1

Жовтне́вий переворо́т (у радянській історіографії Велика Жовтнева соціалістична революція) — державний переворот уРосії, що відбувся 7 листопада (25 жовтня) 1917 року. У ході перевороту Тимчасовий уряд, що перебував у столиці державиПетрограді — було заарештовано, а центральну владу перебрали на себе лідери більшовиків^[1].

Другий Всеросійський з’їзд Рад, який відбувся 7—9 листопада (25—27 жовтня), ухвалив рішення про перехід влади до рад та сформував новий уряд — Раду народних комісарів на чолі з В.Леніним^[1]. Жовтневий переворот докорінно змінив хід історії на територіях колишньої Російської імперії та значним чином вплинув на хід світової історії.

2 Декрет про мир.

Декрет про мир один з перших декретів радянської влади, програмний зовнішньополітичний документ, який був підготовлений В. І. Леніним і прийнятий другий Всеросійським з'їздом Рад 26 жовтня (8 листопада) 1917 року одноголосно. Висловлював миролюбну, гуманістичну природу нового суспільного ладу. Жовтнева революція перемогла в обстановці тривала I світової війни. Питання про вихід з неї був найбільш важливим для багатьох мільйонів людей. У декреті містилася пропозиція всіх воюючих народів і урядів негайно почати переговори про укладення справедливого, демократичного світу - без анексій і контрибуцій. Декрет виходив з можливості мирного співіснування з капіталістичними країнами. Вперше в історії були проголошені нові принципи міжнародної політики миру і мирного співробітництва, пролетарського інтернаціоналізму, визнання повної рівноправності всіх народів, поваги їхньої національної і державної незалежності, невтручання у внутрішні справи інших країн. У декреті визнавалася законність і справедливість визвольної боротьби поневолених народів, засуджувалася ганебна колоніальна система.

Починається декрет з покликання (пропозиції) всім воюючим країнам розпочати переговори про справедливий, демократичному світі. Під ним розуміється, перш за все, негайний мир без анексій і контрибуцій. Уряд Росії пропонує укласти такий мир усім воюючим народам негайно і висловлює готовність зробити все рішучі кроки для утвердження миру. Під анексією Ленін розуміє всяке приєднання до великого або сильної держави малої або слабкої народності без її згоди. Необхідно зауважити, що дане Леніним визначення анексії дещо відрізняється від сучасного її розуміння. Відмінність полягає в тому, що в сучасному розумінні анексія - це насильницьке приєднання державою території іншої держави, а в Ленінському розумінні - це насильницьке приєднання народності, тобто історично склалася спільності людей.

Уряд вважає, що продовження війни є найбільшим злочином проти людства, а так само висловлює готовність підписати умови миру на одно справедливих для всіх умов. У декреті звертається особлива увага на те, що ці умови світу аж ніяк не є ультимативними.

Скасовувалася таємна дипломатія, виражалося твердий намір уряду вести всі переговори відкрито перед усім народом. Уряд висловив готовність вести переговори будь-яким способом, а для їх полегшення призначило своїх повноважних представників у нейтральні країни.

У декреті висувається пропозиція воюючим країнам укласти перемир'я на термін не менше, ніж на три місяці, за які шляхом переговорів можна було остаточно затвердити всі умови миру. Закінчується декрет конкретним зверненням до Англії, Франції та Німеччини з закликом завершити війну.

Правлячі кола імперіалістичних країн Антанти вороже зустріли радянські мирні пропозиції. Декрет був захоплено зустрінутий народними масами Росії і зарубіжних країн. 9 листопада 1917 Ленін звернувся по радіо до солдатів і матросів із закликом вибирати уповноважених і вступати в переговори з ворогом про перемир'я. На фронтах стали укладатися так звані «солдатські світи». У Великобританії, Франції, США прокотилася хвиля демонстрацій і мітингів з вимогою миру і підтримки Радянської Росії. Після відхилення радянських мирних пропозицій державами Антанти Радянський уряд змушений був почати переговори з Німеччиною, результатом яких і став Брестський мир 1918 року.

Декрет про мир заклав основи радянської зовнішньої політики.

Декрет про землю.

