24.Філософський ірраціоналізм а Шопенгауера. Вихідні ідеї філософії а.Шопенгауера:

• світ не можна розуміти як щось, що існує десь за межами нашого сприйняття;

• світом ми називаємо те, що сприймаємо, як дійсність;

• наше уявлення про світ у стані стабільності утримує те, що світ водночас постає і як воля;

• все, що являє себе як таке, що існує, тримається на пориві до буття, до само здійснення;

• воля не підлягає розумовому поясненню; це просто сліпе поривання:

• оскільки все просякнуто волею, світ являє собою нещадну боротьбу за існування;

• на рівні людини воля усвідомлена (але не стає розумною).

25. іароджсиші релігійного скзистенціаналЬму. Вчення С. КЧркегора про три стадії житніми о ні. юта .полини Екзистенціаналізм - форма людського існування.

Екзистенціальна філософія К. головну увагу звертає на внутрішній світ особистості. Усвідомлює, що характеризувати виміри людського існування не можна, звівши до суспільних чинників. Відмовився зводити зміст людського існування , яке виявляє себе у потоці життя і особливо людське існування виявляється у критичні моменти життя. Зміст індивідуального існування повною мірою виявляється в акті вибору, який пов'яний із людським існуванням, яке не може бути одноманітним.

К. виділяє три стадії людського існування:

1. естетична (можливості і шляхи досягнення чуттєвої насолоди, символ - донжуан)

2. етична (Сократ, людина вибирає себе як моральну істоту, між добром і злом)

3. релігійна (Авраам, індивідуальна віра в Бога)

25. «Філософія життя». Філософські погляди Ф. Ніцше. Ідея надлюдини в філософії Ф. Ніцше,

Постать Фрідріха Ніцше (1844—1900) та його ідеї належать до найбільш впливових і дискусійних у XX ст. Ф.Ніцше високо цінував думку А.Шопенгауера про волю як вихідну основу сущого, але ще більше загострював її, воля являє собою «волю до волі», тобто поривання до простого самовиявлення у будь-який спосіб. Воля виявляє себе насамперед через життя. Життя для Ф.Ніцше постає першою і єдиною реальністю. Все інше, про що ми ведемо розмову

• Всесвіт, природа, почуття та ін., — усе це є лише елементами життя. Оскільки життям рухає волевиявлення, у ньому панує боротьба за виживання. Звичайно, у ній перемагає сильніший. Завдяки такій перемозі життя може зміцнюватись. Слабким людям не слід ні співчувати, ні допомагали, бо підтримка слабких веде до виснаження і виродження життя: «До цього часу вчили доброчинності, самозречення, співчуття, учили навіть відкиданню життя. Усе це є цінності виснажених...»

Ф.Ніцше протиставляє силу життя культурним нормам й цінностям, вважаючи, що саме людська слабкість і незахищеність спричинила виникнення культури як системи штучних засобів виживання. Мораль — це засіб боротьби слабких проти сильних. Життя не підлягає моральним оцінкам, бо воно є лише таким, яким воно може бути: «Людина, якою вона повинна бути, — це звучить для нас настільки ж безглуздо, як і «дерево, яким воно повинно бути». Свою позицію Ф.Ніцше позначає не як "аморалізм" (неморальність), а як «імморалізм» (позаморальність). Мораль, на думку Ф.Ніцше, тримається на авторитеті та залякуванні, але «Бог помер» тому, що він не втручається у життя для його зміцнення. Ті ж, що посилаються на Бога, підтримують слабкість і виродження^ а не силу життя. Якщо ж людина відчуває у собі «голос крові», вона повинна не звергати увагу на мораль, стати «по той бік добра і зла» й піднести себе саму на надлюдський рівень. Здатна на таке людина стає «надлюдиною», і тільки вона може бути справжнім виявленням сили життя.

Очевидно, що Ф. Ніцше також постає проти розуму як засобу організації людського життя, вважаючи останнє сліпої силою і самовладною сутністю. Але, заперечуючи Ф.Ніцше, слід сказати, що людське буття не зводиться до житі людського організму; у духовному світі діють інші закони, ніж у матеріально-фізичному. Якщо в матеріальному сві: панують закони маси й сили, то в духовному — прагнення самовдосконалення і прийняття будь-чого з участю розумз тобто через розуміння. Неважко також усвідомити й те, чому деякі ідеї Ф.Ніцше були схвально оцінені фашизмом.

25. Ідея несвідомого та психоаналіз 3. Фрейда. Структура психіки особистості за 3. Фрейдом.

Важливу роль у формуванні сучасного погляду на людину відіграв у XX ст. фрейдизм. Його засновником бу австрійський психіатр 3. Фрейд (1856-1939). ідеї З.Фрейда викликали і викликають суперечливе до них ставлення; досит розбіжними постають і їх оцінки. Проте сьогодні можна впевнено сказати, що Фрейду належить не лише відкриття, а докладне дослідження явища несвідомого в людській психіці. Сам термін "несвідоме" був відомий ще з XVI ст. (йог використовували, зокрема, Ф.Шеллінг та Г.Гегель), проте яка реальність приховувалась за ним, залишалос невизначеним.

