту можуть приходити у певне протиріччя з характером. Так, П.І.Чайковський долав свою схильність до меланхолії підвищеною працездатністю. Таким чином, риси темпераменту і характеру органічно пов'язані і взаємодіють одна з одною в єдиній цілісності людини, утворюючи неподільний сплав - інтегральну характеристику її індивідуальності.

46.Розвиток здібностей в онтогенезі. Вже в ранньому віці у дітей можна помітити найперший прояв здібностей - схильність до певного виду діяльності. Дитині подобається просто черкати олівцем по паперу, навіть якщо ніякого зображення не виходить. Чим більше малюк займається цим видом діяльності, тим більше йому хочеться це робити. Згодом дитина прагне намалювати яблучко "для мами", "до дня народження сестрички". За дослідженнями американських психофізіологів розвиток здібностей приблизно на 42-48 % визначається задатками і на 52-58 % умовами виховання. Для подальшого розвитку здібностей важливо, що у ранньому віці дитина засвоює основні рухи і наочні дії, у неї формується активне мовлення. ВИСНОВКИ про становлення передумов розвитку здібностей у дітей раннього віку: - здібності - це система властивостей особистості, що відповідає вимогам діяльності та забезпечує високі досягнення в ній, прямо не зумовлені досвідом особистості, її знаннями, навичками та вміннями; - здібності розвиваються у процесі діяльності та спілкування, а природною основою здібностей виступають задатки; - найперший прояв здібностей - схильність до певного виду діяльності - виникає у ранньому віці; - схильність випереджує здібності, виступає їх фактором - надає позитивного емоційного забарвлення діяльності й пробуджує приховані сили; - умовами виявлення схильностей дітей раннього віку виступає їх активність та самостійність, широкі контакти з дорослими, з середовищем.

53.Загальна характеристика характеру

Характер - цілісне утворення особистості, що визначає усталені особливості її діяльності, поведінки та спілкування і проявляється в типових ситуаціях, стійкому ставленні до різних аспектів діяльності, матеріальних цінностей, інших людей, себе. Термін «характер» - грецького походження, він означає «риса», «ознака», «відбиток».

54.Походження й виникнення характеру. Проблема характеру та його розвитку має давню історію і належить до найскладніших у психології. Початок її постановки та розробки припадає на добу Стародавньої Греції та пов'язаний з іменами Платона, Протагора, Теофраста, Арістотеля. Разом з тим, це і вічна нова проблема, тому що виникає постійно з народженням кожної дитини, з появою нового покоління і неодмінними турботами про його виховання.

56.Виховання характеру в дитини.

57.Самооцінка, рівень домагань, фрустрація. Самооцінка особистості - це усвідомлення власної ідентичності незалежно від зовнішніх впливів. Вона складається в процесі пізнання людиною себе. За змістом самооцінка розрізняється як завищена, занижена та адекватна, саме остання сприяє розвитку людини. Завищена або занижена ускладнюють цей процес. Те, як людина оцінює себе - відчуття гідності, самозадоволення, самоповага, або приниження, почуття неповноцінності - частково залежить від її соціального статусу, але ще більш від оцінок, які вона отримує від значущих для неї осіб. Рівень домагань - той рівень важкості завдання, котрий людина зобов'язується досягти, знаючи рівень свого попереднього виконання. На рівень домагань впливає динаміка невдач і вдач на життєвому шляху, успіху і неуспіху в конкретній діяльності. Рівень домагань може бути адекватним (людина обирає цілі, яких реально може досягти, і які відповідають її здатностям, умінням, можливостям) або неадекватно завищеним, заниженим. Чим адекватніше самооцінка, тим адекватніший рівень домагань. Фрустрáція— психічний стан людини, що виражається в характерних переживаннях і поведінці і те, що викликається об'єктивно непереборними (або суб'єктивно сприйманими як непереборні) труднощами на шляху до досягнення мети і розбіжності реальності з очікуваннями суб'єкта. Фрустрація це є своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи.

60.Модель соціальних характерів.