Декрет про землю був так само одним з перших декретів Радянської влади. Підготував його В. І. Ленін. Був прийнятий другий Всеросійським з'їздом Рад 26 жовтня (8 листопада) 1917 року о 2 годині ночі, тобто фактично 27 жовтня (9 листопада). При роботі над декретом Ленін використавнаказ, складений редакцією «Известий Всеросійської Ради селянських депутатів», на підставі 242 місцевих селянських наказів (його розділ «Про землю» цілком увійшов до тексту декрету). Декрет скасовував поміщицьку власність на землю негайно без всякого викупу і передавав поміщицькі, удільні, монастирські, церковні землі з усім інвентарем і спорудами в розпорядження волосних земельних комітетів і повітових Рад селянськихдепутатів, на які покладався обов'язок найсуворішого дотримання порядку при конфіскації поміщицьких маєтків. При цьому будь б то не було псування конфіскованого майна, що належить відтепер до всього народу, оголошувалася тяжким злочином. Такі злочини каралися революційнимсудом (трибуналом), які складалися з голови і 6 чергових засідателів, які обиралися губернськими і міськими Радами. Повітові Ради селянських депутатів повинні були вжити всіх необхідних заходів для дотримання найсуворішого порядку при конфіскації поміщицьких маєтків.

Увійшовши в декрет наказ про землю (ст. 4) визначав нові принципи землеволодіння та землекористування; право приватної власності на землюскасовувалося, заборонялося продавати землю, здавати її в оренду та у заставу, вся земля зверталася у всенародне надбання (тобто переходила вдержавну власність, що означало націоналізацію землі). Усі корисні копалини (руда, нафта, вугілля, сіль і т.д.), а так само ліси і води перейшли у користування держави. Земельні ділянки з висококультурними господарствами, розплідниками, кінні заводи та ін, а так само весь господарський інвентар конфіскованих земель передавалися у виключне користування держави або громад; право користування землею отримували всі громадяни за умови обробки її своєю працею, сім'єю або в товаристві без застосування найманої праці, на основі рівного землекористування при вільному виборі форм землекористування, в тому числі і артільної. Хлібороби, що втратили внаслідок старості або інвалідності можливість обробляти землю, втрачали право на користування нею, отримували від держави пенсійне забезпечення. Конфіскація інвентарю не стосувалася малоземельних селян, встановлювалося також, що землі рядових селян і рядових козаків не конфіскуються. За відчуження земля надходила у земельний фонд, який періодично повинен був піддаватися переділів в залежності від демографічних змін та підняття продуктивності і культури сільського господарства.

У тексті декрету сказано, що питання про землю в усьому його обсязі,, а так само питання про викуп можуть бути дозволені тільки всенародним Установчими зборами, а положення декрету є як би напуттям, тобто як краще, як має бути. Держава брала на себе обов'язок організувати переселення і покрити витрати, пов'язані з ним, а так само витрати з постачання інвентарем.

Декрет завершується положенням про те, що цей документ носить лише тимчасовий характер. Він буде проводитися в життя аж до скликання Установчих зборів.

За декретом селяни Росії отримували безкоштовно понад 150 млн. десятин землі, звільнялися від сплати 700 млн. рублів золотом щороку за оренду землі і від боргів за землю, що досягли до цього часу 3 млрд. рублів. Декрет забезпечив підтримку Радянської влади з боку трудового селянства, заклав економічну основу для зміцнення союзу робітників і селян.

Декрет про суд № 1.

Декрет про суд № 1 був прийнятий РНК 22 листопада 1917 (в інших джерелах 24 листопада 1917). Він скасовував всі існуючі судові встановлення: окружні суди, судові палати і урядовий сенат з усіма департаментами, всі військові і морські суди замінюючи їх судами, утвореними на підставідемократичних виборів. Декрет припиняв дію існуючого інституту мирових суддів. Місцеві судді тепер повинні були обиратися на підставі прямих демократичних виборів, а до призначення таких виборів - районними і волосними (повітовими і міськими) Радами. Причому раннє займали посаду світових суддів не позбавлялися права бути обраними до місцевих судді як тимчасово, так і остаточно на демократичних виборах.

Декрет визначав компетенцію місцевих судів. Вони повинні були вирішувати всі цивільні справи з ціною позову не дорожче 3000 рублів ікримінальні справи, покарання за якими могло бути не вище 2 років позбавлення волі. Вироки і рішення місцевих судів були остаточними і оскарженню в апеляційному порядку не підлягали. У певних випадках допускалася прохання касації. Касаційною комісією в таких випадках бувповітовий, а в столицях - столичний з'їзд місцевих суддів.

Так само скасовувалися інститути судових слідчих, прокурорського нагляду, присяжного і приватної адвокатури, а попереднє слідство укримінальних справах покладалося на місцевих суддів одноосібно до перетворення всього судового порядку.

