13. Диалектика эмпирического и теоретического в познании. Эмпирические и теоретические уровни методологии (на примерах анализа и синтеза, индукции и дедукции, исторического и логического методов).

Емпіричний (від грец. - досвідчений) рівень знання - це таке знання, зміст яко¬го в основному одержано з досвіду (зі спостережень та експеримен¬тів), підданого деякій раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Характерною особливістю емпіричного пізнавального рівня є те, що він включає в себе безпосередній контакт дослідни¬ка з предметом за допомогою органів відчуттів або приладів, що їх подовжують; дає знання зовнішніх, видимих зв’язків між явищами. Вершиною емпіричного пізнання є фіксація повторення явищ без пояс¬нення причин. Емпіричні знання спираються на емпіричні факти й співвідношення, дані спостереження, показання приладів, записані в протокол, зведені в таблицю чи подані графічно тощо.

Теоретичний (від грец. - розгляд, дослідження) рівень пізнання це, по-перше, логічне узагальнення практичного досвіду людей: по-друге, протилежні емпіричним методам наукові методи пізнання. Теоретичне знання має загальний і необхід¬ний характер і містить відомості про внутрішні закономірності спо¬стережуваних явищ. На цьому рівні можна отримати певні знання не тільки за допомогою досвіду, але й абстрактного мислення.

14. Понятие факта. Роль факта в теории и практике.

ФАКТ (лат.— сделанное) — понятие, имеющее выраженную субъект-объектную природу, фиксирующее реальное событие или результат деятельности (онтологический аспект) и употребляющееся для характерис¬тики особого типа эмпирического знания, которое, с одной стороны, реализует исходные эмпирические обобщения, являясь непосредствен¬ным базисом теории или гипотезы (в отдельных случаях и самой тео¬рии), а с другой — несет в своем содержании следы семантического воздействия последних (логико-гносеологический аспект). В логике и методологии науки эмпирические Ф. выполняют многообразные функ¬ции по отношению к теории: яв¬ляются основой ее возникновения, играют роль проверки и подтвержде¬ния либо опровержения гипотезы (в отдельных случаях и самой тео¬рии). Научная теория в саморазвер¬тывании генерирует возможность возникновения новых Ф., описывает и объясняет их, выполняет предска¬зательную функцию. Таким образом, эмпирические Ф. и теория диалек¬тически взаимосвязаны в процессе развития научного знания. Противо¬поставление или отождествление их ведет к крайностям фактуализма и теоретизма — противоположным подходам к пониманию роли Ф. в са-модвижении научного знания.

15. Идея как форма познания. Гипотеза и теория.

Ідея (від грец.– початок, основа, прообраз) – це форма наукового пізнання, яка не тільки відображає об’єкт, його зв’язки,закономірності, а і спрямована на перетворення дійсності. Вона а також поєднує істинне знання про дійсність і суб’єктивну мету її перетворення.

Гіпотеза – це форма наукового пізнання, за допомогою якої формується один з можливих варіантів розв’язання проблеми. Кожна гіпотеза повинна відповідати наступним вимогам:

• по-перше, діалектичному принципу розвитку, тобто розвиватися від моменту її усунення до перетворення у наукову теорію, бути результатом розвитку попереднього знання і підставою для виникнення нового знання;

• по-друге, діалектичному принципу взаємозв’язку і взаємообумовленості явищ, процесів дійсності, тобто враховувати вплив на будь-які елементи гіпотетичного знання теорій, концепцій, фактів суміжних галузей науки і практики;

• по-третє, загальнонауковому принципу відповідності, тобто спиратися на досягнення попереднього знання, включати його в якості базового або випадкового елемента у нове знання.

Крім того, вона повинна бути логічно несуперечливою, принципово перевіряємою, пояснювати всі факти, для вивчення котрих висунута. На стадії висунення гіпотез, їх кількість не може обмежуватись за іншими підставами, крім наукових. Інакше кажучи, чим більше гіпотез, тим більше можливість того, що серед них є плідні. Кінцева наукова цінність гіпотези не повинна ставитись у пряму залежність від ступені її обґрунтованості під час оцінювання. Як правило, одна з конкуруючих гіпотез перетворюється у теорію.

Теорія від грец. θεωρία – розгляд, дослідження) – це структурована система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об’єкта пізнання.

Існують три основні типи наукових теорій:

1) емпіричні або описові теорії ( її положення є узагальненням емпіричних даних, фактів);

2) математизовані теорії (їх сутність відображається математичними моделями);

3) дедуктивні теорії (в основу їх створення покладені спеціальні формально-логічні мови).

У свою чергу дедуктивні теорії поділяються також на три види:

1) аксіоматичні (будуються на основі невизначених очевидних положень – аксіом);

2) конструктивні (будуються на основі створених абстрактних об’єктів);

гіпотетичні (включають багато інтуїтивних моментів, неопераціональних визначень)

16. Основные методы научного познания. Их классификация.

