Тема 2. Основні правила типографіки:

• Основний текст - світле накреслення

• Розмір кеглю основного тексту

• інтерлін΄яж

• пробіли між словами

• міжбуквений пробіл

Добрі традиції майстрів ручного набору за більш як 500 років, які пе­редавались від складальника до складальника, дійшли і до наших часів, не втративши у більшості своєї актуальності. Досвід копіткої праці складання виробив низку норм і правил, які надають тексту найбільш сприйнятливу для читача форму, допомагають орієнтуватися у ньому, збільшувати швидкість чи­тання, зменшувати втому під час довгочасного спілкування з книгою, вдосконалювати зорове сприйняття тексту.

Правила формування друкованої сторінки базуються на баготовіко-вому досвіді рукописних виданнь, на суб'єктивних відчуттях першод­рукарів. Механізація набірної спра­ви майже виключила з процесу осо­бистість складальника, метранпажа. Саме у цьому періоді розвитку ти-пографіки на перший план і вийш­ли ті норми та правила набору і верстки, які дозволяли звичайній друкарці працювати над складан­ням текстів майбутніх книжкових сторінок. У такій ситуації консерва­тизм норм набору відігравав майже головну роль у збереженні сприй­нятливого вигляду друкованих ви­дань. Викликана часом необхідність зведення неписаних правил у відповідні інструкції призвела до появи у 1933 році такого збірника, автором якого був А.А. Реформатсь­кий. Як би там не було, але прави­ла набору і верстки типографу, ди­зайнеру-графіку необхідні так са­мо, як знання орфографії і пункту­ації поету, консервативні по суті, але необхідні як компонент логіки творчості.

«Всі засоби членування і організації належать до методів формоутворен­ня. Типограф-проектувальник пови­нен знати їх і свідомо застосовува­ти, для чого йому слід стати на місце змученого і втомленого читача» (Рудер Еміль. Типографіка. М. Книга. 1982) Місія типографа — так впоряд­кувати, розчленувати і подати тексто­ву масу, щоб читач без застосування великих зусиль міг би знайти те, що його цікавить. Для книг визначено певний обсяг друкованих знаків тек­сту на одній сторінці, який приємно сприймається читачем. Забагато текс­ту — стомлює, замало — дратує. Так само негативно сприймається глуха, неподілена маса набору, без абзаців, кінцевих рядків. Газету, навпаки, читають не з першого до останього рядка, тому виділення в ній окремих текстів лінійками, розмірами і накресленнями шрифта, відбивками мають на меті зорієнтувати читача. Таким чином, головне завдання гар­ної типографіки в усіх випадках — це підпорядковування форми зручнос­тям читання.

Що для цього пропонують віками вироблені правила набору і верстки? Кожен їх пункт спирається на фізіологічні особливості людського зору та на психологію сприйняття й засвоєння друкованого тексту; кожен перевірений сотні і тисячі разів прак­тикою; у формуванні кожного — досвід і праця поліграфістів, психо­логів, дизайнерів, лінгвістів. Тому не варто вдаватися у широко розгорнуту докладну аргументацію і коментарі. Головне — пам'ятати про читача!

Для основного тексту використо­вуйте світле накреслення шрифту. Саме воно передбачалось автором-розробником шрифту для довгого і приємного читання. Похилий шрифт, або курсив, має гарний вигляд у межах одного абзацу, але заповнена ним ціла сторінка, на якій немає -жодної вертикальної риски, вже по­середині полоси почне дратувати чи­тача. Такого характеру шрифт важко «затримати» у форматі, бо він зорово намагається «стікти» зі сторінки. У свою чергу, жирне і напівжирне на­креслення шрифту призводить до то­го, що кількість білого й чорного на сторінці наближається до рівних співвідношень, текст починає рябіти, очі швидко втомлюються; дуже тем­ний масив текстової полоси різко контрастує з білими полями, погіршуючи естетичний вигляд сторінки, особливо розвороту. Так само не можна використовувати ве­ликі літери у суцільному наборі, бо вони зовсім не розраховані на читан­ня у масиві, а розроблені для разово­го сприйняття акцентувань у тексті. Застосування таких літер завдасть вам зайвого клопоту — необхідності постійного корегуваня міжбуквеного пробілу (кернінгу), але не надасть потрібного естетичного вигляду.

