3.Основними методами банківського кредитування є :

Кредитна лінія – це юридично оформлене зобов’язання банку надати позичальнику протягом визначеного періоду кредит у межах погодженого ліміту.

Револьверний кредит – це позичка, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту.

Контокорентний кредит – це відкриття поточного рахунку. З метою прискорення платіжного обороту клієнта банк бере на себе всі його операції за поточними вимогами та зобов’язаннями.

Овердрафт – це метод кредитування, за якого банк у межах узгодженого ліміту здійснює платежі за клієнта на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку: в результаті на рахунку виникає дебетове сальдо, яке відбивє суму його заборгованості банку.

Разовий кредит – називають кредит, рішення про надання якого, приймається банком окремо за кожною позицією, на підставі заяви та інших документів клієнта.

Ломбардний кредит – передбачає заставу майна або прав, які можна легко реалізувати. Така застава є гарантією повернення кредиту.

4.Процес кредитуваня сладається з таких етапів:

1. Підготовка та надання пакета документів у банк для отримання кредиту;

2. Оцінка кредитоспроможності клієнта і ризику, пов’язаного із видачою позки;

3. Підготовка кредитного договору та розробка умов кредитної угоди;

4. Контроль за виконанням договірних відносин та погашення кредиту.

Для одержання кредиту позчальник звертається у банк з клопотанням, вякому зазначає:

• Цільове призначення кредиту;

• Суму кредиту;

• Термін користування;

• Термін погашення кредиту;

• Форми забезпечення кредиту;

• Коротку характеристику заходу, що кредитується;

• Розрахунок економічної ефективності від цього запровадження.

Разом із заявою на кредит позичальник надсилає до банку для розгляду такі документи:

1. Документ, що засвідчує право клієнта на отримання кредиту, засвідчений нотаріально статут підприємства;

2. Техніко-економічне обгрунтовання заходу, що кредитується ( копії контракту , договору );

3. Документи для визначення фінансового стану і кредитоспроможності позичальника (бухгалтерська та статистична звітність, звіти про фінансові результати );

4. Форми зобов’язань щодо забезпечення кредиту ( угоду про заставу, опис майна, що пропонується ).

В результаті аналізу всіх документів банк готує виновок про можливість і доцільність надання позики, розмір % ставки та інше.

5. Кредитні операції завжди пов’язані з ризиком неповернення кредиту. Одним із способіів недопущення такого є страхування кредитних ризиків.

У зарубіжній практиці відомі дві основні форми кредитноог страхуваня:

1. Страхування кредитів ( делькредерне страхування ).

2. Страхування заставі під отриманий кредит (кауційне страхування).

За першої форми відносини сторін характеризуються такими ознаками:

Страхувальник ( банк ) – отримує страхове відшкодування збитків у разі непогашення боржником зобов’язань, і частину відповідальності ( 20% ) бере на себе, не збільшуючи позичкового відсотка на застраховані кредити.

Страховик ( страхова компанія ) – вживає санкції у разі порушення страхувальником своїх зобов’язань. Залишає за собою право перевірки самостійного прийняття рішень щодо запропонованих до страхування ризиків.

За другої форми страхування кредитів - страхувальником є боржник, який захищає право свого кредитора.

За заставного страхування застрахованим є кредитор.

Суть кредитного страхування зводиться до запобігання можливим витратам кредиторів, а отже встановлення нормальних ділових відносин між кредиторами та позичальниками.