61.Психоаналітична концепція характеру за З. Фрейдом

62.Типологія психосоціотипів.

63.Риси характеру та їх характеристика.

Розрізняють риси характеру, що визначають ставлення людини до самої себе, - це почуття власної гідності, скромність (або самовпевненість), образливість, егоцентризм (тобто постійна зосередженість на собі та своїх переживаннях), егоїзм тощо; та риси, що виражають ставлення людини до праці, до своєї справи, - ініціативність, наполегливість, працелюбність (або лінощі), прагнення до подолання труднощів (або страх перед труднощами), сумлінність, акуратність тощо.

3.Наявність емоцій і почуттів у людини й тварин. Наявність почуттів та емоцій зближує між собою людей і тварин. Вони відчувають, наприклад, голод, страх, холод, статевий потяг, втому тощо. Але разом з тим між почуттями людей та тварин існують і суттєві відмінності. Навіть коли йдеться про спільні для людей і тварин почуття, то й у цьому випадку вони відрізняються як за змістом, так і за проявами. Почуття голоду, яке пережи­ває людина, набагато складніше, ніж таке саме почуття у тварин, позаяк існує безліч різноманітних предметів і страв, якими людина може вгамувати свій голод, нато­мість у тварин це коло дуже обмежене. Так само і страх. Тварини відчувають його лише перед безпосередньою небезпекою, коли щось загрожує їм саме цього моменту. Людина ж може відчувати страх і перед своїм майбутнім, наприклад перед покаранням, яке на неї чекає, або перед смертю. Вона може боятися не тільки якоїсь реальної небезпеки, а й уявної, породженої її власною фантазією. Ще більше почуття людей та тварин відрізняються своїми проявами. Зовнішні прояви почуттів у тварин Набагато бідніші, одноманітніші, ніж у людей. Так, якщо тварина, відчуваючи страх, стає дуже активною — тікає від джерела небезпеки, заривається в землю, пірнає у воду, то людина може взагалі не виявляти почуття страху або воно може набувати найрізноманітніших форм. На відміну від тварин, людина може усвідомлювати, контролювати свої почуття, стримувати або розпалювати їх.

7.Онтогенез емоцій і почуттів

В онтогенезі емоцій виділяється чотири етапи: Перший етап (період новонародженості) характеризується переважанням інстинктів і насамперед інстинкту самозбереження (включаючи харчової). Другий етап - етап органічного відчування. Основою його є переробка інформації від Екстеро- і интеро Рецепторів і виникнення нестійких образних уявлень про дійсність з переживаннями дитини: задоволення- Незадоволення, приємного- Неприємного. З даних почуттів формується ставлення дитини до близьких. Третій етап - розвиток емоцій в період з 3 до 12-14 років. Зв'язок розвивающихся емоцій з органічними потребами переважає ще тривалий час, і з 10-12 років емоції набувають самостійний психічний вираз. Четвертий етап - формування вищих людських емоцій, повний розвиток яких досягається до 20-22 років. До цього періоду почуття стають підвладні розуму, іншими словами, коригуються інтелектуальною діяльністю. У цей період стає можливим придушення зовнішніх проявів емоцій, мімічних реакцій і виразних рухів.

9. Виховання почуттів у людини. Характеризуючи процес виховання почуттів, слід відзначити, що він починається з раннього дитинства. Важливою умовою формування позитивних емоцій та почуттів є турбота з боку дорослих. Дитина, яка обділена любов'ю та ласкою, сама виростає холодною. Емоційна чутливість формується в процесі турботи про слабших (це можуть бути менші братики чи сестрички або тварини). Почуття дитини не повинні обмежуватися тільки власними переживаннями, а виявлятися в конкретних вчинках, діях та діяльності. У протилежному випадку дитина виросте сентиментальною, не здатною втілювати свої почуття в життя. Одночасно з формуванням емоцій у дітей поступово формуються моральні почуття. Зародки моральної свідомості з'являються під впливом похвали, заохочення, а також засудження, коли дитина чує від дорослих, що можна, а чого не можна робити. У дітей досить рано виявляються зародки естетичних почуттів. Одним із ранніх його виявів є задоволення дитини від прослуховування музики. На кінець першого року дітям подобаються певні речі - іграшки та особисті речі дитини. Це особливо стосується яскравих предметів. Велика роль при цьому відводиться заняттям з малювання, музики, відвіданню картинних галерей, театрів, концертів тощо. Знайомство з окремими науковими дисциплінами, заняття в гуртках, самостійне читання книг сприяє формуванню інтелектуальних почуттів. Дитину все більше приваблює пізнавальна діяльність, яка супроводжується позитивними емоціями і почуттям задоволення від пізнання нового.

