2.Генеза дипломатичної служби Великобританії

Коріння дипломатичної служби Великобританії йдуть углиб історії. Її дипломатичні установи, ще в їх самому початковому вигляді, зобов'язані своїм народженням виключно королівської влади. У 1377 р. монарх призначає одного секретаря, доручаючи йому, серед іншого, займатиметься і зовнішніми справами. У 1540 р. Генріх VIII Тюдор призначає двох секретарів, при цьому спеціально для виконання ними дипломатичних доручень.

Століття по тому прерогативи секретарів, перш ідентичні, поділяють в залежності від кола країн, з якими їм пропонується вести справи. З 1660 р. секретар отримують офіційні найменування. Один з них стає державним секретарем у справах Північного департаменту (відносини з німецькими державами, Нідерландами, низкою інших країн Північної Європи, включаючи і Росію), інший - державним секретарем у справах Південного департаменту (католицькі держави Західної Європи, Швейцарія, Османська імперія і деякі інші ). Відповідно у секретарів з'являються заступники і невеликий апарат чиновників. Про кадрову професійної службі в ті роки, однак, говорити ще не доводиться, оскільки всі призначення на дипломатичні посади визначаються благоволінням суверена до тих чи інших придворним, а не діловими якостями претендентів .

Так йшли справи аж до правління Вільгельма III (1689-1702 рр.).. Саме при Вільгельмі закладаються основи професійного дипломатичного апарату, як з точки зору його кадрового оснащення, так і з точки зору форм роботи. При призначенні на ті чи інші дипломатичні посади в Лондоні і за кордоном король враховує міжнародний досвід, знання, ділові якості претендентів (з даної причини на службу приймається чимало мали значний досвід дипломатичної роботи вихідців з Голландії - співвітчизників короля). Регулярної стає листування між державними департаментами в Лондоні і зарубіжними представництвами, робляться перші спроби її узагальнення та осмислення. В обговорення дипломатичних проблем включається палата лордів, яка отримала після «славної революції» 1688 р. право вирішувати бюджетні питання, в їх числі і фінансування зовнішньополітичних акцій. Активна зовнішня політика і дипломатія Вільгельма III, який зумів за короткий термін вивести Великобританію в число великих європейських держав, стала головним стимулом модернізації дипломатичного апарату.Наступний важливий етап на шляху вдосконалення організаційних форм британської дипломатії - створення в 1782 р. (на основі Північного департаменту) єдиного центрального дипломатичного відомства - Форін офісу, який зберіг своє найменування до наших днів. Установа в 1795 р. посади постійного заступника глави Форін офісу з одночасним виконанням ним обов'язків адміністративного управління всіма дипломатичними кадрами фактично поклало початок принципового підрозділу персоналу Форін офісу (втім, невеликого - в його штабах в 1796 р. значилися 14, в 1832 р. - 23 , в 1861 р. - 37, в 1913 р. - 52 особи) на «політичних» призначенців і кадровий апарат.Прогресивна виборча реформа 1832 р. і відповідний перерозподіл державно-управлінських функцій

9

між монархом і парламентом на користь останнього, як це не парадоксально, зміцнила позиції професійних дипломатичних чиновників. Лідер перемогла на виборах політичної партії отримав право призначати членів свого кабінету, включаючи і міністра закордонних справ - політичного главу Форін офісу. Але разом з тим, майже весь апарат британського МЗС набуває статусу «професійних слуг Корони». За ним зберігається значна частка незалежності від політичних керівників, своє власне адміністративне управління, свій табель про ранги і т.п.Формування мережі постійних представництв за кордоном за часом набагато випередило створення центральних дипломатичних установ (перший постійний англійський посол - Джон Стайл був призначений Генріхом VIII представником при іспанському королеві Фердінанда в 1509 р.). Поряд з постійними послами в XVI-XVIII століттях і навіть пізніше Великобританія продовжувала спрямовувати та надзвичайні дипломатичні місії, кількість яких свідчить про вражаючою дипломатичної активності країни. Так, в 1509-1688 рр.. за кордон були направлені 602 посла різних категорій .Багато хто з послів виконували свої місії два-три рази, що свідчило про початок професіоналізації. До кінця досліджуваного періоду складається «сходи» внутрішнього рангування, з'являються можливості для посадового росту співробітників на самій службі. На початок XVIII ст. з'являються посли, які пройшли через всі існуючі тоді ранги (один з перших таких послів - перший постійний посол в Росії за Петра I Ч. Вітворт). До кінця XVIII століття було вже 7 дипломатичних рангів.Перерозподіл управлінських повноважень на користь парламенту і уряду, про що ми вже згадували, мало торкнулося зарубіжний дипломатичний апарат. Слово монарха при призначенні посла було і залишилося вирішальним, причому в парламенті його кандидатура навіть не обговорювалася. Про близькість послів до трону (посол - особистий представник суверена за кордоном) свідчили й інші факти: до Першої світової війни всі посли входили до складу Таємної Ради, який призначається монархом; вони займали (втім, і тепер займають) одну з верхніх сходинок британського державного протокольного старшинства.У період між двома світовими воїнами XX ст. проходження всіх ступенів кар'єри для більшої частини дипломатів стає обов'язковою умовою - служба стає професійною в повному сенсі слова. У той же час все в більшій мірі виявляється неадекватність організації та кадрового складу британської дипломатії вимогам, викликаним змінами в характері міжнародних відносин (напр., розвиток багатосторонньої дипломатії. Прийом вступних іспитів передається у ведення незалежної Комісії Громадянської Служби, щоб мінімізувати протекціонізм Форін офісу. На службу відкритий доступ для жінок. Ці та інші заходи щодо демократизації кадрового складу служби, проте, залишили в недоторканності традиційні принципи її функціонування - позапартійність, прийом виключно через конкурс, змагальний характер проходження кар'єри.

17 жовтня 1968 - день народження «нового» Форін офісу - Міністерства закордонних справ та усправах Співдружності, який об'єднав в єдине відомство колишній Форін офіс, міністерство Співдружності і міністерство колоній. Три кадрові дипломатичні служби, довгий час існували роздільно (дипломатична служба, професійні кадри Форін офісу і закордонна служба торгових комісарів) були об'єднані в єдину «Дипломатичну службу Її Величності» трьома роками раніше - 1 січня 1965 Створена в 60-ті роки кадрова дипломатична система продовжує існувати у майже незмінному вигляді і в наші дні. Спроби (при уряді М. Тетчер) створити альтернативні структури (зокрема, апарат спеціального радника прем'єр-міністра із зовнішньополітичних питань) не змогли ослабити традиційно переважну роль професійно дипломатії в процесі здійснення зовнішньої політики країни. Мінімальним залишається і значення парламенту, незважаючи на створення впалаті громад (1979 р.) комітету у закордонних справах. Більш того, в 90-і роки рекомендації щодо структурної та кадрової модернізації Дипломатичної служби розроблялися вже нею самою, а не парламентськими або урядовими комісіями, як це було в 60-80-х роках. Унікальність професійної дипломатичної служби була підтверджена в 1994 р. в Білій книзі уряду з питань державного управління у таких словах: «Дипломатична служба - самостійна галузь державної служби зі своїми власними спеціальними потребами і організацією»

10