51 .Проблема істини в філософії. Співвідношення абсолютної і відносної істини.

Людина встановлює свої відносини з світом і іншими людьми за нею ж обраними методами і засобами, пізнаю об'єктивну реальність, націлюючи пізнання і усвідомлення величі істини, прагнучи до розуміння суб'єктивної реально існування інших людей і соціальних спільностей, орієнтуватися на цінність правди. Характерно, що відмінність V розумінням і пізнанням в тому, що пізнання формулює знання про об'єкт, а розуміння припускає співпереживан: входження у внутрішній світ, в цінності іншого суб'єкта. Існує думка, що істина - у вигляді матеріалістичного світогля, життєвої і художньої правди, соціальної і природничо-наукової теорії - або взагалі не має жодного ставлення моральності, або ж діє на неї негативно. Всі релігійно налаштовані люди вважають, що, відмовившись від віри в Бог безсмертя душі, людство впадає в моральний песимізм. Зникнуть відмінності між добром і злом, правдою і неправде зникнуть взаємні людські прив'язаності, і людьми опанує моральний параліч. Тут - прагнення довести, нібито без рел: немає моралі, нібито матеріалістичний світогляд виключає моральні обов'язки і високі моральні збудження. Але чи і це? Хіба історія не свідчить про те, як, пориваючи з вірою в Бога, люди не втрачали своїх моральних достоїнс Навпаки. Істина - це певна властивість людського знання. Все людське пізнання, всі науки спрямовані на її досягнені Тільки істинне знання служить людині могутнім знаряддям перетворення дійсності. В протилежність істині, ПОМИЛі омана становлять невірне, ілюзорне, перекручсно-фантастичне відображення об'єкта в свідомості людини того, і називається абсолютною істиною. Знання, яке в основному хоча й вірно відображає дійсність, однак відрізняєте неповнотою, незавершеністю, називається відносною істиною. Єдність істини та її розуміння дозволяють створюва ідеальні проекти і програми, основані на знанні об'єктивної реальності і відповідних цінностей суб'єктів. Це ідеаль створення майбутнього, цінність творчості, що реалізувалася.

Природно, основні цінності в житті людини і суспільства: істина, користь розуміння, красота, добро, творчіс мудрість, правда, святість, а також свобода, справедливість, причетність.

52.Діалектика як вчення про розвит ок та спосіб філософування. Закони, категорії діалектики.

Діалектична теорія пізнання припускає, що суть пізнання полягає у відображенні дійсності свідомістю люді Відображення свідомістю є єдністю спог лядання і перетворення. Свідомість належить суб'єкту пізнання, який є єдніс матеріального та ідеального, що діє за допомогою знарядь праці, тіла і свідомості. Вказівка на матеріальність суб'є* пізнання показує приналежність його до об'єктивного, природного, матеріального світу. Якщо суб'єкт пізнання - люди матеріальна, то і всі її властивості природні, серед них - і свідомість. Будучи природною, свідомість виявляється ланк< у ланцюгу природного, ланкою, що зв'язує людину зі світом, а не відгороджує її від світу. Свідомість, як відображені не є від природи перешкодою пізнанню світу. Природність свідомості не заперечує специфіки відображення як відоб| ження його відмінності від того, що відображається: те, що відображається, первинне і матеріальне, відображен вторинне й ідеальне.

Діалектична теорія пізнання характеризує чуттєві дані як відображення об'єктивного світу у вигляді коп фотографій, відображень і відкидає уявлення їх у формі знаків або символів речей. Такого роду ставлення вважаєть таким, що привносить елемент недовіри до чуттєвих даних, веде до заперечення пізнання світу, а в підсумку - . агностицизму. На докір прихильників знаково-символічного уявлення того, що відчуття кольорів, запахів, смаків та позбавлені подібності властивостей предметів, дається відповідь, що такі відчуття - необхідні наслідки причинної, предметів на органи чуття, тоді як знаки або символи пропонують випадкові зв'язки з предметами. Діалектичний піда до пізнання і до чуттєвого пізнання, зокрема, дозволяє вважати чуттєві дані єдиним джерелом знання, але не зводити у знання до сукупності чуттєвих даних. Чуттєві дані - це явище предметів, і словесне вираження їх виявляється знанні явищ, зовнішнім описом предметів. У явищах дана суть предметів, але не сама по собі, а у властивостях органів чуття, їх станах, ідеальна сторона яких виражена у відчуттях, сприйняттях і уявленнях. Хоча в кожному уявленні суть да тільки окремою стороною, даність її сторони слід вважати повною, а не частковою, що дозволяє існувати залишко; який, за висловом Іммануїла Канта, не є ні в яких відносинах, непізнаній «речі у собі».