13. Виникнення вольової діяльності в людини. Воля виникає і розвивається в процесі життя та виховання. Розвиток вольового регулювання поведінки нерозривно пов'язаний з розвитком спонукань. Для дітей характерні нестійкість спонукань, залежність їх від безпосередньої ситуації, чим зумовлюються імпульсивність і безсистемність дій. На наступних вікових етапах ситуативні спонукання об'єднуються у більш стійкі утворення з поступовим переходом в єдину мотиваційну систему, що визначає спрямованість поведінки. Разом з тим відбувається розвиток свідомої вольової регуляції поведінки і в цілому активності особистості. Людина набуває здатності оцінювати себе, щоб керуватись у своїй поведінці не випадковими потягами, а системою засвоєних і прийнятих для себе правил і норм моральної поведінки. Активність вольового самоствердження розпочинається в підлітковому віці. Для підлітків виховання сильної волі часто є самоціллю. Це період складного і суперечливого становлення вольових якостей особистості. Цілеспрямованість, самостійність, рішучість, з якими підліток долає труднощі на шляху до здійснення мети, свідчать, що він з об'єкта волі інших людей поступово перетворюється на суб'єкт власної волі. Але те, чи набере цей процес позитивних форм або ж почнуть виникати збочення, залежить від виховання. Для юнацького віку характерні подальший інтенсивний розвиток вольових якостей і відповідно відносна завершеність їхнього формування.

20.Особливості прояву вольової діяльності в різному віці.

(19.)

21.Дослідження волі В. Франклом Австрійський психолог і психіатр В. Франкл (1906-1998) вважав, що рушійною силою людської поведінки і розвитку особистості є пошук Логосу, сенсу життя, що має здійснюватися конкретною людиною за її власною потребою. Екзистенційна теорія Франкла складається з трьох частин: учення про прагнення до сенсу, про сенс життя і про свободу волі. Основна теза вчення про прагнення до сенсу свідчить: людина прагне знайти сенс і відчуває екзистенційну фрустрацію або вакуум, якщо її спроби залишаються нереалізованими. Відсутність сенсу породжує у людини стан екзистенційного вакууму, що є причиною неврозів. Головна теза вчення про сенс життя - життя людини не може позбутися сенсу ні за яких обставин; Відповідно теорії Франкла, сенс не суб'єктивний, людина не вигадує його, а знаходить у навколишній дійсності, у тому, що є для неї цінністю. Вчений виділяє три групи цінностей: творчості, почуття і ставлення. Основна теза вчення про свободу волі свідчить, що людина спроможна знайти і реалізувати сенс життя, навіть якщо ЇЇ свобода обмежена об'єктивними обставинами. Свобода, за теорією Франкла, тісно пов'язана з відповідальністю людини за правильний вибір і реалізацію сенсу свого життя.

22.Воля і діяльність. Воля має самоцінне значення в житті людини: - воля забезпечує виконання дій, позбавлених прагнення до мети (коли домінує мотив "треба", а відсутній мотив "хочу"; - воля необхідна в ситуації вибору дій, коли недостатньо однієї домінуючої підстави (є декілька альтернативних більш-менш рівнозначних варіантів і треба зважитись на один з них); - регуляція волею діяльності, коли необхідно утриматись від небажаної активності. Воля тісно пов'язана з іншими проявами психіки. Так, для формулювання мети і усвідомлення перешкоди працює інтелект людини, стимулювати вольові зусилля можуть певні емоції та почуття. Вольові якості входять до складу характеру, причому як стрижневий компонент, темперамент дозволяє виявляти зусилля волі тощо.

