Участь у діяльності оон та її спеціалізованих організаціях

Міжнародна діяльність України в період 1950-1960 років була в основному зорієнтована на участь у роботі Організації Об'єднаних Націй (ООН):.

• 1957 р. – відкриття у Нью-Йорку постійного представництва УРСР при ООН.

• 1954 р. – вступ УРСР до ЮНЕСКО.

• 1964 р. – відзначення в усьому світі 150-ї річниці дня народження Т.Шевченка за рішенням ЮНЕСКО.

• Участь УРСР в роботі Міжнародного бюро освіти (МБО), Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародної організації праці (МОП) – усього на середину 60-х років УРСР брала участь у роботі трьох десятків міжнародних організацій, на 1959 р. підписала або приєдналася до 65 міжнародних угод. 2 квітня 1954 р. Українська РСР стала повноправним членом ЮНЕСКО. Провідні західні держави розглядали Українську РСР саме як своєрідного сателіта СРСР і з певного часу все звіряли з Москвою. Так сталось, для прикладу, 27 квітня 1954 р., коли політвідділ МЗС УРСР зареєстрував під №236/1 ноту Посольства Франції у Москві, у якій говорилося: "Посольство Франції засвідчує свою повагу Міністерству Закордонних Справ Союзу Радянських Соціалістичних Республік і має честь повідомити йому, що воно поінформоване про передачу Послом СРСР у Лондоні грамот про приєднання СРСР до ЮНЕСКО. Посольство Франції було б вдячне Міністерству Закордонних Справ Союзу Радянських Соціалістичних Республік, якби воно мало ласку повідомити йому, чи мають намір Україна й Білорусія вчинити так само. Посольство користується нагодою, щоб ще раз передати Міністерству Закордонних Справ запевнення у своїй високій повазі".

На наш погляд, це було черговим відображенням реального ставлення західних держав до членства Української РСР у міжнародних організаціях.

Характерно, що цей документ було передано вищим посадовим особам МЗС СРСР (Молотову, Громику, Зоріну, Кузнецову) та посольству СРСР у Па­рижі, але не до Києва чи Мінська. Сприймався як даність той факт, що дозвіл Москви на приєднання УРСР до ЮНЕСКО А-Барановський одержав ще до цієї ноти французького посла, як і те, що в Лондоні та Парижі цілком напевне знали наведене вище повідомлення українського міністра про приєднання до ЮНЕСКО. Річ в іншому, а саме: західні уряди чекали офіційного підтвердження цього рішення Москвою. Значущим у цьому плані є й той факт, що підтвердження прийняття Української РСР до ЮНЕСКО А.Барановський одержав від тимчасового представника СРСР при цій організації В.Єрофеєва.

За всіх нюансів, слід сказати, що саме в ЮНЕСКО українські представники працювали з більшою відкритістю й активністю. Цьому сприяла відносна деполітизованість у діяльності згаданої міжнародної організації. У довідці К.3абігайла, підготовленій ним у лютому 1955 р., з цього приводу містяться такі дані: "Радянські делегації вступили в ЮНЕСКО в 1954 році і вперше взяли участь у її сесії. Ця обставина певною мірою визначала позицію СРСР: активної участі в обговоренні всіх питань не брав, обмежувався тільки найважливішими, принциповими питаннями; радянські делегації придивлялися, вивчаючи роботу конференції, як і діяльність ЮНЕСКО загалом. ЮНЕСКО є, всупереч різним буржуазним діячам, організацією політичною. Нині переважний вплив в ЮНЕСКО належить США, котрі широко використовують її апарат для посилення свого впливу в інших країнах, включаючи і ті країни, котрі перебувають у сфері впливу інших великих держав. Участь радянських делегацій і країн народної демократії істотно змінила становище в ЮНЕСКО у сенсі підриву впливу США в цій організації. ЮНЕСКО, завдяки вступу в її члени СРСР, УРСР, БРСР і країн народної демократії, одержала реальну можливість стати міжнародним органом, що дає певні можливості для міжнародного співробітництва"".

Саме в ідеологічному контексті й розгорталася діяльність українського представництва в ЮНЕСКО. Мета полягала в тому, щоб дискредитувати капіталістичні країни та наголосити на досягненнях соціалістичної системи. Як повідомляється у згаданій вище довідці, глава делегації УРСР одразу ж заявив про необхідність того, щоб ця організація насамперед почала допомагати слабко розвинутим країнам у ліквідації неписьменності, добилася безкоштовної освіти для дітей, незалежно від статі, раси, мови й соціального стану батьків. Наступальна позиція "радянських делегацій" багато в чому спричинилася до ухвалення відповідної резолюції ЮНЕСКО (без статті про безкоштовну освіту).

Специфічну й активну позицію обирали українські представники в ЮНЕ­СКО під час обговорення проблеми боротьби з раковими захворюваннями. Виступивши проти зосередженості ЮНЕСКО тільки на фінансуванні та інших формах розв'язання проблеми встановлення причин ракових захворювань, делегат від України Тульчинська порушила питання про негайне впровадження у життя вже одержаних результатів, її пропозиція була схвалена більшістю делегацій (21 проти 18 при 7, що утрималися).

