1) Антична література як феномен світової культури. Естетичні та етичні категорії гр.. Цивілізації. Піріодизація давнього. Культури.

Анти́чна літерату́ра (від лат. antiquus — стародавній) — це література стародавніх греків і римлян, яка розвивалася в басейні Середземного моря (на Балканському та Апеннінському півостровах та на прилеглих островах і узбережжях). Її письмові пам’ятки, створені на діалектах грецької мови і латинською мовою. Термін античність характеризує такі століття: з 5-4ст. до н.е. до 5-4ст. н.е., тобто до часу коли християнство стало домуніючим. Термін «антіквус» - давній, древні, увійшов до вжитку з 15ст.

Колискою культури Стародавньої Греції була крито-мікенська культура. З Греції ця культура поширилась по всьому Середземномор’ю. З війнами Македонського культура пош. до Пресії, Індії. А пізніше римляни занесли цю культуру на Захід. Таким чином грецька культура пош. на великий Європо-Азіатський регіон. Отже, гр.. культура увібрала культуру багатьох народів, асимілювала їх, і стала колискою світової літератури.

Антична естетика розвивалася в Давній Греції і Римі. Вона мала своїм витоком міфологічні уявлення, що склалися в первісному суспільстві. Античні мислителі сформулювали найголовніші проблеми естетики: питання про відношення естетичної свідомості до дійсності, про природу мистецтва, про сутність творчого процесу, про місце мистецтва в житті суспільства. Вони розробили теорію естетичного виховання. Велика заслуга античних мислителів в аналізі естетичних категорій прекрасного, міри, гармонії, трагічного, комічного, іронії та ін.

Періодизація давньогрецької літератури

Давньогрецька література пройшла 4 періоди:

1) до 7 ст. до н. е. – фольклорний, долітературний, історичний

- форм. пісні, загадки, прислів'я, казки, байки

- вин. "Іліада", "Одісея" в неписемній формі

2) 7 – 4 ст. до н. е. – класичний, античний

- форм. полісів

- вин. лірика і драма

- форм. прози

3) 4 – 2 ст. до н.е. – елінистичний

- формування принципово нової культури

- загальнонародна мова – койне

- сусп.-побутова комедія (Менандр)

- жанр ідилії( сільське життя на противагу міському – Теокріт)

- спілії – маленька поема про 1 епізод (Каллімах)

4) 1 ст. до н.е. – 4 ст. н.е. – римське володарювання

- сатира(Лукіон) – висміює облік богів

- працює Плутарх – ств. жанр біографій( 23 парних біографій греків і римлян)

- роман (лат. походження)

2) Міф (з гр.. – слово) - оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства. Міф не є вигадкою, це не тільки релігійні культи, а й практичні форми життя. Міф розглядається як: - результат поетичної творчості; -алегорія і символ явищ природи; - історія про обожествених людей. Міф у Платона – наістотніше слово – священне слово, сповіщене оракулом, має силу доказу. Це первообраз сущого і умова пізнання буття всесвіту. Карл Ґустав Юнґ стверджує, що міф — це форма колективної свідомості, міфологія виникає як родова свідомість, тобто людина у первісному світі існує як невід'ємна частина роду.

Види міфів

-Космогонічні - міфи про створення Всесвіту;

-Теологічні - міфи про походження богів;

-Міфи про священний шлюб;

-Солярні й астральні;

-Етимологічні - міфи, що пояснюють походження явищ або предметів;

-Есхатологічні - міфи про загибель Всесвіту (Апокаліпсис Іоана Богослова);

-Міф про циклічність у природі (скотарські та землеробські міфи);

-Героїчні міфи (про героїв, засновників племен — грецькі міфи про Геракла);

-Міфи про здобуття людьми культурних навичок (міф про Прометея).

Ф. Шилінг: «Міфологія виникає як індивідуальна свідомість окремого народу».

Етапи формування міфології:

• хтонічний (до олімпійський) – що походить від Землі: Земля сприймалася древніми греками як жива і всемогутня істота, що усе породжує й усіх живить. Фетишизм – осередок магічної, демонічної живої сили – поклоніння рослинам і тваринам.

• Класичний (олімпійський) – аніма – дух, душа – З’являються демони окремих речей. Боги складаються з ефіру. Патріархат. З’являються боги нового типу: Гера – шлюбу, Афіна – війни.

• Пізній героїчний –розвиток держави. Збагачення уявлень про оточуючий Грецію світ неминуче підсилювали почуття трагічності буття, переконаності, що у світі панують зло, жорстокість, безглуздість і абсурд. Боги тепер уже не настільки милостиво налаштовані до людей.