Основним поняттям у вченні З.Фрейда є "несвідоме" як специфічний об'єкт глибокого психологічного і соціальне філософського дослідження. Несвідоме невидиме, але воно присутнє у психіці й відіграє величезну роль життєдіяльності кожної людини.

Несвідоме З.Фрейд називає "Воно", оскільки його дія є безособовою, анонімною, свідоме -"Я", а надсвідоме - ^!,Над-Я' Несвідоме постає, в концепції З.Фрейда найпотужнішим та вирішальним чинником людської психіки з однієї простс причини: його зміст формувався мільярди років, у той час, як свідома частина психіки - лише кілька десятків років. 1 зміст несвідомого, за З.Фрейдом, входять перш за все два найпотужніші інстинкти: "Лібідо" (або "Ерос") - сексуальни: інстинкт, та "Тшштос" - інстинкт смерті й руйнування. Все живе повинно вмирати та народжуватись, тому вон водночас прагне до самопродукування та знищення вже наявного.

Вчення фрейдизму інколи називають психоаналізом, і це тому, що Фрейд ретельно розробляв методику ідентифікації проявів несвідомого, наприклад, у сновидіннях, у невимушених обмовках та ін.

У класичному фрейдизмі (а в діяльності З.Фрейда виділяють три окремі періоди) вважається, що за своєю будовоь людська психіка нагадує айсберг: найбільша, прихована, але і найпотужніша частина - це несвідоме; за змістом це прояви у людській психіці найперших та найпотужніших інстинктів життя. Ці інстинкти уходять коренями ще передпсихічні процеси, тому вони несвідомі і не можуть мати у свідомості адекватного виявлення. Видима частин "айсбергу" складається із двох частин:

• свідоме, тобто контрольоване станом бадьорої психіки;

• надсвідоме - те, що привнесене у людську свідомість культурними правилами та нормами соціального життя.

28. Перегляд класичної моделі світорозуміння. Виникнення позитивізму, «перший позитивізму* О. Конта і Г. Спспсора. Іншим напрямом некласичної філософії, дещо відмінним від людиноцентричного ірраціоналізму, було розробленн «наукової філософії». Представники цього напряму виходили з переконання у тому, що наука в першій половині XIX сі набула такого розвитку і вийшла на такий рівень володіння знанням, що стала спроможною накреслити повну і струнк; картину світобудови в її основних складниках і підрозділах разом з людиною, соціальною історією і людсько» свідомістю. Звідси робився висновок, що за тих умов потреба у філософії як дисципліні, що окреслює загальну концепцію світобудови, відпадає. Єдиним духовним і світоглядним наставником людини стає наука. Філософія, тіен мірою, якою вона ще могла бути корисною (наприклад, як гносеологія), повинна, була також стати наукою серед інши: наук.

Огюст Конт сформулював спостереження: закон трьох сталій інтелектуальної еволюції людства: теологічна - все пояснюється міфологічними і релігійними уявленнями.

метафізична (філософській) - надприродні сили заміняються природними. Природа береться сама по собі. У поясненн формуються категорії, сутність, причина та ін.

позитивній (науковій) - знову відбувається заміна засобів пояснення. Пояснення стають конкретними і ясними. Виникає формується поняття факт і як зв'язок фактів - закон. Огюст Конт вважав, що в третю стадію європейська інтелектуальні історія вступила в XIX ст. Почався тріумфальний хід науки, що поступово витісняє релігію і філософію. У сучасни: умовах закон трьох стадій Огюста Конта є лише історичний інтерес.

Цікаве спостереження покладене в основу напряму позитивізм. З точки зору позитивістів, називати напрял філософським некоректно, тому що суть у запереченні будь-якої пізнавальної цінності філософії. Підстава заперечення невизначеність філософії, до її недоліків належить відсутність чіткості і обмеженості у постановці проблем розпливчастість аргументації, зловживання багатосмисловими і туманними виразами. Філософія проголошена зведення?* метафізичних спекуляцій, логічних суперечностей і лінгвістичних конструкцій, що взагалі не мають змісту. Необхідне очистити мову і мислення. Інтелектуальна санітарія зводилася до переведення дійсних проблем, інтуїтивно надумани? філософією, у чіткі аріументовані наукові формулювання.

Першим із подібними твердженнями виступив позитивізм, що його розробив Огюст Конт (1798— 1857) колишнії секретар французького мислителя-утопіста А.Сен-Сімона. У першій половині ХГХ ст. О. Конт видав шість томів своє основної праці «Курс позитивної філософії», де як вихідне фігурує поняття "позитивногоЗа О.Контом, воно має такиі зміст:

• позитивне - це спостережуване, на відміну від неспостережуваного;

• реальне, на відміну від химерного, ілюзорного;

• корисне, на відміну від шкідливого:

• достовірне, на відміну від сумнівного;

• точне, ясне, на відміну від непевного;