25.Фізіологічні основи виникнення темпераменту.

Фізіологічною основою темпераменту є динаміка співвідношення нервових процесів збудження і гальмування в корі головного мозку.

26.Класифікація темпераменту за Гіппократом.

Він вважав, що рівень життєдіяльності організму визначається співвідношенням між чотирма рідинами, циркулюючими в людському організмі, - кров'ю, жовчю, чорною жовчю і слизом (лімфою, флегмою). На основі теорії Гіппократа поступово сформувалося вчення про чотири типи темпераменту по кількості головних рідин, гіпотетичне переважання яких в організмі і дало назву основним типам темпераменту: сангвінічний (від латинського sanguis - кров), холеричного (від грецького chole - жовч), меланхолійному (від грецького melaina - чорна жовч) і флегматичного (від грецького phlegma - слиз).

30.Характеристика основних типів темпераменту. Холерик - людина швидкий, іноді навіть поривчастий, з сильними, швидко спалахують почуттями, яскраво виражаються в мові, міміці, жестах і нерідко - запальний, схильний до бурхливих емоційних реакцій. Сангвінік - людина швидкий, рухливий, що дає емоційний відгук на всі враження; почуття його безпосередньо виражаються у зовнішньому поведінці, але вони не сильні і легко змінюють одна одну. Меланхолік - людина, що відрізняється порівняно малою різноманітністю емоційних переживань, але великою силою і тривалістю їх. Він відгукується далеко не на всі, але коли відгукується, то переживає сильно, хоча мало висловлює свої почуття. Флегматик - людина повільний, врівноважений і спокійний, якого нелегко емоційно зачепити і неможливо вивести з себе. Почуття його зовні майже не проявляються.

33.Диспозиційний напрям Г. Олпорта. Гордон Оллпорт (1887-1967) вважав особистість відкритою системою, розвиток якої здійснюється у взаємозв'язку з іншими людьми. Він виходив з того, що людина перш за все соціальна, а не біологічна істота і тому не може розвиватися без контактів з довколишніми людьми, з суспільством. формою її існування.Риси особистості Оллпорт поділяв на основні та інструментальні. Основні риси стимулюють поведінку і є природженими, генотипічними, а інструментальні - формуються в процесі життя людини, тобто є фенотипічним утворенням. розвиток інших. У подальших працях Оллпорта риси отримали назву диспозицій, серед яких він виділив три типи: кардинальні, центральні й вторинні. Кардинальною диспозицією володіє досить небагато людей. Ця генералізована диспозиція так впливає на поведінку, що майже всі вчинки людини можна звести до її впливу. Центральні диспозиції є блоками індивідуальності і такими тенденціями у поведінці людини, які легко помітити (пунктуальність, уважність, відповідальність). Вторинні диспозиції - менш помітні, менш стійкі, менш узагальнені риси (манера одягатися, улюблені страви, ситуаційно обумовлені характеристики). 37.Властивості темпераменту. Сенситивність - міра чутливості до явищ дійсності, що мають стосунок до особистості. Реактивність — це особливість реагування особистості на різноманітні подразники, що впливає на темп, силу та форму відповіді, а найяскравіше — на емоційну вразливість, і відбивається на ставленні особистості до навколишньої дійсності та до самої себе. Пластичність виявляється в здатності швидко пристосовуватися до обставин, що постійно змінюються. Ригідність - особливість, протилежна пластичності, це складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього вимагають обставини. Резистентність - міра здатності чинити опір негативним або несприятливим обставинам. Екстравертність та інтровертність. Спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших - це екстравертність, а на самого себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення - інтровертність.

