Основні причини коливання валютних курсів:

1. Зміна попиту і пропозиці їна ринку, що залежить від стану платіжного балансу держави.

2. Кон’юктура валютних курсів та спекулятивні валютні операції.

3. Норма відсотку, яка регулює міграцію та роміщення капіталу.

4. Розвиток ринку цінних паперів, що становить здорову конкуренцію валютному ринку.

5. Економічна стабільність в державі, що визначає міру довіри до нац. валюти.

До основних методів регулювання валютного курсу відносять:

1. Валютну інтервенцію – пряме втручання НБУ у валютний ринок ( банк купує валюту при низькому курсі і продає при високому ).

2. Валютний демпінг – знецінення нац. валюти, з метою масового експорту товарів за цінами нижчими за світові.

3. Дисконтна політика – підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку, з метою впливу на рух зарубіжних короткострокових капіталів.

4. Девальвація – зниження валютного курсу, що стимулює експорт товарів.

5. Ревальвація – підвищення валютного курсу, стимулює імпорт товарів.

2.8. Сутність та теорії кредиту

1 . Суть, принципи та призначення кредиту.

2. Функції та роль кредиту.

3. Позичковий відсоток.

4. Теорії кредиту.

1. Слово „ кредит” походить від латинського „ creditum”, і означає позика, борг.

Кредит – це економічна категорія, що визначає відносини між юридичними та фізичними особами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення , і як правило, з виплатою відсотків за користування.

Необхідність кредиту виникла з розвитком товарно-грошових відносин.

Його передумовою є наявність нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу.

Суб’єктами кредиту виступають організації, юридичні та фізичні особи, що беруть участь у кредитній угоді ( кредитор та позичальник).

Об’єкти кредиту – це затрати або проекти відносно яких укладаються угоди.

Типи кредитних відносин:

1. Між банками та підприємствами.

2. Між банками та державою (покриття бюджетного дифіциту).

3. Між окремими підприємтвами та організаціями.

4. Між банками та населенням.

5. Між підприємтвами та населенням.

6. Між окремими громадянами.

7. Між державою, банками та зарубіжними банками – зовнішньоекономічні відносини.

8. Між НБУ та комерційними банками.

Принципи кредитування:

1. Поверення кредиту – обов’язкове повернення.

2. Строковість – повернення у певний термін.

3. Цільовий характер – видається тільки на певні цілі та використовується саме в цих цілях.

4. Забезпеченність - захищає інтереси банку від отримання збитків при неповерненні кредиту.

5. Платність – сплата відсотків за користування кредитом.

2.Суть кредиту проявляється через його функції :

1. Перерозподільча.

2. Емісійна.

3. Контрольна.

Функція перерозподілу – полягає у тому, що за допомогою кредиту відбувається перерозподіл грошових капіталів на засадах повернення.

Відбувається нагромадження грошових капіталів за рахунок реальних заощаджень економічних агентів.

Отже, кредит сприяє переміщенню капіталів з одних галузей економіки в інші, та вирівнювання норми прибутку.

Функція емісійна – це випуск грошей для обслуговування плаіжного обороту.

На основі кредиту здійснюється емісія грошей як платіжного засобу.

Контрольна функція – полягає в тому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб’єктів кредитної угоди.

Роль кредиту в ринковій економіці проявляється:

1. В регуляції, тобто оптимізації пропорцій суспільного відтворення.

2. Забезпечує НТП та обслуговує іноваційний процес.

3. Сприяє прискоренню, концентрації та централізації капіталу через використаня цінних паперів.

4. Використовується як один із дієвих інструментів розвитку процесів інтеграції нац економіки у світову економічну систему.

3. Позичковий відсоток – це капітал, який приносить дохід у вигляді відсотку.

Позичковий капітал постіно існує у вигляді грошей – грошовій формі.

Його можна виразити формулою:

Г – Г , де Г = Г + АГ

Позичковий відсоток або відсоток за кредит – це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності.

Суть відсотку, як економічної категорії полягає в тому, що він становить частину прибутку, котру позичальник сплачує завзятий у кредит грошовий капітал.

Джерелом відсотку – є додаткова вартість, що створюється у процесі використання капіталу.

Економічна природа позичкового відсотку зумовлена існуванням товарного виробництва та пов’язаних з ним кредитних відносин.

За умов ринкової економіки суть його розглядається як ціна капіталу, що взятий в кредит.

Величина позичкового відсотку характеризується його нормою у вигляді відсоткової ставки.

Норма відсотку визначається за формулою:

Н% = Рд / К * 100,

Де Рд – річий дохід на позичений капітал;

К – сума кредиту.

Вона залежить від норми прибутку і коливається в межах від 0 до середньї норми прибутку.

Розрізняють:

Ринкову норму % - яка формується на монетарному ринку і залежить від кон’юктури ринку, тобто співвідношення попиту і пропозиції.

Середню норму % - це норма % за певний період часу.

4. В економічній науковій думці чітко визначились дві концепції кредиту:

• натуралістична;

• капіталотворча.

Натуралістична теорія кредиту – характеризується такими положеннями:

1. Об’єктом кредиту стає тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних речових благ, які можуть бути позичені одним економічним агентом іншому.

2. Кредит – це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ усуспільстві.

3. Позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталом у речовій формі.

4. Банки висупають посередниками у кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх у позику.

5. Пасивні операції є первинними порівняно з активними.

Основоположниками натуралістичної теорії кредиту є класики політекономії – Сміт, Рікардо, Міль, Тюрго.

Капіталотворча теорія кредиту визначається такими положеннями:

1. Кредит, як і гроші є безпосередньо капіталом, тому його розширення є нагромадження капіталу.

2. Банки – це не просто посередники у кредиті, а фабрики кредиту, творці капіталу.

3. Активні операції є первинними щодо пасивних.

Основоположником капіталотворчої теорії кредиту був англійський економіст Джон Ло.