конструктивне, на відміну від руйнівного. 29 Гуманістичні ідеї філософії К. Маркса. Осмислення проблеми людини та відчуження в марксизмі. Аналізуючи проблеми людини і суспільства, Карп Маркс і Фрідріх Енгельс формують повністю нову концепцію людиь суспільства, світу. Новизна концепції полягає в тому що. по-перше, теорія людини виростає із світського, не релігійної світорозуміння, як його невід'ємна частина, що справляє зворотний вплив, стимулюючи дальший розвиток світської світорозуміння. Буття світу і людини з її духовністю та свободою вичерпує все суще. Немає нічого надприродногі Людина не лише актор, але й автор своєї історичної і світової драми, корені якої сягають в історію праці. По-друге, теорії людини докорінно переосмислені основи людської суб'єктивності. Попередня філософія основою людини вважа; ідеальну якість (свідомість), і якщо матеріаліст Людвіг Фейєрбах уявляв її у вигляді споглядання, а Іммануїл Кант, Геор Гегель та інші - у вигляді чисто духовної активності, світ поставав у вигляді об'єкта, продукту суб'єктивності, духу, то концепціях Карла Маркса і Фрідріха Енгельса основу людини, її суб'єктивність становить предметно-чуттєва, природ перетворююча матеріально-виробнича практична діяльність.

31 Нова концепція соціального бу пя в філософії марксизму. Сутність матеріалістичного розуміння історії. Аналізуючи проблеми людини і суспільства, Кара Маркс і Фрідріх Енгельс формують повністю нову концепцію людині суспільства, світу. Новизна концепції полягає в тому, що, по-перше, теорія людини виростає з світського, нерелігійног світорозуміння, як його невід'ємна частина, що справляє зворотний вплив, стимулюючи дальший розвиток світськог світорозуміння. Буття світу і людини з її духовністю та свободою вичерпує все суще.-. Немає нічого надприродногі Людина не лише актор, але й автор своєї історичної і світової драми, корені якої сягають в історію праці. По-друге, теорії людини докорінно переосмислені основи людської суб'єктивності. Попередня філософія основою людини вважаг ідеальну якість (свідомість), і якщо матеріаліст Людвіг Фейєрбах уявляв її у вигляді споглядання, а Іммануїл Кант, Геор Гегель та інші - у вигляді чисто духовної активності, світ поставав у вигляді об'єкта, продукту суб'єктивності, духу, то концепціях Карла Маркса і Фрідріха Енгельса основу людини, її суб'єктивність становить предметно-чутгєві природоперетворююча матеріально-виробнича практична діяльність. 32. Діалектичний матеріалізм К. Маркса і Ф. Еніельса.

К.Маркс вважав, що в XIX ст. наука сама спроможна давати відповіді на всі найважливіші питання людського буто Після відкриття закону збереження і перетворення енергії, клітинної будови органічної матерії, створення еволюційне теорії Ч.Дарвіна світ постав єдиним процесом, де все пов'язано з усім і де людину, соціальну історію і духовні процес розглядали як результат еволюції матерії, що існує вічно, ніким не створена і нікуди не зникає. Джерелом розвитк матерії постають п внутрішні суперечності.

Таку концепцію світу К.Маркса назвали «діалектичним матеріалізмом».

Особливо важливим для формування філософії марксизму став 1844 р. - початок тісного співробітництва Карла Маркса Фрідріха Енгельса. Годі Карл Маркс створює «Економічно-філософські рукописи», що вперше мовою оригінал опубліковані в 30-х роках XX ст. Тут Карл Маркс розглядає центральні проблеми політичної економії не лише як вчсниР економіст, але й як філософ і соціолог, історик і політик, теоретик і практик одночасно. Такими проблемами стал заробітна плата і класова боротьба, приватна власність і проблеми відчуження, суть людини і суспільства. Безумовне основною проблемою є проблема відчуженої праці, аспекти якої аналізуються з позицій гуманізму. Праця, матеріальн виробництво, пише Маркс, родове життя людини, ця специфічна відмінність людини від тварини не дана від природи, виникає і розвивається протягом всієї людської історії. Відчуження праці приводить до появи приватної власност відчужується від робітника продукт його праці, відчужується сам процес його праці, праця перетворюється в засіб дл підтримання життя, а отже, відчужується сама суть, родове життя працівника. Отже, для утвердження свободи людин необхідно подолати, насамперед, відчуження людської праці. Де - програмна ідея творчості Карла Маркса, яку розвивав наступних творах, особливо в «Капіталі».

Разом Карл Маркс і Фрідріх Енгельс розробляють вчення про людину, суспільство, світ, вчення, що стало революційни? переворотом у філософії. Від безпосередніх попередників Карл Маркс і Фрідріх Енгельс сприйняли важливі іде^: гуманізм, матеріалізм, діалектику, побудову майбутнього справедливого, гуманного суспільства. 33 Розробка методології наукового пізнання в філософії неопозитивізму.

Особливості сучасної філософії Заходу пов'язуються з особливостями всього матеріального і духовного житт суспільства. Успіхи і невдачі цивілізації, що породжені наукою, служать об'єктом філософського відображення аб< протистояння. Сучасну західну філософію характеризує певне упереджене ставлення до науки, у минулому філософі; могла не помічати або лише терпіти науку. Розширення в сучасній науці сфер не наочного і такого, що не сприймається утруднює використання даних науки як засобу спростування агностицизму, ідеалізму і містики. Ознаки учень, а тако>: матеріалізму перестали бути визначальними у відокремленні шкіл сучасної філософії Заходу.