Емпірично-теоретичні методи наукового пізнання.. Мисленний експеримент - займає проміжне місце між звичайним експериментом і теорією. Його переваги в тому, в ньому поєднуються сила реального експерименту (цілеспрямована, фіксована трансформація конкретного об’єкту дослідження з метою виявлення нової властивості) з силою логічного міркування (ідеалізація, виключення усіх побічних впливів, намагання до всезагальності і необхідності доведення). Мисленний експеримент складається з наступних операцій:

• створення за певними правилами мисленної моделі (ідеалізованого “квазіоб’єкта”) справжнього об’єкта дослідження;

• побудова за такими ж правилами ідеалізованих умов, включаючи ідеалізовані “прилади” і “знаряддя”, що впливають на модель;

• свідомі і планомірні трансформації і відносно свободне і повільне комбінування та їх впливу на модель;

усвідомлене і точне застосування на всіх стадіях мисленного експерименту об’єктивних законів і фактів, що виключають можливість абсолютного свавілля і неприборканої фантазії дослідника.

Абстрагування (від лат.– віддалення) – метод наукового пізнання, що полягає в мисленому виділенні суттєвих, найістотніших рис, відношень, сторін предмета. За його допомогою формується ідеальний образ реальності. Наукова абстракція підпорядкована певним вимогам: по-перше, треба знати від чого ми абстрагуємось; по друге, визначити до якої межі можна коректно абстрагуватися; по-третє, треба мати на увазі, що інтервал абстрагування, в якому створюється ідеальний об’єкт для теорії, залежить лише від об’єктивних умов. Є певна різниця між поняттями “абстрагування” і “абстракція”: перше з них відображає процес, а друге – результат абстрагування.

Аналіз – це метод пізнання, змістом якого є розчленування предмета дослідження на складові частини з метою їхнього детального і всебічного вивчення. У якості складових частин цілісного об’єкту виступають його сторони, ознаки, властивості, відношення тощо.

Синтез – це метод пізнання, протилежний аналізу, змістом якого є об’єднання раніше розчленованих частин предмета у єдине ціле.

Індукція і дедукція. Индукция – (лат. наведение) – способ поиска общих утверждений, положений, гипотез и закономерностей путём исследования частных случаев. Дедукция (лат. выведение) доказательство или выведение утверждения (следствия) из одного или нескольких других утверждений (посылок) на осн6ове законов логики, носящее достоверный характер (от общего к частном) построение теории при помощи вывода Д.

Моделювання – метод пізнання явищ і процесів, що грунтується на заміні конкретного об’єкта дослідження (оригінала) іншим, подібним до нього (моделлю). Модель – це замісник об’єкту пізнання. Існує три групи різновидів моделей: 1) евристичні і дидактичні; 2) знакові і техніко-речові; 3) природні і штучні. Їх класифікація проведена за певними підставами (див. табл. 12). Процес моделювання складається з трьох операцій: перша з них – це побудова моделі; друга – експериментальне дослідження моделі, тобто спостереження за її функціонуванням (вимірювання, планомірна зміна режиму її праці, варіювання експериментальних умов тощо); третя – перенесення результатів спостереження за моделлю на об’єкт дослідження.

Теоретичні методи пізнання.

Сходження від абстрактного до конкретного – метод наукового пізнання передбачає виділення у конкретному двох сторін: по-перше, чуттєво-конкретного, самої дійсності (тобто не пізнаної економічної системи, або її окремих макро- і мікропідсистем), яка виступає вихідним пунктом економічного дослідження; по-друге, конкретного у мисленнї, яке виступає як процес синтезу після розчленування цілого на окремі сторони, елементи, їх відокремленого дослідження та наступного вивчення в усьому комплексі взаємозв’язків і єдності різноманітних проявів з численими визначеннями.

Ідеалізація – це мисленне конструювання об’єктів, яких не існує у дійсності. Цей процес, з одного боку, схожий на мисленне моделювання, а, з іншого боку, є абстрагуванням. Метою ідеалізації є: по-перше, позбавлення реальних об’єктів деяких власних властивостей; по-друге, мисленне обдарування цих спрощених об’єктів певними нереальними, гіпотетичними властивостями, які не можна здійснити на практиці.

Формалізація (від лат.– cкладений за певною формою) – це певний перехід від реального об’єкту дослідження до його знакової моделі, у процесі якого всі змістовні терміни і твердження теорії замінюються логічними або математичними символами і формулами.

Аксіоматичний метод – це метод дослідження і побудови наукової теорії, за яким базові її положення приймаються за вихідні аксіоми, а всі інші виводяться з них шляхом міркування за певними логічними правилами. За змістом поняття аксіома (від грец. – значуще, гідне положення) є твердженням певної теорії, що приймається без доведення як вихідне, тобто таке, що є підставою для логічного доведення інших тверджень цієї теорії.