3. Місцеві органи влади і управління

Напередодні Жовтневої революції на місцях існували міські та земські органи самоврядування, Ради робітничих і солдатських депутатів, Ради селянських депутатів, комісари Тимчасового уряду, органи станового самоврядування.  II Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів затвердив принцип повновладдя і єдиновладдя Рад на місцях у вирішенні місцевих справ. З'їзд також оголосив про ліквідацію посади комісарів Тимчасового уряду на місцях. Декретом ВЦВК і РНК від 10 листопада 1917 скасовувалися всі стани та станові поділу громадян і станові організації та установи.  Влада на місцях переходила до Рад. Вже до кінця 1917 р. налічувалося 30 виконкомів губернських Рад, 121 міський виконком, 286 повітових, 6088 волосних виконкомів. Разом з районними та обласними Радами на місцях було утворено 7550 органів управління, у яких працювало понад 100 тис. трудящих. Будівництво нових органів державної влади і державного управління на місцях проходило в умовах жорстокої класової боротьби, наражалося на різного роду труднощі, спричинені господарською розрухою, відсутністю підготовлених кадрів і т. д.  Розпочався процес злиття Рад робітничих і солдатських депутатів з Радами селянських депутатів. Декретом ВЦВК від 24 листопада 1917 р. було встановлено право виборців відкликати своїх виборних у тому числі і з місцевих Рад. Місцеві Ради створювали свої збройні формування (загони робітничої міліції), що підсилювало їх владу.  Радянська держава вибірково підійшло до земських і міських органів самоврядування. Там, де вони активно виступили проти Радянської влади, їх скасовували. Якщо вони були лояльні, їх тимчасово зберігали, поки місцеві Ради не створили свого апарату. Цей процес завершився до серпня 1918 р.  Будівництво державного апарату на місцях характеризувалося активним прагненням трудящих до створення повновладних органів державної влади і державного управління. Широке місцеве правотворчість призводило до різноманітності структури апарату місцевих Рад, вони часом копіювали центральний апарат (так, у багатьох губерніях і навіть повітах і волостях створювалися свої Ради народних комісарів, деколи з наркоматом у закордонних справах).  З метою уніфікації місцевих органів влади НКВД звернувся 24 грудня 1917 до всіх Рад робітничих, солдатських, селянських і батрацьких депутатів і розіслав інструкції "Про права і обов'язки Совєтов". У ній зазначалося, що Ради самостійні у вирішенні місцевих питань, але повинні діяти у відповідності з нормативними актами центральних органів і вищестоящих Рад. Це був важливий крок до єдиної державної системи з ієрархією владних повноважень.  На Ради та їх органи покладалися завдання управління та обслуговування адміністративної, господарської, фінансової, культурно-виховної сторін місцевого життя. Вони наділялися правом видавати постанови, тобто місцеві нормативні акти. Поради обирали зі свого середовища виконавчийорган (виконком, президія), на який вони покладали проведення в життя своїх постанов і всю поточну роботу з управління.  Місцеві Ради могли виробляти реквізиції і конфіскації, накладати штрафи, закривати контрреволюційні органи друку, проводити арешти, розпускати громадські організації, які закликали до активної протидії або повалення Радянської влади. Військово-революційні комітети на місцях скасовувалися.Як тимчасовий захід допускалося призначення комісарів у ті губернії і повіти, де влада Рад недостатньо зміцнилася. Поради перебували на державному фінансуванні.  Першою по числу депутатів партією в місцевих Рад були більшовики. Так, за даними з'їздів губернських Рад у 19 губерніях у першій половині 1918 р., більшовиків було близько 47,5%, а представників інших партій, в основному лівих есерів - близько 25%. 14 червня 1918 зі складу ВЦВК були виключені представники есерів (правих і центру) і РСДРП (меншовиків), і пропонувалося всіх Рад "видалити представників цих фракцій зі свого середовища".  Центральні органи Радянської держави активно впливали на місцеві органи, максимально пробуджуючи і організовуючи їх ініціативу і революційнідії. Налагоджуючи керівництво місцевими органами, Рада Народних Комісарів виходив з вказівок В. І. Леніна про те, що місцеві Ради є повновладними органами, які самі повинні вирішувати всі місцеві справи.  Конституція РРФСР 1918 р. містила спеціальний розділ, норми якого регулювали організацію апарату місцевого управління. Органами цього апарату в областях, губерніях (округах), повітах (районах) і волостях були відповідні з'їзди Рад та їх виконавчі комітети. У містах і селищах - Ради депутатів, які обирали виконавчі комітети.  Виконкоми перебували під контролем відповідних Рад. Істотне значення для правильної організації роботи органів державної влади на місцях мало чітке конституційне закріплення їх статусу. Ст. 56 Конституції РРФСР 1918 р. встановлювала: "У межах свого відання з'їзд Рад (обласний, губернський, повітовий, волосний) є вища в межах даної території влада; в період же між з'їздами такою владою є виконавчий комітет».  Відповідно до ст. 61 Конституції обласні, губернські, повітові і волосні органи Радянської влади, а також Ради депутатів мали предметом своєї діяльності: а) проведення в життя всіх постанов відповідних вищих органів Радянської влади, б) прийняття всіх заходів до культурного та господарського підйому даній території, в) вирішення всіх питань, що мають суто місцеве (для даної території) значення; г) об'єднання всієї радянської діяльності в межах даної території.