2.7. Валютні відносини та валютні системи

1.Сутність та види валютних систем.

2.Конвертованість валюти.

3.Валютний курс та курсова політика.

4.Порядок визначення та регулювання валютного курсу.

5.Порядок визначеня та регулювання валюних курсів.

1.Валютні відносини – це сукупність відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств.

Основої валютних відносин є:

1. Товарне виробництво;

2. Міжнародна торгівля;

3. Рух капіталів та послуг.

Валютна політика – це сукупність заходів, які проводяться державою у сфері міжнародних валютних відносин відповідно до її тактичних та стратегічних цілей.

Валютна система – це державно-правова форма організації валютних відносин даної держави з іншими державами та міжнародними фінансовими інститутами.

Основні елементи національної валютної системи:

1. Національна валюта – грошова одиниця держави.

2. Валютний паритет та режим курсу нац. валюти.

3. Умови обміну нац. валюти на інші валюти – конвертованість валюти.

4. Форми та організація міждержавних розрахунків.

5. Статус нац. установ, які обслуговують та регулюють валютні відносини.

Світова валютна система - спільно розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма організації валютних відносин.

Розрізняють слідуючі типи валюних систем:

1. Система золотовалютного стандарту.

Основу золотого курсу становив золотий паритет. Обмін нац. валюти на золото не обмежувався.

2. Генуеська валютна система.

Була створена у 1922 році рішенням Генуеської конференції. У 1929 – 1933 роках розпалась на блоки та зони.

3. Бреттон-Вудська валютна система сформована у 1944 році.

Основні її риси:

1. Використовувалась для розрахунків двох ссвітових валют.

2. Встановлювався твердий валютний курс.

3. Розмін долара на золото здійснювався тільки для державних банків.

4. Створений міжнародний валютний фонд ( МВФ ).

4. Ямайська валютна система.

Створена у 1978 році на конференції в Ямайці.

Основні риси:

1.Використання для розрахунків штучної валюти СДР. СДР – введена в обіг у 1979 році. Це штучна валюта, яка формується на основі середньозваженої величини через ринкові курси 5 валют (США, Франції, Німечини, Англії та Японії ).

1. Використання плаваючого валютного курсу.

2. Скасування золотого валютного паритету.

5. Європейська валютна система.

Заснована у 1979 році.

Основні риси:

1. Приймають участь країни - члени Європейської сівдружності.

2. Введена европейська валютна одиниця – ЕКЮ. Для розрахунків країн – членів ЄС.

3. Введений режим сумісного коливання валютних курсів.

4. Створений Європейський фонд валютного співробітництва

( ЄФВС ).

2. Конвертованість – це здатність національної валюти виконувати роль світових грошей. Це можливість вільного обміну національної валюти на інші валюти за офіційним курсом.

Розрізняють слідуючі види конвертованості:

1. Повна конвертованість – означає вільний обмін нац. валюти на іноземну для всіх категорій власників, і за всіма операціями без жодних обмежень.

2. Часткова конвертованість – означає, що на певні валютні операції чи на окермі категорії власників коштів режим конвертованості не поширюється, тобто запроваджуються певні обмеження.

3. Зовнішня конвертованість – означає свободу при обміні грошей тільки іноземним особам.

4. Внутрішня конвертованість – правом обміну нац. валюти на іноземну користуються лише представники цієї країни.

Заходи для забезпечення конвертованості валюти:

1. Контроль за рухом капіталів в державі.

2. Не обмежувати можливість використання нац. валюти для поточних платежів.

3. Обов’язкове викуповування залишків коштів у своїй валюті, якщо вони утворені в результаті платежів за поточними операціями.

3. Валютний курс – це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу. Це ціна грошової одиниці однієї держави, виражена у грошовій одиниці іншої держави.

Він використовується для купівлі чи продажу валюти, у зв’язку з експлртом чи імпортом товарів.

Функії валютного курсу:

1. Засіб інтернаціоналізації грошових відносин – знімає економічні обмеження нац. валюти.

2. Засіб порівняння цінових структур та результатів виробничого відтворення в окремих державах (ЗП, продуктивності праці, темпів економічного зростання, платіжного балансу).

3. Засіб порівняння національної та інтернаціональної вартості, цін національного та світового ринків.

4. Засіб перерозподілу нац. продукту між державами, що здійснюють зовнішньоекономічні зв’язки.

Валютний курс поділяють на:

-фіксований – це обмінний курс двох валют, зафіксований міждержавними угодами на відповідному рівні.

-плаваючий – обмінний курс валют, що змінюється в той чи інший бік залежно від зміни попиту та пропозиції на валютному ринку.

Валютний коридор – це встановлений державою діапазон коливань між верхньою і нижньою точками валютної інтервенції.

4. Визначення валюного курсу та управління ним є важливим елементом економічної політики кожної держави.

В сучасних умовах основою визначення валютного курсу є співвідношення купівельної спроможності двох валют.

Купівельна спроможність валюти – виражається як сума товарів і послуг, що можна придбати за певну грошову одиницю у звітному періоді порівняно з базисним.

Існує декілька методів визначення паритету купівельної спроможності.

1.Визначення на основі порівняння набору ( споживчих кошиків ) товарів і послуг, за формулою:

РРР = Р jB / РjA;

де РjA , РjB – рівень цін у відповідних державах за певний період.

2.Визначення на основі співвідношення ефективних витрат виробництва у державах, що порівнюються.

РРР = ( W b / Wa ) * ( PR a / PR b);

де Wb, Wa - рівень заробітної плати у державах;

PRa, PRb - продуктивність праці у відповідних державах.