Зміст правових відносин

Зміст правовідносин становлять зафіксовані в нормах права суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів.

Зміст правових відносин – це юридична категорія, що має два аспекти:

• юридичний зміст – зафіксовані у нормах права реальні можливості учасників правовідносин щодо здійснення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків;

• фактичний зміст — це безпосередні дії суб’єктів правових відносин із реалізації своїх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Суб’єктивне право – це належна уповноваженій стороні міра можливої поведінки, що слугує задоволенню інтересів цієї сторони, забезпечується як юридичними обов’язками інших суб’єктів, так і за­хистом з боку держави (наприклад, кожен громадянин, який досяг 18 років, має право на членство в політичній партії, оскільки це його право, то він може скористатися ним або ні).

Ознаки суб’єктивного права:

- міра дозволеної поведінки суб’єкта, що означає можливість вільного вибору того варіанту поведінки, що відповідає більш повно інтересам особи як уповноваженої сторони;

- зміст суб’єктивного права визначається відповідно до юридич­них норм і юридичних фактів;

- здійснення суб’єктивного права забезпечується обов’язками інших суб’єктів;

- суб’єктивне право захищається державою.

Суб’єктивне право складається з таких елементів:

• право на власні дії, тобто можливість реалізувати свої інтереси;

• право на чужі дії, тобто можливість вимагати виконання обов’язку іншою стороною;

• право на захист наданих, державою можливостей, тобто можливість користуватися захистом з боку держави та вимагати примусового виконання обов’язку.

Юридичний обов’язок – це передбачена нормами права міра необхідної поведінки зобов’язаної сторони, що забезпечується можливістю застосування державного примусу, та якої особа повин­на дотримуватися в інтересах уповноваженої сторони.

Юридичний обов’язок має такі ознаки:

• це міра необхідної поведінки, виконання якої є обов’язковою в силу того, що вона забезпечується можливістю застосування державного примусу;

• виконання обов’язку є забезпеченням інтересів уповноваженої сторони;

• юридичний обов’язок встановлюється не довільно, а згідно з вимогами правових норм.

Юридичний обов’язок складається з таких елементів:

• невчинення заборонених дій (пасивна поведінка);

• вчинення позитивних дій в інтересах уповноваженої сторони (активна поведінка);

• можливість нести юридичну відповідальність у разі невиконання обов’язку як засобу його примусової реалізації.

Поняття та види юридичних фактів

Правовідносини – це складні, динамічні явища, передумовою їх виникнення, зміни чи припинення, поряд із нормами права та право-суб’єктністю, є юридичні факти.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з настанням яких норма права пов’язує виникнення, зміну чи припинення право­відносин.

Вказані факти – юридичні, тому що вони:

- передбачені нормами права;

- тягнуть правові наслідки;

- поширюють або припиняють дію норми права на конкретну ситуацію;

- визначають конкретний зміст прав і обов’язків сторін.

Юридичні факти визначаються гіпотезою, побічно диспозицією чи санкцією правової норми. Як тільки з’являються фактичні об­ставини, виникають правові відносини, що конкретизують правову норму, поширюючи її дію на певну життєву ситуацію.

Юридичні факти класифікують за низкою ознак.

1. За вольовою ознакою:

• дії – це юридичні факти, що пов’язані з вольовою поведінкою суб’єкта та характеризуються як зовнішній прояв їхньої волі та свідомості. Усі дії поділяються на правомірні та протиправні:

- правомірні дії – це вчинки суб’єктів, які відповідають правовим приписам. Це юридичні факти, що спричиняють виникнення, зміну чи припинення регулятивних правовідносин. Правомірні дії поділяються на:

° індивідуальні акти – це рішення суб’єктів правовідносин, які безпосередньо націлені на досягнення правового результату. Наприклад, укладання угоди, подання заяви щодо виникнення трудових правовідносин або вступу до шлюбу;

° юридичні вчинки – це факти, поведінка суб’єктів право­відносин, з якої складаються реальні життєві відносини. Вони безпосередньо націлені на отримання правового результату, однак він настає незалежно від бажання суб’єкта. Приміром, ви­значення батьківства передбачає необхідність виникнення право­відносин щодо реалізації прав та обов’язків;

- протиправні дії – це вольова поведінка суб’єктів правовідносин, яка суперечить правовим приписам і визначається як невиконання юридичних обов’язків та порушення суб’єктивних прав. Протиправні дії поділяються на:

° злочини – це суспільно небезпечні діяння, передбачені Кримінальним кодексом України;

° проступки – це діяння, що є суспільно шкідливими та передбачені нормами відповідної галузі права. Проступки, своєю чергою, поділяються на такі різновиди: 1) дисциплінарні-перед­бачені нормами трудового права та дисциплінарними статутами; 2) адміністративні – передбачені нормами адміністративного права; 3) цивільно-правові – передбачені нормами цивільного права; 4) матеріальні – передбачені нормами трудового права;

• події – це юридичні факти, що існують незалежно від волі та свідомості суб’єктів, тобто спричиняють виникнення, зміну чи при­пинення правовідносин незалежно від бажання суб’єктів права. Наприклад, стихійне лихо, що є юридичним фактом виникнення правовідносин із приводу виплати суми застрахованого майна; фізична природна смерть особи, що є юридичним фактом і підставою для виникнення правовідносин з питань спадкування майна.

2. За юридичними наслідками виділяють юридичні факти:

• правостворювальні – тобто ті, що зумовлюють виникнення правовідносин (наприклад, укладення трудового договору, скоєння злочину);

• правозмінювальні – тобто ті, що викликали зміну правовідносин (приміром, переведення на іншу роботу, зміна фактичних обставин юридичної справи).

• правоприпинювальні – тобто ті, що викликали припинення правовідносин (наприклад, розірвання шлюбу, розірвання трудового договору).

3. За характером дії юридичні факти поділяться на такі види:

• акти однократної дії – тобто обставини, з якими норми права пов’язують настання наслідків лише щодо конкретного вчинку (укладення угоди купівлі-продажу, наявність акта усиновлення);

• юридичний стан – тобто обставини, що існують тривалий час і періодично продовжують юридичні наслідки (громадянство, шлюб, опікунство).

4. За складом виділяють юридичні факти:

• прості – складаються з одного факту, якого достатньо для настання юридичних наслідків;

• складні – складаються з кількох фактів, які необхідні для настання юридичних наслідків (наприклад, для призначення пенсії за віком необхідне настання таких фактів: досягнення віку, наявність визначеного стажу, наявність рішення органу соціального забезпечення щодо призначення пенсії).

5. Відповідно до ступеня визначеності розрізняються:

• визначені -у яких всі елементи мають юридичний характер;

• відносно-визначені – вміщують не лише юридичні факти.

6. За обсягом:

• завершені – в яких процес накопичення юридичних фактів є завершеним і породжує юридичні наслідки;

• незавершені – фактичні склади, в яких процес накопичення юридичних фактів є незавершеним і вони породжують лише проміжні юридичні наслідки.