Основний текст складайте кеглем у діапазоні від 8 до 12 пунктів.

Тре­ба мати гострий зір, щоб читати текст з літер розміром у 6 пунктів. Однак він має право на використан­ня у посиланнях, у текстах тлумач­них та енциклопедичних словників, але за умови тільки для короткочас­ного сприйняття. Шрифт кеглем у 8 пунктів цілком сприйнятний для ви­дань, що розраховані на досвідчено­го читача: це наукова, науково-попу­лярна, словникова, довідникова літе­ратура, яку читають вибірково, як і газетну шпальту, заповнену оголо­шеннями. Найбільш пристосований до фізіології нашого зору розмір літер у 10 пунктів. Саме ним можна користуватися при довгому і швид­кому читанні суцільного тексту.як читач опановує перші речення. Фізіологічні особливості нашого зо­ру дозволяють сприймати без додат­кових зусиль, як зараз кажуть, авто­матично, рядок у кількості до 70 знаків. Найкраще сприймаються !; тексти з довжиною рядків у діапа-" зонГ50 — 60 знаків. (Враховуються як знаки, а також пробіли між слова­ми та розділові знаки).Занадто короткий рядок також дратує читача необхідністю «скану­вати» очима рядок з кінця до почат­ку і навпаки, а також: суцільною низ­кою перенесень. Тому не рекомен­дується робити рядок з кількістю знаків, меншою за ЗО. Такий розмір використовується в журнальній чи газетній верстках і розташовується двома і більше колонками. Правило мінімальної ширини колонки дозво­ляє раціонально обрати модульну сітку для верстки газетних шпальт. Але буває так, що під ширину набо­ру відведене місце, яке перевищує площу, необхідну для розташування 60-ти знаків. У таких випадках ди­зайнер може збільшити міжлітерний пробіл (трекінг) або міжсловесну відстань; або збільшує кегль шрифта, або обирає широке його накреслен­ня; також він може зробити набір у дві колонки. Все це робиться заради збереження оптимальної довжини рядка у 50 — 60 знаків.

Використовуйте достатньо вели­кий інтерліньяж.

В шрифтах ручного набору пробіл між: рядками визначав­ся розміром площадки під літерою і був безпосередньо пов'язаний з кег­лем шрифту. З появою технології фо­тонабору, потім комп'ютерного набо­ру залежність кегля та інтерліньяжу зберігається за традицією, а інтерліньяж як ступінь близькості -двох сусідніх рядків можна змінюва­ти скільки завгодно, аж: до стикання рядків. Чітке відокремлення рядків у суцільному тексті допоможе читачеві. Як правило, інтерліньяж: повинен бу­ти на 1 — 2 пункти більшим від кег­ля шрифту. Наприклад, для шрифту кеглем 10 встановлюють інтерліньяж у 12 пунктів. Великий текст легко чи­тається і має естетичний вигляд, як­що біле поле між рядками перевищує нормальний пробіл між словами. Інтерліньяж: повинен залишатися незмінним протягом усього видання. Сучасні дизайнери намагаються зберігати однаковий інтерліньяж навіть коли змінюється кегль або на­креслення шрифту, хоча традиційно рекомендують із збільшенням кегля шрифту відповідно збільшувати інтерліньяж і навпаки. Слід більш уважно підбирати інтерліньяж: при наборі рядка прописними літерами, при застосуванні у сусідніх рядках шрифту різних кеглів або різних гарнітур, а особливо при наборі одно­го тексту між рядками іншого. Рек­ламні тексти дозволяють не тільки такі прийоми, а й повне зникнення інтерліньяжу чи часткове накладання рядків, але при достатньо великих кеглях шрифту.

