Норми моралі і норми права

Мораль – система норм і принципів, які виникають із потреби узгодження інтересів індивідів один з одним і суспільством (класом, соціальною групою, державою), спрямовані на регулювання поведін­ки людей відповідно до понять добра і зла і підтримуються особис­тими переконаннями, традиціями, вихованням, силою громадської думки.

Мораль має історичний характер, за всіх часів критерієм мораль­них норм виступають категорії добра і зла, чесності, порядності, совісті. "Золоте правило" моралі в євангельському формулюванні звучить так: "Б усьому, якщо хочете, щоб з вами поводилися люди, так поводьтесь і ви з ними ".

Загальні ознаки норм права і норм моралі:

1. є соціальними нормами;

2. мають єдину мету – встановлювати і підтримувати порядок у

суспільстві;

3) мають однакові функції – впливати на поведінку людей, регулювати їх відносини, формувати масштаби (еталони, стан­дарти) поведінки;

4) мають однакове коло адресатів – є правилами поведінки загального характеру;

5) мають єдиний оцінювальний стрижень – справедливість, через

яку встановлюється міра свободи і рівності.

Особливі (відмінні) риси норм моралі і норм права:

Норми моралі	Норми права
за способами встановлення
складаються в суспільстві сти­хійно на підставі уявлень людей про добро і зло, справедливість і не мають державного закрі­плення	формуються в суспільстві, а формулю­ються (створюються або визнаються) державою, тобто офіційно закріплю­ються
за сферою дії
регулюють внутрішнє усвідом­лення людиною своєї поведінки в усіх сферах суспільних відносин;	регулюють зовнішню форму поведінки людини в тих сферах суспільних відно­син, що піддаються регулюванню;
за змістом
виступають як узагальнене без­особове правило поведінки у вигляді ідей і принципів (дотри­муватися слова, бути чесним, справедливим тощо); межа між моральним і аморальним є від­носною	є конкретним варіантом поведінки суб’єкта, у якому чітко визначені його юридичні права і обов’язки, як мож­ливі та належні; встановлена конкретна межа між правомірним і неправомірним учинками
за формою вираження
не закріплюються у спеціальних актах, містяться у свідомості людей; набувають обов’язкового значення у міру визнання біль­шістю членів суспільства	закріплюються в юридичних актах (законах, указах, постановах, норма­тивних договорах та ін.); після набуття законної сили стають обов’язковими для осіб, що перебувають у сфері їх дії
за методом забезпечення
дотримуються добровільно, забезпечуються внутрішнім переконанням, совістю людини, а також суспільною думкою (результат – почуття сорому, каяття)	забезпечуються, крім інших способів, державним примусом, застосуванням заходів юридичної відповідальності (іноді результатом застосування до правопорушника санкцій закону є обмеження його у правах)

Вплив норм моралі на нормотворчу діяльність виявляється в тако­му: 1) норми права створюються з урахуванням норм моралі, що пану­ють у суспільстві, виступають як формальне (офіційне) визначене вира­ження справедливості, тому право в широкому розумінні є моральним явищем; 2) норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі; 3) норми права скасовуються у разі невідповідності вимогам норм моралі, що панує в суспільстві (скасування страти в Україні).

Вплив норм моралі на правореалізаційну діяльність: 1) норми права оцінюються громадянином, який їх реалізує, з погляду моралі. Навіть технічні, організаційні правила, які не несуть морального навантажен­ня (наприклад, передбачена законом форма декларації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі; 2) норми права тлумачаться поса­довою особою, яка здійснює правозастосовну діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Так, справедливе, обґрунтоване і законне судове рішення про наклеп, образу, хуліганство, статевий злочин багато в чому залежить від урахування моральних норм, які діють у суспільстві; 3) ухвалення правозастосовного акта, як і весь правозастосовний процес, здійснюється з урахуванням норм моралі. Здавалося б, передбачена законом форма протоколу судового засідання не торкаєть­ся будь-яких моральних цінностей, проте будь-які юридичні правила, що вносять чіткість і визначеність у взаємовідносини між суб’єктами права в процесі правозастосовної діяльності, не є байдужими для моралі.

Зворотний вплив норм права на норми моралі: сприяють затвер­дженню прогресивних моральних уявлень, розвивають нові мораль­ні норми; виступають як засоби охорони та захисту норм моралі. Зв’язок між правом і мораллю в демократичній державі визначається не стільки наявністю конституції, що містить посилання на моральні критерії, не стільки тим, що право має якийсь конкретний моральний зміст, скільки усвідомленою необхідністю його тлумачити і застосо­вувати з погляду критичної моралі.