Місцеві суди вирішують справи ім'ям Російської республіки і керуються у своїх рішеннях і вироках законами повалених урядів лише остільки, оскільки вони не відмінені революцією і не протирічать революційній совісті і революційному правосвідомості. Скасованими визнавалися всі закони, що суперечать декретів ЦВК Рад роб., Солде., І хрест. депутатів та Робочого і Селянського Уряду, а також програмам-мінімумам РСДРП(програма мінімуму: встановлення буржуазної республіки, скасування всіх викупних платежів, 8 годину раб день, самовизначення всіх націй) і партії СР (здійснення трудящими революції з метою встановлення соціалізму соціалізація всіх земель, а саме передача землі без викупу в общинне користування, а громади повинні були розділити землю за зрівняльно-трудового принципом. Заборона купівлі-продажу земель).

Для боротьби проти контрреволюційних сил у видах вживання заходів огородження від них революції і її завоювань, для вирішення справ про боротьбу з мародерством і хижацтвом, саботажем та іншими зловживаннями засновуються робітники і селянські Революційні трибунали у складі одного голови і шести чергових засідателів, які обираються губернськими або міськими Радами. Для виробництва за тими ж справах попереднього слідства при тих же Радах утворюються особливі слідчі комісії.

3

Державний апарат - це система органів, практично здійснюють державну владу і функції держави.  Під державним апаратом часто розуміється сукупність виконавчих (адміністративних) органів влади, що виконують повсякденну роботу управління державою. У діяльності державного апарату, його структуру, функції та методи найбільш конкретно проявляється класова сутність даної держави, його історична роль.  Актуальність теми роботи полягає в тому, що радянський державний апарат виник в результаті революційного зламу апарату буржуазної держави і був принципово новим історичним типом державного апарату.  Головне місце в його діяльності займали завдання творчі, організаційно-творчі: будівництво нової, соціалістичної економіки, досягнення найвищої продуктивності суспільної праці, всебічний розвиток науки і культури, комуністичне виховання трудящих, створення умов для найбільш повного задоволення їхніх матеріальних і культурних потреб.  У широкому понятті радянський державний апарат складався з Рад з їх розгалуженнями в центрі і на місцях у вигляді господарських, культурних, адміністративних, оборонних та інших органів і численних громадських організацій працівників з їх багатомільйонним активом.  У вузькому понятті він охоплював вищі і місцеві органи державної влади - Ради депутатів трудящих, які створювали органи державного управління: в центрі - спочатку Рада Народних Комісарів, а потім Рада Міністрів СРСР і Ради Міністрів союзних і автономних республік, а також міністерства і відомства; на місцях - виконавчі комітети Рад та їх відділи, які займаються питаннями роботи промислових підприємств, колгоспів, радгоспів, МТС, спрямовують розвиток комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, проявляють турботу про культурно-побутовому обслуговуванні населення.  Метою курсової роботи є дослідження історії формування першого радянського уряду.  Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:  1. Розглянути діяльність вищих органів влади після повалення Тимчасового уряду.  2. Описати історію створення радянського державного апарату та місцевих органів влади і управління.  3. Розкрити історію створення першого органу держбезпеки (ВЧК).  4. Охарактеризувати завершення формування радянського державного апарату.  Історіографія. Ще напередодні збройного повстання, В. І. Ленін накидав нотатки, що необхідно на перших порах для організації апарату управління. З'явившись в 1933 році на сторінках «Ленінського збірника», документ знайшов заголовок - «Нотатки про організацію апарату управління».  Збереглося чимало розповідей про те, як проходило формування Радянського уряду в Смольному, в кімнаті номер 36. Треба від захоплення влади перейти до її здійснення. Почалося обговорення кандидатур - склад майбутнього кабінету, і ось що відчував при цьому А. В. Луначарський:  «Це відбувалося в якійсь кімнатці Смольного, де стільці були закидані пальто і шапками і де, всі тіснилися навколо погано освітленого столу. Ми вибирали керівників оновленої Росії. Мені здавалося, що вибір часто занадто випадковий, я все боявся занадто великого невідповідності між гігантськими завданнями і вибираними людьми, яких я добре знав і які здавалися мені непідготовленими ще для тієї чи іншої спеціальності. Леніндосадливо відмахувався від мене і в той же час з посмішкою говорив: Поки що - там подивимося - потрібні відповідальні люди на всі пости; якщо виявляться непридатними - зуміємо змінити ». 