Пробіл між словами дорівнює одному символу або половині кегля шрифту.

Старанність роботи зі всіма видами пробілів у тексті свідчить про рівень професійності його скла­дальника. Пробіл між словами зали­шається постійним тільки при флато­вому наборі з нерівним краєм. При блочному наборі виключка (підгонка рядка тексту до заданого формату) робиться за рахунок змін міжсловес-них пробілів або за рахунок збільшення відстані між літерами в окремих словах. Якщо зменшення пробілу між: словами має певний і чіткии кордон перед їх повним злиттям|, то збільшення пробілів не має межі і може зіпсувати увесь рядок. У кожному конкретному випадку слід вибирати між зовнішнім упорядку­ванням форми чи збереженням внутрішньої структури.

При збільшенні кегля шрифту пробіл між словами слід трохи змен­шити. На розмір пробілу впливають щільність і насиченість шрифту, різні гарнітури. Збільшення інтерліньяжу потребує відповідного збільшення міжсловесного пробілу. Підлягають контролю і корегуванню пробіли, які прилягають до розділо­вих знаків, прийменників з однієї літери або букв з непрямокутною конфігурацією. Поганим тоном вва­жається поява так званих «кори­дорів», що створюються співпадаю­чими по вертикалі пробілами між словами у декількох рядках.

Міжбуквений пробіл не може бу­ти постійно визначеним.

Він має свій оптимальний розмір для кожної пари знаків відповідно до рисунка, накреслення і кегля шрифту. Інтер­вали між: буквами (апроші) задають­ся проектувальниками шрифту, де кожен знак відокремлюється своїми фіксованими полуапрошами зліва і справа. Деякі сполучення знаків створюють нетиповий пробіл, який потребує корекції (кернінгу) окре­мих пар літер, особливо у досить ве­ликих кеглях. Міжбуквені пробіли зменшують при збільшенні букв при наборі одними прописними літерами. Заголовки, складені титульним або акцидентним шрифтом, потребують окремого контролю кожного пробілу. Особливого вигляду невеликому тек­сту надає відхід від норми і викорис­тання набору з мінімальними відста­нями між літерами, навіть до злиття їх елементів. При значно збільшено­му пробілі форма знака вже немає на нього ніякого впливу (розрядка). Дляуцільного тексту міжбуквений пробіл повинен залишатися гранично стриманим, однаковим зорово.

Верстка на відміну від набору не може бути чітко регламентованою і до кінця автоматизованою. У про­цесі формування зовнішнього вигля­ду друкованого видання верстка не­се ознаки стилю і в комплексі з іншими прийомами визначає ступінь дизайнерської проробки тексту. При всьому розмаїтті прийомів верстки головні способи організації тексту у межах абзацу або полоси легко виз­начити як такі:

• Верстка під лівий флаг. В ній кожний рядок починається з чіткого лівого вертикального краю і дозволяє справа рядку закінчуватися приблизно до умовно визначеної межі.

• Верстка під правий флаг, навпа­ки, має зліва рваний край і бага­то пустот. За чіткою вертикаллю організоване закінчення рядків. Такий спосіб верстки виключає застосування перенесень.

• Верстка флаг на обидва боки ви­користовується для спеціальних текстів — титрів фільмів, адрес­них і телефонних довідників, прайс-листів і має, як правило, чітко визначений центр. Можна застосувати вирівнювання по краях з вільним за формою пус­тот центром, але такий прийом передбачає наявність інших твірних елементів композиції.

• Центральна верстка має завжди класичний, вишуканий вигляд. У ній рядок поділяється навпіл і розташовується симетрично щодо визначеної центральної осі. По краях вона має нерівний силует, але кожен рядок закінчується на однаковій відстані від осі симетрії як справа, так і зліва.

орієнтуватися у ньому, збільшувати швидкість чи­тання, зменшувати втому під час довгочасного спілкування з книгою, вдосконалювати зорове сприйняття тексту.