Філософія науки, що виникла в середині XIX ст., пережила стадії: позитивізм (позитивної філософії), емпіріокритицизм (критики змісту понять з позиції досвіду) і в XX ст. представлена неопозитивізмом (логічним позитивізмом аб< логічним емпіризмом). З позиції неопозитивізму предмет філософії - теоретико-пізнавальній і логічний аналіз мові науки як найбільш значимого для людини. Аналіз спирається на поняття і операції мислення (поділ на частини співвіднесення частин, уточнення їх властивостей, інтерпретація та ін.), що допускають підтвердження або відтворенн: досвідом, або логіко-математичними процедурами. Метою аналізу служить розрізнення змістовних і осмислени: висновків, з одного боку, і нісенітних - з іншого. Осмислені змістовні висловлення, які називають синтетичними, - ц< висловлювання про дослідні дані (протокольні висловлювання і всі інші, що зводяться до них). Осмислені беззмістовн (тобто позбавлені досвідного змісту) висловлювання, які називають аналітичними, є тавтології логіки і математики (н: взірець «неодружений мужчина - холостяк», А=А). Висловлювання осмислене, якщо зводиться до аналітичних аб< синтетичних висловлювань, тобто його можна перевірити, верифікувати прямо або опосередковано досвідом або звесті

до тавтологій логіки і математики. Аналітичні або синтетичні висловлювання, що не верифікуються, є позбавленим змісту. Такі висловлювання є псевдо висловлюваннями (удаваними), застосування яких до дійсності не здатне змінити ї До розгляду псевдо-висловлювань потрапляють усі метафізичні, тобто абстрактні, загальні висловлювання про сві матеріалізму, ідеалізму, інтуїтивізму та інших філософських учень, а також релігії.

34. Наука як феномен кульїури. Ксжцеїшія науки в носі позитивізмі.

Неопозитивізм як течія формалізує формально-логічне уявлення світу і його пізнання в осмислюваних висловлення* Його звернення до наукового знання як до взірця осмислення логічних і емпіричних висловлювань виправдане успіхам науки. Неопозитивізм показав, що визнання якісної відмінності емпіричних і теоретичних висловлювань виключає ї: логічний взаємозв'язок, а позалогічні відносини між ними мають психологічні переходи з їх суб'єктивізмом. Відмова ві, такого розрізнення не усуває проблему кваліфікації висловлювань, а лише наперед визначає її: доводиться розрізняті елементи, яким надається перевага, висловивши всередині наукового знання або відрізняти наукові висловлювання ві, позанаукових, що виражають дані спостереження. Явний недолік концепції позитивізму - спрощене уявлення науковоп знання співвідносинами аналітичних і синтетичних, теоретичних і емпіричних висловлювань, що розрізняються, оскількі втрачається багатство відтінків дійсних висловлювань науки.

Філософія аналізу буденної мови заперечує універсальність якого-небудь виду значення термінів мови (матеріальни: предметів, зображень, що чуттєво сприймаються, понять, причинних зв'язків або методу перевірки), крім того - вживанн: в мовній практиці. Найбільша різноманітність вживань термінів властива природній буденній мові, виражальн можливості природних і штучних мов науки значно менші. Усі системи сучасної логіки, будучи узагальненими формалізованими, гак або інакше, спотворюють буденну мову. Звідси завдання теорії логіки - ліквідувати розрив мі>: логікою і буденною мовою. Зокрема, відмінність значення і віднесення дає можливість бачити, що не все значим* належить до чого-небудь поза мовою - тільки в певних випадках вимовлянні речення до чогось належать, а коли реченн використовуються не як віднесення до чого-небудь, проблема їх істинності або хибності просто не виникає. Унаслідої протиставлення осмисленого (істинного або хибного) і нісенітного, що вимагається неопозитивізмом, с невиправданим. Неопозитивісти, не погоджуючись з критикою прийнятих ними чітких розрізнень аналітичного і синтетичного теоретичного і емпіричного, осмисленого і такого, що не має сенсу, у пізнанні, аргументують це так: дл; яснопозначуваного уявлення наукового пізнання і характеристики усіх знань, як відповідних або невідповідних йому необхідно у самій мові звільнитися віл непізнавальних вживань термінів і висловлювань (для вираження впевненості сумніву, прохань, наказів та ін.). Для пізнання, покликаного дати істинні знання, суттєві тільки ті вживання мови, щ< здатні розрізняти суб'єктивне і об'єктивне, теоретичне і емпіричне, формальне і змістовне, істинне і хибне та ін Залучення непізнавальних уживань мови як рівноцінних, пізнавальних або таких, що підміняють їх, переводить предметі філософії науки на периферію пізнання, відвертає філософію науки від найбільш значимих проблем, - вважаюп послідовні неопозитивісти.

Поряд з критикою логічних і теоретико-пізнавальних настанов неопозитивізму значне місце в постпозитивізмі займа« уявлення науки, відмінне від неопозитивістського. З точки зору неопозитивізму, наука підлягає безперервним змінам » зв'язку з накопиченням знань, емпіричних у кінцевому рахунку.

34. І Іроблеми людини та її існування в філософії екзнетеншоналізму. М. Хайлсп ер. Ж. Сартр, А Камю. К. Яснерс. Французький екзистенціаліст Жан-Поль Сартр (1905-1980 pp.) відмічав, що буття - чиста, логічна тотожність з собок самим. У ставленні до людини тотожність виступає як бутса в собі, як пригнічена, огидна поміркованість самозадоволення. Будучи існуванням, буття втрачає вагомість і зносити його можна лише завдяки тому, що вміщує і собі ніщо.

