96

ВСТУП

Відносини між компаніями у сучасній глобальній економіці відрізняються багатством змісту і різноманітністю форм. Численні приклади міжфірмової взаємодії — від жорсткої конкуренції до тісних взаємовигідних партнерств. Особливе місце у міжфірмових партнерствах останніми роками зайняли стратегічні альянси. Спираючись на них, великі і середні компанії освоюють нові технології, здійснюють міжгалузеві новаторські проекти, долають економічні межі країн і економічних блоків, освоюють закордонні ринки збуту, поділяють з партнерами ризики і вигоди, пристосовуються до умов державного регулювання ринку і конкуренції.

В умовах, що характеризуються обмеженістю ресурсів і можливостей з лібералізації ринку і технологій, які швидко розвиваються, першочерговим завданням будь-якої компанії є зберегти па колишньому рівні свою конкурентоспроможність, а також знайти способи її підвищення надалі і мінімізувати вплив змін зовнішнього середовища на хід свого нормального розвитку.

Особливої актуальності у зв'язку з цим набуває проблема стратегічних альянсів як форми міжфірмової співпраці, до якої найчастіше вдаються компанії різних галузей з метою посилення своїх конкурентних позицій і вирішення різного роду завдань, і яка при цьому дозволяє кожному з учасників зберегти свою юридичну самостійність.

Для максимізації ефективності таких операцій перед компанією, яка ухвалила рішення про вступ до альянсу, ставиться завдання протягом обмеженого проміжку часу оцінити свою стратегічну позицію, на підставі отриманого результату визначити потенційних партнерів і, зрештою, визначити з них одного або декількох найбільш прийнятних, тобто чиї характеристики найбільшою мірою відповідають цілям компанії і співпраця з якими дозволить досягти бажаного результату.

У чому ж новизна сучасних підходів до альянсів? Які переваги має стратегічний альянс над іншими формами корпоративної інтеграції? Які причини спо­нукають досить успішні міжнародні компанії вступати до страте­гічних альянсів? Які вигоди отримують партнери від альянсової форми взаємодії? Саме на ці питання дає відповідь представлена робота.

Передумови переосмислення проблем міжфірмової взаємо­дії в умовах глобалізації виникають у зв'язку з більшою відкри­тістю української економіки та її інтеграцією у світове господар­ство. Вітчизняні ділові кола в металургії, енергетиці, авіаперевезеннях, машинобудуванні та інших галузях все більш уважно ставляться до тривалих взаємовигідних міжнародних партнерств, як до джерела конкурентоспроможності на світових ринках. Це, у свою чергу, потребує високого професіоналізму у створенні альянсів і управлінні ними.

Саме стратегічні альянси останніми роками опинилися в центрі уваги керівників міжнародного бізнесу. Більшість пре­зидентів найбільших компаній світу вказують на успішне ви­користання стратегічних альянсів як інструменту глобального корпоративного зростання. Практика свідчить про те, що у ба­гатьох випадках альянси дозволили не тільки істотно підсили­ти конкурентоспроможність компаній, підвищити ефективність виробництва, захопити важливі технології і прорватися на нові ринки, але і псиною мірою змінити традиційні правила галузевої конкуренції. Внаслідок цього держана вимушена була реагувати і втручатися в умови створення таких партнерств.

Стратегічні альянси привернули увагу і представників еко­номічної науки. Фахівці наукових центрів і університетів прове­ли численні емпіричні дослідження і запропонували теоретичні моделі для глибшого і всестороннього розуміння і пояснення цього феномену. Визначається, що бурхливий розвиток міжнародних партнерств — свого роду «революція альянсів» — стосу­ється глибинних основ функціонування ринкового господарства: механізму міжфірмової конкуренції, корпоративного управління і контролю, відносин між бізнесом і дер­жавою. У той же час провідні дослідники зіткнулися з трудно­щами в поясненні особливостей альянсів в рамках традиційних економічних теорій.

У вітчизняній науковій думці поки не склалося цілісне ба­чення стратегічних альянсів. При тому, що достатньо детально вивчено різноманітні форми міжфірмових партнерств (ліцензій­ні угоди, спільні підприємства, консорціуми), загальна карти­на змісту і тенденцій розвитку потребує значних колективних зусиль дослідників. Необхідне формулювання робочих визна­чень, класифікацій і інструментарію аналізу альянсів, формуван­ня стратегій створення та управління альянсами з урахуванням передових досягнень міжнародної економічної науки. Саме ці тенденції обумовлюють актуальність наукових досліджень в сис­темі побудови і управління стратегічними альянсами в умовах міжнародного менеджменту.