44.Структура здібностей. Вони поділяються за змістом і характером діяльності. Так, вирізняються здібності до навчання, малювання, музики, спорту, науки, організації, до конструювання, артистичні, педагогічні здібності тощо. У різних сферах діяльності здібності мають багато спільного і разом з тим мають специфічні риси. Вивчаючи конкретно-психологічну характеристику різних здібностей, можна виокремити в них більш загальні здібності (здатність виконувати не лише певний вид діяльності, а й певні її різновиди) та спеціальні (здатність виконувати певну, спеціальну діяльність); ці якості не слід протиставляти. Загальними називаються здібності, які певною мірою виявляються в усіх різновидах діяльності - навчанні, пращ, грі, розумовій діяльності тощо. Люди, що мають загальні здібності, легко переходять від одного різновиду діяльності до другого, використовуючи наявні засоби для їх виконання. В учнів загальні здібності виявляються в успішному опануванні різних навчальних дисциплін. Спеціальні здібності виявляються в спеціальних різновидах діяльності. Наявність певних властивостей є підґрунтям спеціальних здібностей. Так, уява — важлива ознака літературних здібностей, музичний слух - підґрунтя музичних здібностей. Загальні та спеціальні здібності взаємопов'язані, вони доповнюють одні одних.

45.Здібності, талант, геніальність. Талант - вищий рівень здібностей людини до певної діяльності. Це поєднання здібностей, які дають людині змогу успішно, самостійно й оригінально виконати певну складну трудову діяльність. Вже в дитячому віці можуть виявитися перші ознаки таланту в галузях музики, математики, лінгвістики, техніки, спорту тощо. Разом з тим талант може проявитись і пізніше. Поєднання здібностей, які є основою таланту, в кожному випадку буває особливим, властивим тільки певній особистості. Про наявність таланту слід робити висновок за результатами діяльності людини, які мають вирізнятися принциповою новизною, оригінальністю підходу. Геніальність - найвищий рівень творчих проявів особистості, втілюється у творчості, що має історичне значення для життя суспільства. Геній, образно кажучи, створює нову епоху у своїй царині знань. Для генія характерні творча продуктивність, оволодівання культурною спадщиною минулого і водночас рішуче долання старих норм і традицій. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства.

50.Види здібностей. Здібності поділяються на загальні та спеціальні. Виділяють такі види здібностей:

1. розумові та спеціальні

2. навчальні та творчі

3. математичні

4. конструктивно-технічні

5. музичні

6. літературні

7. фізичні здібності

51.Сенситивні періоди розвитку здібностей дитини. Сенситивний період - чутливий, оптимально сприятливий до розвитку певних психічних функцій відрізок становлення особистості. Якщо втрачено сенситивний період, то в подальшому відповідні йому психічні якості дитини розвиваються важко та не досягають досконалості. Сенситивність залежить від ряду факторів, найбільше від закономірностей дозрівання мозку людини та попередніх надбань її психічного розвитку. Відтак, межі переживання сенситивного періоду є індивідуальними для кожної людини.

55.Акцентуації характеру. Характер може виявлятися більшою або меншою мірою. Це саме стосується також й рис характеру, кожна з яких має різний кількісний ступінь вияву. Надмірний вияв окремих рис характеру та їх поєднань, крайні варіанти норми в психології називають акцептуаціями характеру. У людей, акцентуації яких відхиляються від середньої норми, іноді можуть виникати деякі проблеми і труднощі, а при певних обставинах - однотипні конфлікти і нервові зриви. Для запобігання неправильних вчинків, перевантажень та ускладнень на роботі, у навчанні і в побуті кожній людині належить знати слабкі місця свого характеру.

58.Типології характеру К. Хорні. К. Хорні описала три типи людського характеру, що відповідають трьом базовим орієнтаціям у відносинах з іншими людьми. 1. Поступливий тип - у його основі орієнтація на людей (рух до людей), яка в гіпертрофірванном вигляді породжує залежність і безпорадність; ірраціональне кредо людини цього типу: «Якщо я поступлюся, мене не чіпатимуть». 2. Окремий тип - орієнтація від людей сприяє формуванню захисної установки: «Мені байдуже»; в основі ірраціональне переконання: «Найбільш безпечна позиція - відстороненість» 3. Вороже тип - орієнтація проти людей, предопределяющая ворожість, прагнення до домінування та експлуатації; формула: «Безпека - це влада»