Близько до хайдеггерівської є концепція історичного процесу німецького філософа Карла Ясперса. Теорія циклів, зі Ясперсом, роз'єднує народи, а матеріалістична теорія недооцінює духовність.

Центральна тема філософії Альбера Камю - питання про сенс людського існування. У праці «Міф про Сізіфа» Альбе| Камю заявляє, що «найважливіше філософське питання полягає в тому, чи варто життя того, щоб жити». Розглядаючі сучасного індивіда, включеного в бюрократизовану структуру сучасного суспільства, аналізуючи суперечності духовногс життя інтелігента, позбавленого всяких ілюзій стосовно сенсу власного існування, Альбер Камю приходить до висновку що існування людини абсурдно і робить категорію абсурду вхідним принципом своєї філософії. Створений в грецькії міфології образ Сізіфа, на думку Альбера Камю, уособлює безглуздість людського життя: в покарання за свок підступність Сізіф мав вічно котити на гору камінь, що, досягнувши вершини гори, тут же знов скочується вниз. Людина не вигримує безглуздя, бунтує, прагне стихійно знайти вихід з свого егзіфова становища, безглуздості і безглуздост життя, позбавленого Бога, необмеженості, індивідуального безсмертя. Альбер Камю пристрасно бажає і вищих див, загробного буття, адже ніщо не святе. Адже все єдине, і плин відчуттів, що минають, миттєвостей, і зміна подвиги злочинами, і шляхетність б'ється з підлістю.

Так, творчий метод Мартіна Хайдеггера співзвучний японській розумовій традиції, а саме: зрозуміти явне через неявне те, що сказано, через те, що не може бути сказано, зрозуміти слово через мовчання, суще — через несуще, буття черг: ніщо, нішо — це те саме буття, істині якого буває передовірена людина, коли долає суб'єкта в собі і коли* так би мовити є вже суще як об'єкт. Прихована суть буття, заборонена неприступність найближче виявляє себе як взагалі несуще, яі ніщо. Близькість такого положення буддійській онтології - очевидна. Друга причина поширення екзистенціалізму лежиті у соціальній сфері.

Зб.Основні напрямки філософії історії в XX ст.

У філософії XX ст. авторитетними та впливовими були ті течії, які намагалися осмислювати суспільство, суспільну іст рію та соціальні проблеми, адже у XX ст. історія не лише почала рухатися прискореними темпами, а й ускладнилася т кою мірою, що поза філософським її охопленням як цілісного явища навряд чи могла бути вивченою із достовірністю. Іїа початку XX ст. була видана книга німецького філософа та культуролога О.Шпенглера "Занепад Європи п впливом якої перебуває по сьогодні вся європейська соціальна думка. Концепція культури та історії О.Шпенглера:

• історія людства являє собою сукупність співіснуючих культур;

• кожна культура є замкненою або локальною, непроникненною зовні, базується на дусі певного народу, який її творить

• усі без виключення прояви певної культури містять в своїй основі якийсь єдиний "профенамен" тобто періі формоутворення;

• "профеномен ^п, якщо його відкрити, постає відмичкою для поглибленого розуміння будь-яких явищ певн досліджуваної культури;

• культура - це цілісне утворення являє собою своєрідний універсум буття;

• кожна культура проходить 4 періоди свого життя: весну, літо, осінь, зиму

В основі європейської культури, за Шпенглером, лежить світ античної культури з її так званим "аполонівсьшм духом тобто з її прагненням до ясності, чіткості, гармонійності. Та від епохи Відродження у ній починає домінувати так зваш "фаустівський дух - дух невизначеного прагнення до вищого, більшого, ефективного. Він веде до наживи, продукуванн і він веде Європу до занепаду і загибелі. Шпенглер вважав, що Європу можна врятувати за умови, що на перший план у розвитку вийдуть ті народи, які ще не реалізували свій творчий потенціал. Перш за все Пруссія, проте, за О.Шпенглеро: мають культуро-творчий потенціал і слов'янські народи.

Певні корективи у європейське розуміння культурно-історичного процесу внесла книга "Дослідження історі англійського історика А.Тойнбі: він наполягав на тому, що історія постає як єдність і сукупність певного числа (2 цивілізацій. Що таке цивілізації? Згідно з Тойнбі, історія людства це не сукупність фактів, а прояв неперервнос процесів життя, яке набуває конкретних форм як відповідь на виклик з боку умов та обставин, за яких воно здійснюєтьс: такими конкретними формами проявів життя і постають цивілізації. В їх основі лежить продукування кращою частино) суспільства певних сенсів та цінностей, що найбільш щільно концентруються у певного типу релігіях.

Тойнбі вважає, що цивілізації можуть вичерпувати свій творчий потенціал, якщо духовна еліта вироджується, а н перший план в суспільних процесах виходить ділова еліта; при цьому релігія втрачає свої духовні прагнення. На відмін від Шпенглера, Тойнбі вважав, що цивілізації перебувають між собою у більш тісних зв'язках, які можуть поставати н лише у вигляді історичного співіснування, а й у вигляді історичного наслідування. За Тойнбі, європейська цивілізаці переживає кризові явища, та задля їх подолання необхідно повернутися до найперших духовних цінностей, тобі повернути релігії належне місце у суспільному житті через творення єдиної світової релігії.