Проблемі створення і функціонування стратегічних альянсів присвячено достатньо велику кількість досліджень у науковій лі­тературі, а також періодичних виданнях. Основний внесок у ви­вчення цієї проблеми було зроблено такими зарубіжними вченими, як: І. Ансофф, Дж. Бадаракко, М. Бобіна, Н. В'яз, Б. Гарретт, Ч. Гіл, Р. Гріффін, Дж. Даніелс, Р. Дафт, Я. Доз, А. Єфімов, Є. Карпухіна, Р. Нельсон, Р. Ноздрьова, С. Півоваров, М. Портер, Б. Ричардсон, М. Рудик, Р. Спекман, А. Стрікленд, А. Томсон, Р. Уолес. Основні положення щодо проблематики формування міжнародних стратегічних альянсів викладено у наукових працях О. Білоруса, В. Білошапки, А. Гринькової, Л. Довганя, А. Ко­заченко, Д. Лук'яненка, Ю. Макогона, Г. Назарової, А. Нали­вайка, Є. Палиги, Ю. Пахомова, Л. Рудепко, А. Тридіда, А. Філіпенка, О. Шниркова.

Незважаючи на широкий діапазон всіляких джерел за та­кою тематикою, ряд проблем все ще залишається невирішеним. Основною з них є напрямки розвитку міжнародних стратегічних альянсів за рахунок побудови альянс-обгрунтованої стратегії діяльності.

Метою роботи є розробка моделі оцін­ки перспектив вступу компаній до міжнародного стратегічного альянсу та формування стратегії розвитку альянсу компаній.

Відповідно до мети дослідження в курсовій роботі по­ставлено і вирішено такі завдання:

• дослідити теоретичні основи створення альянсів та взаємодії партнерів;

• визначити мотиваційні складові створення стратегічних альянсів міжнародних компаній;

• дослідити наукові підходи щодо класифікації стратегічних альянсів;

• здійснити аналіз формування стратегічних альянсів у світовій економіці;

• зробити оцінку економічної діяльності стратегічних альянсів;

• розглянути концепції розвитку стратегічних альянсів в умовах міжнародного менеджменту;

• визначити напрямки створення та розвитку вітчизняних стратегічних альянсів.

Вивчаючи міжфірмові стосунки, необхідно відзначити, що зростання числа і різноманіття альянсів — характерна риса су­часної світової економіки. Причому мова йде не тільки про дво­сторонні, але і про мережеві партнерства самої конфігурації. Інтереси і поведінка альянсів на ринках залежать як від наяв­них ресурсів та стратегічних уподобань їх учасників, так і значною мірою від структури галузей, представлених партнерами. У швидкозростаючих галузях домінують технологічні альянси, в зрілих галузях домінують виробничі і збутові. Але «стратегічна стиковка» інтересів і галузевих умов - ще не головне для успіху міжнародних стратегічних партнерств.

Розділ і теоретичні основи дослідження стратегічних альянсів

1. Cуть стратегічних альянсів, теоритичні основи їх створення та взаємодії з партнерами

Глобалізація економіки посилює зв'язки і взаємодію між державами і організаціями, які перетворюють світову економіку в цілісну систему. У результаті глобалізації рішення і дії в одних частинах світу впливають на ситуацію в інших частинах. Це ви­являється у формуванні схожих потреб і смаків споживачів в різ­них країнах, у розробці міжнародних стандартів. Вирівнювання потреб пов'язане з дією засобів масової інформації, міжнарод­ним маркетингом продукції, зниженням впливу торговельних бар'єрів, збільшенням мобільності людей у світовій економіці. Розвиток комунікацій, транспорту і зв'язку дозволяє компані­ям успішно обслуговувані ринки різних країн однорідною або схожою продукцією. Насичення національних ринків товарами і послугами формує умови для експансії компаній на глобальних ринках. Спираючись на національні конкурентні переваги, ком­панії ведуть боротьбу в різних країнах як за споживачів, так і за дешевші і ефективніші сфери виробництва.

