8. Учасники воєнних дій

Учасники воєнних дій підрозділяються на особовий склад збройних сил та особовий склад ополчень і добровольчих загонів, включаючи особовий склад організованих рухів опору, які належать конфліктуючій стороні й діють на їхній власній території або поза нею, навіть якщо ця територія окупована.

Розрізняються дві категорії осіб, що входять до складу збройних сил: комбатанти і некомбатанти. Комбатанти (воюючі) - це особи, які включені на законній підставі в особовий склад збройних сил певної держави і мають законну підставу застосовувати у воєнному конфлікті зброю. Належність комбатантів до збройних сил частіше визначається воєнною формою одягу і знаками відмінності Крім права застосовувати насилля, у тому числі й фізичне знищення, правовий статус комбатантів характеризується також тим, що насилля може застосовуватися до самого комбатанта. Опинившись у руках ворога, комбатант має право на ставлення до себе як до військовополоненого, тобто він перестає бути об'єктом воєнних дій. Права і обов'язки комбатанта мають поважатися всіма учасниками воєнних дій

До некомбатантів (невоюючих) належить медичний персонал, інтендантський склад, військові кореспонденти, військово-юридичний та інший допоміжний персонал. Застосовувати зброю проти некомбатантів заборонено. Свою власну зброю вони не використовують у воєнних діях, можуть застосовувати її тільки з метою самозахисту, охорони дорученого їм майна або захисту хворих і поранених. Згідно з міжнародним правом до некомбатантів (невоюючих) належить особовий склад, який правомірно є у складі збройних сил воюючої сторони і допомагає їй у досягненні успіхів у бойових діях, але в них безпосередньо участі не бере. Вони не є об'єктом воєнних дій з боку противника і мають право на його опікування у разі, якщо опиняться під його владою.

Останнім часом міжнародне право значно розширило саме поняття "збройні сили", розширивши тим самим коло осіб, які належать до комбатантів. До збройних сил належать всі організовані збройні сили, групи і підрозділи, що перебувають під командуванням особи, яка є відповідальною перед своєю стороною за поведінку підлеглих, навіть якщо ця сторона представлена урядом або владою, що не визнана іншою стороною. Ці особи мають підкорятися дисципліні, яка у числі іншого забезпечує дотримання норм міжнародного права, котрі застосовуються в період збройних конфліктів.

У міжнародному праві тривалий час предметом суперечних думок була проблема правового статусу партизан, яких не визнавали законними комбатантами. Ця проблема гостро стояла під час другої світової війни, особливо у війні фашистської Німеччини проти СРСР, на окупованій території якого діяло багато партизанських загонів. Відомо, що вони спричиняли значні збитки окупаційній армії, і тому німецьке командування бажало мати правові підстави для розправи з ними як з бандитами. Саме таку позицію займали США під час в'єтнамської війни. Але у цілому ця позиція не отримала підтримки. Партизани були визнані законними комбатантами у тому разі, якщо вони дотримувалися деяких умов, зокрема: а) особа, яка стоїть на чолі загону, має відповідати за своїх підлеглих; б) відкрито носити зброю;

в) носити знак відмінності; г) додержуватися законів і звичаїв війни.

Сучасне міжнародне право поширює дію своїх норм про збройні конфлікти й на воєнні дії неміжнародного характеру, тобто на внутрішні конфлікти: громадянську війну, національно-визвольний рух. Отже, їхні учасники також належать до законних комбатантів за умови, що вони дотримуються тих самих положень, що й партизани. При цьому міжнародні акти таким чином визначають ознаки конфлікту неміжнародного характеру: а) його границі обмежені територією держави; б) учасниками є збройні сили держави та антиурядові збройні сили або інші організовані збройні групи; в) останні мають бути під командуванням особи, яка несе відповідальність за їхні дії;

г) антиурядові війська мають здійснювати такий контроль над частиною території, який дозволяє їм провадити безперервні та узгоджені воєнні дії.

Добровольці належать до комбатантів, й їхня участь у воєнних діях на боці воюючих правомірна. Гаазькою конвенцією 1907 р. встановлено, що нейтральна держава не несе відповідальності за те, що приватні особи переходять кордон, щоб стати на службу однієї з воюючих сторін. Характерною ознакою добровольців є включення їх до особового складу збройних сил. Тим самим воююча сторона бере на себе відповідальність за їхні дії.

Інший характер носить найманство. Визначення ознак найманства і його правовий статус в останні роки набуло гострої практичної необхідності із-за зростаючого розповсюдження цього явища, яке осуджується міжнародним товариством. Міжнародне право вважає найманцем особу, яка завербована на місці або за кордоном спеціально для того, щоб битися у збройному конфлікті й яка фактично бере у ньому участь. Найманець керується головним чином бажанням отримати особисту вигоду, і йому дійсно обіцяна матеріальна винагорода стороною у конфлікті або за дорученням сторони, при цьому обіцяна винагорода у багато разів вища тієї, яку отримує законний комбатант особового складу збройних сил. Найманець не входить до складу збройних сил і не посланий третьою державою для участі в конфлікті.

ООН неодноразово висловлювалася проти найманства, оголошуючи його міжнародним злочином і закликаючи всі країни прийняти закони, які б карали найманців як кримінальних злочинців. В Україні найманство є кримінальним злочином і визначається як "вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців з метою використання у збройних конфліктах інших держав або в ненасильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності, а однаково використання найманців". Ці дії караються позбавленням волі терміном від трьох до десяти років. Сама "участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав з метою отримання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди" карається позбавленням волі терміном від п'яти до дванадцяти років (ст. 63-1 КК України).

На закінчення слід зазначити, що до числа учасників збройних конфліктів і, отже, законних комбатантів належать збройні формування, які діють під прапором ООН (миротворчі сили), їхнє формування здійснюється на підставі рішення Ради Безпеки ООН, а також рішення відповідних органів тих держав, які виділяють контингенти збройних сил до складу миротворчих підрозділів.