Великого значення у XX ст. набули концепції технічного детермінізму - хід суспільної історії визначаєтьс розвитком науки, техніки та технології. Та у XX ст. їх трактування могли поставати як позитивними (тоді така позиці позначалась як технократизм - влада техніки), так і негативними (технофобія - страх перед технікою). Представник технократичного підходу стверджують, що переможну ходу технічного прогресу вже ніхто і ніколи не зможе зупинити що техніка в цілому відіграє позитивну роль у розвитку суспільства. Безумовно, наявні й її негативні прояви, проте вона лише вона сама зможе їх подолати або нейтралізувати. Представники технократичного підходу розробили та запустили широке використання поняття "постіндустріачьного суспільства", яке, на їх думку, являє собою новий стан суспільств? де на основі технічного прогресу встановляться безконфліктні суспільні відносини, буде досягнутий новий рівен матеріального забезпечення та інтелектуального життя. Представники технофобії стверджують, що технічний прогре веде людство до загибелі внаслідок екологічної катастрофи, чи внаслідок духовної деградації, оскільки, на їх думку кожний крок вперед у розвитку техніки приводить до появи нових, значно складніших проблем, що, врешті, знищат людство.

Серед сучасних концепцій філософії історії слід згадати і концепцію американського соціолога (російського походження П.Сорокіна> одного із "батьків" сучасної соціології та філософії історії. Він вважав, що суспільні процеси базуються н; діяльності людей, які мають подвійні (матеріальні та духовні) прагнення, на основі яких в історії діють найперші груш чинників: не свідомих (інстинкти), біосвідомих (пов'язаних із задоволенням вітальних потреб - голоду, спраги та ін.) т« соціосвідомих. Та саме суспільних якостей усім процесам життя надають останні чинники, що продукують значення норми та цінності: саме вони стабілізують людські спільності на засадах певних культурно-ціннісних систем. 37.Сучасна релігійна філософія. Неотомізм (Тейяр де Шарден)

У філософії ХХст. вагоме місце належить релігійній філософії Інтерес до неї пояснюється тим, що на тлі колосальногс прискорення соціальної динаміки все більш проблематичними постають як окрема людська індивідуальність, так життєва доля окремої людини. Науковий прогрес дозволив побачити людину складнішою, ніж було раніше: адже людину не можна звести до природного еволюційного процесу, за певними характеристиками вона є унікальним явище.\ дійсності. У зв'язку з цим людські погляди звернулись до релігії, так як релігійне бачення дійсності виводило людину з* межі простого перехрестя природного космічного процесу, дозволяло побачити її прилученою до особливих, найперший та вихідних засад буття.

Найпоширенішою та авторитетною у ХХст. постала філософська концепція неотомізму - оновленої філософії ТШШ Аквінського, яку в 1879р. енциклікою Римського папи було проголошено офіційною філософською доктриною католицької церкви. Авторитету цієї філософії сприяло її широке культивування у католицьких навчальних закладах, де

її вивчення є обов'язковим. Представники французи Ж.Маритен, Е.Жільсон та американець Ю. Ьохеньський. Вони вважали себе відданими вихідним ідеям філософії Св.Томи і намагалися їх розвивати та інтерпретувати. У розумінні людини неотоіІіі6¥и наполягають наЩІк^ї^ЬЩцйі'іг й^йіі і тіла, вважають, що пізнання розпочинається з відчуття, ареальних контактів людини з дійсністю, які повинні активізувати наш розум, який потенцію пізнавального акту переводить у дійсність. ■ і , ,,, _3(іj_{s 9},I ,, j!, j „«J.j. .'."j і ■;■!' • І_? !' \' Суть філософської концепції неотомістів: р .; |j-J; j l| 11 jj f ■•. Si j; $ ft* V |Г_;Г;|Ч is I j S;4 ІН ■! I» I j g||| j { Щ

• світ речей; нам наданий реально; н ; і • і , і - і ) і і 11, _v , і „ , , _f) і і і, і, и J w

• цей світ може засвоюватися практичноу досвіді життя; ¹ і ■> і н uJL№ Ш» і' ■ і. і 111 J УіНН ,■

• сьогодні залишатися в силі тлумачення Св. Томою симфонГР]Ш^ута«илй;± *фР^йй:С-с ^Ь

• відповіді^Й^ШйМйШ}^,^^дШ¥Ш¥ЙіШ¹Йіід шукати у текстах Святого Письма та в божественному об'явленні;

• вирішення найважливіших проблем світової філософії можливе на грунті релігійного світогляду, божественного об'явлення;

• пізнання розпочинаються з відчуття, з реальних контактів людини з дійсністю, але переходить в активізацію інтелектуальних здібностей, якими наділив нас Бог.

Активними неотомісти були у політичній діяльності XX ст., виступали з гаслами соціальних і церковних реформ, підтримували боротьбу за мир, сприяли поширенню благодійницької діяльності.

