Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
межнар.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
21.12.2018
Размер:
211.46 Кб
Скачать

21. Правове регулювання морської війни

На морську війну розповсюджують свої дії основні норми сухопутної війни, у тому числі норми про засоби і методи сухопутної війни, про режим хворих і поранених, мирне населення тощо. Разом з тим морська війна має свою специфіку і свої правила.

Як згадувалося, театром морської війни є внутрішні морські води, територіальні води (територіальне море) і відкрите море. Комбатантами в морській війні є екіпажі військово-морських суден і береговий обслуговуючий персонал. Під військово-морським судном слід розуміти будь-яке судно, що несе військово-морський прапор, а офіцери та екіпаж якого підкоряються військовій дисципліні. Але в морській війні комбатантами є не тільки фізичні особи, але й військові кораблі, яким належить право вести воєнні дії проти неприятеля, тобто застосовувати зброю. Не є комбатантами судна, які хоч і включені до складу військово-морського флоту, але призначені для допомоги хворим і пораненим та особам, що зазнали корабельної аварії. Це госпітальні судна, санітарні транспорти, санітарна авіація. Ці судна та їхні екіпажі не можуть бути об'єктом нападу і не підлягають захвату.

З 1856 р. міжнародним правом заборонено каперство, тобто перетворення торгових суден у військові, при якому власник торгового судна, отримавши каперське свідоцтво, на свій ризик виходив у море і вступав у бій з суднами противника. Частіше каперство носило характер піратства, тому що власник торгового судна використовував каперське свідоцтво для грабування торгових суден неприятеля.

Не зважаючи на це, проблема озброєння торгових суден під час війни та їхнє використання у воєнних цілях залишається актуальною. Під час другої світової війни США активно переобладнували свої торгові судна у військові (вони називалися "рейдерами"), але право на переозброєння торгових суден не отримало загального визнання. Таке судно не перетворюється на військовий корабель і не користується правом ведення воєнних дій. Слід розрізняти два аспекти цієї проблеми: озброєння торгових суден з метою самозахисту і переобладнання торгових суден у військові, що є допустимим з точки зору VII Гаазької конвенції 1907 р. Таке судно має бути поставлене під пряму владу, безпосередній контроль і відповідальність держави, прапор якої воно несе, а також мати зовнішні відмінні знаки військового корабля своєї національності, командир судна має перебувати на державній службі й бути призначеним компетентними властями, а його прізвище має значитися у відповідному списку військовослужбовців. Під час бойових дій діюче судно має додержуватися законів і звичаїв війни, а його екіпаж - підкорятися правилам військової дисципліни.

До морської війни застосовні загальні правила сухопутної війни, у тому числі правила щодо заборони на певні засоби і методи. Але є й ряд відмінностей, пов'язаних насамперед зі станом суден нейтральних держав. Як відомо, у сухопутній війні майно нейтральних держав не підлягає захвату; у морській війні у ряді випадків такий захват можливий. Крім того, некомбатанти не можуть піддаватися воєнному полону. У морській війні всі торгові моряки неприятеля, що є на борту судна неприятеля, можуть бути взяті у полон у разі захвату їхнього судна. У правилах морської війни специфічними є правила для підводних човнів, морської блокади, бомбардувань та ін.

Для підводної війни діють Правила про дії підводних човнів щодо торгових суден у воєнний час (додаток до Лондонського протоколу 1936 p.). Правила передбачають, що у своїх діях щодо торгових суден підводні човни мають пристосовуватися до норм, що діють для надводних кораблів. Ця норма є важливою тому, що після першої світової війни висувалася теза про особливості підводних човнів і нерозповсюдження на них загальних правил війни. Зокрема, за винятком випадків упертої відмови зупинитися після належно зробленої пропозиції про зупинку, так само як і у разі опору огляду або обшуку військовий корабель як надводний, так і підводний може потопити торгове судно або позбавити його можливості плавання. Але заздалегідь слід доставити екіпаж, пасажирів і суднові документи у безпечне місце; при цьому під безпечним місцем, з урахуванням навколишніх обставин і близькості берега чи іншого судна, слід розуміти шлюпки корабля, якого атакують [18].

У вересні 1937 р. представники ряду морських держав підписали Ніонську угоду в зв'язку з діями підводних човнів під час громадянської війни в Іспанії, її суть полягала в тому, що підводні човни будь-якої з воюючих в Іспанії сторін або їхні союзники при потопленні торгових кораблів будуть розглядатися як пірати, і тому підлягають контратаці та знищенню. Ніонська угода важлива тому, що встановила загальний принцип, згідно з яким у період громадянської війни військові кораблі воюючих мають право діяти в межах своїх територіальних вод. Слід визнати, що Правила 1936 р. значною мірою втратили силу, оскільки під час другої світової війни підводний човен, що сплив для виконання передбачених Правилами вимог, негайно був би атакований і потоплений суднами противника.