Однією з найпоширеніших форм міжнародної ділової співп­раці в останні десятиліття стали міжнародні стратегічні альянси (МСА).

Міжнародний стратегічний альянс — це відносно тривала міжорганізаційна угода із співробітництва, яка передбачає спіль­не використання ресурсів та (або) структур управління двох чи більше самостійних компаній із декількох країн для реалізації завдань, пов'язаних з місією кожної з них.

МСА - функціональні структури які засновані на фор­мальному чи (інколи) на неформальному договорі. Організації засновники здійснюють спільне управління та контроль за ді­яльністю МСА.

Під міжнародним стратегічним альянсом, на відміну від міжнародного альянсу, розуміють угоди, які:

• компенсують слабкі сторони чи створюють конкурентні переваги учасників;

• відповідають довгостроковим стратегічним планам партнерів;

• мають раціональні цілі для взаємозв'язку компаній. Стра­тегія створення альянсів передбачає:

• створення стратегічних відносин між незалежними орга­нізаціями двох та більше країн, які мають спільні цілі, прагнуть спільної вигоди та визнають високий рівень взаємозалежності;

• об'єднання зусиль компаній для досягнення мети, реа­лізація якої б вимагала набагато більше витрат за умови дії по­одинці.

Стратегічний альянс (Strategic Alliance) - угода про кооперацію двох незалежніших фірм для досягнення певної комерційної мети, для отримання синергії об'єднаних і взаємодоповнюючих стратегічних ресурсів компаній.

В якості особливостей стратегічних альянсів можна назвати:

• це угоди про співпрацю між фірмами, що йдуть далі звичайних торговельних операцій, але що не доводять справу до злиття компаній. Існують значні відмінності між стратегічними союзами, заснованими на довгострокових стосунках партнерів, і партнерськими стосунками контрактного типу, оскільки останній вид співпраці існує обмежений час і використовується для конкретних проектів або цілей;

• цей тип господарського об'єднання заснований на укладанні середньострокових або довгострокових, двосторонніх або багатосторонніх угод;

• до стратегічного альянсу можуть вступати не лише постачальники і клієнти але і конкуренти;

• у рамках стратегічних союзів здійснюється спільна координація стратегічного планування і управління учасниками діяльності, що дозволяє їм погоджувати їх довгострокові партнерські стосунки з вигодою для кожного учасника;

• стратегічні альянси створюються на основі горизонтальної міжфірмової кооперації, а також між компаніями, зайнятими в суміжних сферах діяльності і взаємодоповнюючими технологіями, що володіють, і досвідом;

• альянс, як правило, не є самостійною юридичною особою;

• компанії можуть бути учасниками безлічі стратегічних альянсів;

• стратегічні альянси досить рухливі, вільні для партнерів, більше орієнтовані в майбутнє, зменшують неясність і невизначеність в стосунках партнерів, збільшують стабільність в забезпеченні ресурсами і розподілі продукції і послуг;

• альянси створюються на певний термін, вони розпадаються, коли необхідність в об'єднанні відпадає;

• альянси чинять вплив на конкуренцію: компанії, що об'єдналися, направляють зусилля більшою мірою проти загальних конкурентів, чим один проти одного;

• це доки найменш обмежувані в законодавчому порядку способи проникнення на ринок.

Стратегічний альянс - це співробітництво на довгостроковій основі двох і більше компаній у науково-дослідній, виробничій або ринковій діяльності.

Мета стратегічних альянсів може бути також різною:

• проникнення на нові ринки;

• зниження ризику за рахунок його розподілу;

• об'єднання взаємодоповнюючих знань та активів, які жодна з компаній не може самостійно розвинути;

• отримання економії на масштабах;

• зменшення витрат;

• подолання торгових та інвестиційних бар'єрів;

• спільні наукові дослідження та обмін технологіями;

• розробка загальних технічних стандартів;

• розширення асортименту продукції та ін.

Для цілей і завдань дослідження необхідно порівняти стратегічний альянс з іншими формами інтеграції компаній, виявити особливості стратегічних альянсів, здійснити аналіз міжнародної статистики і провести класифікацію стратегічних альянсів.

У табл. 1.1 наведено порівняльну характеристику основних організаційних форм інтеграції компаній.

Таблиця 1.1