Гостра боротьба велася в ЮНЕСКО з приводу обсягів фінансування. Радянським делегаціям не вдалося добитися відходу від шкали, використовуваної в ООН. Тож пропозиція, щоб внесок СРСР становив 10%, УРСР — 1%, а БРСР — 0,45%, не пройшла. Але водночас саме завдяки цьому не зуміли доби­тися зниження свого внеску з 33% до 30% і американці.

Отже, співробітництво України з ООН умовно можна розділити на два етапи:

перший – коли Україна була союзною республікою у складі СРСР;

другий – після набуття незалежності в 1991 р.

На першому етапі діяльність української дипломатії в ООН була жорстко обмежена рамками єдиної зовнішньої політики, яку проводили в СРСР. Власна зовнішня політика України в цей період не проводилася, хоча вона й мала представництво в ООН на рівні незалежної держави. Упродовж цього періоду ООН був майже єдиним впливовим міжнародним засобом, завдяки якому світова громадськість дізнавалася про Україну. Фактор багаторічного членства України в ООН позитивно вплинув на процес прискорення міжнародного визнання її незалежності в 1991 р.

Другий етап позначився зростанням значення ООН для України. Із проголошенням незалежності в 1991 р. розпочався новий період діяльності країни в цій Організації.

У 1997 р. мiнiстра закордонних справ України Г. Удовенка було обрано Головою 52-ї сесiї Генеральної Асамблеї ООН. Україна тричi обиралася непостiйним членом Ради Безпеки (1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 рр.), чотири рази - членом Економiчної i Соцiальної Ради (останнiй раз - 1993-1995 рр.). Діяльність України у складі органів системи ООН відображається в тому, що вона є членом таких головних та допоміжних органів ООН: як Рада ООН з прав людини; Комітет з внесків; Комісія з соціального розвитку; Комісія з попередження злочинності та кримінального правосуддя; Комісія з наркотичних злочинів; Статистична комісія; Комісія з народонаселення та розвитку; Виконавча рада Всесвітньої продовольчої програми (ВПП); Виконавча рада Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ); Виконавча рада Програми розвитку ООН (ПРООНу) Фонду ООН у галузі народонаселення (ЮНФПА).

Українські миротворці брали участь у таких миротворчих операціях:

• Тимчасові сили ООН у Лівані (липень 2000 р. – квітень 2006 р.);

• Багатонаціональні сили в Іраку (серпень 2003 р. – грудень 2005р.);

• Місія ООН у Сьєрра-Леоне (березень 2001 р. – березень 2005 р.);

• Місія ОБСЄ у Грузії (1999 р. – 2005 р.);

• Миротворчі операції Сили ООН з охорони (UNPROFOR) ( 1992 р. – 1995 р.);

• Місія ООН у Східній Славонії ПАООНСС (квітень 1996 р. – 1999 р.);

• Місія ОБСЄ з верифікації у Косово (1998 р. – 1999 р.);

• Місія ООН у Таджикистані (грудень 1994 р. – березень 2000 р.);

• Місія ООН в Афганістані (квітень 2000 р. – травень 2001 р.);

Станом на грудень 2010 р. наша країна представлена у керівних та робочих органах таких важливих організацій системи ООН, як Всесвітній поштовий союз  (Адміністративна рада ВПС), Міжнародна організація праці  (Адміністративна рада МОП), Міжнародне агентство з атомної енергії (Рада керуючих МАГАТЕ), Всесвітня організація охорони здоров‘я (Комітет з політики та координації та Постійний комітет Європейського регіонального комітету), Організація Об‘єднаних Націй з промислового розвитку(Програмний та бюджетний комітет ЮНІДО, Рада з промислового розвитку ЮНІДО), Всесвітня організація інтелектуальної власності (Програмний та бюджетний комітет ВОІВ). На 64-й Генеральній Асамблеї ООН В.Ющенко говорив про приборкання поширення ядерної зброї та посилення незалежності держав, які відмовилися від неї. Президент України запропонував створити Раду економічної безпеки. Порушив питання миротворчої діяльності ООН. Була внесена пропозиція про прийняття Всесвітньої екологічної Конституції, розглянуто проблему боротьби з піратством. На 64-й Генеральній Асамблеї  було зроблено заявку на членство України в Раді Безпеки ООН в 2016-2017 роках».

Водночас на тлі цих процесів у незалежній Україні виникають дипломатичні негаразди. «Оскільки зовнішня політика є продовженням внутрішньої політики, то наші дипломатичні негаразди є наслідком фінансової системи нашої держави. До того ж ми говоримо не просто різними мовами, ми говоримо різними політичними мовами. Складається враження, що від України втомилися закордонні партнери, - сказав Удовенко. - Крім цього, ще за роки радянської окупації в нас виховали менталітет меншовартості».