Міни як зброя не заборонені міжнародним правом, хоча вони значною мірою заподіювали шкоду не тільки військовому, але й торговому флоту, в тому числі нейтральних держав. Регламентація мінної війни встановлена VIII Гаазькою конвенцією 1907 p., згідно з якою міни мають бути встановлені на якорях. Вони можуть бути встановлені й не на якорях, якщо протягом однієї години з моменту втрати контролю над ними вони втрачають забійну силу (стають безпечними). Заборонено ставити міни на якорях у тому разі, якщо відриваючись від мінрепа, вони залишаються небезпечними, застосовувати саморухомі міни, які. не влучивши у ціль, не стають безпечними. Забороняється також встановлювати міни біля берегів і портів противника з єдиною метою припинити торгове судноплавство [19]. Приписано, що у разі втрати нагляду за мінами потрібно вказувати в Повідомленнях мореплавцям або в інших загальнодоступних документах місця небезпечного плавання. Згідно з Договором 1971 р. про заборону розміщення на дні морів і океанів та в їхніх надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення за межами 12-мильної зони територіального моря прибережних держав заборонене розміщення переліченої зброї, отже, ядерних та інших таких мін.

Морська блокада. Морська блокада - це такі дії військово-морського флоту воюючих, котрі призначені для недопущення доступу до берегів противника з боку моря. Блокада є законною при дотриманні ряду умов. Ці умови були сформульовані у Декларації про збройний нейтралітет 1780 p., потім у Паризькій декларації про морську війну 1856 р. і Лондонській декларації про право морської війни 1909 р. їхня юридична сила не викликає сумніву, хоча чинності вони не набрали. Згідно з цими актами блокаду має бути оголошено, при цьому мають бути визначені координати району, що блокується, і час початку блокади. Для суден, що знаходяться в районі блокади, має бути встановлений термін, щоб мати можливість вийти з району, який блокується. Блокада має бути ефективною [20], а не "паперовою", тобто повинна здійснюватися насправді. Але якщо внаслідок стихійного лиха судна тимчасово залишили район блокади, це не означає, що блокада перервана чи носить "паперовий" характер. За порушення блокади судна порушники можуть бути захоплені й конфісковані або знищені. Повітряні судна і підводні човни підлягають тим самим обмеженням, що й звичайні морські кораблі.

Незважаючи на блокаду, мають безперешкодно пропускатися продовольчі товари, медикаменти, одяг і засоби, що зміцнюють стан здоров'я, для дітей до 15 років, вагітних і жінок, що вже народили. Крім того, блокада має бути безпристрасною, тобто однаковою щодо всіх суден.

Разом з тим, виходячи з вимог сучасного міжнародного права, блокада вважається законною лише тоді, коли вона здійснюється в реалізації права держав на індивідуальну чи колективну самооборону відповідно до Статуту ООН або на підставі рішення Ради Безпеки ООН. Блокада, яка здійснюється агресором, завжди протиправна.

Бомбардування наземних об'єктів морськими силами є законним способом ведення війни. Як і в інших випадках, цей метод ведення війни має відповідати загальним вимогам гуманізації збройних конфліктів. Відповідно до правил IX Гаазької конвенції 1907 р. забороняється бомбардування морськими силами незахищених міст, портів, селищ, осель і будівель за будь-яких обставин і умов, у тому числі й за несплату грошової контрибуції. При цьому слід ураховувати, що міжнародне право не розшифровує поняття "бомбардування", у зв'язку з цим його, звичайно, слід розуміти як обстріл наземних об'єктів будь-якими видами зброї. Так само нема визначеності у розумінні терміна "незахищений об'єкт". Як правило, під ним слід розуміти населені пункти, які не мають воєнного значення, не є фортецями або військово-морськими базами. Разом з тим допускається бомбардування таких об'єктів у тому разі, якщо на їхній території розміщуються воєнні укріплення, військові склади або установи, так само як і військові

кораблі, що знаходяться у портах. Бомбардування таких об'єктів допустиме лише після того, як місцеві власті на зроблене попередження не зруйнували вказані їм об'єкти. Конвенція допускає, коли цього вимагає термінова воєнна необхідність, почати бомбардування і без попередження. Бомбардування допустиме ще в одному разі: якщо місцеві власті після зробленого їм попередження відмовляться надати морським силам продукти харчування або запаси води для потреб цих сил. Щоб запобігти руйнуванню історичних пам'ятників, будівель, які служать цілям науки, храмів тощо, жителі перед бомбардуванням мають їх позначити спеціальними знаками, "що складаються з великих твердих щитів прямокутної форми, поділених за діагоналлю на два трикутники, з яких верхній - чорного кольору, а нижній - білого".

