Застосування норм права як особлива форма їх реалізації: поняття та підстави

Особливою формою реалізації норм права є їх застосування, що характеризується такими ознаками:

1. правозастосовна діяльність має державно-владний характер, тобто здійснюється спеціальними суб’єктами, котрі наділені владними повноваженнями (Президент, прокуратура, суд, міліція, голова місцевої адміністрації, слідчий, ректор та ін.). Ці суб’єкти задовольняють потреби особи, держави, суспільства, тобто діють у публічних, а не у власних, особистих інтересах, їхні рішення є обов’язковими для адресатів (юридичних та фізичних осіб). Відповідно, громадяни та інші фізичні особи не є суб’єктами правозастосування, хоча право може застосовуватися з їхньої ініціативи (наприклад, подання позовної заяви до суду та ін.);

2. застосування правових норм здійснюється згідно з чинним законодавством;

3. правозастосовна діяльність має юридичний характер, передусім, тому, що відносини виникають, змінюються чи припиняються відповідно до вимог норм права, мають форму взаємних юридичних прав і обов’язків суб’єктів права;

1. правозастосовна діяльність має активний, творчий характер;

4. чинні нормативно-правові акти закріплюють процедуру правозастосовної діяльності, вимоги до неї, коло суб’єктів та їхню компетенцію тощо (наприклад, цивільно-процесуальне право закріплює порядок розгляду та вирішення цивільних справ, права та обов’язки учасників судового процесу);

5. результатом застосування є прийняття правозастосовного акта, що має індивідуальний характер.

Необхідність застосування норм права пояснюється різними обставинами, зокрема, в передбачених законом випадках є необхідною організаційною передумовою реалізації правових норм у певних сферах суспільних відносин, що зумовлюються природою та харак­тером цих відносин, зокрема:

• коли правові відносини не можуть виникнути без прийняття рішень компетентних державних органів або їхніх посадових осіб (наприклад, наказ ректора про зарахування до навчального закладу, про призначення на посаду);

• коли правові відносини не можуть з’явитися без контролю з боку правозастосовних органів щодо їх відповідності вимогам законності та прийняття цими органами належних рішень (приміром, розпорядження голови державної адміністрації про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності);

• коли для виникнення правових відносин необхідно офіційно встановити підтвердження наявності чи відсутності конкретних фактів або визначити їх такими, що мають юридичне значення (наприклад, тільки в судовому порядку можна визнати громадянина безвісно відсутнім);

• у випадках виникнення суперечки про право, якщо сторони самі не можуть досягти домовленості про взаємні права й обов’язки, вони звертаються для вирішення конфлікту до компетентного державного органу (так, господарські спори між юридичними особами розглядають господарські суди);

- при визначенні міри юридичної відповідальності за скоєне правопорушення, а також для застосування примусових заходів виховного й іншого характеру тощо (наприклад, вирок або рішення суду про на­кладення штрафу);

• якщо неналежним чином виконуються юридичні обов’язки (приміром, якщо батьки не приділяють належної уваги вихованню дітей, то за рішенням суду їх можуть позбавити батьківських прав).

Отже, застосування норм права – це владна діяльність компетент­них державних органів, їхніх посадових осіб та інших наділених такими повноваженнями суб’єктів, яка має персоніфіковану, тобто інди­відуальну, спрямованість, здійснюється на основі юридичних фактів та відповідно до вимог конкретних правових норм.