Правила формування друкованої сторінки базуються на баготовіко-вому досвіді рукописних виданнь, на суб'єктивних відчуттях першод­рукарів. Механізація набірної спра­ви майже виключила з процесу осо­бистість складальника, метранпажа. Саме у цьому періоді розвитку ти-пографіки на перший план і вийш­ли ті норми та правила набору і верстки, які дозволяли звичайній друкарці працювати над складан­ням текстів майбутніх книжкових сторінок. У такій ситуації консерва­тизм норм набору відігравав майже головну роль у збереженні сприй­нятливого вигляду друкованих ви­дань. Викликана часом необхідність зведення неписаних правил у відповідні інструкції призвела до появи у 1933 році такого збірника, автором якого був А.А. Реформатсь­кий. Як би там не було, але прави­ла набору і верстки типографу, ди­зайнеру-графіку необхідні так са­мо, як знання орфографії і пункту­ації поету, консервативні по суті, але необхідні як компонент логіки творчості.

«Всі засоби членування і організації належать до методів формоутворен­ня. Типограф-проектувальник пови­нен знати їх і свідомо застосовува­ти, для чого йому слід стати на місце змученого і втомленого читача» (Рудер Еміль.Типографіка. М. Книга. 1982)

Місія типографа — так впоряд­кувати, розчленувати і подати тексто­ву масу, щоб читач без застосування великих зусиль міг би знайти те, що його цікавить. Для книг визначено певний обсяг друкованих знаків тек­сту на одній сторінці, який приємно сприймається читачем. Забагато текс­ту — стомлює, замало — дратує. Так само негативно сприймається глуха, неподілена маса набору, без абзаців, кінцевих рядків. Газету, навпаки, читають не з першого до останього рядка, тому виділення в ній окремих текстів лінійками, розмірами і накресленнями шрифта, відбивками мають на меті зорієнтувати читача. Таким чином, головне завдання гар­ної типографіки в усіх випадках це підпорядковування форми зручнос­тям читання.

Що для цього пропонують віками вироблені правила набору і верстки? Кожен їх пункт спирається на фізіологічні особливості людського зору та на психологію сприйняття й засвоєння друкованого тексту; кожен перевірений сотні і тисячі разів прак­тикою; у формуванні кожного — досвід і праця поліграфістів, психо­логів, дизайнерів, лінгвістів. Тому не варто вдаватися у широко розгорнуту докладну аргументацію і коментарі. Головне — пам'ятати про читача!

Для основного тексту використо­вуйте світле накреслення шрифту. Саме воно передбачалось автором-розробником шрифту для довгого і приємного читання. Похилий шрифт, або курсив, має гарний вигляд у ежах одного абзацу, але заповнена ним ціла сторінка, на якій немає -жодної вертикальної риски, вже по­середині полоси почне дратувати чи­тача. Такого характеру шрифт важко «затримати» у форматі, бо він зорово намагається «стікти» зі сторінки. У свою чергу, жирне і напівжирне на­креслення шрифту призводить до то­го, що кількість білого й чорного на сторінці наближається до рівних співвідношень, текст починає рябіти, очі швидко втомлюються; дуже тем­ний масив текстової полоси різко контрастує з білими полями, погіршуючи естетичний вигляд сторінки, особливо розвороту. Так само не можна використовувати ве­ликі літери у суцільному наборі, бо вони зовсім не розраховані на читан­ня у масиві, а розроблені для разово­го сприйняття акцентувань у тексті. Застосування таких літер завдасть вам зайвого клопоту — необхідності постійного корегуваня міжбуквеного пробілу (кернінгу), але не надасть потрібного естетичного вигляду.