1. Злам тимчасового буржуазного державного апарату

Основна робота з будівництва соціалістичного апарату державного управління почалася негайно після перемоги збройного повстання у Петрограді, Москві та інших великих промислових центрах.  Величезне значення в цьому будівництві мала діяльність Військово-революційного комітету Петроградської Ради (ВРК). Ще в період підготовки жовтневого збройного повстання ВРК брав енергійні заходи проти спроб виведення військ зі столиці, боровся за зміцнення революційноїдисципліни серед робітників і солдатів, розвиваючи активну діяльність з підготовки та проведення II Всеросійського з'їзду Рад.  Після повалення Тимчасового уряду діяльність Петроградського ВРК отримала інший напрямок. ВРК був вищим органом влади в країні з 10 години ранку 25 жовтня 1917 року і до прийняття II Всеросійським з'їздом Рад робітничих і солдатських депутатів відозви "Робітникам, солдатам і селянам" о 5 годині ранку 26 жовтня 1917 року, де говорилося про те, що " ... з'їзд бере владу в свої руки ...".  Після перемоги революції ВРК створював різні відділи і комісії. За повідомленням газети "Известия ЦВК" від 14 жовтня 1917 р. про створення ВРК,він повинен був підрозділятися на відділи: 1) оборони, 2) постачання, 3) зв'язку, 4) інформаційне бюро, 5) робочої міліції, 6) стіл донесень , 7) комендатура. У міру необхідності виникали нові відділи. Так, 29 жовтня 1917 р. був створений продовольчий відділ, на плечі якого лягло постачання Петрограда і фронту продовольством.  Діяла слідча комісія, яка проводила не тільки розслідування злочинів проти революції, а й оперативну роботу по затриманню противників революції та укладення їх до в'язниці. Крім того, були створені відділ преси, реквізицій, агітаційна комісія. У перші дні листопада 1917 агітатори ВРК (всього близько 300) виїхали в різні кінці країни. Вони провели велику роботу на місцях щодо встановлення Радянської влади і роз'яснення її політики.  Компетенція ВРК не була окреслена будь-яким нормативним актом і протягом його історії змінювалася. Дуже часто ВРК сам визначав свою компетенцію. Він займався багатьма проблемами: формуванням органів радянського державного апарату (відділів ВЦВК, апарату наркоматів і т.д.), постачання Петрограда й армії продовольством, боротьба зі спекуляцією, п'яними погромами, хуліганством, здійснював охорону громадського порядку і т.д. ВРК припиняв збройні виступи контрреволюції, розкривав і ліквідував численні змови проти влади, боровся з контрреволюційноюпечаткою, саботажем чиновників і т. д.  Це був, по суті, єдиний налагоджений апарат (разом з Радами), через який нова влада здійснювала всю державну діяльність. За своєї компетенції це був всеосяжний надзвичайний орган Радянської держави.  Надалі, у міру зміцнення центральних органів галузевого управління, Петроградський ВРК поступово передавав їм частину своїх повноважень, все більш зосереджуючи свої зусилля на боротьбі з контрреволюцією. У цій ролі він проіснував до початку грудня 1917 р., тобто до утворення Всеросійської Надзвичайної Комісії.  Військово-революційні комітети з'явилися тими органами пролетарської революції, які забезпечували створення відповідних умов для переходу влади до рук Рад, ніж сприяли зміцненню нового державного апарату. [1]  Захоплення пролетаріатом влади і використання її в якості важеля для побудови нової системи господарства визначили принципово іншу роль держави у перетворенні економіки суспільства. Радянська держава здійснює всеосяжне керівництво народним господарством, роблячи це за допомогою гнучкого і розгалуженого апарату господарського управління. У цій області Радянське держава діяла в двох головних напрямках. З одного боку, воно здійснювало будівництво нових органів господарського управління, з іншого - застосовувало необхідних заходів з метою зосередження в своїх руках командних висот шляхом експропріації приватнокапіталістичного господарства.  У господарській області питання про злам старого апарату управління вирішувалося трохи інакше, ніж у політичній. Соціалістична революція не ставила за мету повністю відкинути всі без винятку елементи старої надбудови. Революція передбачає наступність деяких установ старої надбудови, які можуть бути використаними в інтересах трудящих. Сюди відноситься, наприклад, обліково-контрольний апарат буржуазної держави. В. І. Ленін підкреслював важливість диференційованого підходу до питання про долю різних частин буржуазного державного апарату.  Рішуче виступаючи за злам військово-бюрократичного, суддівського, чиновницького апарату, В. І. Ленін разом з тим попереджав про недоцільність зламу, наприклад, господарського апарату буржуазії. Він вказував, що цей апарат треба пристосувати до потреб пролетаріату, тобто вирвати з підпорядкування капіталістам, відсікти від нього капіталістів з їх нитками впливу, підпорядкувати пролетарським Радам, зробити більш широким, більш всеосяжним, більш всенародним. [2]  До лютого 1918 р. процес первісного зміцнення Рад був в основному закінчено, що дозволило в законодавчому порядку оформити перехід до ліквідації старих буржуазних органів управління на місцях. Відділ місцевого управління НКВД розіслав на місця директиву про розпуск земських і міських самоврядувань, створених до революції.