§ 7. Державні органи як первинні елементи державного апарату

Державні органи – структурно відокремлені колективи держав­них службовців (один службовець), які відповідно до посади наділе­ні юридично визначеною державно-владною компетенцією та необ­хідними засобами для виконання управлінських функцій і завдань держави. У літературі трапляється терміни: "державний орган" і "орган державної влади". Це взаємозамінні поняття, розглянуті в різних зрізах. У першому випадку акцентується увага на структурній організації держави, у другому – на сутності влади (владовідносинах), що яскраві­ше виявляється у вищих ешелонах його структурної організації.

Структура державних органів:

• апарат, що безпосередньо виконує управлінські завдання і функції держави – має державно-владні повноваження, які виконує відповідно до юридично визначеної компетенції (наприклад, центральний апарат Міністерства економіки Укра­їни має кілька департаментів, що займаються управлінням у межах своєї компетенції);

• допоміжний апарат – не має державно-владних повнова­жень, а лише забезпечує виконання державним органом своїх повноважень (наприклад, допоміжний апарат глави місцевої державної адміністрації – це його секретаріат).

Ознаки державних органів:

1) є первинними елементами державного апарату і створюються для здійснення функцій і завдань держави на конкретній ділянці управління суспільством;

2) є структурно відокремленими колективами державних службовців (одного службовця), що утворюються за рішен­ням уповноважених органів держави чи за безпосередньою участю народу (наприклад, вибори до парламенту);

3) мають державно-владні повноваження, що дає їм змогу виконувати юридично обов’язкові дії: а) видавати нормативні й індивідуальні акти; б) здійснювати контроль за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами; в) забезпечувати і захищати ці вимоги від порушень вжит­тям заходів виховання, переконання, стимулювання, держав­ного примусу у разі потреби;

4) є внутрішньо організованими колективами службовців, які

перебувають в особливих правовідносинах з тими дер­жавними органами, де вони працюють, та і з іншими орга­нами: обсяг повноважень і порядок їх використання вста­новлюються законами, а також підзаконними актами, і кон­кретизуються в посадових інструкціях, штатних розкладах та ін.;

5) взаємодіють між собою у процесі реалізації своїх повнова­жень, керуючись принципом "дозволено лише те, що прямо передбачено законом";

6) мають необхідну матеріальну базу — казенне майно, що перебуває в їх оперативному управлінні; свій рахунок у банку; джерел їх фінансування – державний бюджет;

7) мають організаційні структури (будови за видами окремих служб і за чисельним складом), територіальні масштаби діяльності, системи службової підзвітності і службову дисципліну.

Види органів держави за черговістю їх утворення:

• первинні – утворюються в результаті народного голосування (виборів); в Україні – Верховна Рада, Президент;

• вторинні – утворюються первинними органами, похідні від них і підзвітні їм. Так, персональний склад Ради національної безпеки і оборони України, на чолі якої стоїть Президент України, формує саме Президент. До складу Ради за посадою входять Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.

Види органів держави за способом утворення: виборні (пред­ставницькі органи); призначувані (органи прокуратури, виконавчо-розпорядчі органи); успадковані (спадкоємний монарх).

За часом функціонування повноважень: постійні — створюються без обмеження строку дії; тимчасові – створюються для досягнення короткострокових цілей.

За територіальною сферою діяльності: загальні — поширюють свою владу на всю територію країни: а) вищі (президент, парламент, уряд); б) центральні (галузеві міністерства, комітети); регіональні – поширюють свою владу на територію регіонів у державах федера­тивних (суб’єктів федерації – РФ) та унітарних (областей – Україна); місцеві – діють в адміністративно-територіальних одиницях (в Украї­ні – районні державні адміністрації).

За обсягом компетенції: органи загальної компетенції (парла­мент, уряд, ради та ін.) — вирішують питання загального профілю; органи спеціальної компетенції (міністерства, відомства, управління, відділи виконкомів та ін.) — вирішують питання галузевого значення.

За формою здійснення компетенції: колегіальні – Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконкоми рад, суди вищої інстанції; єдинона­чальні - Президент, генеральний прокурор.

За правовими формами здійснення функцій держави: нормотворчі; правозастосовні; правоохоронні; контрольно-наглядові; інтерпретаційні; установчі.

За функціональним призначенням (за принципом "поділу влади"): законодавчі, виконавчі, судові.