Морська (воєнна) контрабанда. Поняття контрабанди пов'язане з поняттям "порушення", "заборона", "порушення заборони", іноді визначають точніше: порушення правил [21]. Поняття воєнної контрабанди пов'язане із забороною на постачання (торгівлю) неприятелю різних товарів і вантажів, які він може використати у війні та які, природно, збільшують його воєнний потенціал. Труднощі міжнародно-правового регулювання полягають у визначенні того, які з предметів чи вантажів належать до предметів воєнної необхідності, а що служить виключно цивільним цілям. Спроби такого визначення було здійснено у Лондонській декларації 1909 р. її формулюваннями користуються й сьогодні, хоч існує усвідомлення того, що в теперішніх умовах немає таких предметів, які служили б виключно мирним цілям і не могли б бути використані в цілях війни.

Лондонська декларація виходила з можливого поділу вантажів на предмети абсолютної контрабанди і предмети умовної контрабанди. У першому разі йдеться про ті предмети, які використовуються виключно у воєнних цілях: зброя, боєприпаси, військове обмундирування тощо. До предметів умовної контрабанди належать такі, що можуть бути використані як у воєнних, так і у невоєнних цілях. Був також запропонований "вільний список", який включає предмети, що при жодних обставинах не можуть служити воєнним цілям. У нього входили бавовна, текстильна сировина, смола, папір тощо. Однією зі складних проблем виявилася проблема "єдності прямування", згідно з якою визначення контрабанди не залежить від можливого перевантаження вантажу з одного транспорту на інший з метою приховати кінцевий пункт постачання. "Єдність прямування" означає, що слід виходити з кінцевої мети вантажу.

Згідно з Лондонською декларацією 1909 р. предмети абсолютної контрабанди підлягають захвату або знищенню у будь-якому разі, якщо судно, яке їх перевозить, направляється в порт неприятеля. Умовна контрабанда підлягає захвату або знищенню у тому разі, якщо вантаж призначений для воєнних цілей. Предмети умовної контрабанди не можуть бути захоплені або знищені під час прямування в нейтральний порт. Якщо контрабандний вантаж складає меншу частину вантажу судна нейтральної держави, судно захопленню не підлягає, а підлягає захопленню або знищенню лише та частина, яка складає контрабанду. Але якщо контрабандний вантаж складає більш як половину (за ціною фрахту, ваги чи об'єму), захопленню підлягає й саме судно. Разом з тим, якщо судно вийшло у море, не знаючи про воєнні дії, що почалися, або про оголошення, що надійшло, про контрабанду, предмети контрабанди, які знаходяться у нього на борту, не можуть бути конфісковані, а лише реквізовані; судно не підлягає конфіскації.

З початком війни кожна держава, котра бере у ній участь, публікує три види списків: список абсолютної контрабанди, список умовної контрабанди (іноді його називають списком відносної контрабанди) і вільний список. Ця публікація служить підставою для захоплення або конфіскації.

Згідно з Лондонською декларацією 1909 р. нейтральне судно підлягає конфіскації, немовби воно перевозило воєнну контрабанду, якщо воно здійснює плавання спеціально для перевезення осіб, що включені у склад збройних сил неприятеля, або коли воно, з відома власника, капітана або особи, яка зафрахтувала судно у цілому, перевозить воєнний загін неприятеля або окремих осіб, котрі під час плавання сприяють його операціям.

З воєнною контрабандою пов'язане питання про призи в морській війні. Приз - це захоплене під час морської війни торгове судно неприятеля та його вантаж, так само як і нейтральне судно, більшу частину вантажу якого складає воєнна контрабанда. Не підлягають захопленню невеликі риболовні судна, каботажні судна, судна, які виконують наукові або філантропічні доручення, а також судна, що вийшли у море до оголошення війни. Це саме стосується вантажів, що знаходяться на вказаних суднах. Разом з тим тут діють такі правила: "коносамент покриває вантаж", тобто якщо за документами вантаж прямує в нейтральний порт і не призначений для неприятеля, він не може бути захоплений навіть на судні неприятеля; "прапор звільняє вантаж неприятеля від захоплення", тобто вантаж, призначений для неприятеля, але який знаходиться на нейтральному судні, не підлягає захопленню. Обидва правила не поширюються на контрабанду. Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту (14 травня 1954 р.) передбачає недопустимість конфіскації і взяття як призу або захоплення культурних цінностей і транспортних засобів, котрі їх перевозять.

Той, хто захопив приз, має доставити його у свій порт.

Законність захоплення може бути заперечена в призовому суді, який засновується воюючими. існують два види таких судів: портовий і вищий призовий суд. У разі визнання захоплення неправомірним, судно і вантаж підлягають поверненню, а безпідставно знищені - компенсації.

Трофеї - захоплені під час боїв на морі чи на березі військові кораблі, військова техніка, зброя і майно, що належать противникові. У числі трофеїв можуть бути також цінності, у тому числі коштовні метали, цінні папери тощо. Вони переходять до сторони, що їх захопила, і стають її власністю.