28. Форми та види культури Соціологи вирізняють насамперед дві особливі форми культури:

1) матеріальну сукупність опредмечених результатів людської діяльності, що включає як фізичні об’єкти, створені у результаті діяльності людей (житлові будинки, знаряддя праці, книжки, прикраси та ін.).

2) духовну, cукупність результатів діяльності, що включає нематеріальні об’єкти, створені розумом і почуттям людини (мова, знання, традиції, міфи, символи тощо). Вони існують у свідомості людини, підтримуються людським спілкуванням, але до них не можна доторкнутися, фізично відчути. Нематеріальні об’єкти потребують матеріальних посередників: знання містяться в книгах, традиція привітання втілюється в рукостисканні тощо.

Залежно від того, хто створює культуру і який її рівень, розрізняють її види.

Загальнолюдська культура — це культура, вироблена людством протягом усієї історії його існування. Вона грунтується на загальнолюдських цінностях — істині, добрі, красі, справедливості тощо. У межах окремого суспільства виокремлюють такі форми культури, як елітарна, народна й масова.

Елітарна культура — сукупність артефактів, які завдяки своїй вишуканості розраховані і доступні в основному вузькому колу людей, культурній еліті.

До елітарної чи високої культури належить класична музика, високоінтелектуальна література, витончене мистецтво, що розраховані на високоосвічену частину суспільства. Створюється вона фахівцями високого класу для еліти.

Народна культура (її ще називають аматорською чи фольклором) це примітивна культура. Вона створюється аматорами-творцями, що не мають професійної підготовки й зв’язана з життям широких народних мас. Її репрезентують казки, легенди, міфи, пісні, танці. За формою виконання елементи народної культури можуть бути індивідуальними, груповими, масовими.

У сучасному суспільстві під впливом засобів масової інформації виникла ще одна, так звана масова культура, що апелює до всіх і розрахована на масове вживання. Їй притаманна поверховість, стандартизація, уніфікація. Вона має меншу художню цінність і значно менше збагачує особистість духовно, ніж елітарна чи народна культура. Ясна річ, бувають і винятки.

Субкультура — це самостійне цілісне утворення в межах домінючої культури (цінностей, норм, переконань, зразків поведінки тощо), модифікованих відповідно до вікових, професійних, класових, територіальних та інших особливостей певної соціальної групи, спільноти.

Контркультура – це такий тип культури, який різко виступає проти домінантної культури, намагається її знищити, замінити своїми цінностями.

Національна культура — це сукупність символів, цінностей, норм, взірців поведінки, вірувань, що характеризують конкретну спільноту (народність, націю) певної держави, країни.

Особливе значення для соціального спокою держави має конфесійна культура, яка формується на спільних віруваннях, належності до однієї конфесії, церкви. Це породжує спільність символів, цінностей, ідеалів і взірців поведінки.

29. Функції культури

Культура як соціальний інститут реалізує свою діяльність через певні функції. Творча функція (пізнавально-виховна). Полягає у продукуванні нових знань, норм, цінностей, їх оновлення, а в окремих випадках запозичення з інших культур і народів. При цьому культура, використовуючи досягнення світової цивілізації, повинна перетворювати їх у національні зразки, створювати на їх основі власні економічні та політичні структури, формувати менталітет нації. Повнота реалізації цієї функції залежить від історичного досвіду, вміння вирішувати соціокультурні проблеми, знань та врахування традицій, звичаїв, сил соціальної інерції, стану суспільної думки, вірувань, переконань, суспільних санкцій та заохочень, визнаних у суспільстві.

Функція накопичення, збереження, трансляції знань, норм, засобів поведінки, цінностей, значень, соціального досвіду. Основними механізмами культурної спадковості є природна пам´ять людей, колективна пам´ять, збережена в мові, духовній культурі, у речових засобах — текстах, книгах, архітектурних пам´ятках та ін. Ціннісно-нормативна функція (регулятивна). Фіксує цілі, перспективи та проекти людської діяльності. Виявляється в існуванні обов´язкового для особистості соціокультурного мінімуму. Комунікативна функція (інтегруюча). Забезпечує інтеграцію суспільства і соціальних груп. Полягає в нормативізації, підтримці успадкування різноманітних культурних форм. Виявляється, зокрема, через механізм міжкультурної комунікації, тобто через механізм сприйняття «нового», соціального спілкування, обміну інформацією між людьми, які є носіями відмінних між собою цінностей, стереотипів, поведінкових форм. Селекційна функція. Полягає в оцінці та класифікації наслідуваних цінностей та норм, визначенні їх місця та ролі у вирішенні проблем розвитку суспільства у певний період. З цієї точки зору феномен сучасної української культури формується під впливом трьох культурних векторів: нової системи цінностей, «імпортованої» з країн західної цивілізації разом з ринковими моделями економіки; колишньої старої «радянської» системи цінностей, поведінкових стереотипів, домінуючих у свідомості більшості людей; цінності традиційної національної культури, які швидко відроджуються в умовах незалежної України. Світоглядна (гносеологічна) функція. Полягає у впливі на формування і розвиток світогляду як суттєвого елемента культури, у межах певної культурної системи. Адаптаційна функція (соціалізуюча). Тісно пов´язана з впливом культури на соціалізацію особистості, позаяк процес адаптації починається із засвоєння загальноприйнятого, поширеного. Функція соціального контролю. Виявляється в дії таких субстанційних елементів культури, як право і мораль.