Авторитетним напрямом релігійної філософії була протестантська теологія, її називали негативною, вона різко підкреслювала неспівмірність Бога та світу, через це і неможливість розумового осягнення Бога (К.Барт,П.Тілліх, Бультман).

Неотомістським уявленням про людину і світ протистоїть вчення П'єра Тейяр де Шардена. Основоположник тейярдизму - видатний палеонтолог, антрополог, впливовий теолог, член ордена ієзуїтів. Він претендував на створення наукової феноменології, яка б синтезувала дані науки та релігійного досвіду для розкриття смислу Всесвіту, породженням якого є людина. Він писав, що релігія і наука—дві нерозривно пов'язані сторони чи фази одного того самого акту пізнання.

Сучасна наука, вважав Тейяр, скоригувала середньовічну конструкцію світобудови, довела, що світ перебуває в постійному русі та розвитку. Тому необхідно докорінно переосмислити християнське світорозуміння. Центральним методологічним принципом сучасного мислення Тейяр проголосив еволюціонізм. На його думку, принцип еволюції вкорінений у самій дійсності і притаманний усім явищам природи. Основними критичними точками розвитку світу, космогенезу є такі етапи: "переджиття" (неорганічна природа), "життя" (органічна матерія),"мислення", "ноосфера" і "наджипя". На етані мислення з'являється людина, яка концентрує в собі психічну енергію, творить ноосферу, персоналізує світ. Вона своєю діяльністю здійснює вищий синтез всього існуючого, створює нову сферу - сферу духу. Для вчення Тсйяра характерним є панпсихізм - визнання присутності в універсумі духовного начала, яке спрямовує його розвиток. Для доведення існування психічного змісту всіх феноменів матеріального світу він використовував поняття "енергія". Духовний пласт буття, розглядався як особлива енергія - радіальна, яка ускладнює матеріальні явища, а сама виявляється природною формою божественної благодаті. Процес еволюції, за Тейяром. підкоряється своєму власному регулятору і фінальній меті—досягненню сфери "наджиття", а в ній—"точки Омега". В ній підсумовується і збирається у своїй довершеності та цілісності свідомість, яка поступово перетворюється на Землі на ноогенез. "Наджиття" стан єднання душ людей після завершення історії в космічному Христі. "Точка Омега" є центром Всесвіту і символізує Христа, співпричетного до Всесвіту.

Тейяр де Шарден намагався обгрунтувати положення, що боголюдина Ісус Христос завдяки механізмові втілення володіє універсальними космічними атрибутами. Тому він є центром усього універсуму, від якого починаються і до якого сходяться всі шляхи еволюції. Космогенез у Тейяра ототожнюється з "христогенезом". Суспільство, за Шарденом, мас свою історію, де взаєморозчиненні "град земний" і "град божий" (церковна спільність). Розвиваючись, воно рухається по шляху універсалізації зв'язків між країнами та народами до стану "великої монади". Суспільний еволюціонізм Тейяра передбачає конвергенцію та уніфікацію, означає падіння всіх інтелектуальних, політичних, національних і мовних бар'єрів. Спочатку виникнуть єдина загальнолюдська культура, наука, релігія, мораль, які стануть засобами захисту від бід сучасності. Фактор об'єднання людства в єдине ціле є християнська любов, яка рушій еволюції суспільства, об'єднує людей між собою, а через ноосферу - з "точкою Омега" 38.Філософська думка в культурі Київської Русі

Важливіші онтологічні і гносеологічні проблеми відображені у творчості філософів Київської Русі. Уявлення про людину, її місце у світі, сенс її буття, життя та смерті, тема врятування людини і людства, побудови досконалого світу - свободи і благодаті, що протиставляється світу закону, необхідності, поневолення, - це основні проблеми, що йдуть від «Слова о законе и благодати» київського митрополита Іларіона.

Для розуміння києворуської мудрості важливо враховувати те, як русичі визначали філософію. Візантійський мислитель Іоан Дамаскін (VII-VII1 ст.) дає шість визначень філософії: Перше. Філософія є пізнання сущого і його природи. Друге. Філософія — пізнання видимих і невидимих речей.

Третє. Філософія є міркування про смерть природну і довільну (свідомий аскетизм). Четверте. Філософія є порівняння з Богом (вічності, безкінечності, абсолютному буттю). П'яте. Філософія є мистецтво мистецтв, цариця знання, початок всякого мистецтва.

Шосте. Філософія є любов до мудрості, а оскільки істинною мудрістю є Бог, тому любов до Бога і є справжньою філософією.

В історії української філософської культури любомудріє, софійне розуміння знання стає домінуючим, полісемантичне. Носій софійного знання виявляє екзистенціальну ментальність києворуської філософії. Митрополит із русичів Климент смолянич відзначає в іпатпвському літописі: філософ здатнии і інших навчити праведному життю, і власним щоденним буттям втілює в життя пізнану ним вищу філософську істину. Проблема істини - головна в «Посланий пресвитеру Фоме» Климента Смолянича, який вважає, що істина вже сформульована і проголошена у Святому Писанні. До того ж у Київській Русі християнський світогляд досить зміцнів. І можна, не боячись, звертатися до еллінської і культурної спадщини. Розглянувши морально-онтологічну проблему відносин Людина-Бог, Климентій Смолятич викладає свою гносеологію: весь світ - це книга, що містить у собі премудрість Божу. І людина покликана прочитати її для здобуття істини праведного життя.