Основний текст складайте кеглем у діапазоні від 8 до 12 пунктів. Тре­ба мати гострий зір, щоб читати текст з літер розміром у 6 пунктів. Однак він має право на використан­ня у посиланнях, у текстах тлумач­них та енциклопедичних словників, але за умови тільки для короткочас­ного сприйняття. Шрифт кеглем у 8 пунктів цілком сприйнятний для ви­дань, що розраховані на досвідчено­го читача: це наукова, науково-попу­лярна, словникова, довідникова літе­ратура, яку читають вибірково, як і газетну шпальту, заповнену оголо­шеннями. Найбільш пристосований до фізіології нашого зору розмір літер у 10 пунктів. Саме ним можна користуватися при довгому і швид­кому читанні суцільного тексту.як читач опановує перші речення. Фізіологічні особливості нашого зо­ру дозволяють сприймати без додат­кових зусиль, як зараз кажуть, авто­матично, рядок у кількості до 70 знаків. Найкраще сприймаються !; тексти з довжиною рядків у діапа-" зонГ50 — 60 знаків. (Враховуються як знаки, а також пробіли між слова­ми та розділові знаки).Занадто короткий рядок також дратує читача необхідністю «скану­вати» очима рядок з кінця до почат­ку і навпаки, а також: суцільною низ­кою перенесень. Тому не рекомен­дується робити рядок з кількістю знаків, меншою за ЗО. Такий розмір використовується в журнальній чи газетній верстках і розташовується двома і більше колонками. Правило мінімальної ширини колонки дозво­ляє раціонально обрати модульну сітку для верстки газетних шпальт. Але буває так, що під ширину набо­ру відведене місце, яке перевищує площу, необхідну для розташування 60-ти знаків. У таких випадках ди­зайнер може збільшити міжлітерний пробіл (трекінг) або міжсловесну відстань; або збільшує кегль шрифта, або обирає широке його накреслен­ня; також він може зробити набір у дві колонки. Все це робиться заради збереження оптимальної довжини рядка у 50 — 60 знаків.

Використовуйте достатньо вели­кий інтерліньяж. В шрифтах ручного набору пробіл між: рядками визначав­ся розміром площадки під літерою і був безпосередньо пов'язаний з кег­лем шрифту. З появою технології фо­тонабору, потім комп'ютерного набо­ру залежність кегля та інтерліньяжу зберігається за традицією, а інтерліньяж як ступінь близькості -двох сусідніх рядків можна змінюва­ти скільки завгодно, аж: до стикання

рядків. Чітке відокремлення рядків у суцільному тексті допоможе читачеві. Як правило, інтерліньяж: повинен бу­ти на 1 — 2 пункти більшим від кег­ля шрифту. Наприклад, для шрифту кеглем 10 встановлюють інтерліньяж у 12 пунктів. Великий текст легко чи­тається і має естетичний вигляд, як­що біле поле між рядками перевищує нормальний пробіл між словами. Інтерліньяж: повинен залишатися незмінним протягом усього видання. Сучасні дизайнери намагаються зберігати однаковий інтерліньяж навіть коли змінюється кегль або на­креслення шрифту, хоча традиційно рекомендують із збільшенням кегля шрифту відповідно збільшувати інтерліньяж і навпаки. Слід більш уважно підбирати інтерліньяж: при наборі рядка прописними літерами, при застосуванні у сусідніх рядках шрифту різних кеглів або різних гарнітур, а особливо при наборі одно­го тексту між рядками іншого. Рек­ламні тексти дозволяють не тільки такі прийоми, а й повне зникнення інтерліньяжу чи часткове накладання рядків, але при достатньо великих кеглях шрифту.

Пробіл між словами дорівнює одному символу або половині кегля шрифту. Старанність роботи зі всіма видами пробілів у тексті свідчить про рівень професійності його скла­дальника. Пробіл між словами зали­шається постійним тільки при флато­вому наборі з нерівним краєм. При блочному наборі виключка (підгонка рядка тексту до заданого формату) робиться за рахунок змін міжсловес-них пробілів або за рахунок збільшення відстані між літерами в окремих словах. Якщо зменшення пробілу між: словами має певний і чіткии