- •1) Антична література як феномен світової культури. Естетичні та етичні категорії гр.. Цивілізації. Піріодизація давнього. Культури.
- •3) Старше покоління давньогрецьких божеств.
- •4) Пантеон грецьких богів
- •5) Цикли давньогрецьких міфів та їхня стисла характеристика
- •6) Міфологічна основа давньогрецького епосу
- •7) Гомер. Гомерівське питання.
- •8) Проблематика та композиція "Іліади"
- •9) Епічний герой «Одіссеї»
- •10) Поетика Гомерівського епосу
- •11) Поема Гесіода «Роботи і дні» як зразок дидактичного епосу.
- •12) Генеза та різновиди давньогрецької лірики
- •13) Основні жанри і представники декламаційної лірики
- •14) Основні представники та жанри сольної лірики
- •15) Основні представники та жанри хорової лірики
- •16) Теорії походження давньогрецької драми
- •17.Зародженння трагедії, її структура. Аристотель про трагедію
- •18) Побудова та організація давньогрецького театру. Місце театрального мистецтва у житті грецького полісу
- •19) Культ Діоніса та його значення в процесі становлення драми
- •20) Героїко – культова трагедія Есхіла: проблематика, особливості.
- •21) Становлення особистості, колізія свободи волі та фатуму в трагедії Есхіла "Прометей закутий"
- •22) Мотив помсти у трилогії Есхіла «Орестея»
- •23) Втілення образу ідеальної людини в трагедії Софокла «Цар Едіп» загадка Сфінкса як розкодування долі Едіпа, метафора духовної сліпоти». Сутність категорії «Едіпів комплекс»
- •24) Своєрідність проблематики і конфлікту трагедії Софокла "Антігона"
- •25) Езоп – «батько» байки. Структура та проблематика байок Езопа.
- •26) Трансформація Міфу про Медею в трагедії Софокла «Антігона»
- •27) Мотив «інакшості», помсти, вигнання в трагедії Еврипіда «Медея»
- •28) Витоки та розвиток давньогрецької трагедії, її структура
- •29) Проблематика та своєрідність комедії Аристофана
- •30) Реальний та художній образ Сократа: Комедія Аристофана «Хмари»
9) Епічний герой «Одіссеї»
Одіссе́я (грец. Οδύσσεια) — епічна поема Гомера, що описує поневіряння та повернення на батьківщину героя троянської війни, царя Ітаки Одіссея. Будучи закінченою пізніше «Іліади», «Одіссея» слідує за більш раннім епосом, однак не є безпосереднім продовженням «Іліади». «Одіссея» — епос епохи становлення античної суспільно-економічної формації. Відповідно до цього «Одіссея» створює для героїв набагато менш архаїчне культурне тло, ніж «Іліада», досить близько відображаючи сучасність: час падіння царської влади в грецьких громадах і початкові періоди розвитку іонійської торгівлі та мореплавання.
Більшість дослідників відносить час оформлення «Одіссеї» до 7 століття до н. е. «Хитромудрий» і «багатостраждальний» Одіссей є вже героєм зовсім іншого типу, ніж богатирі «Іліади»; поле поетичного зору розширюється підвищеним інтересом до чужих земель, до побуту дрібного люду, до психології жінки; світовідчування Одіссея не позбавлене нальоту сентиментальності. У той час як «Іліада» побудована на переказах героїчної саги, в «Одіссеї» переважає матеріал побутовий та казковий, власне кажучи не пов'язаний з героїчною сагою.
З точки зору автора поеми, героїзм Одіссея полягає в тому, що він залишається вірним своїй батьківщині, його ніщо не страшить у досягненні своєї мети «побачити хоч дим із рідного краю».
Герой поеми «Одіссея» — мужній воїн, але часто він використовує хитрощі, щоб здобути перемогу. Саме вони допомагають йому побороти Поліфема, Цирцею і сирен.
Але якщо хитрість — природна риса Одіссея, то мужність і витривалість, завзятість він набув у довгих і тяжких мандрах, які загартували його тіло і душу. Усіх, із ким зустрічається Одіссей протягом довгих років Троянської війни, а потім за час тривалої подорожі, підкоряли його розум, розсудливість, мужність і хоробрість. Навіть чаклунка Кірка, зілля якої не зашкодило Одіссею, вражена його стійкістю. Навіть богиня Афіна визнає його розум і передбачливість, говорить, що і богу важко було б мірятися з Одисеєм хитрощами.
10) Поетика Гомерівського епосу
Автором двох епічних поем "Іліада" й "Одіссея" традиційно вважається Гомер. "Епос" - "мова, розповідь". Першим заговорив про епос Арістотель.
Він з'являється як форма побутової розповіді про важливі для історії племені або роду події. Завжди поетичне відтворення. Предмет зображення - історія народу на базі міфологічного сприйняття. В основі художніх древніх епосів лежить велична героїка. Герої епосів персоніфікують собою цілі народи (Ахілл, Одіссей). Герой завжди сильний силою свого народу, персоніфікує як краще, так і гірше у своєму народі. Герой гомерівських поем живе в особливому світі, де поняття "всі" й "кожен" означають те саме.
Носіями гомерівського мови вважаються дві категорії людей: аеды й рапсоди. Аеды - оповідачі казок, творці поем, напів-імпровізатори, у них високе положення в суспільстві, тому вони мали право щось змінювати в поемах. Гомер згадував про Демодока й Фаміра Фракійского. Рапсоди - тільки виконавці, не могли що-небудь міняти. Стосовно епосу поняття фабули й сюжету сильно розрізняються. Фабула - природний прямий часовий зв'язок подій, складова змісту дії літературного твору. Фабулою гомерівських поем є троянський цикл міфів. Він зв'язаний майже з усією міфологією. Сюжет локальний, але часові рамки невеликі.
У греків починає формуватися свідомість цінності своєї особистості. Гомер показує, що родова колективність іде в минуле, починає формуватися нова моральність, де на перший план виходить уявлення про цінність власного життя. Значення гомерівських поем закладено в моральних цінностях, вони їх нам представляють. У цей час саме формувалися уявлення про моральність. Героїзм і патріотизм - не головні цінності, які цікавлять Гомера. Головне - проблема сенсу людського життя, проблема цінності людського життя. Тема людського боргу: перед батьківщиною, перед плем'ям, перед предками, перед померлими.
У гомерівських героях збиралися узагальнені риси всього народу, що вони представляли. Набір якостей у кожного воїна однаковий, але образи унікальні. Кожна з діючих осіб виражає яку-небудь одну сторону національного грецького духу.