Досвід моральності, практичного філософствування, надбаний в умовах Київської Русі, став фундаментом дальшого розвитку філософської думки.

39. Києво-Могилянеька академія, и вплив на формування філософської думки в Україні

КМА продовжує традиції гуманістичного світогляду, заклад з дуже високим рівнем освіти (П.Могила - київський митрополит). З 1692-колегіум, 1701 - академія.

Філософія КМА із книжної мудрості перетворюється у специфічну науку. Філософія у той час відділяється від теології, богослів'я стає самостійним вченням. Предметом філософії є вивчення природи, земного світу, суспільства. Загалом, філософія починає сприйматися як інтелектуальний засіб пізнання світу і природи.

У КМА працює ціла плеяда видатних філософів і вчених: Теофан Прокопович, Стефан Яворський, Інокентій Гізель, Стефан Куляпка, Мануйло Козачинськнй.

Серед філософських курсів КМА переважали натурфілософськи, причому, вчення Декарта, Спінози, Бруно були основою, на якій грунтується й власні вчення. Стверджувалися ідеї пантеїзму, наслідком поширення якого стала увага до природничих наук та проблем.

Саме зусиллями професорів КМА була сформована концепція нросвідченого абсолютизму.

В рамках КМА формувалась староукраїнська барокова культура (Лазар Баранович, Іван Максимович, Іван Островський, Семен Климович, проповідники - Іоаникій Галятовський, Антон Радибіловський)

39. Філософія Г.С.Сковороди. Вчення про тпі натури, концепція еродної прані.

Його називають укр. Сократом та Діогеном. Осн. теми: проблема двох натур (світ видимий - несправжній і природний, істиний - Бог); проблема трьох світів (Макрокосм - Всесвіт, Мікрокосм — Людина та символічний світ Біблії); проблема еродної праці - шляхи людини до щастя.

39. Український романтизм. „Філософія серця" П.Д.Юркевича, Зміст філософії романтизму в Україні:

нац. характер

нац. ідея -укр. душа

Романтизм як явище виступає як антитеза Просвітництву та Класицизму, апелює до тотожностей (анріорій). Основою людського і природного буття є Дух. Важливе місце займає тема нац. характеру. Дух знаходить конкретне значення у неповторних формах, тому закономірною є увага до романтичної, а не до класичної культури. Представники: М.В.Гоголь, Т.Г.Шевченко, „Книги битія", Костомаров.

Християнська віра, релігія - це гой імператив, який рухає укр. історію (Куліш, Бєлозерський, Максимович). Пріоритетні засади були сформовані Юркевичем, який є автором суто укр. філософії - філософії серця. Термін „серце" є дуже багатозначним:

• це символ душі і народу, окремої людини

• це дух, який пронизує життя в цілому і кожної людини окремо

• це корінь життя

• це характеристика індивідуальності життя

Символ „серце" допомагає акцентуватись на чуттєвих основах бугтя. 43.Ренесансні та реформаційні ідеї в філософській думці України

Гуманісти українського Ренесансу XV - XVI ст. підготували грунт для сприйняття реформаційної ідеології і формування філософського світогляду, потреба в якому виникла у зв'язку з загостренням соц.-ек., нац. і міжконфесійних суперечностей. Об'єднання Литви і Польщі під владою Речі Посполитої і виявлення польського експансіонізму викликало загострення суперечностей, посилило тенденції нац.-визвольного руху на українських землях на Заході і Сході. Проти польського натиску на Україну та православну віру виступили діячі Острозького культурно-освітнього центру (1576-1636 рр.), піддавши гострій критиці ідеї, викладені у книзі польського ксьондза Петра Скарги (1536-1612 рр.) «Про єдність костьола Божого» - дорікав грекам за те, що даючи віру, не дали мови католицької церкви - латині. А, мовляв, староболгарська неспроможна до пізнання істини Святого Письма. Ось чому православ'я має повернутися в лоно істинного християнства - католицтва. В полеміку зі Скаргою вступили Мелетій Смотрицький, Стефан Зизаній та інші. Відомим тоді полемістом стає Іван Вишенський (1550-1620 рр.). Його літературну активність стимулювала Брестська унія (1596). У творі «Сцепка мудрого латинника з глупим русином» Іван - Вишенський у центр міркувань ставить людину, шукає споконвічні цінності людини і знаходить їх у простих людях, в голяках, визначає серце як шлях голяка до вищої істини - Бога, не заперечує розуму, але відводить йому підлегле місце. Не розум, а містичне осяяння душі відкриває людині Бога. Шлях спасіння людини - очищення душі і єднання з Абсолютом. Єдиною силою, що спроможна врятувати людину, є її совість. Усі люди від природи рівні, і кожний індивід може безпосередньо спілкуватися з Богом, осягаючи вищу, абсолютну істину.

Значну роль у розвитку гуманістичних і реформаційних ідей в Україні епохи Ренесансу відігравали братські школи - Львівська, Київська, Луцька, Острозька та ін. Братства протистояли польсько-уніатській політиці, захищали православну

віру, українські традиції, культуру, мову, громадянські права українців.